Хто боїться Жердицького?
Понеділок, 28 січня 2002, 10:24
Чи є колишній голова "Градобанку" народний депутат України Віктор Жердицький злочинцем – встановить суд. А от чи не став він жертвою спланованої акції, яка завершилася перебуванням у німецькій в'язниці, – розмірковує він сам.
"По-іншому, ніж спробою продовжити моє знаходження під арештом, я наміри затягування судового процесу оцінити не можу. І які фактори намагаються впливати на суд – політичні, економічні проблеми чи рятування "честі мундиру" – думаю, незабаром стане відомо".
- За прогнозами преси судовий розгляд Вашої справи мав би завершитися наприкінці року. Вже давали свідчення свідки, тобто основна частина судового слідства пройшла. Якими Ви вбачаєте перспективи цієї справи?
- Цілком вірно те, що запланована частина судового слідства пройшла, і вже мав би оголошуватись вирок чи, вірніше, найближчим часом мав би бути оголошений. Адже з дванадцяти свідків, яких суд вважав за обов'язкове заслухати і викликав для цього, десять на сьогодні (19 грудня 2002 р. – О.П.) вже заслухані.
Принципових чи суттєвих розбіжностей в показаннях свідків, серед котрих більша частина мала б репрезентувати сторону обвинувачення, ні я, ні мої адвокати не зафіксували. Абсолютно правомірним у такому розвитку подій вбачається отримати свідчення не прибулих раніше двох свідків, уточнити незрозумілі деталі і виносити вирок народному депутату, нехай умовно демократичної, але самостійної, іноземної держави. Але тут відбуваються зміни, в котрих на фоні далеких від середньої інтенсивності минулих 35-ти судових засідань став зрозумілим підхід і наміри.
Розпочалось з того, що до мене дійшла інформація, ніби з неворожого для мене середовища, керуючись благородною ідеєю, цікавляться, чи можливо затягнути (!) судовий процес до кінця березня 2002 року, тобто до кінця виборів в Україні. Відповідь моя була однозначною і категорично негативною. Було це на початку листопада.
Потім в пресі промайнуло повідомлення, що суд, напевне, буде продовжений, так як з чимось не встигається. Через кілька засідань суд оголошує, що засідання будуть продовжені до кінця березня(!). Я обурююсь і заявляю відкрито свою оцінку. Ще за кілька засідань нам надають графік наступних засідань вже не на три, а на сім наступних місяців, тобто до кінця липня 2002 року!
При цьому на лютий заплановано три засідання, на травень – одне і на липень – два. Всього передбачається додаткових 34 засідання, на котрі є наміри запросити більше десяти свідків з України, переважна більшість серед яких ніколи ні в "Градобанку", ні в "Хорді", ні в цементних проектах не працювала (прокуратурою м. Ганновер було встановлено, що саме за такою схемою здійснювалося нецільове використання 4 мільйонів німецьких марок; наразі це перевіряє земельний суд м. Гільдесгайм – О.П.) .
Звичайно, що суд має право встановлювати стільки судових слухань, скільки вважає за потрібне для віднаходження істини, і запрошувати для цього необхідних йому свідків. Тільки чому ці свідки не запрошувалися відразу і не заслуховувалися на тих судових засіданнях, котрі відмінялись в минулі місяці через те, що не було теми для проведення судового слідства. Адже всі додаткові свідки і їх причетність чи непричетність до досліджуваних подій були відомі німецькому слідству, починаючи з моменту відкриття і ведення кримінальної справи, тобто з 1997 року.
На сьогодні у німецькій в'язниці мене утримують вже 14 з половиною місяців. Тому інакше, ніж спробою продовжити моє знаходження під арештом, я наміри затягування судового процесу оцінити не можу. І які фактори намагаються впливати на суд – політичні, економічні проблеми чи рятування "честі мундиру" – думаю, незабаром стане відомо".
- У попередніх інтерв'ю Ви зазначали: "Чим більше на мене тиснутимуть, тим більше аргументів змушений буду оприлюднювати для спростування підтасованих звинувачень". Чи робили Ваші українські недоброзичливці спроби чинити на Вас тиск під час Вашого перебування в німецькому ув'язненні?
