Сімферополь - місто передвиборчого нещастя
Понеділок, 28 січня 2002, 16:23
Кожне нещасне місто нещасне по-своєму, а у Сімферополя не було б нещастя, та от щастя допомогло. Воно до столиці автономії прийшло у березні 98-го, причому, у продубльованому варіанті.
Тоді і до ВР Криму, і до міськради було обрано по 30 з гаком депутатів-комуністів. Якщо у місцевому парламенті, що складається з 100 депутатів, тільки майстерність Грача-політика зробила його фракцію "утримувачем" контрольного пакету акцій, то сімферопільцям пощастило більше. 35 більшовистських депутатів міськради з 50-ти це не тільки арифметична, але і кваліфікована більшість, яка на 4 роки вперед забезпечила червоним зелену вулицю. Та що там вулицю, цілу автостраду.
І ось від цього щастя і бере відлік нинішнє нещастя Сімферополя. З початку року місто морозять передвиборчі пристрасті такого накалу, що це загрожує позначитися на загальному політичному здоров'ї Криму. А все почалося з формування Виборчої комісії Криму з виборів депутатів до місцевого парламенту. Завдяки "оперативності" київських законодавців, що так і не змогли зібратися з силами та ухвалити новий закон про вибори у Криму і, на території автономії тепер діють свої власні виборчі правила.
Одне з них: на відміну від загальноукраїнської норми, за якою Виборчоком повинен був формуватися з представників партій, які подолали на минулих парламентських виборах 4%-й бар'єр, і фракцій, які вже існують у ВР України, у Криму склад головного координуючого органу на виборах представляв одноосібно голова місцевого парламенту, він же головний місцевий комуніст Леонід Грач.
Природно спікера, як і будь-якого іншого політика, запідозрили б у душевній хворобі, якби він не скористався щасливою можливістю сформувати "свою" виборчу команду. Заявивши, що Виборчком не гумовий і до нього не зможуть ввійти представники всіх 35-ти регіональних організацій загальноукраїнських партій, що звернулися до нього з відповідними заявами, Леонід Іванович дозволив собі особистий вибір.
І погляд його впав на комуністів, НДП, ПСПУ, Народний Рух, СДПУ(О), Селянську партію, партію Регіонів. Прикрасили автономний Виборчком і представники громадських організацій: Колегії адвокатів Криму, Федерація незалежних профспілок, Рада партизан і підпільників Великої Вітчизняної війни, яких об'єднують більш ніж сімейні стосунки з комуністами. Проте, у Виборчком не потрапили ані представники Трудової партії (до якої входить прем'єр Горбатов), ні блоку "За єдУ", а партія Регіонів отримала не того, кого хотіла.
Однак, кримський осередок "регіоналів" скандалити не став. Та хіба був у цьому здоровий глузд? Наприклад, більше 30 депутатів місцевого парламенту, очевидно вважали, що на момент голосування про склад Виборчкому у залі не було необхідного для прийняття рішення числа депутатів,і звернулися з проханням до гаранта "своїм указом припинити незаконно прийняте рішення і звернутися до Конституційного суду України з метою розгляду питання про відповідність прийнятого ВР АРК рішення конституційним нормам".
Думали, гарант все кине і почне "шмагати по одному місцю" Грача - повновладного представника у Криму найправильнішої у країні опозиції. Не дочекалися. А тепер, коли Леонід Іванович ще раз просигналив на з'їзді КПУ про свою безкомпромісну і навіть жертовну лояльність режиму, який він, борючись за свою нинішню владу, називав тоді "антинародним" (Грач запропонував поступитися своїм 11-м місцем у виборчому списку КПУ на користь Потебеньку), всі його противники на півострові можуть відпочивати.
У результаті замість Виборчкому у Криму тепер діє дивна структура, яку багато хто називає підпільним обкомом, тому що, навіть за найнедбалішому підрахунку, з 15-ти його членів як мінімум 9 (хоч називають і цифру 11) - "люди Грача", які переховуються під масками "представників партій".
