Піховшек бачить у Волкові майбутнє, а в Ющенку - небезпеку для країни
Четвер, 20 грудня 2001, 15:32
В інтерв'ю "Телекритиці" В'ячеслав Піховшек, один з найвідоміших політичних журналістів країни, виклав свою точку зору з приводу питань, які широко обговорюються у ЗМІ, у зв'язку з їх причетністю до майбутніх виборів. Зрозуміло, не обійшлося і без питань, що стосуються участі і самого Піховшека у виборчій кампанії.
- Зараз багатьма обговорюється питання про ефективність і роль громадських організацій під час майбутніх виборів: Моніторингового комітету, Комісії з журналістської етики…
- Я не переконаний, що з цього щось вийде. З одного боку, ніхто не може привласнювати собі функцію виступати таки собі моральним авторитетом в області журналістики. Відверто кажучи, таке позиціонування вже набридло, особливо якщо прочитати у підшивках те, що робили деякі журналісти, що претендували на моральне піднесення. Тоді стає зрозумілим весь "світлий шлях" наприклад, від В.Щербаня, П.Лазаренка, Ю.Тимошенко, В.Ющенка, як і лінія протистояння іншому політичному колу. Я не кажу про конкретні імена - той журналіст, про якого я кажу, себе впізнає.
По-друге, я, як вже говорив "Телекритиці", не вірю в імплементацію кальок. Калька вона тим і погана, що неприродна, що не іманентна, вона не виросла на цій землі.
- Твоє рішення йти на вибори за списком "Демсоюзу" викликало суперечливі коментарі. Тим більше, що ти так до кінця і не прояснив своє рішення. Навіщо журналісту Піховшеку йти до парламенту?
- Я вірю в "оранку" (в оригіналі – в "пахоту" - УП), в те, що все, що ми можемо зробити, ми повинні зробити самі. Власне кажучи, цим і продиктовано моє бажання позайматися частину мого життя політикою. Мені здається, ні у кого немає сумнівів, що я дещо знаю про цензуру? І що, одночасно, жодному аналітику ніщо так не дороге, як власне ім'я?
А я не вірю і не бачу можливостей для того, щоб ті чи інші політики, які побували у парламенті і намагаються до нього переобратися, були насправді зацікавлені у нормалізації становища зі свободою преси. Одні з них прямо зацікавлені у протилежному. Іншим на це наплювати, бо вони вважають, що преса і так ЗОБОВ'ЯЗАНА на них реагувати. Треті не розуміють, що журналістам потрібно , а четверті цікавляться тільки своєю кар'єрою.
Я ж знаю, що треба зробити для преси, і як. Мені здається, я до цього досить підготований і цьому навчений. Як я це буду робити, нехай це залишиться моїм ноу-хау. Більш того, впевнений, що рано чи пізно те, що я задумав, все одно хтось здійснить. Хочеться раніше.
Я, займаючись політичною журналістикою багато років, вирішив, нарешті, всерйоз сприйняти слова, які багато разів говорили у Києві посланці Заходу, що привчили певну київську публіку годуватися на фуршетах - "все залежить від нас самих". І мені здається, що ні у моїх друзів, ні у моїх ворогів немає сумнівів у моїй ефективності.
Більш того, я готувався до такого повороту долі. Навмисно роблячи публічними частину фактів про своє особисте життя, добробут, сплату податків, завчасно попереджаючи про вихід з Українського незалежного центра політичних досліджень. Вчасно, вважаю, сказав і про своє рішення йти на вибори - ніхто не може звинуватити мене, що я примазався до автоматично прохідної партії, що я заявив про це в останній момент.
- Тебе звинуватили у тому, що ти пішов до "Демсоюзу" після того, як "Демсоюз" очолив Горбулін. У той час як ти був у дуже тісних людських стосунках з Олександром Михайловичем Волковим, коли той був при владі. Це назвали "людською зрадою".