- А навіщо їм тиснути на теперішньому етапі? Мета досягнута – я ізольований від будь-якої громадсько-політичної діяльності, німецька сторона сама не може повірити, в яку халепу її втягнули і, яку роль їй відвели у справі. Всі архіви "Градобанку" знаходяться в українській прокуратурі, а отже будь-які документи, що демонструють фальсифікацію обвинувачення, отримати навряд чи вдасться. Генпрокуратура України вже оголосила, що в неї заготовлені інші епізоди обвинувачення та, що будь-яке рішення німецького суду для неї нічого не означатиме. Сьогоднішній стан справи їх влаштовує майже повністю.
До того ж треба віддати належне німецькій системі. Поза її бажанням навряд чи хтось зможе чинити тиск на ув'язненого чи підсудного. Коли я писав про тиск, то мав на увазі зовсім інше, ніж умови утримання під арештом”.
- Як Ви поціновуєте роль українського фонду "Взаєморозуміння та примирення" в історії з його рахунками в "Градобанку"?
- Вкрай негативно не тільки для "Градобанку" і його вкладників, але й для самого Фонду і громадян, які чекали на виплати в той час, а також сьогодні не можуть отримати гроші хоча б так, як це відбувається в Польщі, вже по нових виплатах.
Фонд став жупелом, що за звичними технологіями, паралізувавши всіх, хто міг і хотів розв'язувати кризову ситуацію з найменшими втратами (точніше, зовсім без втрат) для всіх дійових осіб, суміжно з Генеральною прокуратурою забезпечував видання необхідних судових рішень і наглядових постанов, котрі зупиняли діяльність банку, забороняли багаторазово будь-які заходи по реорганізації чи санації банку, стали необхідною юридичною і лжеетичною умовою розграбування активів банку.
Красномовним є засвідчення позиції Фонду на суді, котру висловив його голова пан Лушніков. На запитання, чи в ситуації 1997 року не було б краще взяти 17 млн. німецьких марок, які потрібно було в той час виплачувати, з рахунку Фонду в іншому банку, а "Градобанку" дозволити (!) провести санаційну програму і вже через 6-9 місяців отримувати від нього гроші, пан Лушніков однозначно відповів, що ні, не краще.
Цим було підтверджено, що дії Фонду по відношенню до "Градобанку" були не помилковими, а усвідомленими і запланованими, як і наслідки, до яких вони призвели”.
Народний депутат України Віктор Жердицький та один з колишніх керівників НАК "Нафтогаз-Україна" Ігор Діденко звинувачуються у нецільовому використанні 4 мільйонів марок, що в середині 90-тих призначалися німецьким урядом для виплат жертвам нацизму в Україні. Про те, як коментують закиди Віктора Жердицького згадані ним люди, "Українська правда" обов'язково Вас повідомлятиме.
Голова Фонду "Взаєморозуміння і примирення" Ігор Лушніков прокоментував це інтерв'ю так:
"Мене дивують висловлювання пана Жердицького щодо оцінки ним роботи нашого Фонду.
По-перше, що стосується історії з "Градобанком". На 1997 рік я не знав жодного банку, який би після процедури банкрутства виплатив би кошти кредиторам. Ми мали історію банкрутства банку “Інко” і знаємо, як це робилося: створювався кредитний комітет, знаходили санатора банку, потім з активів банкрута створювався новий банк, який брав на себе зобов'язання погасити кредиторам їхні кошти.
Але, як Ви знаєте, за законодавством України всі ці кошти .. нова установа банку повинна була сплачувати за рахунок чистого прибутку. А я не знаю жодного банку в Україні, який би за підсумками певного року мав би такі прибутки, за рахунок яких можна було б покрити, наприклад, заборгованість Фонду як кредитора банку на 80 мільйонів німецьких марок.
