Бен Ладен відновив репутацію Кучми
Понеділок, 5 листопада 2001, 10:55
Конференція "Україна на шляху до зрілої державності", яка відбулась минулого тижня у Вашингтоні, знову підтвердила – США не можуть турбуватися про долю України більше за самих українців.
Війна змішала всі плани. Постраждали від військових дій американців в Афганістані і відносини між Україною і США. Змінилася загальна тональність. З американської сторони продовжують звучати заклики до прискорення реформ та демократизації, створення сприятливих умов для інвестицій, створення прозорого процесу прийняття рішень.
Однак нерозслідувана справа Гонгадзе згадується тепер побіжно, а новими відправними точками представників США в бесіді з українцями стали майбутні вибори. І, звичайно ж, необхідне сприяння з боку України в антитерористичній операції.
Критика звучить, але суперпом'якшена, з обмовками, що все це потрібно розглядати, як допомогу друга.
І раніше було помітним більш лояльне ставлення представників наддержави до Кучми на троні, а вже після початку війни вони тим більше віддають перевагу "уявній стабільності" в цьому регіоні. У США не можуть підтримувати те, чого немає в природі. На жаль, українська опозиція виявилася недостатньо зрілою, а реальність показує, що нам жити з цим президентом, як мінімум, до 2004 року.
Історії відомі випадки, коли США напряму втручалися в ситуацію в інших країнах, коли це загрожувало їх національним інтересам. Але Україна – не той випадок.
По-перше, тут завжди потрібно враховувати небезпечне сусідство Росії, імперські апетити якої навряд чи в найближчому майбутньому стануть меншими, навіть в умовах нинішнього потепління відносин з Заходом в світлі "спільних антитерористичних задач". 11 років незалежності – ще не той термін, коли можна говорити про сильну державу, тому, на думку американців, будь-яка нестабільність все ще напряму загрожує державності України, а значить, стабільності всього регіону.
По-друге, США не бачать очевидного лідера, який може замінити Кучму.
При цьому, завдяки добре налагодженій американській бюрократичній машині можна бути спокійним – справа Лазаренко живе, і якраз до моменту, коли Кучмі час буде йти на пенсію, американці з'ясують, що вона не така уже і заслужена.
Так, дійсно, Америка перебуває в стані війни. Але це не єдиний чинник, який вплинув на деяку зміну відносин. Американським дипломатам досі доводиться розплутувати наслідки серйозного політичного прорахунку іміграційної служби США.
Важко собі уявити, що має відбутися, що може примусити американського посла (!) виправдовуватися перед главою іншої держави, тим більше перед Кучмою! Звичайно ж, ідеться про надання політичного притулку Миколі Мельниченку. Вдову Гонгадзе українська влада могла б пробачити – ніхто не стане заперечувати, що їй в Україні нічого не загрожувало. Ні преса, ні сама вона не змогли б довго експлуатувати тему нереальної загрози.
Зовсім інша справа – майор Мельніченко. Тут ніхто не сумнівається, що дуже багато хто хотів би бачити майора швидше мертвим, ніж живим. Заяви відомства Потебенька про те, що воно готове забезпечити його безпеку, якщо Мельниченко повернеться до Києва, смішно слухати – Генпрокурор в Україні рідко відповідає за свої слова. Просто тому, що в країні все вирішує не він. А Кучмі Мельниченко живий не потрібен.
Однак поки все говорить за те, що майор і його плівки ще попсують Кучмі кров. Якщо на плівках дійсно немає слів "я хочу, щоб Гонгадзе убили" (що не знімає з Кучми відповідальності за його слова, які послужили прямою і єдиною причиною загибелі Георгія), то там точно є абсолютно відкрите зізнання президента і його оточення в корупції.
Кучма знав, що Ігор Бакай привласнює собі мільйони доларів, крадучи газ. Кучма знав, що Дурдинець не чистий на руку. Знав він і багато чого іншого, про що, можливо, ми ще дізнаємося з нерозшифрованого зібрання майора Мельниченка.
