Як я киян переписував. Блиск і убогість всеукраїнського обліку
Субота, 8 грудня 2001, 19:38
Читайте інші статті про перепис:
"Ми і тебе порахуємо…"
Від русофілії до русофобії один… перепис. Декілька дуже політизованих поглядів на одну проблему
Усім відомо, як нині студентам живеться на одну стипендію. Погано, страх погано. Як з'ясувалося, один із тисячі способів підзаробити - той самий -Всеукраїнський перепис населення, про який нині всі говорять і в якому всі беруть участь - і як "піддослідні", і як обліковці. Власне, останнім я й став на ці десять днів, отримавши завдання опитати 200 осіб у Києві в районі Корчуватого.
Обіцяна платня - 200 грн., плюс досвід спілкування з людьми. Та й, зрештою, просто цікаво та повчально. Тож можу розповісти про всеохопну статистичну акцію зсередини.
Одразу скажу, що перепис проходить зовсім не так ідеально, як того хотілося б. Ще задовго до його початку на деяких переписних дільницях з боку переписного персоналу спостерігалися дрібні порушення. Зокрема, подекуди навчання облікового персоналу тривало значно менше часу, аніж було для цього відведено. Замість чотирьох днів навчання деякі волонтери навчалися від сили день, а іноді взагалі лише пробігали очима по бланках, які невдовзі потрібно було заповнювати з виглядом аса статистики.
Основним джерелом переписних знань для таких обліковців є інструкція з перепису. Обов'язковим елементом зарахування на роботи було складання іспиту: в його процесі, як у вузі, витягувався квиток із трьома запитаннями, на які потрібно було відповісти письмово.
Але, на відміну від іспитів у нормальному інституті, "переписні" екзамени більше носили формальний характер, бо за їхню нездачу (принаймні на моїй дільниці) з лав обліковців нікого не виключали. Точніше, те, що писали "студенти", - не перевірялося. До того ж, можна було користуватися "шпорами" у вигляді інструкції та переписними бланками. Так що складання іспитів можна було прогнозувати стовідсотково.
Щодо самого процесу перепису, який почався о 8-й годині 5 грудня, то в його "дебюті" на деяких переписних дільницях обліковцям відмовлялися видавати власне переписні бланки, на яких має фіксуватися вся інформація, що надається опитуваними. Натомість нам запропонували шкільні зошити в клітинку на 12 аркушів, які обліковцеві попередньо треба було розкреслити, щоб потім записувати отримані дані.
Переписні ж листи мали заповнюватися лише на дільницях із використанням тих даних, які занотовані в учнівських зошитах, і лише після того, як інформація буде зібрана повністю. При цьому в обліковців не запитували, чи вистачить їм часу для того, щоб виконати цю подвійну роботу: зібрати інформацію від респондентів, а затим ночами сидіти, щоб внести ці дані у переписну документацію. Та й довіра громадян до зошита в клітинку відповідна: хтозна, які дані може переписати "лічильник" у офіційний бланк на власний розсуд.
До речі, лише на розкреслення тих зошитів потрібна купа часу, бо треба виділити окремий стовпчик не лише на кожне запитання переписного бланку, а й на кожен його пункт. Таких пунктів в деяких запитаннях 16. Заміну офіційних бланків на прості зошити нам пояснювали тим, що в бланках легко зробити помилку або якусь неточність, в результаті чого документ стає непридатним.
Справді, бланк, що певним чином пошкоджений, може не зареєструвати комп'ютер, за допомогою якого буде проводитися збирання інформації після завершення Всеукраїнського перепису-2001. Але, мабуть, зручніше було б зібрати всю інформацію від населення, а потім на переписній дільниці виявити всі допущені в бланках помилки, вписавши дані з зіпсованих бланків до нових.
Ще один нюанс. Кожному обліковцеві мав бути виданий спеціальний портфель, в якому і має зберігатися вся необхідна для перепису документація. Також портфель служить для того, щоб переписні документи, які обліковець носить із собою, не зминалися, не перегиналися тощо. Усе на благо комп'ютера. У більшості випадків такі портфелі були видані.
Та все ж "опортфеленими" виявилися не всі. Мені, зокрема, "тари" під документи не дали. Бо, як сказала одна особа з місцевого управління Держкомстатистики, у якої хотів по телефону з'ясувати причину, такий портфель коштує близько 40 гривень і якщо обліковець його порве чи втратить, то розплачуватиметься за такий гріх із власної кишені. А тому портфелі стоять на деяких переписних дільницях запаковані, чи в кращому разі, слугують своєрідними сейфами, в яких зберігається заповнена переписна документація.