Такі великі банки, як "Аваль" або "Приватбанк", мають чистий прибуток для розподілу між акціонерами не більше, ніж 5 мільйонів гривень – це 2 мільйони марок на рік! У мене тоді питання було б до пана Жердицького, скільки б років його банк виплачував би компенсації? При умові, навіть, якби (!) він сплачував 2 мільйони на рік за рахунок прибутку, то що, тоді люди чекали б 40 років ?
Тому пан Жердицький трохи лукавить, коли каже, чому не взяли 17 мільйонів в іншому банку, розплатилися б, а потім чекали б, поки "Градобанк" повернув би гроші. Тоді Фонд треба було б закрити взагалі. А хто б працював з людьми, їхніми заявами, хто б опрацьовував документи? На ці питання Жердицький і на суді промовчав.
По-друге, пан Жердицький закидає і стосовно нашої роботи по нових виплатах. Так, є приклад Польщі. В цій країні справді виплатили на сьогодні 250 тисячам своїх громадян компенсаційних виплат. А наш Фонд на 1 січня 2002 року виплатив в Україні 55 тисячам осіб. А от, наприклад, в Білорусі лише 35 тисячам, а в Росії й того менше.
В Польщі ж інша ситуація. Коли наш Фонд підписувала партнерську угоду з німецьким фондом, в нас була база даних ще з перших виплат, але згідно з німецьким законом усі заявники повинні були подати додаткові документи. Польща змогла це зробити дуже швидко, бо в цій країні є необхідна база даних. А в Україні її просто немає. Єдиний шлях для нас був – опитати кожного заявника окремо, а це велика робота.
По-третє, що стосується ніби участі Фонду у банкрутстві "Градобанку". На суді, коли я там був присутній, пан Жердицький виступав і розповідав, як добре працював "Градобанк" навіть після того, як були заарештовані його рахунки. А Фонд начебто навмисно у моїй особі зробив все, щоб банк збанкрутував і були розкрадені його активи.
Але ж коли банк став почувати себе досить невпевнено, його керівництво почало проводити переговори за спинами своїх кредиторів для того, щоб вивести найбільш ліквідні активи цього банку. І коли вже ми через прокуратуру наклали арешт на рахунки "Градобанку", то там вже нічого не було! То про що ж іде мова взагалі? Незважаючи на те, що Фонд був найбільшим кредитором, комітет кредиторів було створено без його участі.
"По-іншому, ніж спробою продовжити моє знаходження під арештом, я наміри затягування судового процесу оцінити не можу. І які фактори намагаються впливати на суд – політичні, економічні проблеми чи рятування "честі мундиру" – думаю, незабаром стане відомо".
- За прогнозами преси судовий розгляд Вашої справи мав би завершитися наприкінці року. Вже давали свідчення свідки, тобто основна частина судового слідства пройшла. Якими Ви вбачаєте перспективи цієї справи?
- Цілком вірно те, що запланована частина судового слідства пройшла, і вже мав би оголошуватись вирок чи, вірніше, найближчим часом мав би бути оголошений. Адже з дванадцяти свідків, яких суд вважав за обов'язкове заслухати і викликав для цього, десять на сьогодні (19 грудня 2002 р. – О.П.) вже заслухані.
Принципових чи суттєвих розбіжностей в показаннях свідків, серед котрих більша частина мала б репрезентувати сторону обвинувачення, ні я, ні мої адвокати не зафіксували. Абсолютно правомірним у такому розвитку подій вбачається отримати свідчення не прибулих раніше двох свідків, уточнити незрозумілі деталі і виносити вирок народному депутату, нехай умовно демократичної, але самостійної, іноземної держави. Але тут відбуваються зміни, в котрих на фоні далеких від середньої інтенсивності минулих 35-ти судових засідань став зрозумілим підхід і наміри.
Розпочалось з того, що до мене дійшла інформація, ніби з неворожого для мене середовища, керуючись благородною ідеєю, цікавляться, чи можливо затягнути (!) судовий процес до кінця березня 2002 року, тобто до кінця виборів в Україні. Відповідь моя була однозначною і категорично негативною. Було це на початку листопада.