Щоб обивателі, не приведи Маркс-Енгельс, не впали в анархію і не відійшли не дай Боже від курсу найправильнішої партії, подібну кадрову роботу вирішено було провести і на рівні головного міста автономії. Інтрига була до геніальності нахабна.
Тричі мер Сімферополя Валерій Єрмак скликав позачергові сесії міськради, щоб встигти до 15 січня - останній, обумовлений законом, термін - сформувати склад територіальної виборчої комісії з виборів депутатів міськради і міського голови. І всі три рази ці спроби були безуспішними, оскільки комуністична більшість кожний раз дружно не погоджувалася з кандидатурами мера. І не дарма.
Згідно із законом, якщо місто не змогло до терміну сформувати свій Виборчком, за нього цю роботу робить вища рада, у цьому випадку - Верховна Рада Криму. А у ній, як відомо, комуніст комуністу зуба не вирве, тому що все під контролем Старшого партійного Брата.
Все вийшло, як було задумане. Легким порухом руки Леонід Грач, незважаючи на відсутність у залі сімферопольського голови (а саме він, згідно із законом, є єдиним суб'єктом висунення кандидатів у члени місцевого виборчкому), запропонував проголосувати склад Сімферопольського виборчкому, письмово запропонований Єрмаком. Депутати чомусь не погодилися.
Але потім, як чортик з конопель, вискочила довгоочікувана думка секретаря міськради Олександра Дорофеєва про те, що потрібно замінити кандидатуру голови комісії Ніни Рябошенко на також дуже хорошу людину, але, на-щастя, комуніста Володимира Карлюгу. Не звертаючи уваги на такі дрібниці, як порушення закону (повторюю, сам мер був відсутній, а секретар міськради має право його замінювати тільки у найсумніших, і навіть безвихідних випадках), депутати затвердили склад територіальної виборчої комісії.
Єрмак, коли трохи відійшов від шоку, вирішив звернутися до суду, оскільки були "не тільки повністю проігноровані права міського голови - єдиного суб'єкта висунення кандидатур по складу територіальної виборчої комісії, але і дана можливість будь-якому кандидату, що програв на виборах у депутати міськради або у мери міста визнати потім через суд вибори у Сімферополі недійсними".
Виборцям і кандидатам можна було б спокійно дочекатися, чим все це закінчиться, сподіваючись на наш найсправедливіший у світі суд, але гра тільки починалася. Незабаром з'ясувалося, що "міськрадівські" комуністи несподівано розчарувалися у своєму власному рішенні про склад 19-ти сімферопольських окружкомів на виборах депутатів до кримського парламенту.
Щось у них заклинило на момент голосування, і вони допустили у виборчої комісії абсолютно "ненаших" людей. Потім, вони, природно, передумали, але рішення вже набрало законної чинності.
Тобто окружкоми почали працювати і навіть встигли зареєструвати певну кількість кандидатів у депутати ВР Криму.
Але всі знають, що коли не можна, але дуже хочеться, то можна. Тому фракція комуністів вирішила відмінити своє ж власне рішення, але тут коса знайшла на камінь. Мер відмовився це підписати, надавши аргументи про ряд порушень прав кандидатів і можливість зриву виборів.
Тоді-то і почалися основні військові дії. Не в силах подолати "вето" мера (за 4 роки фракція комуністів у міськраді втратила 3-х своїх членів і разом з цим кваліфіковану більшість), вони вирішили кинути у бій головні сили. До Єрмака з пропозицією підписати незаконне рішення звернувся… Виборчком Криму, пообіцявши потім якось все виправити, щоб, не дай Бог, закон і образити, і не образити. Мер на це не пішов. Образилися комуністи. І підключили важку артилерію.
По місту почали розклеювати листівки. У них народ закликався на мітинги біля міськвиконкому з тим, щоб голову ради піддати громадському осуду. Щоб заманити народ, був використаний найбільш безпрограшний метод, авторство якого належить Грачу. Називається він "загроза кримінальної революції" і вживається у Криму за всякої нагоди: і коли приходить час зняти в автономії уряд, незручний спікеру, і коли просто треба з'ясувати, чому у крані немає води.
