Микола Мельниченко: "Вважаю своїм святим обов'язком продовжувати боротьбу"
Четвер, 31 січня 2002, 10:37
Ексклюзивне інтерв'ю колишнього охоронця президента України Кучми тижневику "Свобода" (Нью-Йорк)
Ім'я колишнього охоронця Президента України Кучми Миколи Мельниченка, безперечно, ввійде в новітню історію України. Те, що він зробив, одні називають подвигом, інші – зрадою. Остаточно наголоси в цій напівдетективній історії розставить лише час. А поки що на Миколу Мельниченка "полюють" журналісти. І не лише.
Одного ранку в помешканні майора Мельниченка пролунав телефонний дзвінок - агенти ФБР попереджали: "Будьте обережні, за вами стежать кілери, обмежте свої поїздки, зустрічі з незнайомими людьми, повністю відмовтесь від інтерв'ю й публічних виступів". Втім, до таких попереджень майор Мельниченко ставиться доволі зневажливо: "Українським владоможцям зараз невигідно мене вбивати – вельми легко тоді буде вирахувати замовників".
Хоч сказати, що Микола Мельниченко зовсім нехтує своєю безпекою, було б неправдою. Одним з елементів конспірації майора на теренах США, де він отримав політичний притулок, є його вимушена "нелюбов" до преси. Шість останніх місяців на численні пропозиції "акул" пера дати інтерв'ю він ввічливо відповідав відмовою. Виняток для тижневика "Свобода" майор Мельниченко зробив не тільки тому, що цінує його славну історію й неупередженість, а й насамперед тому, що останніми днями відбулися події, про які, на думку Миколи Мельниченка, повинна знати українська громада Америки.
- І які ж це події, пане Мельниченко?
- Минулого тижня мої адвокати повідомили, що суд північного округу штату Каліфорнія прийняв рішення задовольнити позов Міністерства юстиції США про передачу йому всіх записів, які я зробив в кабінеті Леоніда Кучми. 16 січня 2002 року суддя Сюзан Ілстон рішенням CR 01-0304 MISC SI постановила: "Зобов'язати Миколу Мельниченка передати всі записи, зроблені в кабінеті Леоніда Кучми, в розпорядження Міністерства юстиції США". Представники Міністерства юстиції звернулися до суду, бо на свої неодноразові звернення особисто до мене віддати їм плівки із записами, отримували відмову.
З самого початку я був проти того, щоб віддавати наявні в мене записи в будь-чиє розпорядження, окрім легітимних інституцій України. Тому що в цих записах міститься інформація, що становить державну таємницю України. І не лише України, а й таких держав як Англія, Німеччина, Іспанія, Туреччина, Росія. Я проти рішення суду як громадянин і патріот України, хоч і готовий допомогти американським правоохоронцям розслідувати конкретні злочини, але не порушуючи законів України. Вже на летовищі імені Кеннеді, куди я прибув з однієї европейської країни, представники американських спецслужб поцікавилися, чи готовий я передати американській стороні записи розмов Кучми. Я відповів відмовою.
Негативно сприйняв й інформацію про рішення суду в Каліфорнії. Хоч я розумію, що судді, приймаючи рішення, піклувалися насамперед про інтереси США. Тепер намагатимуся знайти вихід з цієї ситуації. До речі, звертався тут по допомогу до багатьох правників українського походження. Але вони, як тільки почують прізвище Мельниченко, від страху втрачають дар мови. Єдиний, хто не відмовив мені в зустрічі, це президент Світового Конгресу українців Аскольд Лозинський.
- Ви кажете, що в записах, які ви зробили в кабінеті Кучми, є інформація, що становить державну таємницю України. Яка це інформація?
- В записах йдеться про торгівлю зброєю є й інша таємна інформація: деякі аспекти відносин з іншими державами, доповіді представників Кабінету Міністрів про стан української економіки, золотий і валютний запаси України тощо.
- Але чому це так цікавить американців? Я думаю, що про стан української економіки й золото-валютні запаси України вони знають й без ваших записів.
