Глобальний економічний спад і його відлуння в Україні
Вівторок, 4 вересня 2001, 12:20
Про загрозу світового економічного спаду говорять дедалі більше, не жаліючи темних фарб і мало що роз'яснюючи. І хоча подібні розмови треба ретельно фільтрувати на предмет панікерства і зловтіхи, давайте подивимось, що відбувається зі світовою економікою, наскільки це серйозно і чим це загрожує.
Що відбувається?
23 серпня інтернет-видання британського журналу "Економіст" вмістило фото молодого чоловіка в краватці, який, стоячи на карнизі висотного будинку, з жахом дивиться вниз. Фото було супроводжено заголовком "2001 спосіб уникнути спаду" і поруч, меншим шрифтом, набрано головну пораду: не забудь парашут.
Суть проблеми в загальних рисах така. Сполучені Штати Америки, замість того, щоб і надалі демонструвати завидну енергію передової країни розвинутого капіталізму, скорочують обсяги промислового виробництва, фірми починають звільняти людей, а за минулий квартал зростання ВВП в Америці складало лише 0,2 відсотка. Минулого кварталу було не набагато більше, і це викликало у економістів глибоке занепокоєння.
Протягом доброго десятка років економіка США поступово і неухильно зростала, а американці, відповідно, насолоджувались усілякими мислимими і немислимими благами. До цього, можна сказати, всі звикли, майже повіривши, що американці відкрили щось на кшталт "філософського каменя", і, отже, спади і кризи їм більше не загрожують.
"Філософським каменем" багато хто вважав економіку інформаційних технологій, яка приносила нечувані прибутки, не вимагаючи надмірних капіталовкладень. Вважалося, наприклад, що затративши певні гроші на розробку комп'ютерної програми, можна тиражувати її до безкінечності, не забуваючи при цьому брати з покупців гроші. В такі комп'ютерні компанії заганялися мільярди доларів інвестицій, що ті компанії не могли "відбити". І от минулого року на біржі посипалися акції саме тих компаній, що пропонували електронні продукти. Мильна бульбашка луснула, оскільки затрати не дали очікуваних прибутків.
Після цього в західних мас-медіа усе частіше почали зустрічатися слова "спад" і "рецесія". Той же "Економіст" кілька місяців тому досить аргументовано доводив, що велике число згадок слова "спад" у пресі і є вірною ознакою спаду. Тут уже і не важливо, що є першопричиною – реальний спад викликає паніку, чи паніка викликає спад. Аби якось приборкати панічні настрої, якісь розумні піарщики винайшли ідеологічно витримане словосполучення - "уповільнення економічного зростання"; на сучасній "новомові" мас-медіа це має приблизно таке ж відношення до "спаду", як "миротворець" до "окупанта".
Після обвалу акцій комп'ютерних фірм у США поступово почалося скорочуватися виробництво. Кілька років у країні скорочувалося безробіття, аж тут окремі фірми вирішили вдатися до звільнень. На біржах запанувала непевність. Центробанк США – Федеральний Резерв – почав скорочувати позикові ставки, аби зменшити ціну кредитів у цілій країні, і таким чином оживити економічне життя: більше можливостей позичити під менший відсоток означає, що виробники можуть більше коштів скерувати на врятування чи розвиток свого бізнесу. З початку року Фед, як скорочено називають центробанк США, знижував позикові ставки сім разів, від 6,5 до 3,5 відсотків.
Втім, спад у Сполучених Штатах, хоч якою економічно потужною ця країна не є, іще не спад світовий. Однак через скорочення замовлень від інших компаній, американські фірми переглянули свої закупки за кордоном. Це, в свою чергу, погано відбилося на таких країнах, що традиційно орієнтовані на експорт до Штатів – Мексиці, Тайвані, Південній Кореї, Сінгапурі, деяких країнах Латинської Америки. В багатьох з цих країн спад іде вже повним ходом. Навіть Китай, що вперто, як паровоз, демонструє завидне, під 5 відсотків, стабільне річне зростання, вимушений переглядати показники свого розвитку в бік зменшення.