Потім в пресі промайнуло повідомлення, що суд, напевне, буде продовжений, так як з чимось не встигається. Через кілька засідань суд оголошує, що засідання будуть продовжені до кінця березня(!). Я обурююсь і заявляю відкрито свою оцінку. Ще за кілька засідань нам надають графік наступних засідань вже не на три, а на сім наступних місяців, тобто до кінця липня 2002 року!
При цьому на лютий заплановано три засідання, на травень – одне і на липень – два. Всього передбачається додаткових 34 засідання, на котрі є наміри запросити більше десяти свідків з України, переважна більшість серед яких ніколи ні в "Градобанку", ні в "Хорді", ні в цементних проектах не працювала (прокуратурою м. Ганновер було встановлено, що саме за такою схемою здійснювалося нецільове використання 4 мільйонів німецьких марок; наразі це перевіряє земельний суд м. Гільдесгайм – О.П.) .
Звичайно, що суд має право встановлювати стільки судових слухань, скільки вважає за потрібне для віднаходження істини, і запрошувати для цього необхідних йому свідків. Тільки чому ці свідки не запрошувалися відразу і не заслуховувалися на тих судових засіданнях, котрі відмінялись в минулі місяці через те, що не було теми для проведення судового слідства. Адже всі додаткові свідки і їх причетність чи непричетність до досліджуваних подій були відомі німецькому слідству, починаючи з моменту відкриття і ведення кримінальної справи, тобто з 1997 року.
На сьогодні у німецькій в'язниці мене утримують вже 14 з половиною місяців. Тому інакше, ніж спробою продовжити моє знаходження під арештом, я наміри затягування судового процесу оцінити не можу. І які фактори намагаються впливати на суд – політичні, економічні проблеми чи рятування "честі мундиру" – думаю, незабаром стане відомо".
- У попередніх інтерв'ю Ви зазначали: "Чим більше на мене тиснутимуть, тим більше аргументів змушений буду оприлюднювати для спростування підтасованих звинувачень". Чи робили Ваші українські недоброзичливці спроби чинити на Вас тиск під час Вашого перебування в німецькому ув'язненні?
- А навіщо їм тиснути на теперішньому етапі? Мета досягнута – я ізольований від будь-якої громадсько-політичної діяльності, німецька сторона сама не може повірити, в яку халепу її втягнули і, яку роль їй відвели у справі. Всі архіви "Градобанку" знаходяться в українській прокуратурі, а отже будь-які документи, що демонструють фальсифікацію обвинувачення, отримати навряд чи вдасться. Генпрокуратура України вже оголосила, що в неї заготовлені інші епізоди обвинувачення та, що будь-яке рішення німецького суду для неї нічого не означатиме. Сьогоднішній стан справи їх влаштовує майже повністю.
До того ж треба віддати належне німецькій системі. Поза її бажанням навряд чи хтось зможе чинити тиск на ув'язненого чи підсудного. Коли я писав про тиск, то мав на увазі зовсім інше, ніж умови утримання під арештом”.
- Як Ви поціновуєте роль українського фонду "Взаєморозуміння та примирення" в історії з його рахунками в "Градобанку"?
- Вкрай негативно не тільки для "Градобанку" і його вкладників, але й для самого Фонду і громадян, які чекали на виплати в той час, а також сьогодні не можуть отримати гроші хоча б так, як це відбувається в Польщі, вже по нових виплатах.
Фонд став жупелом, що за звичними технологіями, паралізувавши всіх, хто міг і хотів розв'язувати кризову ситуацію з найменшими втратами (точніше, зовсім без втрат) для всіх дійових осіб, суміжно з Генеральною прокуратурою забезпечував видання необхідних судових рішень і наглядових постанов, котрі зупиняли діяльність банку, забороняли багаторазово будь-які заходи по реорганізації чи санації банку, стали необхідною юридичною і лжеетичною умовою розграбування активів банку.
Красномовним є засвідчення позиції Фонду на суді, котру висловив його голова пан Лушніков. На запитання, чи в ситуації 1997 року не було б краще взяти 17 млн. німецьких марок, які потрібно було в той час виплачувати, з рахунку Фонду в іншому банку, а "Градобанку" дозволити (!) провести санаційну програму і вже через 6-9 місяців отримувати від нього гроші, пан Лушніков однозначно відповів, що ні, не краще.
