Вибір мети, Федерація футболу України повинна затвердити нового головного тренера збірної
Середа, 5 грудня 2001, 13:53
Дмитро Базів "Московские новости"
Рівно два роки тому після курйозного і, здавалося тоді випадкової поразки збірної України в стикових матчах плей-офф за право виходу в фінальну частину чемпіонату Європи-2000, коли відставка Йожефа Сабо з посади головного тренера представлялася вже справою вирішеною, перспективи української команди малювалися вболівальниками і спортивними журналістами в найрадужніших фарбах.
Ще б пак! Практично всі були переконані, що знають відповідь на два ключових питання: "Хто винен?" і "Що робити?". Винен, ясна справа, Сабо "зі своїми експериментами". Що робити, також зрозуміло - запросити Лобановського! Здавалося, все так просто...
Але пролетіли два роки, і ми повернулися в початкове положення. Після німецької ганьби всі, хто вболіває за український футбол, опинилися в глибокій психологічній ямі, оскільки відповідь на питання "Хто винний?" вже не така очевидна, як в 1999-му, а питання "Що робити?" представляється і зовсім риторичним.
Здавалося, все в цьому відбірному циклі за Україну: посередня група, вдалий календар, кращий футболіст Східної Європи і найзнаменитіший тренер колишнього Союзу, а в результаті - така невдача.
Керівництву федерації і збірної, можливо, хотілося б розділити свою провину з вболівальниками, які не так боліють, і журналістами, що не розбираються в тому, про що пишуть. Але перші протягом усього відбірного циклу підтримували команду всіма силами, а відповідальність вітчизняної спортивної журналістики за внутрішньофутбольні справи прямо пропорційна її впливу на їх хід, тобто близька до нуля.
Однак пропаганда ФФУ не дрімає. Відразу декілька фахівців нам доступно пояснили, що всі проблеми збірної криються в рівні вітчизняного чемпіонату (для тих, кому незрозуміло, пояснюю: в поразках збірної немає провини Лобановського, Буряка, Суркіса, Шевченка, у всьому винні "Карпати", "Металіст" і "Металург"). Йожеф Сабо, вигороджуючи тренерський штаб збірної і керівництво ФФУ, договорився до того, що, мовляв, чемпіонат України зараз слабкіший, ніж декілька років тому. Звичайно, українська першість ніколи не буде іспанською або англійською, але вже сьогодні - анітрохи не слабкіша бельгійської, польської, чеської або румунської. Кожна з цих країн або побувала на Євро-2000, або поїде на ЧС-2002! А наша стара знайома - Словенія - і зовсім зробила дубль. Україна ж восьмий рік пролітає мимо, поступаючись в плей-офф Хорватії і Словенії, програючи Польщі перше місце в групі.
Так уже повелося, що в поразці завжди винен тренер. Але не треба розуміти це дуже буквально, адже відповідальність несе весь тренерський штаб. Те, що всі рішення в збірній (в тому числі і помилкові) приймав Лобановський, - безсумнівно. Однак ти або погоджуєшся з ними і тоді несеш таку ж відповідальність, або заперечуєш їх і йдеш. Ніхто штабу збірної не покинув, значить, всі були згодні. У цьому контексті фігура Леоніда Буряка як можливого наступника Лобановського на посту головного тренера у вболівальницьких колах викликає чомусь особливу неприязнь. Може, через тактику вічного вичікування. Спочатку за спиною у Сабо, тепер у Лобановського...
Безглузді післяматчеві коментарі Буряка викликають здивування. Так, після київського матчу з Німеччиною на прес-конференції Буряк наголошує: "Зубов зіграв не так, як нам би хотілося". А нам би хотілося, щоб на прес-конференції ходив головний тренер, здатний виразно відповісти на питання журналістів. А Зубову, між іншим, що забив єдиний гол німцям і чудом спас наші ворота, декілька тисяч болільників виставили на сайті dynamo.kiev.ua найвищі оцінки в команді. Після гри в Дортмунді Буряк і зовсім здивував всіх своєю заявою: "Для збірної України вихід в плей-офф - вже великий успіх!"