Японія є особливим випадком. Цій країні світить не спад, а справжня криза. Промислове виробництво у країні скоротилося на 8,5 відсотків у січні-липні цього року. У липні безробіття сягнуло небачених у цій країні 5 відсотків (Японія завжди була країною з мінімальним безробіттям), а наприкінці серпня тут відбулася нова хвиля скорочень робочих місць. Згідно з песимістичними сценаріями, за кілька місяців кількість безробітних може сягнути 7 мільйонів осіб. Індекс інвестиційної активності Ніккей перебуває в занепаді – на рівні 1988 року. Ціни падають в міру скорочення ВВП протягом кількох років. Країну гризе дефляція – ви можете собі уявити, що гроші стають все дорожчі і дорожчі, а позикова ставка центробанку є нульовою! (Іще трошки - і банки будуть доплачувати кредиторам за позичені гроші. Жарт).
Не зовсім втішні справи і в Європі. Британія, яка традиційно найбільш зв'язана діловими стосунками з Америкою, переживає скорочення промислового виробництва. У Німеччині, цьому індустріальному двигуні об'єднаної Європи, в останньому кварталі зафіксоване нульове зростання. Промислове виробництво скорочується у Бельгії, Іспанії та Італії. Фінансові індекси коливаються у напрямку донизу. Тобто і тут настрої потрохи сумнішають, а і без того не дуже оптимістичні економічні прогнози переглядаються у бік зменшення.
Сумні часи і у наших сусідів – Польщі та Туреччині. Попередній прогноз економічного розвитку Польщі виглядає занадто оптимістичним, оскільки за останні півроку багато чого змінилося на гірше. Польського міністра фінансів звільнено з посади за те, що він неоперативно інформував уряд про серйозне погіршення фінансового стану країни. Бюджет країни в дефіциті, безробіття сягає 16 відсотків. Зростання злотого робить невигідним експорт польських товарів. У Туреччині, тим часом, ще від лютого місяця розгорнулася повномасштабна економічна криза. Від початку року триває падіння ліри і минулої п"ятниці мулли у мечетях молились за стійкість національної валюти, закликаючи простих громадян припинити конвертування їх лірових вкладів у долари.
Світ потроху привчає себе до думки про спад і можливу кризу. Особливість, однак, нинішнього моменту в тому, що перспективи спаду вимальовуються у всіх трьох головних двигунах світової економіки – в США, Європі та Японії. На думку багатьох оглядачів, це і є найбільш неприємний момент нинішньої ситуації.
Песимістичний сценарій
Щоб зрозуміти, чим погрожує погіршення світових економічних справ, спочатку станемо на точку зору песимістів і спробуємо побачити, чим це все загрожує. "Економіст", який важко звинуватити в баченні світу в рожевих тонах, вважає, що світ уже можливо вступив у спад. Згідно з сайтом "Файненшіал Таймс" за 31 серпня, МВФ у своєму "Світовому економічному огляді" у вересні збирається попередити про ризик глобального спаду на кшталт такого, що світ бачив наприкінці 1980-х чи на початку 1990-х років (до рук журналістів "ФТ" потрапила чернетка доповіді МВФ, сама доповідь з'явиться наприкінці вересня).
Але це ще не найгірший варіант. Набільш песимістичні песимісти прямо пов'язують спад з можливістю його перетворення у економічну кризу, за своїми масштабами і значенням не меншу за всесвітню економічну депресію зразка 1930-х років. Про таку можливість свідчить уже згадана підозріла синхронність спаду одразу в трьох найбільших економічно-розвинених регіонах світу – США, Європі та Японії.
