Яка частка росіян в українській економіці? Скільки в Україні вже скупили і що ще цікавить тут Росію
П'ятниця, 7 вересня 2001, 14:44
Російський бізнес давно вже визначив свої стратегічні інтереси на Україні. За деякими оцінками, після закінчення приватизації на Україні приблизно 60% місцевих підприємств належатимуть російському капіталу, пише російський журнал Експерт.
Однак, на думку видання, поточна ситуація така, що "інвестори з Росії не поспішають вкладати нажите у промислові активи норовистого сусіда" - так в Росії називають Україну.
Міні-опитування російських бізнесменів, проведені "Експертом", показали, що вони "цураються України з тієї ж причини, з якої західні інвестори цураються Росії, - через найвищі політичні ризики".
"Особливо страшні націоналізація і бюрократична сваволя. Проте, дещо на Україні росіянами вже куплено. Загальне спостереження таке: ці сміливці (насамперед російські нафтові і газові компанії) або настільки багаті, що можуть повертати собі на благо будь-які національні ризики, або досить хитрі (це швидше про російських металургів), щоб приховати від очей місцевої громадськості своє російське походження", пише видання.
Експерт приводить перелік української власності, яка, за даними видання, вже перейшла під контроль російського бізнесу.
"Незмінно цікавить російських бізнесменів паливно-енергетичний комплекс України. Російські компанії дуже активно лобіювали приватизацію української нафтової галузі.
І добилися свого: з шести діючих на Україні НПЗ два належать російським нафтовикам. "ЛУКойл" і Тюменська нафтова компанія стали власниками контрольних пакетів Одеського і Лисичанського НПЗ відповідно.
"ЛУКойл" купив НПЗ для того, щоб полегшити експорт нафти і нафтопродуктів через одеський термінал. Для ТНК Лисичанський НПЗ, розташований на кордоні з Ростовською областю, став черговим кроком для агресії на нові ринки збуту нафтопродуктів. Швидше за все, саме ця стратегія привела компанію "Еко" (партнера ТНК) до думки придбати кілька українських нафтозбутових компаній, зокрема "Суминафтопродукт" і "Хмельницькнафтопродукт".
Що стосується видобутку нафти, то великих родовищ на Україні немає. Країна залежна від постачання нафти, потреби в якій оцінюються в 35-40 млн. тонн річно. Тому альянс з російськими нафтовиками Україні вигідний. Проте, політичні ризики навіть тут залишаються високими. Наприклад, нещодавно було зроблено спробу переглянути підсумки приватизації Одеського НПЗ.
В електроенергетиці України російських бізнес-структур поки що не помічено, власне, як і українських, - масова приватизація ряду енергетичних потужностей тільки намічається. Але об'єкти, що продаються, навряд чи викличуть інтерес російських компаній. Причина така: ті енергокомпанії, які знаходяться в безпосередній близькості до західного кордону України, або приватизовані, або не пропонуються до продажу. Тому варіант продажу надлишкової енергії до Європи для російських інвесторів виключений. Альтернативний варіант - продаж електроенергії до Росії - неможливий з іншої причини. Справа в тому, що українська енергія набагато дорожча за російську.
У газовий галузі розклад простий. "Газпром" хоче отримати контроль над газотранспортними магістралями за погашення держборгу України за постачання газу. Українська влада намагається знайти менш жорсткі для себе варіанти розв'язання проблеми.
В кольоровий металургії, мабуть, найпомітнішим російським надбанням вважається Миколаївський глиноземний завод (МГЗ) . Його власником, як відомо, є російський холдинг "Російський алюміній". Довга і каламутна історія приватизації МГЗ завершилася лише після того, як "Сибірський алюміній" відрядив до України віце-президента компанії Германа Ткаченка, який родом з Донецька. За однією з версій, панові Ткаченку вдалося переламати хід боротьби за МГЗ тільки тоді, коли істотна частка (проте, менша за контрольну) акцій комбінату перейшла до рук українців.