Не минула чаша ця і Валерія Єрмака. Слово "криміналітет" у зв'язці з мером у листівках звучало через раз, а закінчувалися вони, як "якщо не повернуся з бою, прошу вважати мене комуністом". "Товариші, - по-друкарському заклинали міськрадівські більшовики. - Кому не байдужа доля нашого міста, хто не хоче, щоб нами керували бандити, приходьте під стіни нашого міськвиконкому і скажіть рішуче "ні" кримінальному безладдю у Криму. Підтримаємо комуністів-депутатів, не дозволимо на виборах реваншу кримінальних структур".
І підпис: Фракція комуністів-депутатів Сімферопольської міськради.
Не подіяло. Аллах його знає, що робиться з нашим суспільством. Адже бандити вже практично розсілися під образами у кожному домі, а народ на мітинги, які проводилися двічі, прийшов усього у кількості 300 чоловік. Адже все для підвищення його свідомості було зроблено. І автобуси до підприємств підігнали, і плакати ледве чи ні фабричним способом виробляли. А які плакати. Пісня! Такі і у руках потримати - доторкнутися до високого мистецтва. "Мій вибір був Єрмак. Тепер він мер, а я - бідняк" або "Єрмак, ти слабає звєно".
Заради справедливості слід сказати, що мітинги були хоч і нечисленними, але гучними. Народ голосно таврував ганьбою "кримінального мера", лаявся один з одним і матюкав міліцію, яка оточила всі підступи до міськвиконкому. Потім з'ясувалося, що не всі мітингуючі прийшли таврувати Єрмака, партія "Союз", наприклад, вирішила скористатися випадком засвітитися перед телекамерами зі своїми фірмовими мікроавтобусами, плакатами й активістами.
У відповідь Єрмак, як не намагався демонструвати дипломатичний спокій, однак не зміг приховати образу. І з розчуленими нотами у голосі, з репліками про те, як всі 4 роки міський депкорпус зберігав взаємну ввічливість, на черговому позачерговому засіданні сесії він прочитав "кримінальну" листівку її авторам. Крім того, він повідомив, що направив листи голові ВР, прем'єр-міністру, прокурору Криму і представнику президента в автономії, в якому просить їх "вжити заходів з метою не допущення активізації незаконних і деструктивних сил і перетворення процесу у некерований".
Можливо, добило фракцію комуністів постійне звертання мера до їх совісті. І вони, звичайно… відреклися від власної творчої участі у листівково-видавничому процесі. У пориві самобичування, автори листівок, які підписали їх святим ім'ям фракції комуністів, були навіть названі "падлом". Єрмак був настільки розчуленим, що попросив повторити невтішне формулювання двічі, свердлячи очима з президії ті місця в залі, де сиділи тавровані. Загалом, всі трепетали.
Зворушливість моменту примусила пригадати історію міста Глупова у викладі Салтикова-Щедріна, в якому часті драми з градоначальниками настільки розхитали нерви, що "у першому випадку, обивателі тремтіли несвідомо, у другому – тремтіли, усвідомлюючи свою користь, у третьому - підносилися до трепету, сповненого довіри".
Налагоджена такими героїчними зусиллями довіра, проте, не змінила ситуації загалом. Відмінити рішення про склад окружкомів все-таки і цього разу не вдалося. Розумні герої тоді вирішили йти в обхід. В юридичному значенні. А по суті це була раціоналізаторська пропозиція використати віз попереду коня.
Простою більшістю комуністичних голосів (інша фракція - "Справедливість" - всім складом покинула зал) депутати ухвалили рішення все ж змінити склад окружкомів.
Щоб було зрозуміло, що у результаті вийшло, можна навести такий приклад. Уявіть собі, що ВР України прийняла одночасно 2 закони (а президент обидва їх підписав): про проведення теледебатів і про неможливість їх проведення. Уявили? Можна і далі.
Приходить Юлія Тимошенко на "Інтер" з одним законом, а їй показують інший. І обидва діють. Щоб не порушити законодавство, приймають єдино можливий вихід - пустити Юлю у студію, але поставити за її спиною Медведчука з рушником, який він повинен накидати їй на рота.