- Американці хочуть мати всі плівки насамперед для того, аби з їх домогою розслідувати цілу низку кримінальних злочинів, здійснених на території США. Це насамперед справа Лазаренка, відмивання на теренах Америки "брудних" грошей іншими посадовими особами України, серед яких і люди з оточення президента Кучми. Мінюст США не став би так наполегливо домагатися цих записів, якби не був переконаний в їхній автентичності. Так що це рішення суду ще раз підтверджує, що записи, якими я володію, справжні, я не підроблені на якомусь фантастичному комп'ютері, про що й досі твердить кучмівська пропаганда.
З іншого боку, мені не хочеться передавати всі записи, адже це в кінцевому результаті завдасть шкоди нашій країні. Але, на жаль, українська сторона нічого не зробила, щоб усі ці записи не потрапили до Міністерства юстиції США. Втім, ще в жовтні минулого року я через народного депутата України Григорія Омельченка офіційно закликав представників української влади захистити державні таємниці України й звернутися з відповідним листом до Міністерства юстиції США. Григорій Омельченко надіслав тоді Президенту України, прем'єр-міністрові, генеральному прокурору, голові Верховної Ради та в інші державні інституції депутатський запит з вимогою захистити державні інтереси України й не допустити розголошення державних таємниць нашої країни. Одначе на його запит так ніхто й не відреагував.
- Пане Мельниченко, а чому ви не реагуєте на численні обвинувачення на вашу адресу з боку української влади? Чому ви мовчите? Це, до речі, дає підстави декому стверджувати, що жодних нових матеріалів, які б викривали київську владу, у вас немає.
- Приголомшуючих фактів, які розвінчують нинішній режим в Україні, в мене настільки багато, що будь-хто, кому не байдужа доля України, познайомившись з ними, втратив би спокій. Бо жити з цим дуже важко. Важко усвідомлювати, що нашу батьківщину, дірвавшись до влади, безсоромно грабують люди без честі й совісті, важко жити з почуттям власного безсилля, важко читати дурниці про себе й ту справу, яку я зробив.
В будь-якій країні світу було б достатньо одного відсотка тієї інформації, якою я володію, щоб президент пішов у відставку й пересів з свого кабінета на лаву підсудних. В будь-якій, але не в нашій. Треба ще довго й наполегливо працювати, боротися, битися не на життя, а на смерть, аби український народ зрозумів, хто ним править і які чорні справи за його спиною робляться. Ви не перший, хто запитує мене, чому я мовчу, чому не даю в пресу нові факти.
Я не можу цього робити, бо переконаний: поки що це передчасно. Можна заробити популістський авторитет, але загубити справу. Таку інформацію не можна давати направо й наліво всім бажаючим, я передаю її виключно офіційним особам України. Першою такою особою був народний депутат України Олександр Мороз. Коли зник журналіст Георгій Гонгадзе й вся Україна шукала відповідь на запитання, що з ним сталося, я зрозумів, що далі мовчати не можна. Й передав записи в кабінеті Кучми, які неспростовно доводять його причетність до зникнення й подальшої загибелі цього незалежного журналіста. Багато записів, в яких міститься інформація про Гонгадзе, побиття народного депутата України Єльяшкевича, торгівлю зброєю, відмивання "брудних" грошей на території США я передав слідчій комісії Верховної Ради України, якою тепер керує народний депутат України Олександр Жир.
Мені б дуже хотілося сказати людям всю правду. Дати вашому тижневику, наприклад, роздруківки розмов Кучми, після зайомства з якими навіть у найбільших прихильників українського президента не залишиться сумнівів, що він не лише скоїв цілу низку кримінальних злочинів, перекачав на свої рахунки сотні мільйонів доларів, а й очолює українську мафію, яка давно зрослася з владою. Але, повторюю, оприлюднювати ці факти ще не час. Треба, щоб робили це після належних експертиз і правничих оцінок уповноважені особи чи структури України. Інша справа, що таких осіб й інституцій, які зацікавлені в об'єктивному розслідуванні, сьогодні в Україні дуже мало.