Чорна металургія України - найважливіша галузь економіки республіки (за деякими оцінками, на неї припадає до 30% ВВП країни). Але на українські металургійні підприємства російські інвестори не поспішають, і тому є дві причини. По-перше, в порівнянні з Росією на українських металургійних комбінатах дорожчі майже всі складові собівартості продукції - електроенергія, газ, кокс, руда, а віднедавна ще і транспортні тарифи. Підприємства виживають лише за рахунок протекціоністських заходів українського уряду.
По-друге, на приватизацію найцікавіших підприємств галузі (таких, як, наприклад, "Азовсталь") російських інвесторів просто не пустили. Приватизація тієї ж "Азовсталі" була проведена спеціально під групу "Індустріальний союз Донбасу". Віталій Гайдук, один з її батьків-фундаторів, свого часу був першим заступником міністра палива і енергетики України.
І все ж дещо з металургійного комплексу України може незабаром відійти до російських бізнесменів. Наприклад, Миколаївський завод феросплавів, приватизацію якого заплановано на цей рік, російські сталеливарні холдінги з радістю включили б до своїх вертикально інтегрованих ланцюжків. Адже продукція цього підприємства становить майже половину споживання феросплавів російськими металургійними гігантами.
Хімічний комплекс України - найласіший шматок для російських інвесторів. На Україні розташована низка хімічних виробництв, що мають в своєму асортименті продукцію з високою експортною складовою. Це - добрива, пластики, поліефіри, поліетилен, шини і т. д.
Нещодавнім прикладом активності російських компаній в цій галузі став "ЛУКойл", який купив хімічний концерн "Оріана".
Крім того, блокуючий пакет акцій компанії "Росава", одного з виробників шин на Україні, був проданий на вторинному ринку російському шинному холдингу "Амтел". Стала відомою і операція з придбання "Газпромом" одного з найбільших хімічних підприємств України - компанії "Рівнеазот".
Висока активність російських інвесторів в харчовій і парфюмерно-косметичній галузях. Активно працює тут "Еко", в якої на території України два цукрових заводи. Нещодавно компанія "Вімм-Білль-Данн" купила Київський міський молочний завод N3. У нинішньому році на його потужностях "Вімм-Білль-Данн" приступить до виробництва фруктових соків J-7. А російський косметичний концерн "Калина" придбав парфюмерно-косметичний комбінат в Миколаєві".
Однак, на думку видання, поточна ситуація така, що "інвестори з Росії не поспішають вкладати нажите у промислові активи норовистого сусіда" - так в Росії називають Україну.
Міні-опитування російських бізнесменів, проведені "Експертом", показали, що вони "цураються України з тієї ж причини, з якої західні інвестори цураються Росії, - через найвищі політичні ризики".
"Особливо страшні націоналізація і бюрократична сваволя. Проте, дещо на Україні росіянами вже куплено. Загальне спостереження таке: ці сміливці (насамперед російські нафтові і газові компанії) або настільки багаті, що можуть повертати собі на благо будь-які національні ризики, або досить хитрі (це швидше про російських металургів), щоб приховати від очей місцевої громадськості своє російське походження", пише видання.
Експерт приводить перелік української власності, яка, за даними видання, вже перейшла під контроль російського бізнесу.
"Незмінно цікавить російських бізнесменів паливно-енергетичний комплекс України. Російські компанії дуже активно лобіювали приватизацію української нафтової галузі.
І добилися свого: з шести діючих на Україні НПЗ два належать російським нафтовикам. "ЛУКойл" і Тюменська нафтова компанія стали власниками контрольних пакетів Одеського і Лисичанського НПЗ відповідно.
"ЛУКойл" купив НПЗ для того, щоб полегшити експорт нафти і нафтопродуктів через одеський термінал. Для ТНК Лисичанський НПЗ, розташований на кордоні з Ростовською областю, став черговим кроком для агресії на нові ринки збуту нафтопродуктів. Швидше за все, саме ця стратегія привела компанію "Еко" (партнера ТНК) до думки придбати кілька українських нафтозбутових компаній, зокрема "Суминафтопродукт" і "Хмельницькнафтопродукт".