У Сімферопольському варіанті це виглядає так. У кожній з 19-ти окружних виборчих комісій тепер 2 склади, й обидва законні, тому що діє і колишнє рішення (його відмінити не вдалося), і нове. По старому 53 члена окружкомів працюють, засідають, підписують реєстраційні документи кандидатам. А по новому - їх законні підписи незаконні, тому що замість них повинні це робити 53 інших людини. А, може, вони тепер будуть творити у чотири руки, точніше, у 212, тому що "плаваючих" "виборчкомщиків" тепер 106. А, може, будуть разом відпочивати. Загалом, ніхто тепер не знає, хто справжній, хто "липовий".
Знає це знову один тільки Валерій Єрмак, і якби він раптом вирішить посміятися і підпише "смішне" рішення, то із засідань сімферопольських виборчкомів можна буде робити новий проект "Останній герой" - хто з'їсть противника, той і залишиться на виборчій вахті.
Але, судячи зі всього, Єрмак шуткувати не збирається. Відразу після історичного засідання в інтерв'ю журналістам він знову згадував закон "Про вибори депутатів ВР АРК". Його стаття 16 свідчить, що міськрада, як орган, що утворює окружні виборчі комісії, може змінити їх склад.
Але лише у виняткових випадках: якщо комісія або її окремі члени порушили закон; у разі смерті члена комісії; у зв'язку з його особистою заявою про зняття з нього повноважень; у зв'язку із зміною громадянства і т.д. Оскільки, слава Богу, ніхто з членів сімферопольських окружкомів не відійшов до у вічність і не залишив межі нашої батьківщини, то їх повноваження продовжуються.
Висновок із сказаного мером напрошується один. Він нове рішення міськради не підпише. Але однозначно Валерій Єрмак перед включеними відеокамерами і диктофонами цього не сказав, обмежившись вимовленням очікуваного "ні" тільки на вухо автору цієї нудної статті. Проте, він розказав старий анекдот про муки Абрама, який не міг заснути від спогадів про те, що заборгував своєму сусіду Ізі три карбованця. Їх полегшила Абрамова дружина, постукавши Ізі у стіну і повідомивши, що борг він не отримає. "Нехай тепер також мучиться", - закінчив Єрмак, явно маючи на увазі своїх мучителів-комуністів.
Кінця сімферопольській епопеї поки не видно, але прийшов час пояснити, через що розгорілася вся комедія. Список виключених зі складів окружкомів ясно продемонстрував, що комуністи вирішили виключити не якихось там випадкових громадян, чия провина лише у тому, що вони не поділяють вчення Маркса-Енгельса-Леніна. Хоч лідер фракції "Справедливість" у міськраді Віталій Лазуткин вважає, що це була "спроба комуністів зробити все можливе і неможливе, щоб забезпечити свою перемогу на виборах".
З ним можна погодитися, але все ж таки головною метою комуністів було не стільки протягнути своїх, скільки видавити чужих. Адже постраждалими виявилися ті члени окружкомів, які представляв колективи, що підтримують явних політичних і особистих противників Леоніда Грача. Їх, бажаючих балотуватися у Сімферополі, виявилося всього четверо. Екс-віце-прем'єр Криму Андрій Сенченко, екс-міністр фінансів Людмила Денисова, депутати від опозиції Рувім Аронов й Олександр Баталін.
Сімферопольські скандали навколо низових виборчих комісій, звичайно, не були б такими симптоматичними, якби не попередні події з формуванням головного кримського Виборчкому. Вся картина у комплексі дає підставу спостерігачам стверджувати, що Київ, який не помічає, через які пень-колоду готуються на півострові відзначити свято демократії, демонструє одне. Кримські вибори віддані на відкуп комуністам.
І залишається тільки слідом за мером Сімферополя пригадати анекдот:
Мужик гальмує поблизу даішніка:
- У всіх країнах перед ямами на дорогах червоні фішки ставлять - щоб аварії не було. А чому у вас цього не роблять?