Невже після цього можна повірити, що Кучма не здогадувався про крадіжки Лазаренка? Здогадувався. І якщо не отримував від цього пряму вигоду, то просто покривав його і терпів у владі людину, яка обкрадає Україну, її народ. Складно повірити, що Кучма не знав, як з цим боротися.
Це зараз з Кучмою мало хто рахується, а тоді його влада була настільки всесильна, що він запросто міг запросити пана Лазаренка до себе в кабінет і поговорити з ним, залучаючи до розмови різні предмети інтер'єру (легенда свідчить, що в ті години вже некурящий Кучма все ще тримав на столі вкрай важку попільничку, яку використовував як метальне знаряддя проти тих, хто мав нахабство його роздратовувати).
Достеменно відомо, що Кучма таки запрошував Лазаренка. Павло Іванович повзав у нього в ногах і слізно випрошував пробачення (може, за те, що не ділився?). Але нічого не змінилося – Лазаренко продовжував красти, а Кучма продовжував називати його прем'єром. І навіть дозволив безперешкодно покинути країну. Питається, з чого б це? Ніхто тоді не підозрював, що Лазаренко наважиться просити політпритулку, а американці його арештують і продовжать розкручувати справу про участь Лазаренка у відмиванні грошей.
До речі, дивна деталь – американців чомусь жахливо обурює нещасний, "кинутий" президентом Волков, але, з невідомих причин, абсолютно не нудить від лідерів СДПУ(О). За деякими даними, американці прихильно віднеслися до ідеї об'єднаних соціал-демократів "моніторити вибори".
Але особисто я бачу тільки одну різницю між цими "олігархами" (це слово в Україні набуло лайливого характеру, і я свідомо його тут застосовую).
Один мав нелегальний бізнес, і, можливо, тому, не декларував прибутки, іншим пощастило частково легалізувати свої підприємства і, маючи плани, які сягають дуже далеко, вони прагматично ось вже декілька років декларують мільйонні капітали. Створюють "бездоганну" податкову історію. Хоча особливої різниці між ними немає. Спитайте у Кучми – у нього є компромат і на того, і на інших.
А американцы тим часом на словах поки присипляють пильність українського "гаранта". Слова "президент Кучма" (іноді з ім'ям по батькові) в позитивному контексті посол США в Україні Карлос Паскуаль вимовляв на конференції не рідше, ніж деякі українські пропрезидентські політики. Розказав навіть, як Кучма жалкував про загиблих в російському літаку ТУ-154. Про першу, природну для гаранта реакцію відразу після трагедії згадати йому не дозволив дипломатичний протокол.
Послухаєш посла Паскуаля – так немає в світі більш відданого боротьбі з терористами, ніж Кучма, в цьому він поступається хіба що Бушу! Можна було б списати це на особливості дипломатичної лексики, але не віриться, щоб такий досвідчений дипломат не знайшов більш однозначних висловлювань для свого виступу. Окремі докори, щоправда, мали місце, але вони були дуже м'якими в порівнянні з реверансами у бік Леоніда Даниловича Кучми.
Промова посла була присвячена участі України в антитерористичних операціях. Може тому він зрадив звичайній практиці і не став згадувати про справу Гонгадзе. Якби не питання Мирослави про вплив Росії на ситуацію в Україні, то можливо, Паскуаль і не пригадав би Гію. Швидше за все, ідеться не про звичайну забудькуватість, а про позицію американського Держдепартаменту. Інтереси США сьогодні диктують іншу тактику поведінки, і Паскуаль як досвідчений дипломат і міжнародник, проводить її з необхідною старанністю. Супроводжуючи це сумною для нас лексикою.
P.S. Автор приносить свої щирі вибачення незаслужено ображеним членам української делегації, виступи яких були дійсно підготовленими, чіткими і грунтовними. Цього, правда, не скажеш про всі доповіді. Я переконана, що той, хто не знав, про що говорить, і не готувався до конференції, сам про це чудово здогадується, тому прізвища називати ні до чого.