- Я залишу без коментарів визначення, які якщо про щось і промовляють, то лише про думку самого їх автора. Що стосується зв'язку мого рішення балотуватися з приходом до "Демсоюзу" Володимира Горбуліна, то це досить очевидно для будь-кого, хто займається політичною журналістикою.
Досить давно було відомо, що Олександр Михайлович буде займатися своїм мажоритарним округом. Він "обріс" там зобов'язаннями, зв'язками, відповідальністю. Для мене було незрозуміло, хто буде очолювати список партії. З приходом Горбуліна це питання вирішилося, відповідно, і я міг приймати рішення. З політиками у політичних журналістів взагалі непрості відносини.
Олександр Волков - лідер "Демсоюзу", якого я глибоко і щиро поважаю. Мої стосунки з Олександром Михайловичем будуються незалежно від того, при владі він чи ні, незалежно від кіллерських публікацій, коли йому надають слово вже тільки після надрукованого наклепу.
Волков самодостатній, він один з найрозумніших політиків України. Він - кріейтер, він досвідчений і стійкий, він тримає слово і відмінний прогнозист. У нього - вагоме політичне майбутнє, пов'язане з майбутніми виборами. Можете сприймати це як прогноз.
Я глибоко поважаю Володимира Павловича Горбуліна, у якого мені є чому повчитися. У такої людини мудрості апаратної ГРИ, справжньої візантійської гри на перемогу був би радий повчитися будь-хто.
У мене хороші стосунки з Віктором Медведчуком, нині найперспективнішим політичним гравцем, дуже жорстким, послідовним, відданим, зі справжнім чоловічим характером. Я щиро по-людськи симпатизую Григорію Суркісу. Сам я не найкваліфікованіший вболівальник, але я не можу не ставитися із захопленням до того, як він піклується про справу свого життя - футбол. Історія українського футболу ще відзначить його видатні заслуги.
Звичайно, особняком від всіх цих відносин стоять відносин з Леонідом Кучмою. Леонід Данилович - ньюсмейкер. Він не дарма протягом багатьох років найвпливовіший політик у країні. Він - найцікавіший співрозмовник, і вміє тримати ситуацію під жорстким контролем.
Власне кажучи, для мене як для політичного аналітика, а саме це я вважаю своєю спеціальністю, давно зрозуміло, що без урахування реальних позицій Президента серйозний політаналіз ситуації в Україні взагалі неможливий. Тут вибір дуже простий - або ти в існуючих реаліях будуєш версії і здогадуєшся, і не фантазуєш, а знаєш. Або ти неспроможний.
І останнє. Список політиків, з якими я підтримую стосунки і до яких ставлюся з повагою, цим не вичерпується.
- А стосунки з Олександром Роднянським? Чи будеш ти працювати на "1+1", якщо потрапиш до парламенту?
- Я хочу працювати на каналі незалежно від результатів виборів. Депутатська робота згідно із законом не перешкоджає будь-якій іншій творчій, і телевізійній також. Але остаточне рішення буде приймати саме Роднянський. У залежності від інтересів каналу.
Я відношу ці стосунки до абсолютно іншої площини. Він - один з небагатьох реально геніальних творців в Україні, причому я не перебільшую. Досить подивитися на те, що він у свої 40 років зробив, і що зробили інші. Він розвивається і розвиває канал, він не дає нам можливості заспокоїтися, він цінить людські почуття, для нього лояльність каналу - не пустий звук. З ним можна йти по життю. Я знаю, що він людина, до якої я завжди можу підійти і отримати допомогу і справжню пораду.
Вибір каналу "1+1" і Роднянського я вважаю найбільш значними подіями свого життя. Їх було небагато - таких подій, скажу чесно.
- Микола Вересень говорив про цензуру на каналі "1+1"…
- До Миколи я завжди ставився як до колеги. Кажучи виключно від свого імені, а не від імені каналу "1+1", я стверджую, що в Україні є що цензурувати, крім передач за профілем "Табу". Вони ж не про політику були, а про сексменшини, або я щось плутаю?
