Перший тест на українського політика Ющенко пройшов

Зовсім нещодавно я для себе зрозуміла, що всі політики однакові, і пов'язує їх єдине - аби дібратися до політичного Олімпу, треба надто часто йти на компроміс, частіше за все - зі своєю совістю. Тому люди гранично порядні просто йдуть і займаються іншою, більш корисною справою.

Бувають, правда, рідкіcні винятки - так звані політики-романтики, яким по наївності здається, що вони все можуть змінити. В Україні таких - замало. Всі інші - типові представники свого класу.

І все ж, повністю здаючи собі справу, мені так хотілося кому-небудь вірити! Хоч кому-небудь, хто може щось змінити в цій країні!

Мені, наприклад, хотілося вірити Ющенку… Залізне правило - "знаєш, чого чекати, значить, менше розчаровуватимешся" в цьому випадку не спрацьовує.

Від скількох людей доводилося чути, що ми самі його собі вигадали, що він сам по собі зовсім не такий - не лідер, не боєць. Але чим більше це розумієш, тим жахливіше усвідомлювати, що якби не було його, обирати довелося б між бандитським теперішнім часом і минулим, що вже не піддається реанімації.

Ось вже скоро вісім місяців, як УП отримала особисту обіцянку від Ющенка провести чат-конференцію. Декілька разів екс-прем'єр особисто підтверджував свою згоду поспілкуватися з читачами Української Правди в Інтернеті, кожного разу відсилав до своїх помічників, а ті все це успішно гальмували.

Підсвідомо виправдовуючи Ющенка, ми схильні були кивати у бік його нерозторопної команди. Я би і зараз так думала, якби не численні аналогічні факти, почуті мною від різних політиків і журналістів. То йому "равликів" приспічило намалювати, і він відміняє всі намічені на цей день плани, то бджоли за ним скучили, то у його кабінеті протягом кількох годин засідають ходоки-козаки, і де вже тут про справи державні думати, коли так приємно з людьми про долю країни поговорити... Спізнення для Ющенка - тим більше річ звичайна, багато разів описана в різних ЗМІ, але на це в Кабміні вже мало хто звертав увагу.

І цікава річ - йому прощали все, і прощали багато чого. Пробачили "заяву трьох", забули про черствість щодо колишніх його членів команди, не помітили байдужості до рідних Георгія під час касетного скандалу. І весь цей час від нього чогось чекали. Називали його - месія, батько нації і наша надія.

Чекали і сподівалися, тому, що він, як висловлюються багато хто з політиків, "справляє враження порядної людини". Навіть його м'якотілість по відношенню до Кучми, який ніколи не приховував своєї ненависті до Ющенка, сприймалася як якась особлива форма порядності. І навіть це піддавалося поясненню - всі розуміли, що не може Ющенко залишити "папу" в такий момент, для нього це рівносильно зраді, це не в його стилі. Він може дозволити Кучмі поводитися непорядно щодо себе, але ніколи не понизиться до такого сам.

Останні кроки Ющенка залишають все менше надії на його порядність. Доводитися викривати його у прямій брехні. Коли я думала - писати про це, чи ні, мені пригадався доказ одного мого молодого колеги, який наполягає на тому, що і в Україні, не дивлячись ні на що, повинен працювати один з основних принципів журналістики - якщо новина суспільно значуща, журналіст не має права її замовчувати. Ще один мій колега на підтвердження цього приводив такий доказ - якби всі журналісти, які знали, що з себе уявляє Марчук, в повний голос говорили про це раніше, може, і ситуація в країні була б зовсім іншою.

Так ось, брехня, вимовлена політиком, на мій погляд, - факт соціально значущий, тому спробуємо зрозуміти, що ж керувало Віктором Андрійовичем, коли він на це пішов.