Виходить, випередити Вірменію і Білорусь - вже щастя? Після року настирливих телевізійних і газетних гіпнозитувань "Наша мета - 2002!, "Ми зможемо, у нас вийде" почути від тренера щось на зразок "а шансів-то все одно практично не було" - для рядового вболівальника стало просто шоком! Після цих слів всі ті, хто щиро вірив в збірну, відчули себе обдуреними.
Проте, безвілля - характерна риса команд Лобановського останніх років. Забивши гол, ми "лякаємося", тиснемося до своїх воріт і обов'язково пропускаємо. А якщо, спаси Господи, пропустимо першими, то про перемогу вже можна і не мріяти. Психологічна підготовка взагалі на нулі: то у нас немає мотивації, то у нас тремтять коліна від страху! Абсолютна нездатність робити висновки з помилок - всі голи однотипні, промахи захисту повторюються з матчу в матч. Саме тому роль тренера в невдачах збірної-2000 - 2001 потрібно назвати основною. Треба чесно визнати - це невдача тренера Лобановського.
Найпопулярніший український спортивний Інтернет-сайт (www.dynamo.kiev.ua) провів опитування на тему: кого б ви хотіли бачити головним тренером збірної? У опитуванні взяли участь 2294 чоловік. Ось як виглядає перша п'ятірка:
1. Олег Блохін - 794 (34,6 проц.);
2. Іноземний тренер - 298 (13 проц.);
3. Віктор Прокопенко - 261 (11,4 проц.);
4. Леонід Буряк - 226 (9,85 проц.);
5. Павло Яковенко - 201 (8,8 проц.).
До 15 грудня залишилося не так вже й багато часу. Відставка Валерія Лобановського - справа практично вирішена. Але чи чув хто-небудь про переговори ФФУ з будь-ким із зарубіжних або вітчизняних фахівців з мотиву можливості очолити головну команду країни?
Є серйозні побоювання, що все, як звичайно, буде зроблене нишком, кулуарно. Ніякого публічного обговорення кандидатур не передбачається. Можна вже зараз сказати, що навряд чи це буде іноземний тренер, хоч саме цей варіант здається оптимальним. Збірній потрібна людина зі сторони, здатна об'єктивно поглянути на наш футбольний світ. Чи піде керівництво федерації на такий сміливий крок?
Кандидатура Олега Блохина - явного фаворита серед вболівальників - також під великим питанням. Відомо, що Блохін не вхожий в нинішню "динамівську сім'ю", а значить, шансів у нього практично немає.
Безсумнівно, Віктор Прокопенко - фахівець дуже високої кваліфікації, але новий тренер збірної має насамперед вирішити проблему організації гри і психологічного настрою гравців. А це було якраз тим, чого не вдалося зробити Прокопенку в "Шахтарі" - самобутній, але недисциплінованій і незбалансованій команді.
Можливо, кандидатура Павла Яковенка здасться багато кому недостатньо значною в порівнянні з Лобановським або Прокопенком. Однак сам факт, що цей найцікавіший тренер, що практично випав по деяких причинах з інформаційного простору, користується серед вболівальників не меншою довірою, ніж Леонід Буряк, говорить про багато що.
Але, судячи по всьому, нас готують до приходу Буряка. Що ж, його призначення "на тихій раді" на посаду головного тренера збірної стане свідченням нездатності (а може, небажання) нинішнього керівництва ФФУ засвоювати уроки футболу. Принаймні, новоспечений глашатай - Йожеф Сабо вже протрубив: шансів побачити збірну України на Євро-2004 дуже мало. Польща більше двадцяти років в чемпіонатах світу не брала участі, і нічого, поїхала. Будемо брати приклад з Польщі? "Наша мета - 2022"?!