- Чи є, по-твоєму, в Україні політичні сили, реально зацікавлені у проведенні дійсно чесних, прозорих виборів?
- Такі сили є. І я переконаний, що ця кампанія буде проходити чесно і прозоро. Мої аргументи - всі впливові політичні гравці - як мінімум блок "За єдину Україну!", КПУ, "Наша Україна", СДПУ(О), Демсоюз, "Зелені" - до 2001-2002 року настільки зміцніли (а деякі з них не втратили своєї сили), що в змозі не тільки самостійно провести виборчі кампанії, не тільки спостерігати за поведінкою конкурентів, але і блокувати тих, що зарилися.
Взаємоблокування впливових політичних гравців я вважаю найсерйознішою з реально існуючих гарантій справедливих виборів. Хотів би прочитати думки тих, хто з цим не згодний і може навести інші реальні гарантії.
- Якою, по-твоєму, буде роль опозиції на цих виборах?
- Мені здається, що ці вибори - буквально перші, коли я не спостерігаю журналістського оптимізму з приводу опозиції. Для мене це дуже позитивне явище, нехай навіть воно супроводжується апатією у професійній діяльності. Позитивне, бо це означає втрату ілюзій. Втрату помилкових орієнтирів. Це - ще не надбання нових, але вже прощання з ідіотизмом. Опозиція в Україні розчарувала журналістів. Тим, що не вміє вигравати, бути гнучкою. Вона за це у виборах постраждає. І міцно. Адже журналісти не люблять бути з тими, хто програє. А щодо тих, які завжди "між", то для розчарування у них потрібен час.
- У чому причина твого неприхованого недоброзичливого ставлення до Ющенка - якщо виключити твої "хороші взаємовідносини" з Медведчуком?
- Хорошими стосунками не можна все пояснювати, це буде спрощенням. Сподіваюся, всі звернули увагу на повідомлення в інформагентствах про переговори Демсоюза і "Нашої України"? У випадку з Ющенком журналістам ще знадобиться час, щоб розчаруватися остаточно і зрозуміти: не тільки "син за батька не відповідає", але і батько за сина - також не дуже. Він не зміг домовлятися з парламентом у 2000-му, він не зможе досягнути ефективної реалізації домовленостей і з більш великими політичними формаціями.
Але не про це йдеться. Поки Ющенка преса любить, бо поки вона ненавидить його ворогів. Я ж особисто вважаю цю людину небезпечною для країни. Не тільки з політичних параметрів, невміння тримати слово і бути прогнозованою, як у ситуаціях з несподіваною для всіх підтримкою Потебенька і Кравченка. Не тільки через маніпулювання ним.
Мені здається, ця людина уявляє себе Месією. І це небезпечне. Я був минулого Різдва у Львові - тоді я ще не кожної неділі працював у прямому ефірі - і випадково бачив Ющенка у соборі св. Юра. Мене вразило там дещо. Навіть не те, як йому кидалися у ноги з криком "спаситель". А те, як він за всім цим спостерігав. З якими металевими, владними очима.
Я раптово зрозумів, що йому це все подобається. Зрозумів, і злякався. Адже людьми дуже легко маніпулювати - просто треба знати, як. І я зрозумів, що він це знає, і що йому це подобається - маніпулювати. Потім я почав чути цю лексику, про те, що він вирішує, що таке "проукраїнське", а що ні. У нього величезні успіхи у тому, щоб говорити те, що люди хочуть чути.
- Але ти ж не будеш заперечувати того, що Ющенко, скажімо, почав першим виплачувати заборгованість із зарплат і пенсій?
- Не буду. Буду додавати, що умови, в яких працював Ющенко, були підготовлені його попередниками. І нинішній уряд продовжує виплачувати. Без протиставлення себе "поганим", без істерик і піар-акцій, які супроводжували попереднє прем'єрство. Все, що робив і робить Ющенко – підпорядковано тільки одному: завданням його кар'єри.