Генеральна прокуратура, наприклад, це кишенькова структура Леоніда Кучми, якій він сам дає вказівки, як встановлювати "істину". Навіть в слідчій комісії Верховної Ради не всі зацікавлені в тому, аби правда восторжествувала. Колишній її голова Олександр Лавринович, наприклад, всіляко гальмував хід об'єктивного розслідування. Коли на його ж звернення до Федерального бюро розслідувань з проханням провести фоноскопічну експертизу зроблених мною аудіозаписів ФБР відповіло згодою, Лавринович приховав від інших членів комісії й зміст, й сам факт отримання листа.
Між тим, американська сторона погоджувалася в ньому провести експертизу ще 12 квітня минулого року і якби не маніпулювання Лавриновича, то вже сьогодні ми мали б результати експертизи.
- Чи готові ви до спілкування з українськими правоохоронними органами?
- Я неодноразово заявляв, в тому числі й у письмовій формі, про свою готовність дати детальні свідчення слідчим Генеральної прокуратури України на території США. Але законники пана Потебенька відповідали на це, що не можуть мене тут допитати, бо, мовляв, між США й Україною немає домовленості про взаємну правову допомогу. Але це неправда!
Така угода є й підписано її було ще в 1996 році. Але в Генпрокуратурі бояться мене допитувати. Бо якщо я дам свідчення, вони змушені будуть порушити цілу низку кримінальних справ й передусім проти Леоніда Кучми. Хоч я не зацікавлений у нових скандалах заради скандалів. Я лише хочу, щоб слідчі, які служать закону й тільки йому, провели неупереджене слідство на підставі фактів, які в мене є, й кожному дали по заслузі. Адже це так елементарно: є факти, є докази, немає лише бажання й відваги розслідувати злочинні діяння тих, хто сьогодні править Україною.
- Відсутність повних й однозначних висновків експертів щодо автентичності зроблених в кабінеті Президента Кучми записів дало можливість одному з найбільш наближених до Леоніда Кучми олігархів Сергію Тігіпку замовити в фірми "Крол" свою експертизу й вкотре ввести народ України в оману, оскільки йому після цієї псевдоекспертизи ще раз повідомили, що всі плівки підроблено. Чи провадиться експертиза плівок справжніми фахівцями й на якому вона зараз етапі?
- Першу експертизу було проведено Міжнародним інститутом преси у Відні. Хоч насправді під його егідою діяв Freedom House. Саме він найняв невідомих мені експертів й замовив їм експертизу. В поспіху кілька народних депутатів України передали тоді цим експертам 45 годин записів розмов в кабінеті Кучми, не подбавши навіть про те, щоб оформити відповідну угоду й довідатися про технічні можливості Міжнародного інституту преси. Вже після закінчення експертизи з'ясувалося, що експерти до пуття не знали, що конкретно вони повинні були доводити й над чим працювати. Всім хотілося негайно почути від них відповідь. Але технічні експерти – це не політики і не журналісти. В них інша функція й інша мова.
На жаль, експерти Міжнародного інституту преси про це забули й діяли непрофесійно. Вони навіть не зверталися до мене з елементарними запитаннями, як я це робив, на якій техніці, в якому режимі. Ось лише один з численних доказів їхньої непрофесійності. Федеральне бюро розслідувань в листі до комісії Верховної Ради, якою тоді керував Олександр Лавринович, пише: "Перед тим, як прийняти плівки Кучми для ідентифікації, ФБР мусять бути надані оригінальні записи й детальні пояснення особи, яка ці записи робила. Для проведення експертизи необхідні також те саме обладнання й ті самі периферійні пристрої, які було використано при проведенні оригінальних записів".