Фінансові воротили в західних банках мрачнувато радять затягувати паски і чекати на подальше погіршення кон'юнктури. Аналітики малюють процес поширення спаду цілим світом, як падіння вишикуваних у рядок доміношок, або як поширення заразної хвороби. На такі думки їх штовхає розуміння світової економіки як взаємно об'єднаної системи, або, якщо хочете, тісно інтегрованої ієрархії.
Ну, це зрозуміло для кожного – аби забезпечити виробництво якогось продукту, або надання якоїсь послуги, за сучасних умов виробничої кооперації може бути задіяно, наприклад американські банки (кредит під продукт), дослідницькі фірми у Європі (дослідження і дизайн продукту), постачальники в Латинській Америці чи Африці (сировина), заводи чи фабрики у Південно-Східній Азії чи Східній Європі (власне сам процес виробництва) і, нерідко, глобальна мережа продажу готового продукту. Отже руйнування однієї ланки виробничого чи технологічного ланцюжка призводить до хаосу в суміжних ланках. А тепер уявіть, що розірвалась не якась другорядна ланка, а проблеми почались уже на стадії знаходження кредиту чи розробки технології. Це означає, що розпадається весь ланцюжок. Наприклад, якщо десь на заході луснув банк, котрий надавав кредит під розробку нового покоління мобільних телефонів, то це призведе до затримок по всій довжині ланцюжка виробничої кооперації у багатьох країнах світу.
Що таке загальносвітова депресія – це треба зазирнути до історичних книжок. Це - банкрутства, падіння вартості світових валют, мільйони безробітних, голод, непевність, припинення наукового прогресу, відсутність фінансової допомоги від МВФ, ЄБРР та інших "добрих дядечок", це - зростання міжнародної напруженості з усіма неприємними наслідками.
Загальносвітові негативні економічні тенденції обов'язково – та ще й як! – віддзеркалюються і на внутрішній політиці та міждержавних стосунках. Однак цю тему ми залишимо для розгляду іншим разом.
Оптимістичний сценарій
Якщо песимісти бачать картину в апокаліптичних тонах депресії 1930-х років, оптимісти розраховують на "а може пронесе". Як правило, оптимісти вважають, що пронесе саме їхню країну, регіон чи компанію.
Американці кажуть, що: (1) технічно спаду немає, оскільки спад вважається спадом лише, коли економіка скорочується два квартали підряд. А цього нема, оскільки падіння у промисловому виробництві компенсується істотним підвищенням покупацького попиту і все ще непоганим станом у сфері сервісу тощо; (2) в США вважають, що заходи Федерального резерву рано чи пізно мають призвести до поліпшення ситуації. Адже між зниженням кредитних ставок і виправленням економіки завжди є майже річний розрив.
Європейці спочатку навіть злорадно посміхалися і потирали руки, вважаючи, що вони не мають жодного відношення до американських проблем. Потім, коли і їх заторкнуло холодним диханням економічної зими, вони зауважили: (1) в цьому регіоні нема причин для різкого спаду, оскільки не було різкого підйому. Бульбашка, яка б мала луснути, тут не нагромаджувалась, оскільки економічне зростання було не таким потужним, як у США. (2) Крім того, вони вважають, що в багатьох аспектах європейська економіка є здоровішою за американську – взяти хоча б торговельний баланс і позицію євро відносно долара. В той час коли долар явно перецінений, євро лишається в нормальній, з точки зору євро-оптимістів, формі.
Японці, здається, особливо уже ні на що не сподіваються, можливо лише на якесь диво, що витягне їхню країну з економічного болота. Уособленням такого дива і головним чарівником є нинішній прем'єр, харизматичний націоналіст Джунічіро Коідзумі, котрий каже, що готовий піти на болючі реформи, своєрідну шокову терапію, після якої Японія має надію вийти з нинішнього занепаду загартованою і готовою до нових перемог. Одним словом, пан Коідзумі затіває таку собі японську перебудову. Поки що, до початку масових звільнень, японці йому довіряють. Ну, ви розумієте, мається на увазі – японські оптимісти.