- А ти сам звідки?
- З Німеччини.
- Кордон проїжджав?
- Так.
- Великий червоний прапор бачив? Так ось він на всю країну поширюється.
Тоді і до ВР Криму, і до міськради було обрано по 30 з гаком депутатів-комуністів. Якщо у місцевому парламенті, що складається з 100 депутатів, тільки майстерність Грача-політика зробила його фракцію "утримувачем" контрольного пакету акцій, то сімферопільцям пощастило більше. 35 більшовистських депутатів міськради з 50-ти це не тільки арифметична, але і кваліфікована більшість, яка на 4 роки вперед забезпечила червоним зелену вулицю. Та що там вулицю, цілу автостраду.
І ось від цього щастя і бере відлік нинішнє нещастя Сімферополя. З початку року місто морозять передвиборчі пристрасті такого накалу, що це загрожує позначитися на загальному політичному здоров'ї Криму. А все почалося з формування Виборчої комісії Криму з виборів депутатів до місцевого парламенту. Завдяки "оперативності" київських законодавців, що так і не змогли зібратися з силами та ухвалити новий закон про вибори у Криму і, на території автономії тепер діють свої власні виборчі правила.
Одне з них: на відміну від загальноукраїнської норми, за якою Виборчоком повинен був формуватися з представників партій, які подолали на минулих парламентських виборах 4%-й бар'єр, і фракцій, які вже існують у ВР України, у Криму склад головного координуючого органу на виборах представляв одноосібно голова місцевого парламенту, він же головний місцевий комуніст Леонід Грач.
Природно спікера, як і будь-якого іншого політика, запідозрили б у душевній хворобі, якби він не скористався щасливою можливістю сформувати "свою" виборчу команду. Заявивши, що Виборчком не гумовий і до нього не зможуть ввійти представники всіх 35-ти регіональних організацій загальноукраїнських партій, що звернулися до нього з відповідними заявами, Леонід Іванович дозволив собі особистий вибір.
І погляд його впав на комуністів, НДП, ПСПУ, Народний Рух, СДПУ(О), Селянську партію, партію Регіонів. Прикрасили автономний Виборчком і представники громадських організацій: Колегії адвокатів Криму, Федерація незалежних профспілок, Рада партизан і підпільників Великої Вітчизняної війни, яких об'єднують більш ніж сімейні стосунки з комуністами. Проте, у Виборчком не потрапили ані представники Трудової партії (до якої входить прем'єр Горбатов), ні блоку "За єдУ", а партія Регіонів отримала не того, кого хотіла.
Однак, кримський осередок "регіоналів" скандалити не став. Та хіба був у цьому здоровий глузд? Наприклад, більше 30 депутатів місцевого парламенту, очевидно вважали, що на момент голосування про склад Виборчкому у залі не було необхідного для прийняття рішення числа депутатів,і звернулися з проханням до гаранта "своїм указом припинити незаконно прийняте рішення і звернутися до Конституційного суду України з метою розгляду питання про відповідність прийнятого ВР АРК рішення конституційним нормам".
Думали, гарант все кине і почне "шмагати по одному місцю" Грача - повновладного представника у Криму найправильнішої у країні опозиції. Не дочекалися. А тепер, коли Леонід Іванович ще раз просигналив на з'їзді КПУ про свою безкомпромісну і навіть жертовну лояльність режиму, який він, борючись за свою нинішню владу, називав тоді "антинародним" (Грач запропонував поступитися своїм 11-м місцем у виборчому списку КПУ на користь Потебеньку), всі його противники на півострові можуть відпочивати.
У результаті замість Виборчкому у Криму тепер діє дивна структура, яку багато хто називає підпільним обкомом, тому що, навіть за найнедбалішому підрахунку, з 15-ти його членів як мінімум 9 (хоч називають і цифру 11) - "люди Грача", які переховуються під масками "представників партій".
Щоб обивателі, не приведи Маркс-Енгельс, не впали в анархію і не відійшли не дай Боже від курсу найправильнішої партії, подібну кадрову роботу вирішено було провести і на рівні головного міста автономії. Інтрига була до геніальності нахабна.
