Тимошенко починає кампанії "2002" і "2004"
П'ятниця, 19 жовтня 2001, 23:37
У п'ятницю журналісти, яким ще дозволено щось писати про лідера "Батьківщини", мали унікальну можливість познайомитися з численними "братами та сестрами" Тимошенко. Але найяскравіше враження від виходу в люди головного нелівого антикучміста держави – програмна промова, у якій плани уперше були названі прямим текстом. Десь у році 2003 тепер можна буде згадати: "А ось уперше Юлія Володимирівна про намір балотуватися у президенти заявила 19 жовтня 2001 року".
При всьому кайфі блокотворчих інтриг передвиборча година обтяжена необхідною, але не дуже фотогенічною акцією залучення на свій бік маргіналів – творців масовки та потужного фону.
У Тимошенко – амбіції у всьому. Куди там Ющенку, який до "Нашої України", за останньою версією, об'єднає "близько 20 партій та 30-40 громадських організацій". Хоч партійна складова у коаліції екс-віце-прем'єрки - лише з семи партій, зате громадська підтримка – з розряду мрії Миколи Яновича про півмільйона членів Партії регіонів на день виборів. У п'ятницю про "об'єднання зусиль з блоком партій, який очолює Юлія Тимошенко", оголосили (увага!) 506 громадських організацій.
Щоправда, як пояснили у секретаріаті зборів, з цього списку загальноукраїнський статус мають десь півтора десятки об'єднань, інше – регіональні осередки. Але, пообіцяли у "Батьківщині", разом ці структури представляють інтереси трьох мільйонів громадян. Об'єднуватися у боротьбу за перемогу "дієвої політичної сили, здатної врятувати Україну", в п'ятницю зібралося близько 2 тисяч делегатів, яких Тимошенко і назвала "брати і сестри". Про причини вибуху родинних почуттів – трохи згодом.
Сам же Конгрес пройшов зі збереженням всіх традиційних ритуалів націонал-патріотів – з представництвом у залі батюшки, жіночок у вишиванках і чоловіків-козаків, хоч, здавалось би, гуртуються маси навколо опозиції, тобто - неформалів. Також у творенні народної підтримки Тимошенко дотримано "ноєвського" принципу імені Ющенка – якнайширша презентація громадських інституцій. Отже, своє плече "ФНП" підставляють: Незалежна профспілка гірників Волинця, об'єднання "Молода Україна" Донія (не плутати з однойменною партією, яка іде на вибори разом з мером Києва) і "Антимафія" Омельченка-Єрмака. Інші – краще взагалі без епітетів, щоб не образити: тут тобі і військові (Спілка безквартирних офіцерів, об'єднання "Товариство українських офіцерів"), і представництво слабкої статі (об'єднання "Жінки Батьківщини"), і ветерани, й інваліди, і ошукані вкладники. Але головний елемент у алгоритмі успіху Тимошенко - своєрідна квінтесенція політичного стану – Профспілка… метрополітенівців. Чи то символ справжньої опозиції, підпільників-катакомбників, чи то для забезпечення бункерів на випадок війни.
Промова у Тимошенко була дуже зворушлива. Жодного погляду на папірці. Напруга у голосі. Упевненість у правоті. Розчаровані інтонації у реченнях зі словом "Ющенко". Почала Тимошенко традиційно – звертаючись до свого колишнього начальника: "Не було уряду Ющенка, це є абсолютна легенда. Були дві людини – Ющенко і я – які протистояли всьому іншому уряду, і які намагалися зламати ту хибну тенденцію, коли інтереси України зраджувалися щодня практично безкоштовно. Те, що зруйнували команду - велика втрата для України. Не соромно мені звернутися до Віктора Андрійовича ще сотню разів, змінити його наміри і об'єднатися в єдину команду".
Потім з'явилося більше реалізму: "Залишився невеликий шанс об'єднання [з Ющенком]. Скоріше за все, ми підемо як різні сили".
Найсерйозніші пасажі пішли далі: "Тому, коли ви будете обирати, ви повинні розуміти, що ми обираємо не партії в парламент, ми обираємо наступного лідера нації, який буде або не буде ставити Україну на ноги. І тому, коли ви будете вибирати чи зелених, чи "Яблуко", чи інші якісь екзотичні речі, чи "Жінки за майбутнє", яких очолює жінка президента України Леоніда Кучми, ви сьогодні повинні думати не про назву партії, не про ідеологію партії – програми є нічого не вартою штукою в сьогоднішніх реаліях. Обирайте того, кого ви хочете бачити наступним президентом України".