- Існує думка, що наші олігархи можуть відмовитися від жорсткого контролю за редакційною політикою своїх ЗМІ вже після 2004 року, коли відбудеться остаточне політичне структурування влади в Україні. Що ти думаєш з цього приводу?
- Спробуємо бути реалістами у цьому питанні. Ми на каналі "1+1" самі визначаємо свою редакційну політику і за нами не стоять олігархи. Мені по відношенню до ТСН і "Епіцентру" не наказують ні Волков, ні Медведчук, ні Кучма, ні будь-хто інший.
Як керівник ТСН я особисто несу відповідальність перед керівництвом каналу за програму і, зокрема, спеціально дивлюся за тим, щоб ми не стали полем реалізації піар-акцій, були збалансовані, не забували жодного з учасників виборчого процесу, незалежно від мого особистого відношення до цієї партії або особистостей. Того ж Ющенка ми показуємо, ви ж не будете це заперечувати?
Щодо інших випадків, коли існує ЗМІ, що належить великим підприємцям - я впевнений, що власник не буде відмовлятися від них, поки у нього будуть існувати особисті політичні задачі. Інша справа, що суспільний запит може скоректувати роботу таких ЗМІ.
- Але ти ж не будеш заперечувати, що точно так само і "запит" тих же Медведчука, Волкова, Кучми також коректують роботу ТСН і "Епіцентру"…
- Скажемо так: я враховую їх думку.
- І де межа цього врахування?
- У недопущенні спотворення реальних подій. В Україні існує ідеологічний й інформаційний плюралізм. Він забезпечується всією повнотою ЗМІ, що виходять у країні. І тому поява авторських проектів, у тому числі і політично заангажованих - річ нормальна, адже вони - всього тільки один з елементів плюралізму.
А як людина, яка працює у реальному конкурентному середовищі, я не можу дозволити собі програвати. І тому працюю над ТСН і "Епіцентром", над тим, щоб ми були цікаві своєю доказовістю і аналітикою нашому глядачеві. Він, повірте мені, я його добре знаю, "туфту хавати" не буде. Йому потрібні аргументи і докази.
Читайте тут повну версію інтерв'ю російською:
Вячеслав Пиховшек: "У Волкова – серьезное политическое будущее. А Ющенко я считаю человеком, опасным для страны"
- Зараз багатьма обговорюється питання про ефективність і роль громадських організацій під час майбутніх виборів: Моніторингового комітету, Комісії з журналістської етики…
- Я не переконаний, що з цього щось вийде. З одного боку, ніхто не може привласнювати собі функцію виступати таки собі моральним авторитетом в області журналістики. Відверто кажучи, таке позиціонування вже набридло, особливо якщо прочитати у підшивках те, що робили деякі журналісти, що претендували на моральне піднесення. Тоді стає зрозумілим весь "світлий шлях" наприклад, від В.Щербаня, П.Лазаренка, Ю.Тимошенко, В.Ющенка, як і лінія протистояння іншому політичному колу. Я не кажу про конкретні імена - той журналіст, про якого я кажу, себе впізнає.
По-друге, я, як вже говорив "Телекритиці", не вірю в імплементацію кальок. Калька вона тим і погана, що неприродна, що не іманентна, вона не виросла на цій землі.
- Твоє рішення йти на вибори за списком "Демсоюзу" викликало суперечливі коментарі. Тим більше, що ти так до кінця і не прояснив своє рішення. Навіщо журналісту Піховшеку йти до парламенту?
- Я вірю в "оранку" (в оригіналі – в "пахоту" - УП), в те, що все, що ми можемо зробити, ми повинні зробити самі. Власне кажучи, цим і продиктовано моє бажання позайматися частину мого життя політикою. Мені здається, ні у кого немає сумнівів, що я дещо знаю про цензуру? І що, одночасно, жодному аналітику ніщо так не дороге, як власне ім'я?