Одним словом, оптимісти всього світу вірять у тимчасовість економічних негараздів і розраховують, що їх вони торкнуться якнайменше. Спади можуть назрівати, а можуть і розсмоктуватися. Ніхто не знає, що буде завтра, а, отже, чому треба, власне, вважати, що завтра буде гірше ніж сьогодні. Така, принаймні, логіка оптимістів.
Що з цього Україні?
Все вищесказане наводить нас на сумну здогадку: а Україна ж - на тій самій планеті, де відбувається (чи іще не відбувається – це вже питання віри) глобальний спад. Як це вплине на нас?
З одного боку, здається, що для України нічого надзвичайно страшного немає. По-перше, закритість нашої країни все ще лишається великою. Обсяг імпорту з головних економічних твердинь світу відносно незначний. За кількістю закордонних інвестицій на душу населення Україна може становити конкуренцію хіба що Монголії. Зовнішній борг відносно невеликий, та й МВФ зі Світовим банком його не надто поспішають збільшувати за рахунок своїх позик. Досвід позичання з приватних джерел під божевільні відсотки, здається, навчив Київ не повторювати випуск зовнішніх облігацій. На світових ринках цінних паперів Україна і її бізнесові суб'єкти представлені, знов-таки, слабко. Отже, виходить, що закритість України, що зазвичай є предметом нарікань багатьох прибічників вільного ринку, обертається на перевагу в часі кризи.
По-друге, нас нібито рятує те, що країна вписується акурат проти економічного циклу. Тобто, виходить так, що коли в економічно перерозвинених країнах підйом – у нас спад, і навпаки. Це не може не додавати оптимізму і віри в вітчизняного товаровиробника, який, згідно з міркуваннями оптимістів, використає кризу за кордоном для зміцнення внутрішнього ринку і можливого проникнення на ринки інших країн. Протициклічність України також тісно пов'язана з протициклічністю Росії, котра теж перебуває в непоганій економічній формі, і тягнучи за собою на ланцюжку замовлень українські підприємства, допомагає Україні виходити з десятиліття економічного занепаду. Крім того, якщо країна рухається проти циклу, вона, цілком імовірно, привертає до себе увагу інвесторів, котрі готові закачати свої гроші хоч на місяць, аби вони дали якийсь прибуток, а не пропали під час спаду в інших країнах.
Але... Аж тут з-за рогу виходить підступне АЛЕ. Незважаючи на сприятливі обставини, претендувати на стовідсоткову захищеність від спаду не може, мабуть, жодна країна. Закритість України очевидна, але від зовнішніх замовлень залежать, наприклад, українська металургія і легка промисловість – суттєві джерела надходження валюти в бюджет, а інвестицій – в економіку. Торгівля зброєю на зовнішні ринки також стає досить проблематичною, не кажучи вже про ринки космічних запусків. Наприклад, якщо за Аргентиною до спаду почне сповзати Бразилія, чи збереже вона тверде бажання будувати свій космодром і запускати з нього українські ракети?
Протициклічність має і зворотню сторону. Проблема тут полягає в тому, що Україна пропустила в значній мірі момент глобального процвітання, який використали, наприклад, ті ж наші західні сусіди – поляки, чехи, угорці – тобто час, коли можна було отримати досить значні інвестиції. З одного боку, ці країни і влізли у борги, а з іншого - їхні громадяни не зазнали такої жахливої бідності як більшість українців. Наприклад, їхні дороги протягом останнього десятиліття час від часу ремонтувалися, а окремі заводи і фабрики – виробляли продукцію. Деякі з тих країн зробили перший крок до Євросоюзу, що також є певною економічною гарантією на майбутнє. Україна не змогла використати момент глобального зростання, використавши значну частину кредитів куди завгодно, тільки не на розвиток економіки і не на пропаганду приватної ініціативи. Тепер іще невідомо, наскільки нинішнє зростання є тривким і стабільним. Отже, доводячи до логічного завершення цей аргумент, ми можемо легко собі уявити ситуацію, в якій Україні не вистачає сил витягнути проти циклу падіння світового виробництва і вона скочується до нової кризи.