Аби у когось не було сумнівів у правильності розуміння сказаного, Тимошенко свою думку розвинула: "Є [на виборах] тільки дві реальних альтернативи: або вибирати Кучму і його команду, або обирати альтернативу – і тоді - Ющенко, і тоді - нашу команду, і якщо хтось планує обрати лівих – тоді це Мороз. […] Якщо ми з Віктором Андрійовичем не будемо разом, то є тільки інший варіант – він буде з владою. Якщо нам не вдасться об'єднатися з Віктором Андрійовичом, я особисто, і моя команда, яка сьогодні тут присутня в цьому залі, будемо іти до перемоги і виборюватимемо перемогу".
Для тих же короткозорих, хто скаже, що Тимошенко наговорила все це з прицілом тільки на 2002 рік, вона повторила утретє: "Він [Ющенко] - гарна людина. І якщо його харизма, його підтримка людьми буде працювати на команду президента, це не дасть очікуваного результату. Моя команда готова взяти відповідальність".
Закінчилося ж усе взагалі дуже серйозно. Довелося навіть трохи надавати самому собі ляпасів, щоб якось зорієнтуватися, чи це збори опозиції, чи проповідь баптистів: "Я хочу, щоб ми використали таку можливість, коли нас тут близько двох тисяч, щоб ми використали можливість звернутися разом, одночасно до Господа, для того, щоб попрохати у нього сили, мужності, таланту, перемоги. Я просто хочу, щоб ви зараз взялися за руки і попрохали у Господа, щоб він підтримав нас, підтримав Україну". Тут-то й стало зрозумілим звернення на початку: "Дорогі брати та сестри!" Не попереджений про несподіваний фінал, народ, звичайно, молитися не став. Але побіг до Тимошенко брати автографи.
Підозра на кризу жанру (улюблена характеристика Тимошенко дій Потебенька) знайшла більш раціональне пояснення кількома хвилинами пізніше. Ви колись бачили, як Тимошенко співає гімн України? А дарма – видовище зворушливе. Яке дає пояснення нестандартній поведінці екс-віце-прем'єрки.
Тимошенко наступає – не отримавши від Ющенка на свого листа навіть формальної відписки. У час, коли канали окуповані "Новою генерацією" і "Демократичним союзом", лідер "ФНП", у якої, крім "ВВ", немає просторів для позування, почала позиціонування.
Враховуючи майже ідентичний ідеологічний склад "ФНП" (Лук'яненко, Хмара, Сергієнко, Матвієнко, Ситник) і ядра "Нашої України" (Пинзеник, Удовенко, Костенко, Стецько), Тимошенко вимушена вже зараз починати боротьбу за голоси націонал-патріотично налаштованих виборців. При будь-яких деклараціях про ненапад Тимошенко доведеться, за невідворотнього відмежування Ющенка, воювати саме з колишнім шефом, володарем ледь не повної монополії на правий електорат. Тим, хто не вірить у боротьбу колишніх соратників, рекомендовано почитати "Вечірні вісті".
Орієнтація на націонал-патріотичну базу пояснює і до кумедного гігантські списки громадської підтримки (майже як у Марчука в 1999), і магічний образ "команда Ющенка – я і Віктор Андрійович", і обіцянка за будь-якої відповіді екс-прем'єра "співпрацювати" з "надією нації", і християнські складові, і "Слава Україні!" в кінці промови, і різко негативна відповідь на пропозицію Мороза об'єднати правих з СПУ і КПУ. І природа добрих слів на адресу київського мера Омельченка – не тільки в спільному ворозі на прізвище Суркіс, а і те, що частина виборців Тимошенко, як, до речі, і Ющенка, живе саме у столиці.