А я не вірю і не бачу можливостей для того, щоб ті чи інші політики, які побували у парламенті і намагаються до нього переобратися, були насправді зацікавлені у нормалізації становища зі свободою преси. Одні з них прямо зацікавлені у протилежному. Іншим на це наплювати, бо вони вважають, що преса і так ЗОБОВ'ЯЗАНА на них реагувати. Треті не розуміють, що журналістам потрібно , а четверті цікавляться тільки своєю кар'єрою.
Я ж знаю, що треба зробити для преси, і як. Мені здається, я до цього досить підготований і цьому навчений. Як я це буду робити, нехай це залишиться моїм ноу-хау. Більш того, впевнений, що рано чи пізно те, що я задумав, все одно хтось здійснить. Хочеться раніше.
Я, займаючись політичною журналістикою багато років, вирішив, нарешті, всерйоз сприйняти слова, які багато разів говорили у Києві посланці Заходу, що привчили певну київську публіку годуватися на фуршетах - "все залежить від нас самих". І мені здається, що ні у моїх друзів, ні у моїх ворогів немає сумнівів у моїй ефективності.
Більш того, я готувався до такого повороту долі. Навмисно роблячи публічними частину фактів про своє особисте життя, добробут, сплату податків, завчасно попереджаючи про вихід з Українського незалежного центра політичних досліджень. Вчасно, вважаю, сказав і про своє рішення йти на вибори - ніхто не може звинуватити мене, що я примазався до автоматично прохідної партії, що я заявив про це в останній момент.
- Тебе звинуватили у тому, що ти пішов до "Демсоюзу" після того, як "Демсоюз" очолив Горбулін. У той час як ти був у дуже тісних людських стосунках з Олександром Михайловичем Волковим, коли той був при владі. Це назвали "людською зрадою".
- Я залишу без коментарів визначення, які якщо про щось і промовляють, то лише про думку самого їх автора. Що стосується зв'язку мого рішення балотуватися з приходом до "Демсоюзу" Володимира Горбуліна, то це досить очевидно для будь-кого, хто займається політичною журналістикою.
Досить давно було відомо, що Олександр Михайлович буде займатися своїм мажоритарним округом. Він "обріс" там зобов'язаннями, зв'язками, відповідальністю. Для мене було незрозуміло, хто буде очолювати список партії. З приходом Горбуліна це питання вирішилося, відповідно, і я міг приймати рішення. З політиками у політичних журналістів взагалі непрості відносини.
Олександр Волков - лідер "Демсоюзу", якого я глибоко і щиро поважаю. Мої стосунки з Олександром Михайловичем будуються незалежно від того, при владі він чи ні, незалежно від кіллерських публікацій, коли йому надають слово вже тільки після надрукованого наклепу.
Волков самодостатній, він один з найрозумніших політиків України. Він - кріейтер, він досвідчений і стійкий, він тримає слово і відмінний прогнозист. У нього - вагоме політичне майбутнє, пов'язане з майбутніми виборами. Можете сприймати це як прогноз.
Я глибоко поважаю Володимира Павловича Горбуліна, у якого мені є чому повчитися. У такої людини мудрості апаратної ГРИ, справжньої візантійської гри на перемогу був би радий повчитися будь-хто.
У мене хороші стосунки з Віктором Медведчуком, нині найперспективнішим політичним гравцем, дуже жорстким, послідовним, відданим, зі справжнім чоловічим характером. Я щиро по-людськи симпатизую Григорію Суркісу. Сам я не найкваліфікованіший вболівальник, але я не можу не ставитися із захопленням до того, як він піклується про справу свого життя - футбол. Історія українського футболу ще відзначить його видатні заслуги.
Звичайно, особняком від всіх цих відносин стоять відносин з Леонідом Кучмою. Леонід Данилович - ньюсмейкер. Він не дарма протягом багатьох років найвпливовіший політик у країні. Він - найцікавіший співрозмовник, і вміє тримати ситуацію під жорстким контролем.