Обліковцям повинні були видати схематичний план лічильної дільниці, за яким він мав би орієнтуватися на місці перепису. Це також було зроблено не всюди. Тому такому "лічильникові", як мені, досить складно знайти відповідну вулицю чи будинок, не проживаючи на опитуваній території. А це - додаткові витрати часу.
Також можна відзначити, що обліковцям не видається ніяких засобів зв'язку, і в надзвичайних ситуаціях вони залишаються сам на сам зі своїми проблемами, не очікуючи ніякої допомоги. Лише тоді, коли обліковець на переписній дільниці сам повідомить про своє пограбування, побиття абощо, за його "захист" можуть узятися працівники міліції.
Щодо самих питань, які вказані в переписній документації, то можна розглянути ті, які найбільше турбують українське суспільство. А саме - питання 6 і 7 переписного листа, де вказується, відповідно, етнічне походження і мовні ознаки респондента. Дані з цих питань заповнюються лише зі слів опитуваних, а тому перепис не зможе показати точну кількість етнічних українців і точну кількість тих, хто володіє українською мовою.
По-перше, мова респондента не обов'язково має відповідати його етнічному походженню. А тому більшість "зросійщених" українців вкажуть своєю рідною мовою саме російську. І це буде на руку , наприклад, тим силам, які намагаються надати російській мові статусу офіційної чи державної. По-друге, у пункті "б" 7-го питання можна взагалі відректися від української мови і сказати, що українською опитуваний "ні бе, ні ме". По-третє, в пункті "в" цього ж запитання вказується "інша мова, якою ви вільно володієте". Тут неважко було передбачити, що більшість українців назвуть саме російську мову. А це ще один козир в руках "русскіх".
До речі, я як обліковець уже став сводком сімейних суперечок на мовному грунті: якщо батько - українець, а мати - росіянка, то хто ж тоді дитина? Виявляється - росіянка, бо в цьому переписі перевага надається чомусь національності й мові матері. Хоча в Україні з давніх-давен, у принципі, саме батько вважається главою сім'ї. Залишається загадкою, якими мотивами в Україні керувалися ті, хто приймав саме ці рішення щодо всеукраїнського перепису. Чи не з євреями проводили паралель у плані материнської переваги?
Загалом, як обліковець, можу сказати, що сподіватися на точні підсумки цього перепису не варто, зважаючи на всі неточності, неправильно сформульовані питання, на численні порушення. Та й повні результати перепису-2001 будуть відомі лише наприкінці наступного року, і це незважаючи на залучення до перепису великої кількості "обслуговуючого" персоналу.
"Ми і тебе порахуємо…"
Від русофілії до русофобії один… перепис. Декілька дуже політизованих поглядів на одну проблему
Усім відомо, як нині студентам живеться на одну стипендію. Погано, страх погано. Як з'ясувалося, один із тисячі способів підзаробити - той самий -Всеукраїнський перепис населення, про який нині всі говорять і в якому всі беруть участь - і як "піддослідні", і як обліковці. Власне, останнім я й став на ці десять днів, отримавши завдання опитати 200 осіб у Києві в районі Корчуватого.
Обіцяна платня - 200 грн., плюс досвід спілкування з людьми. Та й, зрештою, просто цікаво та повчально. Тож можу розповісти про всеохопну статистичну акцію зсередини.
Одразу скажу, що перепис проходить зовсім не так ідеально, як того хотілося б. Ще задовго до його початку на деяких переписних дільницях з боку переписного персоналу спостерігалися дрібні порушення. Зокрема, подекуди навчання облікового персоналу тривало значно менше часу, аніж було для цього відведено. Замість чотирьох днів навчання деякі волонтери навчалися від сили день, а іноді взагалі лише пробігали очима по бланках, які невдовзі потрібно було заповнювати з виглядом аса статистики.
Основним джерелом переписних знань для таких обліковців є інструкція з перепису. Обов'язковим елементом зарахування на роботи було складання іспиту: в його процесі, як у вузі, витягувався квиток із трьома запитаннями, на які потрібно було відповісти письмово.
Але, на відміну від іспитів у нормальному інституті, "переписні" екзамени більше носили формальний характер, бо за їхню нездачу (принаймні на моїй дільниці) з лав обліковців нікого не виключали. Точніше, те, що писали "студенти", - не перевірялося. До того ж, можна було користуватися "шпорами" у вигляді інструкції та переписними бланками. Так що складання іспитів можна було прогнозувати стовідсотково.
Щодо самого процесу перепису, який почався о 8-й годині 5 грудня, то в його "дебюті" на деяких переписних дільницях обліковцям відмовлялися видавати власне переписні бланки, на яких має фіксуватися вся інформація, що надається опитуваними. Натомість нам запропонували шкільні зошити в клітинку на 12 аркушів, які обліковцеві попередньо треба було розкреслити, щоб потім записувати отримані дані.