А було все так. Перебуваючи у Вашингтоні, Ющенко виступав в різних громадських організаціях і фондах. На одну із зустрічей прийшов майор Мельниченко, власною персоною. Про це стало відомо "Дзеркалу тижня", яке хтось, судячи з усього, дезінформував про те, що контакт відбувся, але сторони відмовилися потиснути один одному руки. На пряме запитання про те, чи потиснули Ющенко і Мельниченко руки, пішла коротка, але тверда відповідь екс-прем'єра - "Ні". Базуючись на відповіді Ющенка, УП також написала про дивну зустріч.

Наступного ж дня ми отримали кілька листів від очевидців, які в один голос стверджують, що все відбувалося зовсім інакше. Ющенко, розповідають вони, увійшов до кімнати, де проходила зустріч, помітив Мельниченка, змінив напрямок свого руху, підійшов до нього і перший подав руку. Майор руку потис. Як, проте, і Борису Тарасюку, і колишньому послу США Міллеру, привітався з Петром Порошенком. З Тарасюком Мельниченко ще поговорив десь близько 3 хвилин.

До речі, намагаючись перевірити інформацію про інцидент з Мельниченком, ми передзвонили на мобільний Петру Порошенку, який, на щастя, ще не спав і, на щастя, досить відкритий для преси. На питання, чи не знає він щось про випадкову зустріч Ющенка з опальним майором, Порошенко сказав буквально наступне: "Я його не бачив. Можливо... А, ні! Мені про це Люба Шара (кореспондент УП у Вашингтоні) розповідала, але взагалі не знаю, не впевнений..."

Ось це вже - симптом. І, по-моєму, остраху. Є тільки одна, можливо, невірна здогадка, - учасники делегації блоку "Наша Україна" домовилися, як будуть брехати, тільки б Кучма не дізнався. Не виключено, правда, що при ухваленні рішення про "дачу брехливих свідчень" зіграв такий аргумент - "нас не зрозуміє та частина електорату, яка не підтримує дій майора Мельниченка".

Але, швидше за все, Ющенко боявся Кучми. Даремно боявся - тому і так докладуть. У залі, де проходила зустріч, і де на очах у всіх екс-прем'єр обмінявся рукостисканням з Мельниченком, було достатньо "добрих людей", які вважають за свій обов'язок тримати гаранта "в курсі".

Особисто для мене не важливо, що саме послужило причиною явної брехні Ющенка. Він поводився як типовий український політик.

Яка гарна країна, де рукостискання з тією чи іншою людиною може коштувати тобі прихильності правителя. А ми сподівалися, що Кучма вже не той! Виходить, даремно сподівалися. Кучма, як і раніше, управляє і контролює. І його прихильність як і раніше важлива. Для "чисто українських політиків"…

Яке все ж таки велике щастя - відповідати тільки перед самим собою.

P.S. В рядах "Нашої України" взагалі мало знайомі з тим, як поводити себе з делікатними темами. Днями стали розповсюджуватися наполегливі чутки про те, що Безсмертний не полетів з делегацією, тому, що йому не дали візу до США. Візу до США політикам такого рангу не дають тільки у виняткових випадках - або ти брудних мільйонів відмив забагато, або займаєшся наркобізнесом чи торгівлею людьми. Щонайменше - маєш заводик з виробництва піратських CD.

Ми намагалися з'ясувати ситуацію, але помічник Безсмертного заявив, що з ним все нормально, ніякого інциденту з візою не було. Насправді, правда, та не зовсім. Як пізніше з'ясувало "Дзеркало тижня", в Безсмертного просто була одноразова і вже використана віза, а про нову він не потурбувався.

Однак, замість того, щоб відкрито відповісти на запитання журналістів, помічники Безсмертного і він сам тільки ускладнили ситуацію. Спробуй тепер, доведи, що все було саме так, як написано у "Дзеркалі тижня", а не так, як про це розповідають!

P.P.S. Ющенко пообіцяв у середу дати УП інтерв'ю. Сподіваємося, що він зможе розвіяти наші сумніви…