Власне кажучи, для мене як для політичного аналітика, а саме це я вважаю своєю спеціальністю, давно зрозуміло, що без урахування реальних позицій Президента серйозний політаналіз ситуації в Україні взагалі неможливий. Тут вибір дуже простий - або ти в існуючих реаліях будуєш версії і здогадуєшся, і не фантазуєш, а знаєш. Або ти неспроможний.
І останнє. Список політиків, з якими я підтримую стосунки і до яких ставлюся з повагою, цим не вичерпується.
- А стосунки з Олександром Роднянським? Чи будеш ти працювати на "1+1", якщо потрапиш до парламенту?
- Я хочу працювати на каналі незалежно від результатів виборів. Депутатська робота згідно із законом не перешкоджає будь-якій іншій творчій, і телевізійній також. Але остаточне рішення буде приймати саме Роднянський. У залежності від інтересів каналу.
Я відношу ці стосунки до абсолютно іншої площини. Він - один з небагатьох реально геніальних творців в Україні, причому я не перебільшую. Досить подивитися на те, що він у свої 40 років зробив, і що зробили інші. Він розвивається і розвиває канал, він не дає нам можливості заспокоїтися, він цінить людські почуття, для нього лояльність каналу - не пустий звук. З ним можна йти по життю. Я знаю, що він людина, до якої я завжди можу підійти і отримати допомогу і справжню пораду.
Вибір каналу "1+1" і Роднянського я вважаю найбільш значними подіями свого життя. Їх було небагато - таких подій, скажу чесно.
- Микола Вересень говорив про цензуру на каналі "1+1"…
- До Миколи я завжди ставився як до колеги. Кажучи виключно від свого імені, а не від імені каналу "1+1", я стверджую, що в Україні є що цензурувати, крім передач за профілем "Табу". Вони ж не про політику були, а про сексменшини, або я щось плутаю?
- Чи є, по-твоєму, в Україні політичні сили, реально зацікавлені у проведенні дійсно чесних, прозорих виборів?
- Такі сили є. І я переконаний, що ця кампанія буде проходити чесно і прозоро. Мої аргументи - всі впливові політичні гравці - як мінімум блок "За єдину Україну!", КПУ, "Наша Україна", СДПУ(О), Демсоюз, "Зелені" - до 2001-2002 року настільки зміцніли (а деякі з них не втратили своєї сили), що в змозі не тільки самостійно провести виборчі кампанії, не тільки спостерігати за поведінкою конкурентів, але і блокувати тих, що зарилися.
Взаємоблокування впливових політичних гравців я вважаю найсерйознішою з реально існуючих гарантій справедливих виборів. Хотів би прочитати думки тих, хто з цим не згодний і може навести інші реальні гарантії.
- Якою, по-твоєму, буде роль опозиції на цих виборах?
- Мені здається, що ці вибори - буквально перші, коли я не спостерігаю журналістського оптимізму з приводу опозиції. Для мене це дуже позитивне явище, нехай навіть воно супроводжується апатією у професійній діяльності. Позитивне, бо це означає втрату ілюзій. Втрату помилкових орієнтирів. Це - ще не надбання нових, але вже прощання з ідіотизмом. Опозиція в Україні розчарувала журналістів. Тим, що не вміє вигравати, бути гнучкою. Вона за це у виборах постраждає. І міцно. Адже журналісти не люблять бути з тими, хто програє. А щодо тих, які завжди "між", то для розчарування у них потрібен час.
- У чому причина твого неприхованого недоброзичливого ставлення до Ющенка - якщо виключити твої "хороші взаємовідносини" з Медведчуком?
- Хорошими стосунками не можна все пояснювати, це буде спрощенням. Сподіваюся, всі звернули увагу на повідомлення в інформагентствах про переговори Демсоюза і "Нашої України"? У випадку з Ющенком журналістам ще знадобиться час, щоб розчаруватися остаточно і зрозуміти: не тільки "син за батька не відповідає", але і батько за сина - також не дуже. Він не зміг домовлятися з парламентом у 2000-му, він не зможе досягнути ефективної реалізації домовленостей і з більш великими політичними формаціями.