Переписні ж листи мали заповнюватися лише на дільницях із використанням тих даних, які занотовані в учнівських зошитах, і лише після того, як інформація буде зібрана повністю. При цьому в обліковців не запитували, чи вистачить їм часу для того, щоб виконати цю подвійну роботу: зібрати інформацію від респондентів, а затим ночами сидіти, щоб внести ці дані у переписну документацію. Та й довіра громадян до зошита в клітинку відповідна: хтозна, які дані може переписати "лічильник" у офіційний бланк на власний розсуд.
До речі, лише на розкреслення тих зошитів потрібна купа часу, бо треба виділити окремий стовпчик не лише на кожне запитання переписного бланку, а й на кожен його пункт. Таких пунктів в деяких запитаннях 16. Заміну офіційних бланків на прості зошити нам пояснювали тим, що в бланках легко зробити помилку або якусь неточність, в результаті чого документ стає непридатним.
Справді, бланк, що певним чином пошкоджений, може не зареєструвати комп'ютер, за допомогою якого буде проводитися збирання інформації після завершення Всеукраїнського перепису-2001. Але, мабуть, зручніше було б зібрати всю інформацію від населення, а потім на переписній дільниці виявити всі допущені в бланках помилки, вписавши дані з зіпсованих бланків до нових.
Ще один нюанс. Кожному обліковцеві мав бути виданий спеціальний портфель, в якому і має зберігатися вся необхідна для перепису документація. Також портфель служить для того, щоб переписні документи, які обліковець носить із собою, не зминалися, не перегиналися тощо. Усе на благо комп'ютера. У більшості випадків такі портфелі були видані.
Та все ж "опортфеленими" виявилися не всі. Мені, зокрема, "тари" під документи не дали. Бо, як сказала одна особа з місцевого управління Держкомстатистики, у якої хотів по телефону з'ясувати причину, такий портфель коштує близько 40 гривень і якщо обліковець його порве чи втратить, то розплачуватиметься за такий гріх із власної кишені. А тому портфелі стоять на деяких переписних дільницях запаковані, чи в кращому разі, слугують своєрідними сейфами, в яких зберігається заповнена переписна документація.
Обліковцям повинні були видати схематичний план лічильної дільниці, за яким він мав би орієнтуватися на місці перепису. Це також було зроблено не всюди. Тому такому "лічильникові", як мені, досить складно знайти відповідну вулицю чи будинок, не проживаючи на опитуваній території. А це - додаткові витрати часу.
Також можна відзначити, що обліковцям не видається ніяких засобів зв'язку, і в надзвичайних ситуаціях вони залишаються сам на сам зі своїми проблемами, не очікуючи ніякої допомоги. Лише тоді, коли обліковець на переписній дільниці сам повідомить про своє пограбування, побиття абощо, за його "захист" можуть узятися працівники міліції.
Щодо самих питань, які вказані в переписній документації, то можна розглянути ті, які найбільше турбують українське суспільство. А саме - питання 6 і 7 переписного листа, де вказується, відповідно, етнічне походження і мовні ознаки респондента. Дані з цих питань заповнюються лише зі слів опитуваних, а тому перепис не зможе показати точну кількість етнічних українців і точну кількість тих, хто володіє українською мовою.
По-перше, мова респондента не обов'язково має відповідати його етнічному походженню. А тому більшість "зросійщених" українців вкажуть своєю рідною мовою саме російську. І це буде на руку , наприклад, тим силам, які намагаються надати російській мові статусу офіційної чи державної. По-друге, у пункті "б" 7-го питання можна взагалі відректися від української мови і сказати, що українською опитуваний "ні бе, ні ме". По-третє, в пункті "в" цього ж запитання вказується "інша мова, якою ви вільно володієте". Тут неважко було передбачити, що більшість українців назвуть саме російську мову. А це ще один козир в руках "русскіх".
До речі, я як обліковець уже став сводком сімейних суперечок на мовному грунті: якщо батько - українець, а мати - росіянка, то хто ж тоді дитина? Виявляється - росіянка, бо в цьому переписі перевага надається чомусь національності й мові матері. Хоча в Україні з давніх-давен, у принципі, саме батько вважається главою сім'ї. Залишається загадкою, якими мотивами в Україні керувалися ті, хто приймав саме ці рішення щодо всеукраїнського перепису. Чи не з євреями проводили паралель у плані материнської переваги?
Загалом, як обліковець, можу сказати, що сподіватися на точні підсумки цього перепису не варто, зважаючи на всі неточності, неправильно сформульовані питання, на численні порушення. Та й повні результати перепису-2001 будуть відомі лише наприкінці наступного року, і це незважаючи на залучення до перепису великої кількості "обслуговуючого" персоналу.