Цим було підтверджено, що дії Фонду по відношенню до "Градобанку" були не помилковими, а усвідомленими і запланованими, як і наслідки, до яких вони призвели”.
Народний депутат України Віктор Жердицький та один з колишніх керівників НАК "Нафтогаз-Україна" Ігор Діденко звинувачуються у нецільовому використанні 4 мільйонів марок, що в середині 90-тих призначалися німецьким урядом для виплат жертвам нацизму в Україні. Про те, як коментують закиди Віктора Жердицького згадані ним люди, "Українська правда" обов'язково Вас повідомлятиме.
Голова Фонду "Взаєморозуміння і примирення" Ігор Лушніков прокоментував це інтерв'ю так:
"Мене дивують висловлювання пана Жердицького щодо оцінки ним роботи нашого Фонду.
По-перше, що стосується історії з "Градобанком". На 1997 рік я не знав жодного банку, який би після процедури банкрутства виплатив би кошти кредиторам. Ми мали історію банкрутства банку “Інко” і знаємо, як це робилося: створювався кредитний комітет, знаходили санатора банку, потім з активів банкрута створювався новий банк, який брав на себе зобов'язання погасити кредиторам їхні кошти.
Але, як Ви знаєте, за законодавством України всі ці кошти .. нова установа банку повинна була сплачувати за рахунок чистого прибутку. А я не знаю жодного банку в Україні, який би за підсумками певного року мав би такі прибутки, за рахунок яких можна було б покрити, наприклад, заборгованість Фонду як кредитора банку на 80 мільйонів німецьких марок.
Такі великі банки, як "Аваль" або "Приватбанк", мають чистий прибуток для розподілу між акціонерами не більше, ніж 5 мільйонів гривень – це 2 мільйони марок на рік! У мене тоді питання було б до пана Жердицького, скільки б років його банк виплачував би компенсації? При умові, навіть, якби (!) він сплачував 2 мільйони на рік за рахунок прибутку, то що, тоді люди чекали б 40 років ?
Тому пан Жердицький трохи лукавить, коли каже, чому не взяли 17 мільйонів в іншому банку, розплатилися б, а потім чекали б, поки "Градобанк" повернув би гроші. Тоді Фонд треба було б закрити взагалі. А хто б працював з людьми, їхніми заявами, хто б опрацьовував документи? На ці питання Жердицький і на суді промовчав.
По-друге, пан Жердицький закидає і стосовно нашої роботи по нових виплатах. Так, є приклад Польщі. В цій країні справді виплатили на сьогодні 250 тисячам своїх громадян компенсаційних виплат. А наш Фонд на 1 січня 2002 року виплатив в Україні 55 тисячам осіб. А от, наприклад, в Білорусі лише 35 тисячам, а в Росії й того менше.
В Польщі ж інша ситуація. Коли наш Фонд підписувала партнерську угоду з німецьким фондом, в нас була база даних ще з перших виплат, але згідно з німецьким законом усі заявники повинні були подати додаткові документи. Польща змогла це зробити дуже швидко, бо в цій країні є необхідна база даних. А в Україні її просто немає. Єдиний шлях для нас був – опитати кожного заявника окремо, а це велика робота.
По-третє, що стосується ніби участі Фонду у банкрутстві "Градобанку". На суді, коли я там був присутній, пан Жердицький виступав і розповідав, як добре працював "Градобанк" навіть після того, як були заарештовані його рахунки. А Фонд начебто навмисно у моїй особі зробив все, щоб банк збанкрутував і були розкрадені його активи.
Але ж коли банк став почувати себе досить невпевнено, його керівництво почало проводити переговори за спинами своїх кредиторів для того, щоб вивести найбільш ліквідні активи цього банку. І коли вже ми через прокуратуру наклали арешт на рахунки "Градобанку", то там вже нічого не було! То про що ж іде мова взагалі? Незважаючи на те, що Фонд був найбільшим кредитором, комітет кредиторів було створено без його участі.