Але не про це йдеться. Поки Ющенка преса любить, бо поки вона ненавидить його ворогів. Я ж особисто вважаю цю людину небезпечною для країни. Не тільки з політичних параметрів, невміння тримати слово і бути прогнозованою, як у ситуаціях з несподіваною для всіх підтримкою Потебенька і Кравченка. Не тільки через маніпулювання ним.
Мені здається, ця людина уявляє себе Месією. І це небезпечне. Я був минулого Різдва у Львові - тоді я ще не кожної неділі працював у прямому ефірі - і випадково бачив Ющенка у соборі св. Юра. Мене вразило там дещо. Навіть не те, як йому кидалися у ноги з криком "спаситель". А те, як він за всім цим спостерігав. З якими металевими, владними очима.
Я раптово зрозумів, що йому це все подобається. Зрозумів, і злякався. Адже людьми дуже легко маніпулювати - просто треба знати, як. І я зрозумів, що він це знає, і що йому це подобається - маніпулювати. Потім я почав чути цю лексику, про те, що він вирішує, що таке "проукраїнське", а що ні. У нього величезні успіхи у тому, щоб говорити те, що люди хочуть чути.
- Але ти ж не будеш заперечувати того, що Ющенко, скажімо, почав першим виплачувати заборгованість із зарплат і пенсій?
- Не буду. Буду додавати, що умови, в яких працював Ющенко, були підготовлені його попередниками. І нинішній уряд продовжує виплачувати. Без протиставлення себе "поганим", без істерик і піар-акцій, які супроводжували попереднє прем'єрство. Все, що робив і робить Ющенко – підпорядковано тільки одному: завданням його кар'єри.
- Існує думка, що наші олігархи можуть відмовитися від жорсткого контролю за редакційною політикою своїх ЗМІ вже після 2004 року, коли відбудеться остаточне політичне структурування влади в Україні. Що ти думаєш з цього приводу?
- Спробуємо бути реалістами у цьому питанні. Ми на каналі "1+1" самі визначаємо свою редакційну політику і за нами не стоять олігархи. Мені по відношенню до ТСН і "Епіцентру" не наказують ні Волков, ні Медведчук, ні Кучма, ні будь-хто інший.
Як керівник ТСН я особисто несу відповідальність перед керівництвом каналу за програму і, зокрема, спеціально дивлюся за тим, щоб ми не стали полем реалізації піар-акцій, були збалансовані, не забували жодного з учасників виборчого процесу, незалежно від мого особистого відношення до цієї партії або особистостей. Того ж Ющенка ми показуємо, ви ж не будете це заперечувати?
Щодо інших випадків, коли існує ЗМІ, що належить великим підприємцям - я впевнений, що власник не буде відмовлятися від них, поки у нього будуть існувати особисті політичні задачі. Інша справа, що суспільний запит може скоректувати роботу таких ЗМІ.
- Але ти ж не будеш заперечувати, що точно так само і "запит" тих же Медведчука, Волкова, Кучми також коректують роботу ТСН і "Епіцентру"…
- Скажемо так: я враховую їх думку.
- І де межа цього врахування?
- У недопущенні спотворення реальних подій. В Україні існує ідеологічний й інформаційний плюралізм. Він забезпечується всією повнотою ЗМІ, що виходять у країні. І тому поява авторських проектів, у тому числі і політично заангажованих - річ нормальна, адже вони - всього тільки один з елементів плюралізму.
А як людина, яка працює у реальному конкурентному середовищі, я не можу дозволити собі програвати. І тому працюю над ТСН і "Епіцентром", над тим, щоб ми були цікаві своєю доказовістю і аналітикою нашому глядачеві. Він, повірте мені, я його добре знаю, "туфту хавати" не буде. Йому потрібні аргументи і докази.
Читайте тут повну версію інтерв'ю російською:
Вячеслав Пиховшек: "У Волкова – серьезное политическое будущее. А Ющенко я считаю человеком, опасным для страны"
