Афганська війна біля кримського порогу
Середа, 10 жовтня 2001, 12:37
Останні події у США, а тепер в Афганістані примусили згадати про те, що в Україні живе досить велика мусульманська громада. Це - кримські татари, чисельність яких сьогодні на півострові перевищує 260 тисяч осіб. І всі вони, як це не дивно, відчувають себе жертвами нової війни. І справа навіть не в тому, що окремі, найбільш екзотичні, особи у нашому політикумі негайно почали лякати непідготовлену громадськість небезпекою "кримськотатарського ісламського чинника".
У Криму до цього звикли і ставляться навіть з іронією. Головне - практично у кожної кримськотатарської сім'ї в Узбекистані залишилися родичі, які досі не змогли повернутися до Криму, в основному, з причин фінансового характеру (дво-, три- кімнатна квартира у провінційних містах в Узбекистані коштує $200-300, а авіаквиток до Сімферополя - $240).
Сьогоднішня ситуація у цій центральноазіатській республіці, до якої у будь-який момент можуть ввійти таліби, наблизила кордони далекої війни до порога майже кожного кримськотатарського дому в Україні. Люди з тривогою обмінюються один з одним новинами, намагаються додзвонитися до своїх близьких в Узбекистані і, звичайно, умовляють їх кидати майно і квартири й їхати у Крим.
Телефонні дзвінки "звідти" - це, як правило, паніка. Страх викликає не тільки можливість війни, але і спогади про Ферганських події, коли місцеві неформальні лідери (тепер би їх назвали терористами), скориставшись політичною нестабільністю, штовхнули натовп на підпали будинків і вбивства турків-месхетинців і кримських татар.
Меджліс, як про це повідомив його голова Мустафа Джемільов, збирається звернутися до уряду автономії з пропозицією підготувати гуртожитки, пансіонати для прийому кримських татар з Узбекистану. Прогнозується, що кількість біженців може становити декілька десятків тисяч чоловік - за різним даними, в Узбекистані ще залишається від 150 до 300 тисяч кримських татар. Проте кримськотатарські лідери не схильні вважати ситуацію трагічною. На їх думку, останні події тільки прискорять процес повернення депортованих на батьківщину. При цьому Меджліс оцінює американське бомбардування Афганістану, як "адекватну і нормальну реакцію" США у відповідь на теракти 11 вересня.
Мустафа Джемільов, який у 1984 році був засуджений на 3 роки за свої виступи проти введення Радянських військ до Афганістану, заявляє, що сьогодні у цій країні йде якісно інша війна. "Зараз мова не йде про спроби поневолення Сполученими Штатами народу Афганістану, - говорить він. - Зараз, навпаки, йде процес звільнення Афганістану від тих бандитів, які панують у керівництві цієї країни".
На думку голови Меджлісу, Америка зараз робить те, що повинні були б зробити ісламські країни. "Було б правильніше, якби подібне рішення прийняла Організація Ісламської конференції, і те, що роблять зараз США, зробили б ісламські країни, оскільки найбільший моральний збиток ці бандити нанесли ісламському світу, оскільки вони стверджують, що вони, ніби, мусульмани, забуваючи, що тероризм й іслам несумісні", - заявляє Джемільов.
З останнім повністю погоджується Муфтій мусульман Криму Хаджі Еміралі Аблаєв, який, правда, боїться, що останні події розділять світ, і "в цьому розділеному світі до всіх мусульман будуть ставитися як до терористів". Муфтій не приховує тривоги і з приводу стану кримських татар в Узбекистані. "Війна підійшла до їх порогу, - говорить він. І перед нашим народом вже у новому тисячолітті знову постала загроза знищення".
Залишається сподіватися, що таку ж тривогу щодо долі своїх потенційних громадян почне відчувати керівництво країни, частиною якої є Крим.
В останні дні по неофіційних каналах починає просочуватися інформація про те, що на рівні спеціальних органів України вже прийняте рішення щодо можливого масового притоку кримських татар, яке можна назвати коротко: "Не пущать". Навіть за відомої частки критичності до цієї інформації, важко не визнати її логічність. Ще зовсім недавно один високопоставлений чиновник, переконуючи, що кримським татарам не потрібно давати українське громадянство, наводив як доказ такий аргумент: вони можуть приїхати в Україну агентами, завербованими всілякими іноземними розвідками.