Міжнародний же інститут преси жодних пояснень в мене не брав й оригиналів техніки, на якій я записував розмови, від мене не вимагав. Так що говорити про якість цієї експертизи, як бачимо, не доводиться. Експертизу ж фірми "Крол" я взагалі не вважаю за експертизу. Це висновки "ні про що", зроблені дилетантами за солідну винагороду від пана Тигипка. Якби Кучма справді був не винний й хотів довести це перед всім світом, то вже на другий день після виступу Мороза у Верховній Раді він звернувся б до найкращих експертів, послугами яких користується Федеральне бюро розслідувань США, з допомогою яких, до речі, я сьогодні й намагаюся зробити технічну експертизу зовсім на іншому рівні.
Навчений гірким досвідом, я крок за кроком прагну, аби насамперед своє слово сказали технічні експерти. На їхнє прохання я передав їм оригінали зроблених записів, усю апаратуру й периферійні пристрої, з допомогою яких робилися ці записи, й детально розповів, в який спосіб записувалися розмови в кабінеті Леоніда Кучми. Й найближчим часом справу нарешті буде завершено. Отоді й настане час для інтерв'ю, телевізійних передач й виступів політиків.
- А хто фінансує цю роботу?
- Верховна Рада України прийняла рішення про виділення для проведення експертизи 500 тисяч гривень. Це, до речі, дуже мізерна сума порівняно з тією, яку заплатив "Кролу" Тигипко.
- Днями стало відомо, що Центральна виборча комісія відмовила вам в реєстрації кандидатом в народні депутати України. Чому ви вирішили балотуватися на виборах до Верховної Ради й яким бачите подальший розвиток подій?
- Я українець, люблю Україну й хочу добра для неї. Я міг би безтурботно жити біля президентської годівнички й не помічати того, що творять з Україною ті, кому народ довірив владу. Вже тепер у США я міг би гендлювати записами, які маю. Повірте, покупців цього "товару" не бракує. Пропонують великі гроші, аби викупити в мене "компромат" на себе, українські олігархи, політики.
Були гінці й від Кучми. Пропонували мільйони, аби я припинив боротьбу і віддав записи "хазяїну". Але я їм відповів, що дякую за пропозицію, грошей мені справді бракує, але "товар" не продається. Мета в мене була інша, коли я починав записувати розмови в кабінеті Кучми. Не продавати колись я збирався це "добро", а передати прокурорам, аби послухали й зрозуміли, хто сидить на верхівці української влади і що вони творять.
Чим більше я знав, чим займаються ці "слуги народу", тим більше переконувався, що не зможу миритися з цим, не зможу пасивно спостерігати, як обкрадається й обдурюється наш народ. Коли я вирішив передати частину записів Олександру Морозу, то був переконаний, що після їх оприлюднення Кучма та його оточення будуть негайно відсторонені від влади. Але, як знаємо, цього не сталося. І це ще раз довело, наскільки далеко знаходиться Україна від країн зі справжньою демократією. І я вважаю своїм святим обов'язком продовжувати боротьбу.
Для цього й дав згоду на те, аби зареєструватися кандидатом в народні депутати України від Соціалістичної партії. Чому саме від Соціалістичної? А тому, що її очолює один з небагатьох чесних політиків України Олександр Мороз. У мене є багато годин записів розмов Кучми з тодішніми й головою Служби безпеки, й генеральним прокурором, і міністром внутрішніх справ. Всім їм Кучма наказував будь-що "накопати" на Мороза компромат. Часто він навіть кричав на них, тупотів ногами, вимагаючи очорнити Мороза. Але як не старалися кучмівські сатрапи, як не пнулися зі шкіри, нічого "накопати" на так і не змогли. До речі, вони так чесно й зізнавалися: "Немає нічого на Мороза, нічогісінько!"
Те, що голова Центрвиборчкому пан Рябець ще до отримання моєї заяви поспішив відмовити мені в реєстрації, несподіванкою для мене не стало. Цей діяч, як і генеральний прокурор України Потебенько, цілком і повністю залежить від Кучми. Його вказівки він виконує, йому служить. У мене не було жодних ілюзій, що мене допустять до депутатського мандата.
Але я хочу, щоб Україна й цілий світ ще раз переконалися, яку державу будують Кучма та його оточення. З мандатом депутата чи без нього я все одно продовжуватиму боротьбу. Аж до тих часів, доки український народ не буде господарем на своїй землі, а влада, яку він обиратиме, не ошукуватиме, а служитиме йому.