Тричі мер Сімферополя Валерій Єрмак скликав позачергові сесії міськради, щоб встигти до 15 січня - останній, обумовлений законом, термін - сформувати склад територіальної виборчої комісії з виборів депутатів міськради і міського голови. І всі три рази ці спроби були безуспішними, оскільки комуністична більшість кожний раз дружно не погоджувалася з кандидатурами мера. І не дарма.
Згідно із законом, якщо місто не змогло до терміну сформувати свій Виборчком, за нього цю роботу робить вища рада, у цьому випадку - Верховна Рада Криму. А у ній, як відомо, комуніст комуністу зуба не вирве, тому що все під контролем Старшого партійного Брата.
Все вийшло, як було задумане. Легким порухом руки Леонід Грач, незважаючи на відсутність у залі сімферопольського голови (а саме він, згідно із законом, є єдиним суб'єктом висунення кандидатів у члени місцевого виборчкому), запропонував проголосувати склад Сімферопольського виборчкому, письмово запропонований Єрмаком. Депутати чомусь не погодилися.
Але потім, як чортик з конопель, вискочила довгоочікувана думка секретаря міськради Олександра Дорофеєва про те, що потрібно замінити кандидатуру голови комісії Ніни Рябошенко на також дуже хорошу людину, але, на-щастя, комуніста Володимира Карлюгу. Не звертаючи уваги на такі дрібниці, як порушення закону (повторюю, сам мер був відсутній, а секретар міськради має право його замінювати тільки у найсумніших, і навіть безвихідних випадках), депутати затвердили склад територіальної виборчої комісії.
Єрмак, коли трохи відійшов від шоку, вирішив звернутися до суду, оскільки були "не тільки повністю проігноровані права міського голови - єдиного суб'єкта висунення кандидатур по складу територіальної виборчої комісії, але і дана можливість будь-якому кандидату, що програв на виборах у депутати міськради або у мери міста визнати потім через суд вибори у Сімферополі недійсними".
Виборцям і кандидатам можна було б спокійно дочекатися, чим все це закінчиться, сподіваючись на наш найсправедливіший у світі суд, але гра тільки починалася. Незабаром з'ясувалося, що "міськрадівські" комуністи несподівано розчарувалися у своєму власному рішенні про склад 19-ти сімферопольських окружкомів на виборах депутатів до кримського парламенту.
Щось у них заклинило на момент голосування, і вони допустили у виборчої комісії абсолютно "ненаших" людей. Потім, вони, природно, передумали, але рішення вже набрало законної чинності.
Тобто окружкоми почали працювати і навіть встигли зареєструвати певну кількість кандидатів у депутати ВР Криму.
Але всі знають, що коли не можна, але дуже хочеться, то можна. Тому фракція комуністів вирішила відмінити своє ж власне рішення, але тут коса знайшла на камінь. Мер відмовився це підписати, надавши аргументи про ряд порушень прав кандидатів і можливість зриву виборів.
Тоді-то і почалися основні військові дії. Не в силах подолати "вето" мера (за 4 роки фракція комуністів у міськраді втратила 3-х своїх членів і разом з цим кваліфіковану більшість), вони вирішили кинути у бій головні сили. До Єрмака з пропозицією підписати незаконне рішення звернувся… Виборчком Криму, пообіцявши потім якось все виправити, щоб, не дай Бог, закон і образити, і не образити. Мер на це не пішов. Образилися комуністи. І підключили важку артилерію.
По місту почали розклеювати листівки. У них народ закликався на мітинги біля міськвиконкому з тим, щоб голову ради піддати громадському осуду. Щоб заманити народ, був використаний найбільш безпрограшний метод, авторство якого належить Грачу. Називається він "загроза кримінальної революції" і вживається у Криму за всякої нагоди: і коли приходить час зняти в автономії уряд, незручний спікеру, і коли просто треба з'ясувати, чому у крані немає води.