Від спаду і кризи, передусім, мають шанс постраждати ті підприємства і галузі, що орієнтовані на Західні ринки. Тут вони ніяк не можуть вплинути на прийняття рішень за кордоном (як наприклад свого часу не могла Варшава вплинути на закриття заводу "Деу", що залишило тисячі поляків без праці). Водночас, українські фірми можуть використовувати як козир факт зростання і розширення домашнього ринку для залучення нових інвестицій у формі грошей, технологій і товарів.
Майбутнє української економіки балансує на межі суперечок між оптимістами та песимістами. Головне, щоб у результаті суперечок народжувались нові рішення і втілювали їх в життя професіонали, тобто люди, підібрані в державні структури на підставі особистої відданості не окремим людям, а справі. Бо результатом світових економічних негараздів, що можуть просочитися через кордон до України, може стати не успіх чи неуспіх якоїсь партії на виборах і не падіння якогось бізнесклану, а гірше життя для усіх нас. Вивести ухвалення економічних рішень за межі політики неможливо, але справа усіх людей здорового глузду не дати політичним цілям моменту переважити над економічним інтересом більшості українців.
Що відбувається?
23 серпня інтернет-видання британського журналу "Економіст" вмістило фото молодого чоловіка в краватці, який, стоячи на карнизі висотного будинку, з жахом дивиться вниз. Фото було супроводжено заголовком "2001 спосіб уникнути спаду" і поруч, меншим шрифтом, набрано головну пораду: не забудь парашут.
Суть проблеми в загальних рисах така. Сполучені Штати Америки, замість того, щоб і надалі демонструвати завидну енергію передової країни розвинутого капіталізму, скорочують обсяги промислового виробництва, фірми починають звільняти людей, а за минулий квартал зростання ВВП в Америці складало лише 0,2 відсотка. Минулого кварталу було не набагато більше, і це викликало у економістів глибоке занепокоєння.
Протягом доброго десятка років економіка США поступово і неухильно зростала, а американці, відповідно, насолоджувались усілякими мислимими і немислимими благами. До цього, можна сказати, всі звикли, майже повіривши, що американці відкрили щось на кшталт "філософського каменя", і, отже, спади і кризи їм більше не загрожують.
"Філософським каменем" багато хто вважав економіку інформаційних технологій, яка приносила нечувані прибутки, не вимагаючи надмірних капіталовкладень. Вважалося, наприклад, що затративши певні гроші на розробку комп'ютерної програми, можна тиражувати її до безкінечності, не забуваючи при цьому брати з покупців гроші. В такі комп'ютерні компанії заганялися мільярди доларів інвестицій, що ті компанії не могли "відбити". І от минулого року на біржі посипалися акції саме тих компаній, що пропонували електронні продукти. Мильна бульбашка луснула, оскільки затрати не дали очікуваних прибутків.
Після цього в західних мас-медіа усе частіше почали зустрічатися слова "спад" і "рецесія". Той же "Економіст" кілька місяців тому досить аргументовано доводив, що велике число згадок слова "спад" у пресі і є вірною ознакою спаду. Тут уже і не важливо, що є першопричиною – реальний спад викликає паніку, чи паніка викликає спад. Аби якось приборкати панічні настрої, якісь розумні піарщики винайшли ідеологічно витримане словосполучення - "уповільнення економічного зростання"; на сучасній "новомові" мас-медіа це має приблизно таке ж відношення до "спаду", як "миротворець" до "окупанта".