Ім'я колишнього охоронця Президента України Кучми Миколи Мельниченка, безперечно, ввійде в новітню історію України. Те, що він зробив, одні називають подвигом, інші – зрадою. Остаточно наголоси в цій напівдетективній історії розставить лише час. А поки що на Миколу Мельниченка "полюють" журналісти. І не лише.
Одного ранку в помешканні майора Мельниченка пролунав телефонний дзвінок - агенти ФБР попереджали: "Будьте обережні, за вами стежать кілери, обмежте свої поїздки, зустрічі з незнайомими людьми, повністю відмовтесь від інтерв'ю й публічних виступів". Втім, до таких попереджень майор Мельниченко ставиться доволі зневажливо: "Українським владоможцям зараз невигідно мене вбивати – вельми легко тоді буде вирахувати замовників".
Хоч сказати, що Микола Мельниченко зовсім нехтує своєю безпекою, було б неправдою. Одним з елементів конспірації майора на теренах США, де він отримав політичний притулок, є його вимушена "нелюбов" до преси. Шість останніх місяців на численні пропозиції "акул" пера дати інтерв'ю він ввічливо відповідав відмовою. Виняток для тижневика "Свобода" майор Мельниченко зробив не тільки тому, що цінує його славну історію й неупередженість, а й насамперед тому, що останніми днями відбулися події, про які, на думку Миколи Мельниченка, повинна знати українська громада Америки.
- І які ж це події, пане Мельниченко?
- Минулого тижня мої адвокати повідомили, що суд північного округу штату Каліфорнія прийняв рішення задовольнити позов Міністерства юстиції США про передачу йому всіх записів, які я зробив в кабінеті Леоніда Кучми. 16 січня 2002 року суддя Сюзан Ілстон рішенням CR 01-0304 MISC SI постановила: "Зобов'язати Миколу Мельниченка передати всі записи, зроблені в кабінеті Леоніда Кучми, в розпорядження Міністерства юстиції США". Представники Міністерства юстиції звернулися до суду, бо на свої неодноразові звернення особисто до мене віддати їм плівки із записами, отримували відмову.
З самого початку я був проти того, щоб віддавати наявні в мене записи в будь-чиє розпорядження, окрім легітимних інституцій України. Тому що в цих записах міститься інформація, що становить державну таємницю України. І не лише України, а й таких держав як Англія, Німеччина, Іспанія, Туреччина, Росія. Я проти рішення суду як громадянин і патріот України, хоч і готовий допомогти американським правоохоронцям розслідувати конкретні злочини, але не порушуючи законів України. Вже на летовищі імені Кеннеді, куди я прибув з однієї европейської країни, представники американських спецслужб поцікавилися, чи готовий я передати американській стороні записи розмов Кучми. Я відповів відмовою.
Негативно сприйняв й інформацію про рішення суду в Каліфорнії. Хоч я розумію, що судді, приймаючи рішення, піклувалися насамперед про інтереси США. Тепер намагатимуся знайти вихід з цієї ситуації. До речі, звертався тут по допомогу до багатьох правників українського походження. Але вони, як тільки почують прізвище Мельниченко, від страху втрачають дар мови. Єдиний, хто не відмовив мені в зустрічі, це президент Світового Конгресу українців Аскольд Лозинський.
- Ви кажете, що в записах, які ви зробили в кабінеті Кучми, є інформація, що становить державну таємницю України. Яка це інформація?
- В записах йдеться про торгівлю зброєю є й інша таємна інформація: деякі аспекти відносин з іншими державами, доповіді представників Кабінету Міністрів про стан української економіки, золотий і валютний запаси України тощо.
- Але чому це так цікавить американців? Я думаю, що про стан української економіки й золото-валютні запаси України вони знають й без ваших записів.