Не минула чаша ця і Валерія Єрмака. Слово "криміналітет" у зв'язці з мером у листівках звучало через раз, а закінчувалися вони, як "якщо не повернуся з бою, прошу вважати мене комуністом". "Товариші, - по-друкарському заклинали міськрадівські більшовики. - Кому не байдужа доля нашого міста, хто не хоче, щоб нами керували бандити, приходьте під стіни нашого міськвиконкому і скажіть рішуче "ні" кримінальному безладдю у Криму. Підтримаємо комуністів-депутатів, не дозволимо на виборах реваншу кримінальних структур".
І підпис: Фракція комуністів-депутатів Сімферопольської міськради.
Не подіяло. Аллах його знає, що робиться з нашим суспільством. Адже бандити вже практично розсілися під образами у кожному домі, а народ на мітинги, які проводилися двічі, прийшов усього у кількості 300 чоловік. Адже все для підвищення його свідомості було зроблено. І автобуси до підприємств підігнали, і плакати ледве чи ні фабричним способом виробляли. А які плакати. Пісня! Такі і у руках потримати - доторкнутися до високого мистецтва. "Мій вибір був Єрмак. Тепер він мер, а я - бідняк" або "Єрмак, ти слабає звєно".
Заради справедливості слід сказати, що мітинги були хоч і нечисленними, але гучними. Народ голосно таврував ганьбою "кримінального мера", лаявся один з одним і матюкав міліцію, яка оточила всі підступи до міськвиконкому. Потім з'ясувалося, що не всі мітингуючі прийшли таврувати Єрмака, партія "Союз", наприклад, вирішила скористатися випадком засвітитися перед телекамерами зі своїми фірмовими мікроавтобусами, плакатами й активістами.
У відповідь Єрмак, як не намагався демонструвати дипломатичний спокій, однак не зміг приховати образу. І з розчуленими нотами у голосі, з репліками про те, як всі 4 роки міський депкорпус зберігав взаємну ввічливість, на черговому позачерговому засіданні сесії він прочитав "кримінальну" листівку її авторам. Крім того, він повідомив, що направив листи голові ВР, прем'єр-міністру, прокурору Криму і представнику президента в автономії, в якому просить їх "вжити заходів з метою не допущення активізації незаконних і деструктивних сил і перетворення процесу у некерований".
Можливо, добило фракцію комуністів постійне звертання мера до їх совісті. І вони, звичайно… відреклися від власної творчої участі у листівково-видавничому процесі. У пориві самобичування, автори листівок, які підписали їх святим ім'ям фракції комуністів, були навіть названі "падлом". Єрмак був настільки розчуленим, що попросив повторити невтішне формулювання двічі, свердлячи очима з президії ті місця в залі, де сиділи тавровані. Загалом, всі трепетали.
Зворушливість моменту примусила пригадати історію міста Глупова у викладі Салтикова-Щедріна, в якому часті драми з градоначальниками настільки розхитали нерви, що "у першому випадку, обивателі тремтіли несвідомо, у другому – тремтіли, усвідомлюючи свою користь, у третьому - підносилися до трепету, сповненого довіри".
Налагоджена такими героїчними зусиллями довіра, проте, не змінила ситуації загалом. Відмінити рішення про склад окружкомів все-таки і цього разу не вдалося. Розумні герої тоді вирішили йти в обхід. В юридичному значенні. А по суті це була раціоналізаторська пропозиція використати віз попереду коня.
Простою більшістю комуністичних голосів (інша фракція - "Справедливість" - всім складом покинула зал) депутати ухвалили рішення все ж змінити склад окружкомів.
Щоб було зрозуміло, що у результаті вийшло, можна навести такий приклад. Уявіть собі, що ВР України прийняла одночасно 2 закони (а президент обидва їх підписав): про проведення теледебатів і про неможливість їх проведення. Уявили? Можна і далі.
Приходить Юлія Тимошенко на "Інтер" з одним законом, а їй показують інший. І обидва діють. Щоб не порушити законодавство, приймають єдино можливий вихід - пустити Юлю у студію, але поставити за її спиною Медведчука з рушником, який він повинен накидати їй на рота.