Влаштованим у п'ятницю дійством Тимошенко також активно скористалася як своєрідним альтернативним "Семінаром для регіональної преси", який раз на півроку проходить за участю Кучми. При ігноруванні з боку київських ЗМІ на Конгрес дивним чином з'їхалися провінційні мас-медіа. Саме на них у Тимошенко й надія. Та на тактику – з уст в уста, від дверей - у двері, до чого вона і готувала новопосвячених "братів та сестер". Наскільки така активність сподобалася Банковій, залишилось почекати до наступних заяв Потебенька.
При всьому кайфі блокотворчих інтриг передвиборча година обтяжена необхідною, але не дуже фотогенічною акцією залучення на свій бік маргіналів – творців масовки та потужного фону.
У Тимошенко – амбіції у всьому. Куди там Ющенку, який до "Нашої України", за останньою версією, об'єднає "близько 20 партій та 30-40 громадських організацій". Хоч партійна складова у коаліції екс-віце-прем'єрки - лише з семи партій, зате громадська підтримка – з розряду мрії Миколи Яновича про півмільйона членів Партії регіонів на день виборів. У п'ятницю про "об'єднання зусиль з блоком партій, який очолює Юлія Тимошенко", оголосили (увага!) 506 громадських організацій.
Щоправда, як пояснили у секретаріаті зборів, з цього списку загальноукраїнський статус мають десь півтора десятки об'єднань, інше – регіональні осередки. Але, пообіцяли у "Батьківщині", разом ці структури представляють інтереси трьох мільйонів громадян. Об'єднуватися у боротьбу за перемогу "дієвої політичної сили, здатної врятувати Україну", в п'ятницю зібралося близько 2 тисяч делегатів, яких Тимошенко і назвала "брати і сестри". Про причини вибуху родинних почуттів – трохи згодом.
Сам же Конгрес пройшов зі збереженням всіх традиційних ритуалів націонал-патріотів – з представництвом у залі батюшки, жіночок у вишиванках і чоловіків-козаків, хоч, здавалось би, гуртуються маси навколо опозиції, тобто - неформалів. Також у творенні народної підтримки Тимошенко дотримано "ноєвського" принципу імені Ющенка – якнайширша презентація громадських інституцій. Отже, своє плече "ФНП" підставляють: Незалежна профспілка гірників Волинця, об'єднання "Молода Україна" Донія (не плутати з однойменною партією, яка іде на вибори разом з мером Києва) і "Антимафія" Омельченка-Єрмака. Інші – краще взагалі без епітетів, щоб не образити: тут тобі і військові (Спілка безквартирних офіцерів, об'єднання "Товариство українських офіцерів"), і представництво слабкої статі (об'єднання "Жінки Батьківщини"), і ветерани, й інваліди, і ошукані вкладники. Але головний елемент у алгоритмі успіху Тимошенко - своєрідна квінтесенція політичного стану – Профспілка… метрополітенівців. Чи то символ справжньої опозиції, підпільників-катакомбників, чи то для забезпечення бункерів на випадок війни.
Промова у Тимошенко була дуже зворушлива. Жодного погляду на папірці. Напруга у голосі. Упевненість у правоті. Розчаровані інтонації у реченнях зі словом "Ющенко". Почала Тимошенко традиційно – звертаючись до свого колишнього начальника: "Не було уряду Ющенка, це є абсолютна легенда. Були дві людини – Ющенко і я – які протистояли всьому іншому уряду, і які намагалися зламати ту хибну тенденцію, коли інтереси України зраджувалися щодня практично безкоштовно. Те, що зруйнували команду - велика втрата для України. Не соромно мені звернутися до Віктора Андрійовича ще сотню разів, змінити його наміри і об'єднатися в єдину команду".
Потім з'явилося більше реалізму: "Залишився невеликий шанс об'єднання [з Ющенком]. Скоріше за все, ми підемо як різні сили".
Найсерйозніші пасажі пішли далі: "Тому, коли ви будете обирати, ви повинні розуміти, що ми обираємо не партії в парламент, ми обираємо наступного лідера нації, який буде або не буде ставити Україну на ноги. І тому, коли ви будете вибирати чи зелених, чи "Яблуко", чи інші якісь екзотичні речі, чи "Жінки за майбутнє", яких очолює жінка президента України Леоніда Кучми, ви сьогодні повинні думати не про назву партії, не про ідеологію партії – програми є нічого не вартою штукою в сьогоднішніх реаліях. Обирайте того, кого ви хочете бачити наступним президентом України".