- Американці хочуть мати всі плівки насамперед для того, аби з їх домогою розслідувати цілу низку кримінальних злочинів, здійснених на території США. Це насамперед справа Лазаренка, відмивання на теренах Америки "брудних" грошей іншими посадовими особами України, серед яких і люди з оточення президента Кучми. Мінюст США не став би так наполегливо домагатися цих записів, якби не був переконаний в їхній автентичності. Так що це рішення суду ще раз підтверджує, що записи, якими я володію, справжні, я не підроблені на якомусь фантастичному комп'ютері, про що й досі твердить кучмівська пропаганда.
З іншого боку, мені не хочеться передавати всі записи, адже це в кінцевому результаті завдасть шкоди нашій країні. Але, на жаль, українська сторона нічого не зробила, щоб усі ці записи не потрапили до Міністерства юстиції США. Втім, ще в жовтні минулого року я через народного депутата України Григорія Омельченка офіційно закликав представників української влади захистити державні таємниці України й звернутися з відповідним листом до Міністерства юстиції США. Григорій Омельченко надіслав тоді Президенту України, прем'єр-міністрові, генеральному прокурору, голові Верховної Ради та в інші державні інституції депутатський запит з вимогою захистити державні інтереси України й не допустити розголошення державних таємниць нашої країни. Одначе на його запит так ніхто й не відреагував.
- Пане Мельниченко, а чому ви не реагуєте на численні обвинувачення на вашу адресу з боку української влади? Чому ви мовчите? Це, до речі, дає підстави декому стверджувати, що жодних нових матеріалів, які б викривали київську владу, у вас немає.
- Приголомшуючих фактів, які розвінчують нинішній режим в Україні, в мене настільки багато, що будь-хто, кому не байдужа доля України, познайомившись з ними, втратив би спокій. Бо жити з цим дуже важко. Важко усвідомлювати, що нашу батьківщину, дірвавшись до влади, безсоромно грабують люди без честі й совісті, важко жити з почуттям власного безсилля, важко читати дурниці про себе й ту справу, яку я зробив.
В будь-якій країні світу було б достатньо одного відсотка тієї інформації, якою я володію, щоб президент пішов у відставку й пересів з свого кабінета на лаву підсудних. В будь-якій, але не в нашій. Треба ще довго й наполегливо працювати, боротися, битися не на життя, а на смерть, аби український народ зрозумів, хто ним править і які чорні справи за його спиною робляться. Ви не перший, хто запитує мене, чому я мовчу, чому не даю в пресу нові факти.
Я не можу цього робити, бо переконаний: поки що це передчасно. Можна заробити популістський авторитет, але загубити справу. Таку інформацію не можна давати направо й наліво всім бажаючим, я передаю її виключно офіційним особам України. Першою такою особою був народний депутат України Олександр Мороз. Коли зник журналіст Георгій Гонгадзе й вся Україна шукала відповідь на запитання, що з ним сталося, я зрозумів, що далі мовчати не можна. Й передав записи в кабінеті Кучми, які неспростовно доводять його причетність до зникнення й подальшої загибелі цього незалежного журналіста. Багато записів, в яких міститься інформація про Гонгадзе, побиття народного депутата України Єльяшкевича, торгівлю зброєю, відмивання "брудних" грошей на території США я передав слідчій комісії Верховної Ради України, якою тепер керує народний депутат України Олександр Жир.
Мені б дуже хотілося сказати людям всю правду. Дати вашому тижневику, наприклад, роздруківки розмов Кучми, після зайомства з якими навіть у найбільших прихильників українського президента не залишиться сумнівів, що він не лише скоїв цілу низку кримінальних злочинів, перекачав на свої рахунки сотні мільйонів доларів, а й очолює українську мафію, яка давно зрослася з владою. Але, повторюю, оприлюднювати ці факти ще не час. Треба, щоб робили це після належних експертиз і правничих оцінок уповноважені особи чи структури України. Інша справа, що таких осіб й інституцій, які зацікавлені в об'єктивному розслідуванні, сьогодні в Україні дуже мало.