За ті 10 років, які кримські татари живуть в Україні, до них, як і раніше, ставляться як до "агентів". На обивательському рівні досі культивується образ татар, які "понаїжджали" і "з'їли весь наш хліб". На рівні політиків-утопістів татари - загроза ісламського фундаменталізму. На рівні політиків-реалістів - вони - джерело постійних побоювань політичної нестабільності, оскільки проблеми їх соціально-економічного добробуту і політичних прав досі не вирішені.
Такі політики, свідомо забувши, якою серйозною противагою були кримські татари - єдина проукраїнська сила на півострові у часи сплеску російського сепаратизму, зараз, коли з "червоним Кримом" навчилися безболісно і взаємовигідно домовлятися, стали боятися цієї сили. Вона заважає загальній грі навіть незважаючи на те, що керівництво Меджлісу останнім часом демонструє абсолютну лояльність до центральної влади. Швидше за все, у цьому страху грає роль навіть не політика, а просто зоологічний чинник природної ворожнечі до іншого виду.
Утримання кримських татар в Узбекистані вигідно й Ісламу Карімову. Республіка, яка останнім часом "звільнилася" від неузбецького населення, традиційно задіяного у виробничій сфері, більш ніж коли-небудь потребує робочої сили. А її президент, чий авторитет неухильно падає серед аборигенного населення, шукає опори своїй політиці у так званого "російського населення", яке небезпідставно переконане, що тільки каримівська сильна рука здатна протистояти "ісламському екстремізму".
У такій ситуації кримські татари знову стають заручниками у чужій великій грі. Правда, головні гравці забувають, що вони можуть прорахуватися, як це вже було на початку 90-х років, коли "великі дяді" думали, що зможуть зупинити процес повернення цього народу на батьківщину - у Крим. Звичайно, ситуація дещо змінилася.
Сьогодні світ, зосереджений на антитерористичних розбірках, у святому пориві колективної відплати перестане помічати такі дрібниці, як порушення прав людини або цілого народу в окремо взятій країні. А якщо і помітить, то цій країні все прощається, якщо вона, наприклад, надасть свої аеробази для літаків союзників або відкриє їм свої повітряні коридори. Ліс рубають - тріски летять.
У Криму сьогодні чекають потоку біженців з Узбекистану. Те, як їх будуть тут приймати, покаже кримським татарам, чи вважає їх Україна своїми громадянами і чи стала вона для них батьківщиною.
У Криму до цього звикли і ставляться навіть з іронією. Головне - практично у кожної кримськотатарської сім'ї в Узбекистані залишилися родичі, які досі не змогли повернутися до Криму, в основному, з причин фінансового характеру (дво-, три- кімнатна квартира у провінційних містах в Узбекистані коштує $200-300, а авіаквиток до Сімферополя - $240).
Сьогоднішня ситуація у цій центральноазіатській республіці, до якої у будь-який момент можуть ввійти таліби, наблизила кордони далекої війни до порога майже кожного кримськотатарського дому в Україні. Люди з тривогою обмінюються один з одним новинами, намагаються додзвонитися до своїх близьких в Узбекистані і, звичайно, умовляють їх кидати майно і квартири й їхати у Крим.
Телефонні дзвінки "звідти" - це, як правило, паніка. Страх викликає не тільки можливість війни, але і спогади про Ферганських події, коли місцеві неформальні лідери (тепер би їх назвали терористами), скориставшись політичною нестабільністю, штовхнули натовп на підпали будинків і вбивства турків-месхетинців і кримських татар.
Меджліс, як про це повідомив його голова Мустафа Джемільов, збирається звернутися до уряду автономії з пропозицією підготувати гуртожитки, пансіонати для прийому кримських татар з Узбекистану. Прогнозується, що кількість біженців може становити декілька десятків тисяч чоловік - за різним даними, в Узбекистані ще залишається від 150 до 300 тисяч кримських татар. Проте кримськотатарські лідери не схильні вважати ситуацію трагічною. На їх думку, останні події тільки прискорять процес повернення депортованих на батьківщину. При цьому Меджліс оцінює американське бомбардування Афганістану, як "адекватну і нормальну реакцію" США у відповідь на теракти 11 вересня.