Аби у когось не було сумнівів у правильності розуміння сказаного, Тимошенко свою думку розвинула: "Є [на виборах] тільки дві реальних альтернативи: або вибирати Кучму і його команду, або обирати альтернативу – і тоді - Ющенко, і тоді - нашу команду, і якщо хтось планує обрати лівих – тоді це Мороз. […] Якщо ми з Віктором Андрійовичем не будемо разом, то є тільки інший варіант – він буде з владою. Якщо нам не вдасться об'єднатися з Віктором Андрійовичом, я особисто, і моя команда, яка сьогодні тут присутня в цьому залі, будемо іти до перемоги і виборюватимемо перемогу".
Для тих же короткозорих, хто скаже, що Тимошенко наговорила все це з прицілом тільки на 2002 рік, вона повторила утретє: "Він [Ющенко] - гарна людина. І якщо його харизма, його підтримка людьми буде працювати на команду президента, це не дасть очікуваного результату. Моя команда готова взяти відповідальність".
Закінчилося ж усе взагалі дуже серйозно. Довелося навіть трохи надавати самому собі ляпасів, щоб якось зорієнтуватися, чи це збори опозиції, чи проповідь баптистів: "Я хочу, щоб ми використали таку можливість, коли нас тут близько двох тисяч, щоб ми використали можливість звернутися разом, одночасно до Господа, для того, щоб попрохати у нього сили, мужності, таланту, перемоги. Я просто хочу, щоб ви зараз взялися за руки і попрохали у Господа, щоб він підтримав нас, підтримав Україну". Тут-то й стало зрозумілим звернення на початку: "Дорогі брати та сестри!" Не попереджений про несподіваний фінал, народ, звичайно, молитися не став. Але побіг до Тимошенко брати автографи.
Підозра на кризу жанру (улюблена характеристика Тимошенко дій Потебенька) знайшла більш раціональне пояснення кількома хвилинами пізніше. Ви колись бачили, як Тимошенко співає гімн України? А дарма – видовище зворушливе. Яке дає пояснення нестандартній поведінці екс-віце-прем'єрки.
Тимошенко наступає – не отримавши від Ющенка на свого листа навіть формальної відписки. У час, коли канали окуповані "Новою генерацією" і "Демократичним союзом", лідер "ФНП", у якої, крім "ВВ", немає просторів для позування, почала позиціонування.
Враховуючи майже ідентичний ідеологічний склад "ФНП" (Лук'яненко, Хмара, Сергієнко, Матвієнко, Ситник) і ядра "Нашої України" (Пинзеник, Удовенко, Костенко, Стецько), Тимошенко вимушена вже зараз починати боротьбу за голоси націонал-патріотично налаштованих виборців. При будь-яких деклараціях про ненапад Тимошенко доведеться, за невідворотнього відмежування Ющенка, воювати саме з колишнім шефом, володарем ледь не повної монополії на правий електорат. Тим, хто не вірить у боротьбу колишніх соратників, рекомендовано почитати "Вечірні вісті".
Орієнтація на націонал-патріотичну базу пояснює і до кумедного гігантські списки громадської підтримки (майже як у Марчука в 1999), і магічний образ "команда Ющенка – я і Віктор Андрійович", і обіцянка за будь-якої відповіді екс-прем'єра "співпрацювати" з "надією нації", і християнські складові, і "Слава Україні!" в кінці промови, і різко негативна відповідь на пропозицію Мороза об'єднати правих з СПУ і КПУ. І природа добрих слів на адресу київського мера Омельченка – не тільки в спільному ворозі на прізвище Суркіс, а і те, що частина виборців Тимошенко, як, до речі, і Ющенка, живе саме у столиці.
Влаштованим у п'ятницю дійством Тимошенко також активно скористалася як своєрідним альтернативним "Семінаром для регіональної преси", який раз на півроку проходить за участю Кучми. При ігноруванні з боку київських ЗМІ на Конгрес дивним чином з'їхалися провінційні мас-медіа. Саме на них у Тимошенко й надія. Та на тактику – з уст в уста, від дверей - у двері, до чого вона і готувала новопосвячених "братів та сестер". Наскільки така активність сподобалася Банковій, залишилось почекати до наступних заяв Потебенька.