У Сімферопольському варіанті це виглядає так. У кожній з 19-ти окружних виборчих комісій тепер 2 склади, й обидва законні, тому що діє і колишнє рішення (його відмінити не вдалося), і нове. По старому 53 члена окружкомів працюють, засідають, підписують реєстраційні документи кандидатам. А по новому - їх законні підписи незаконні, тому що замість них повинні це робити 53 інших людини. А, може, вони тепер будуть творити у чотири руки, точніше, у 212, тому що "плаваючих" "виборчкомщиків" тепер 106. А, може, будуть разом відпочивати. Загалом, ніхто тепер не знає, хто справжній, хто "липовий".
Знає це знову один тільки Валерій Єрмак, і якби він раптом вирішить посміятися і підпише "смішне" рішення, то із засідань сімферопольських виборчкомів можна буде робити новий проект "Останній герой" - хто з'їсть противника, той і залишиться на виборчій вахті.
Але, судячи зі всього, Єрмак шуткувати не збирається. Відразу після історичного засідання в інтерв'ю журналістам він знову згадував закон "Про вибори депутатів ВР АРК". Його стаття 16 свідчить, що міськрада, як орган, що утворює окружні виборчі комісії, може змінити їх склад.
Але лише у виняткових випадках: якщо комісія або її окремі члени порушили закон; у разі смерті члена комісії; у зв'язку з його особистою заявою про зняття з нього повноважень; у зв'язку із зміною громадянства і т.д. Оскільки, слава Богу, ніхто з членів сімферопольських окружкомів не відійшов до у вічність і не залишив межі нашої батьківщини, то їх повноваження продовжуються.
Висновок із сказаного мером напрошується один. Він нове рішення міськради не підпише. Але однозначно Валерій Єрмак перед включеними відеокамерами і диктофонами цього не сказав, обмежившись вимовленням очікуваного "ні" тільки на вухо автору цієї нудної статті. Проте, він розказав старий анекдот про муки Абрама, який не міг заснути від спогадів про те, що заборгував своєму сусіду Ізі три карбованця. Їх полегшила Абрамова дружина, постукавши Ізі у стіну і повідомивши, що борг він не отримає. "Нехай тепер також мучиться", - закінчив Єрмак, явно маючи на увазі своїх мучителів-комуністів.
Кінця сімферопольській епопеї поки не видно, але прийшов час пояснити, через що розгорілася вся комедія. Список виключених зі складів окружкомів ясно продемонстрував, що комуністи вирішили виключити не якихось там випадкових громадян, чия провина лише у тому, що вони не поділяють вчення Маркса-Енгельса-Леніна. Хоч лідер фракції "Справедливість" у міськраді Віталій Лазуткин вважає, що це була "спроба комуністів зробити все можливе і неможливе, щоб забезпечити свою перемогу на виборах".
З ним можна погодитися, але все ж таки головною метою комуністів було не стільки протягнути своїх, скільки видавити чужих. Адже постраждалими виявилися ті члени окружкомів, які представляв колективи, що підтримують явних політичних і особистих противників Леоніда Грача. Їх, бажаючих балотуватися у Сімферополі, виявилося всього четверо. Екс-віце-прем'єр Криму Андрій Сенченко, екс-міністр фінансів Людмила Денисова, депутати від опозиції Рувім Аронов й Олександр Баталін.
Сімферопольські скандали навколо низових виборчих комісій, звичайно, не були б такими симптоматичними, якби не попередні події з формуванням головного кримського Виборчкому. Вся картина у комплексі дає підставу спостерігачам стверджувати, що Київ, який не помічає, через які пень-колоду готуються на півострові відзначити свято демократії, демонструє одне. Кримські вибори віддані на відкуп комуністам.
І залишається тільки слідом за мером Сімферополя пригадати анекдот:
Мужик гальмує поблизу даішніка:
- У всіх країнах перед ямами на дорогах червоні фішки ставлять - щоб аварії не було. А чому у вас цього не роблять?
- А ти сам звідки?
- З Німеччини.
- Кордон проїжджав?
- Так.
- Великий червоний прапор бачив? Так ось він на всю країну поширюється.