Генеральна прокуратура, наприклад, це кишенькова структура Леоніда Кучми, якій він сам дає вказівки, як встановлювати "істину". Навіть в слідчій комісії Верховної Ради не всі зацікавлені в тому, аби правда восторжествувала. Колишній її голова Олександр Лавринович, наприклад, всіляко гальмував хід об'єктивного розслідування. Коли на його ж звернення до Федерального бюро розслідувань з проханням провести фоноскопічну експертизу зроблених мною аудіозаписів ФБР відповіло згодою, Лавринович приховав від інших членів комісії й зміст, й сам факт отримання листа.
Між тим, американська сторона погоджувалася в ньому провести експертизу ще 12 квітня минулого року і якби не маніпулювання Лавриновича, то вже сьогодні ми мали б результати експертизи.
- Чи готові ви до спілкування з українськими правоохоронними органами?
- Я неодноразово заявляв, в тому числі й у письмовій формі, про свою готовність дати детальні свідчення слідчим Генеральної прокуратури України на території США. Але законники пана Потебенька відповідали на це, що не можуть мене тут допитати, бо, мовляв, між США й Україною немає домовленості про взаємну правову допомогу. Але це неправда!
Така угода є й підписано її було ще в 1996 році. Але в Генпрокуратурі бояться мене допитувати. Бо якщо я дам свідчення, вони змушені будуть порушити цілу низку кримінальних справ й передусім проти Леоніда Кучми. Хоч я не зацікавлений у нових скандалах заради скандалів. Я лише хочу, щоб слідчі, які служать закону й тільки йому, провели неупереджене слідство на підставі фактів, які в мене є, й кожному дали по заслузі. Адже це так елементарно: є факти, є докази, немає лише бажання й відваги розслідувати злочинні діяння тих, хто сьогодні править Україною.
- Відсутність повних й однозначних висновків експертів щодо автентичності зроблених в кабінеті Президента Кучми записів дало можливість одному з найбільш наближених до Леоніда Кучми олігархів Сергію Тігіпку замовити в фірми "Крол" свою експертизу й вкотре ввести народ України в оману, оскільки йому після цієї псевдоекспертизи ще раз повідомили, що всі плівки підроблено. Чи провадиться експертиза плівок справжніми фахівцями й на якому вона зараз етапі?
- Першу експертизу було проведено Міжнародним інститутом преси у Відні. Хоч насправді під його егідою діяв Freedom House. Саме він найняв невідомих мені експертів й замовив їм експертизу. В поспіху кілька народних депутатів України передали тоді цим експертам 45 годин записів розмов в кабінеті Кучми, не подбавши навіть про те, щоб оформити відповідну угоду й довідатися про технічні можливості Міжнародного інституту преси. Вже після закінчення експертизи з'ясувалося, що експерти до пуття не знали, що конкретно вони повинні були доводити й над чим працювати. Всім хотілося негайно почути від них відповідь. Але технічні експерти – це не політики і не журналісти. В них інша функція й інша мова.
На жаль, експерти Міжнародного інституту преси про це забули й діяли непрофесійно. Вони навіть не зверталися до мене з елементарними запитаннями, як я це робив, на якій техніці, в якому режимі. Ось лише один з численних доказів їхньої непрофесійності. Федеральне бюро розслідувань в листі до комісії Верховної Ради, якою тоді керував Олександр Лавринович, пише: "Перед тим, як прийняти плівки Кучми для ідентифікації, ФБР мусять бути надані оригінальні записи й детальні пояснення особи, яка ці записи робила. Для проведення експертизи необхідні також те саме обладнання й ті самі периферійні пристрої, які було використано при проведенні оригінальних записів".
Міжнародний же інститут преси жодних пояснень в мене не брав й оригиналів техніки, на якій я записував розмови, від мене не вимагав. Так що говорити про якість цієї експертизи, як бачимо, не доводиться. Експертизу ж фірми "Крол" я взагалі не вважаю за експертизу. Це висновки "ні про що", зроблені дилетантами за солідну винагороду від пана Тигипка. Якби Кучма справді був не винний й хотів довести це перед всім світом, то вже на другий день після виступу Мороза у Верховній Раді він звернувся б до найкращих експертів, послугами яких користується Федеральне бюро розслідувань США, з допомогою яких, до речі, я сьогодні й намагаюся зробити технічну експертизу зовсім на іншому рівні.