Рівно два роки тому після курйозного і, здавалося тоді випадкової поразки збірної України в стикових матчах плей-офф за право виходу в фінальну частину чемпіонату Європи-2000, коли відставка Йожефа Сабо з посади головного тренера представлялася вже справою вирішеною, перспективи української команди малювалися вболівальниками і спортивними журналістами в найрадужніших фарбах.
Ще б пак! Практично всі були переконані, що знають відповідь на два ключових питання: "Хто винен?" і "Що робити?". Винен, ясна справа, Сабо "зі своїми експериментами". Що робити, також зрозуміло - запросити Лобановського! Здавалося, все так просто...
Але пролетіли два роки, і ми повернулися в початкове положення. Після німецької ганьби всі, хто вболіває за український футбол, опинилися в глибокій психологічній ямі, оскільки відповідь на питання "Хто винний?" вже не така очевидна, як в 1999-му, а питання "Що робити?" представляється і зовсім риторичним.
Здавалося, все в цьому відбірному циклі за Україну: посередня група, вдалий календар, кращий футболіст Східної Європи і найзнаменитіший тренер колишнього Союзу, а в результаті - така невдача.
Керівництву федерації і збірної, можливо, хотілося б розділити свою провину з вболівальниками, які не так боліють, і журналістами, що не розбираються в тому, про що пишуть. Але перші протягом усього відбірного циклу підтримували команду всіма силами, а відповідальність вітчизняної спортивної журналістики за внутрішньофутбольні справи прямо пропорційна її впливу на їх хід, тобто близька до нуля.
Однак пропаганда ФФУ не дрімає. Відразу декілька фахівців нам доступно пояснили, що всі проблеми збірної криються в рівні вітчизняного чемпіонату (для тих, кому незрозуміло, пояснюю: в поразках збірної немає провини Лобановського, Буряка, Суркіса, Шевченка, у всьому винні "Карпати", "Металіст" і "Металург"). Йожеф Сабо, вигороджуючи тренерський штаб збірної і керівництво ФФУ, договорився до того, що, мовляв, чемпіонат України зараз слабкіший, ніж декілька років тому. Звичайно, українська першість ніколи не буде іспанською або англійською, але вже сьогодні - анітрохи не слабкіша бельгійської, польської, чеської або румунської. Кожна з цих країн або побувала на Євро-2000, або поїде на ЧС-2002! А наша стара знайома - Словенія - і зовсім зробила дубль. Україна ж восьмий рік пролітає мимо, поступаючись в плей-офф Хорватії і Словенії, програючи Польщі перше місце в групі.
Так уже повелося, що в поразці завжди винен тренер. Але не треба розуміти це дуже буквально, адже відповідальність несе весь тренерський штаб. Те, що всі рішення в збірній (в тому числі і помилкові) приймав Лобановський, - безсумнівно. Однак ти або погоджуєшся з ними і тоді несеш таку ж відповідальність, або заперечуєш їх і йдеш. Ніхто штабу збірної не покинув, значить, всі були згодні. У цьому контексті фігура Леоніда Буряка як можливого наступника Лобановського на посту головного тренера у вболівальницьких колах викликає чомусь особливу неприязнь. Може, через тактику вічного вичікування. Спочатку за спиною у Сабо, тепер у Лобановського...
Безглузді післяматчеві коментарі Буряка викликають здивування. Так, після київського матчу з Німеччиною на прес-конференції Буряк наголошує: "Зубов зіграв не так, як нам би хотілося". А нам би хотілося, щоб на прес-конференції ходив головний тренер, здатний виразно відповісти на питання журналістів. А Зубову, між іншим, що забив єдиний гол німцям і чудом спас наші ворота, декілька тисяч болільників виставили на сайті dynamo.kiev.ua найвищі оцінки в команді. Після гри в Дортмунді Буряк і зовсім здивував всіх своєю заявою: "Для збірної України вихід в плей-офф - вже великий успіх!"