Сама конференція пройшла на дуже високому рівні, за що окреме спасибі її організаторам. Власне тому хотілося, щоб окремі учасники зустрічі більше відповідали моменту.
Війна змішала всі плани. Постраждали від військових дій американців в Афганістані і відносини між Україною і США. Змінилася загальна тональність. З американської сторони продовжують звучати заклики до прискорення реформ та демократизації, створення сприятливих умов для інвестицій, створення прозорого процесу прийняття рішень.
Однак нерозслідувана справа Гонгадзе згадується тепер побіжно, а новими відправними точками представників США в бесіді з українцями стали майбутні вибори. І, звичайно ж, необхідне сприяння з боку України в антитерористичній операції.
Критика звучить, але суперпом'якшена, з обмовками, що все це потрібно розглядати, як допомогу друга.
І раніше було помітним більш лояльне ставлення представників наддержави до Кучми на троні, а вже після початку війни вони тим більше віддають перевагу "уявній стабільності" в цьому регіоні. У США не можуть підтримувати те, чого немає в природі. На жаль, українська опозиція виявилася недостатньо зрілою, а реальність показує, що нам жити з цим президентом, як мінімум, до 2004 року.
Історії відомі випадки, коли США напряму втручалися в ситуацію в інших країнах, коли це загрожувало їх національним інтересам. Але Україна – не той випадок.
По-перше, тут завжди потрібно враховувати небезпечне сусідство Росії, імперські апетити якої навряд чи в найближчому майбутньому стануть меншими, навіть в умовах нинішнього потепління відносин з Заходом в світлі "спільних антитерористичних задач". 11 років незалежності – ще не той термін, коли можна говорити про сильну державу, тому, на думку американців, будь-яка нестабільність все ще напряму загрожує державності України, а значить, стабільності всього регіону.
По-друге, США не бачать очевидного лідера, який може замінити Кучму.
При цьому, завдяки добре налагодженій американській бюрократичній машині можна бути спокійним – справа Лазаренко живе, і якраз до моменту, коли Кучмі час буде йти на пенсію, американці з'ясують, що вона не така уже і заслужена.
Так, дійсно, Америка перебуває в стані війни. Але це не єдиний чинник, який вплинув на деяку зміну відносин. Американським дипломатам досі доводиться розплутувати наслідки серйозного політичного прорахунку іміграційної служби США.
Важко собі уявити, що має відбутися, що може примусити американського посла (!) виправдовуватися перед главою іншої держави, тим більше перед Кучмою! Звичайно ж, ідеться про надання політичного притулку Миколі Мельниченку. Вдову Гонгадзе українська влада могла б пробачити – ніхто не стане заперечувати, що їй в Україні нічого не загрожувало. Ні преса, ні сама вона не змогли б довго експлуатувати тему нереальної загрози.
Зовсім інша справа – майор Мельніченко. Тут ніхто не сумнівається, що дуже багато хто хотів би бачити майора швидше мертвим, ніж живим. Заяви відомства Потебенька про те, що воно готове забезпечити його безпеку, якщо Мельниченко повернеться до Києва, смішно слухати – Генпрокурор в Україні рідко відповідає за свої слова. Просто тому, що в країні все вирішує не він. А Кучмі Мельниченко живий не потрібен.
Однак поки все говорить за те, що майор і його плівки ще попсують Кучмі кров. Якщо на плівках дійсно немає слів "я хочу, щоб Гонгадзе убили" (що не знімає з Кучми відповідальності за його слова, які послужили прямою і єдиною причиною загибелі Георгія), то там точно є абсолютно відкрите зізнання президента і його оточення в корупції.
Кучма знав, що Ігор Бакай привласнює собі мільйони доларів, крадучи газ. Кучма знав, що Дурдинець не чистий на руку. Знав він і багато чого іншого, про що, можливо, ми ще дізнаємося з нерозшифрованого зібрання майора Мельниченка.
Невже після цього можна повірити, що Кучма не здогадувався про крадіжки Лазаренка? Здогадувався. І якщо не отримував від цього пряму вигоду, то просто покривав його і терпів у владі людину, яка обкрадає Україну, її народ. Складно повірити, що Кучма не знав, як з цим боротися.