Мустафа Джемільов, який у 1984 році був засуджений на 3 роки за свої виступи проти введення Радянських військ до Афганістану, заявляє, що сьогодні у цій країні йде якісно інша війна. "Зараз мова не йде про спроби поневолення Сполученими Штатами народу Афганістану, - говорить він. - Зараз, навпаки, йде процес звільнення Афганістану від тих бандитів, які панують у керівництві цієї країни".
На думку голови Меджлісу, Америка зараз робить те, що повинні були б зробити ісламські країни. "Було б правильніше, якби подібне рішення прийняла Організація Ісламської конференції, і те, що роблять зараз США, зробили б ісламські країни, оскільки найбільший моральний збиток ці бандити нанесли ісламському світу, оскільки вони стверджують, що вони, ніби, мусульмани, забуваючи, що тероризм й іслам несумісні", - заявляє Джемільов.
З останнім повністю погоджується Муфтій мусульман Криму Хаджі Еміралі Аблаєв, який, правда, боїться, що останні події розділять світ, і "в цьому розділеному світі до всіх мусульман будуть ставитися як до терористів". Муфтій не приховує тривоги і з приводу стану кримських татар в Узбекистані. "Війна підійшла до їх порогу, - говорить він. І перед нашим народом вже у новому тисячолітті знову постала загроза знищення".
Залишається сподіватися, що таку ж тривогу щодо долі своїх потенційних громадян почне відчувати керівництво країни, частиною якої є Крим.
В останні дні по неофіційних каналах починає просочуватися інформація про те, що на рівні спеціальних органів України вже прийняте рішення щодо можливого масового притоку кримських татар, яке можна назвати коротко: "Не пущать". Навіть за відомої частки критичності до цієї інформації, важко не визнати її логічність. Ще зовсім недавно один високопоставлений чиновник, переконуючи, що кримським татарам не потрібно давати українське громадянство, наводив як доказ такий аргумент: вони можуть приїхати в Україну агентами, завербованими всілякими іноземними розвідками.
За ті 10 років, які кримські татари живуть в Україні, до них, як і раніше, ставляться як до "агентів". На обивательському рівні досі культивується образ татар, які "понаїжджали" і "з'їли весь наш хліб". На рівні політиків-утопістів татари - загроза ісламського фундаменталізму. На рівні політиків-реалістів - вони - джерело постійних побоювань політичної нестабільності, оскільки проблеми їх соціально-економічного добробуту і політичних прав досі не вирішені.
Такі політики, свідомо забувши, якою серйозною противагою були кримські татари - єдина проукраїнська сила на півострові у часи сплеску російського сепаратизму, зараз, коли з "червоним Кримом" навчилися безболісно і взаємовигідно домовлятися, стали боятися цієї сили. Вона заважає загальній грі навіть незважаючи на те, що керівництво Меджлісу останнім часом демонструє абсолютну лояльність до центральної влади. Швидше за все, у цьому страху грає роль навіть не політика, а просто зоологічний чинник природної ворожнечі до іншого виду.
Утримання кримських татар в Узбекистані вигідно й Ісламу Карімову. Республіка, яка останнім часом "звільнилася" від неузбецького населення, традиційно задіяного у виробничій сфері, більш ніж коли-небудь потребує робочої сили. А її президент, чий авторитет неухильно падає серед аборигенного населення, шукає опори своїй політиці у так званого "російського населення", яке небезпідставно переконане, що тільки каримівська сильна рука здатна протистояти "ісламському екстремізму".
У такій ситуації кримські татари знову стають заручниками у чужій великій грі. Правда, головні гравці забувають, що вони можуть прорахуватися, як це вже було на початку 90-х років, коли "великі дяді" думали, що зможуть зупинити процес повернення цього народу на батьківщину - у Крим. Звичайно, ситуація дещо змінилася.
Сьогодні світ, зосереджений на антитерористичних розбірках, у святому пориві колективної відплати перестане помічати такі дрібниці, як порушення прав людини або цілого народу в окремо взятій країні. А якщо і помітить, то цій країні все прощається, якщо вона, наприклад, надасть свої аеробази для літаків союзників або відкриє їм свої повітряні коридори. Ліс рубають - тріски летять.
У Криму сьогодні чекають потоку біженців з Узбекистану. Те, як їх будуть тут приймати, покаже кримським татарам, чи вважає їх Україна своїми громадянами і чи стала вона для них батьківщиною.