Виходить, випередити Вірменію і Білорусь - вже щастя? Після року настирливих телевізійних і газетних гіпнозитувань "Наша мета - 2002!, "Ми зможемо, у нас вийде" почути від тренера щось на зразок "а шансів-то все одно практично не було" - для рядового вболівальника стало просто шоком! Після цих слів всі ті, хто щиро вірив в збірну, відчули себе обдуреними.
Проте, безвілля - характерна риса команд Лобановського останніх років. Забивши гол, ми "лякаємося", тиснемося до своїх воріт і обов'язково пропускаємо. А якщо, спаси Господи, пропустимо першими, то про перемогу вже можна і не мріяти. Психологічна підготовка взагалі на нулі: то у нас немає мотивації, то у нас тремтять коліна від страху! Абсолютна нездатність робити висновки з помилок - всі голи однотипні, промахи захисту повторюються з матчу в матч. Саме тому роль тренера в невдачах збірної-2000 - 2001 потрібно назвати основною. Треба чесно визнати - це невдача тренера Лобановського.
Найпопулярніший український спортивний Інтернет-сайт (www.dynamo.kiev.ua) провів опитування на тему: кого б ви хотіли бачити головним тренером збірної? У опитуванні взяли участь 2294 чоловік. Ось як виглядає перша п'ятірка:
1. Олег Блохін - 794 (34,6 проц.);
2. Іноземний тренер - 298 (13 проц.);
3. Віктор Прокопенко - 261 (11,4 проц.);
4. Леонід Буряк - 226 (9,85 проц.);
5. Павло Яковенко - 201 (8,8 проц.).
До 15 грудня залишилося не так вже й багато часу. Відставка Валерія Лобановського - справа практично вирішена. Але чи чув хто-небудь про переговори ФФУ з будь-ким із зарубіжних або вітчизняних фахівців з мотиву можливості очолити головну команду країни?
Є серйозні побоювання, що все, як звичайно, буде зроблене нишком, кулуарно. Ніякого публічного обговорення кандидатур не передбачається. Можна вже зараз сказати, що навряд чи це буде іноземний тренер, хоч саме цей варіант здається оптимальним. Збірній потрібна людина зі сторони, здатна об'єктивно поглянути на наш футбольний світ. Чи піде керівництво федерації на такий сміливий крок?
Кандидатура Олега Блохина - явного фаворита серед вболівальників - також під великим питанням. Відомо, що Блохін не вхожий в нинішню "динамівську сім'ю", а значить, шансів у нього практично немає.
Безсумнівно, Віктор Прокопенко - фахівець дуже високої кваліфікації, але новий тренер збірної має насамперед вирішити проблему організації гри і психологічного настрою гравців. А це було якраз тим, чого не вдалося зробити Прокопенку в "Шахтарі" - самобутній, але недисциплінованій і незбалансованій команді.
Можливо, кандидатура Павла Яковенка здасться багато кому недостатньо значною в порівнянні з Лобановським або Прокопенком. Однак сам факт, що цей найцікавіший тренер, що практично випав по деяких причинах з інформаційного простору, користується серед вболівальників не меншою довірою, ніж Леонід Буряк, говорить про багато що.
Але, судячи по всьому, нас готують до приходу Буряка. Що ж, його призначення "на тихій раді" на посаду головного тренера збірної стане свідченням нездатності (а може, небажання) нинішнього керівництва ФФУ засвоювати уроки футболу. Принаймні, новоспечений глашатай - Йожеф Сабо вже протрубив: шансів побачити збірну України на Євро-2004 дуже мало. Польща більше двадцяти років в чемпіонатах світу не брала участі, і нічого, поїхала. Будемо брати приклад з Польщі? "Наша мета - 2022"?!