Що стосується видобутку нафти, то великих родовищ на Україні немає. Країна залежна від постачання нафти, потреби в якій оцінюються в 35-40 млн. тонн річно. Тому альянс з російськими нафтовиками Україні вигідний. Проте, політичні ризики навіть тут залишаються високими. Наприклад, нещодавно було зроблено спробу переглянути підсумки приватизації Одеського НПЗ.
В електроенергетиці України російських бізнес-структур поки що не помічено, власне, як і українських, - масова приватизація ряду енергетичних потужностей тільки намічається. Але об'єкти, що продаються, навряд чи викличуть інтерес російських компаній. Причина така: ті енергокомпанії, які знаходяться в безпосередній близькості до західного кордону України, або приватизовані, або не пропонуються до продажу. Тому варіант продажу надлишкової енергії до Європи для російських інвесторів виключений. Альтернативний варіант - продаж електроенергії до Росії - неможливий з іншої причини. Справа в тому, що українська енергія набагато дорожча за російську.
У газовий галузі розклад простий. "Газпром" хоче отримати контроль над газотранспортними магістралями за погашення держборгу України за постачання газу. Українська влада намагається знайти менш жорсткі для себе варіанти розв'язання проблеми.
В кольоровий металургії, мабуть, найпомітнішим російським надбанням вважається Миколаївський глиноземний завод (МГЗ) . Його власником, як відомо, є російський холдинг "Російський алюміній". Довга і каламутна історія приватизації МГЗ завершилася лише після того, як "Сибірський алюміній" відрядив до України віце-президента компанії Германа Ткаченка, який родом з Донецька. За однією з версій, панові Ткаченку вдалося переламати хід боротьби за МГЗ тільки тоді, коли істотна частка (проте, менша за контрольну) акцій комбінату перейшла до рук українців.
Чорна металургія України - найважливіша галузь економіки республіки (за деякими оцінками, на неї припадає до 30% ВВП країни). Але на українські металургійні підприємства російські інвестори не поспішають, і тому є дві причини. По-перше, в порівнянні з Росією на українських металургійних комбінатах дорожчі майже всі складові собівартості продукції - електроенергія, газ, кокс, руда, а віднедавна ще і транспортні тарифи. Підприємства виживають лише за рахунок протекціоністських заходів українського уряду.
По-друге, на приватизацію найцікавіших підприємств галузі (таких, як, наприклад, "Азовсталь") російських інвесторів просто не пустили. Приватизація тієї ж "Азовсталі" була проведена спеціально під групу "Індустріальний союз Донбасу". Віталій Гайдук, один з її батьків-фундаторів, свого часу був першим заступником міністра палива і енергетики України.
І все ж дещо з металургійного комплексу України може незабаром відійти до російських бізнесменів. Наприклад, Миколаївський завод феросплавів, приватизацію якого заплановано на цей рік, російські сталеливарні холдінги з радістю включили б до своїх вертикально інтегрованих ланцюжків. Адже продукція цього підприємства становить майже половину споживання феросплавів російськими металургійними гігантами.
Хімічний комплекс України - найласіший шматок для російських інвесторів. На Україні розташована низка хімічних виробництв, що мають в своєму асортименті продукцію з високою експортною складовою. Це - добрива, пластики, поліефіри, поліетилен, шини і т. д.
Нещодавнім прикладом активності російських компаній в цій галузі став "ЛУКойл", який купив хімічний концерн "Оріана".
Крім того, блокуючий пакет акцій компанії "Росава", одного з виробників шин на Україні, був проданий на вторинному ринку російському шинному холдингу "Амтел". Стала відомою і операція з придбання "Газпромом" одного з найбільших хімічних підприємств України - компанії "Рівнеазот".
Висока активність російських інвесторів в харчовій і парфюмерно-косметичній галузях. Активно працює тут "Еко", в якої на території України два цукрових заводи. Нещодавно компанія "Вімм-Білль-Данн" купила Київський міський молочний завод N3. У нинішньому році на його потужностях "Вімм-Білль-Данн" приступить до виробництва фруктових соків J-7. А російський косметичний концерн "Калина" придбав парфюмерно-косметичний комбінат в Миколаєві".