Навчений гірким досвідом, я крок за кроком прагну, аби насамперед своє слово сказали технічні експерти. На їхнє прохання я передав їм оригінали зроблених записів, усю апаратуру й периферійні пристрої, з допомогою яких робилися ці записи, й детально розповів, в який спосіб записувалися розмови в кабінеті Леоніда Кучми. Й найближчим часом справу нарешті буде завершено. Отоді й настане час для інтерв'ю, телевізійних передач й виступів політиків.
- А хто фінансує цю роботу?
- Верховна Рада України прийняла рішення про виділення для проведення експертизи 500 тисяч гривень. Це, до речі, дуже мізерна сума порівняно з тією, яку заплатив "Кролу" Тигипко.
- Днями стало відомо, що Центральна виборча комісія відмовила вам в реєстрації кандидатом в народні депутати України. Чому ви вирішили балотуватися на виборах до Верховної Ради й яким бачите подальший розвиток подій?
- Я українець, люблю Україну й хочу добра для неї. Я міг би безтурботно жити біля президентської годівнички й не помічати того, що творять з Україною ті, кому народ довірив владу. Вже тепер у США я міг би гендлювати записами, які маю. Повірте, покупців цього "товару" не бракує. Пропонують великі гроші, аби викупити в мене "компромат" на себе, українські олігархи, політики.
Були гінці й від Кучми. Пропонували мільйони, аби я припинив боротьбу і віддав записи "хазяїну". Але я їм відповів, що дякую за пропозицію, грошей мені справді бракує, але "товар" не продається. Мета в мене була інша, коли я починав записувати розмови в кабінеті Кучми. Не продавати колись я збирався це "добро", а передати прокурорам, аби послухали й зрозуміли, хто сидить на верхівці української влади і що вони творять.
Чим більше я знав, чим займаються ці "слуги народу", тим більше переконувався, що не зможу миритися з цим, не зможу пасивно спостерігати, як обкрадається й обдурюється наш народ. Коли я вирішив передати частину записів Олександру Морозу, то був переконаний, що після їх оприлюднення Кучма та його оточення будуть негайно відсторонені від влади. Але, як знаємо, цього не сталося. І це ще раз довело, наскільки далеко знаходиться Україна від країн зі справжньою демократією. І я вважаю своїм святим обов'язком продовжувати боротьбу.
Для цього й дав згоду на те, аби зареєструватися кандидатом в народні депутати України від Соціалістичної партії. Чому саме від Соціалістичної? А тому, що її очолює один з небагатьох чесних політиків України Олександр Мороз. У мене є багато годин записів розмов Кучми з тодішніми й головою Служби безпеки, й генеральним прокурором, і міністром внутрішніх справ. Всім їм Кучма наказував будь-що "накопати" на Мороза компромат. Часто він навіть кричав на них, тупотів ногами, вимагаючи очорнити Мороза. Але як не старалися кучмівські сатрапи, як не пнулися зі шкіри, нічого "накопати" на так і не змогли. До речі, вони так чесно й зізнавалися: "Немає нічого на Мороза, нічогісінько!"
Те, що голова Центрвиборчкому пан Рябець ще до отримання моєї заяви поспішив відмовити мені в реєстрації, несподіванкою для мене не стало. Цей діяч, як і генеральний прокурор України Потебенько, цілком і повністю залежить від Кучми. Його вказівки він виконує, йому служить. У мене не було жодних ілюзій, що мене допустять до депутатського мандата.
Але я хочу, щоб Україна й цілий світ ще раз переконалися, яку державу будують Кучма та його оточення. З мандатом депутата чи без нього я все одно продовжуватиму боротьбу. Аж до тих часів, доки український народ не буде господарем на своїй землі, а влада, яку він обиратиме, не ошукуватиме, а служитиме йому.