Це зараз з Кучмою мало хто рахується, а тоді його влада була настільки всесильна, що він запросто міг запросити пана Лазаренка до себе в кабінет і поговорити з ним, залучаючи до розмови різні предмети інтер'єру (легенда свідчить, що в ті години вже некурящий Кучма все ще тримав на столі вкрай важку попільничку, яку використовував як метальне знаряддя проти тих, хто мав нахабство його роздратовувати).
Достеменно відомо, що Кучма таки запрошував Лазаренка. Павло Іванович повзав у нього в ногах і слізно випрошував пробачення (може, за те, що не ділився?). Але нічого не змінилося – Лазаренко продовжував красти, а Кучма продовжував називати його прем'єром. І навіть дозволив безперешкодно покинути країну. Питається, з чого б це? Ніхто тоді не підозрював, що Лазаренко наважиться просити політпритулку, а американці його арештують і продовжать розкручувати справу про участь Лазаренка у відмиванні грошей.
До речі, дивна деталь – американців чомусь жахливо обурює нещасний, "кинутий" президентом Волков, але, з невідомих причин, абсолютно не нудить від лідерів СДПУ(О). За деякими даними, американці прихильно віднеслися до ідеї об'єднаних соціал-демократів "моніторити вибори".
Але особисто я бачу тільки одну різницю між цими "олігархами" (це слово в Україні набуло лайливого характеру, і я свідомо його тут застосовую).
Один мав нелегальний бізнес, і, можливо, тому, не декларував прибутки, іншим пощастило частково легалізувати свої підприємства і, маючи плани, які сягають дуже далеко, вони прагматично ось вже декілька років декларують мільйонні капітали. Створюють "бездоганну" податкову історію. Хоча особливої різниці між ними немає. Спитайте у Кучми – у нього є компромат і на того, і на інших.
А американцы тим часом на словах поки присипляють пильність українського "гаранта". Слова "президент Кучма" (іноді з ім'ям по батькові) в позитивному контексті посол США в Україні Карлос Паскуаль вимовляв на конференції не рідше, ніж деякі українські пропрезидентські політики. Розказав навіть, як Кучма жалкував про загиблих в російському літаку ТУ-154. Про першу, природну для гаранта реакцію відразу після трагедії згадати йому не дозволив дипломатичний протокол.
Послухаєш посла Паскуаля – так немає в світі більш відданого боротьбі з терористами, ніж Кучма, в цьому він поступається хіба що Бушу! Можна було б списати це на особливості дипломатичної лексики, але не віриться, щоб такий досвідчений дипломат не знайшов більш однозначних висловлювань для свого виступу. Окремі докори, щоправда, мали місце, але вони були дуже м'якими в порівнянні з реверансами у бік Леоніда Даниловича Кучми.
Промова посла була присвячена участі України в антитерористичних операціях. Може тому він зрадив звичайній практиці і не став згадувати про справу Гонгадзе. Якби не питання Мирослави про вплив Росії на ситуацію в Україні, то можливо, Паскуаль і не пригадав би Гію. Швидше за все, ідеться не про звичайну забудькуватість, а про позицію американського Держдепартаменту. Інтереси США сьогодні диктують іншу тактику поведінки, і Паскуаль як досвідчений дипломат і міжнародник, проводить її з необхідною старанністю. Супроводжуючи це сумною для нас лексикою.
P.S. Автор приносить свої щирі вибачення незаслужено ображеним членам української делегації, виступи яких були дійсно підготовленими, чіткими і грунтовними. Цього, правда, не скажеш про всі доповіді. Я переконана, що той, хто не знав, про що говорить, і не готувався до конференції, сам про це чудово здогадується, тому прізвища називати ні до чого.
Сама конференція пройшла на дуже високому рівні, за що окреме спасибі її організаторам. Власне тому хотілося, щоб окремі учасники зустрічі більше відповідали моменту.