Після обвалу акцій комп'ютерних фірм у США поступово почалося скорочуватися виробництво. Кілька років у країні скорочувалося безробіття, аж тут окремі фірми вирішили вдатися до звільнень. На біржах запанувала непевність. Центробанк США – Федеральний Резерв – почав скорочувати позикові ставки, аби зменшити ціну кредитів у цілій країні, і таким чином оживити економічне життя: більше можливостей позичити під менший відсоток означає, що виробники можуть більше коштів скерувати на врятування чи розвиток свого бізнесу. З початку року Фед, як скорочено називають центробанк США, знижував позикові ставки сім разів, від 6,5 до 3,5 відсотків.
Втім, спад у Сполучених Штатах, хоч якою економічно потужною ця країна не є, іще не спад світовий. Однак через скорочення замовлень від інших компаній, американські фірми переглянули свої закупки за кордоном. Це, в свою чергу, погано відбилося на таких країнах, що традиційно орієнтовані на експорт до Штатів – Мексиці, Тайвані, Південній Кореї, Сінгапурі, деяких країнах Латинської Америки. В багатьох з цих країн спад іде вже повним ходом. Навіть Китай, що вперто, як паровоз, демонструє завидне, під 5 відсотків, стабільне річне зростання, вимушений переглядати показники свого розвитку в бік зменшення.
Японія є особливим випадком. Цій країні світить не спад, а справжня криза. Промислове виробництво у країні скоротилося на 8,5 відсотків у січні-липні цього року. У липні безробіття сягнуло небачених у цій країні 5 відсотків (Японія завжди була країною з мінімальним безробіттям), а наприкінці серпня тут відбулася нова хвиля скорочень робочих місць. Згідно з песимістичними сценаріями, за кілька місяців кількість безробітних може сягнути 7 мільйонів осіб. Індекс інвестиційної активності Ніккей перебуває в занепаді – на рівні 1988 року. Ціни падають в міру скорочення ВВП протягом кількох років. Країну гризе дефляція – ви можете собі уявити, що гроші стають все дорожчі і дорожчі, а позикова ставка центробанку є нульовою! (Іще трошки - і банки будуть доплачувати кредиторам за позичені гроші. Жарт).
Не зовсім втішні справи і в Європі. Британія, яка традиційно найбільш зв'язана діловими стосунками з Америкою, переживає скорочення промислового виробництва. У Німеччині, цьому індустріальному двигуні об'єднаної Європи, в останньому кварталі зафіксоване нульове зростання. Промислове виробництво скорочується у Бельгії, Іспанії та Італії. Фінансові індекси коливаються у напрямку донизу. Тобто і тут настрої потрохи сумнішають, а і без того не дуже оптимістичні економічні прогнози переглядаються у бік зменшення.
Сумні часи і у наших сусідів – Польщі та Туреччині. Попередній прогноз економічного розвитку Польщі виглядає занадто оптимістичним, оскільки за останні півроку багато чого змінилося на гірше. Польського міністра фінансів звільнено з посади за те, що він неоперативно інформував уряд про серйозне погіршення фінансового стану країни. Бюджет країни в дефіциті, безробіття сягає 16 відсотків. Зростання злотого робить невигідним експорт польських товарів. У Туреччині, тим часом, ще від лютого місяця розгорнулася повномасштабна економічна криза. Від початку року триває падіння ліри і минулої п"ятниці мулли у мечетях молились за стійкість національної валюти, закликаючи простих громадян припинити конвертування їх лірових вкладів у долари.
Світ потроху привчає себе до думки про спад і можливу кризу. Особливість, однак, нинішнього моменту в тому, що перспективи спаду вимальовуються у всіх трьох головних двигунах світової економіки – в США, Європі та Японії. На думку багатьох оглядачів, це і є найбільш неприємний момент нинішньої ситуації.
Песимістичний сценарій
Щоб зрозуміти, чим погрожує погіршення світових економічних справ, спочатку станемо на точку зору песимістів і спробуємо побачити, чим це все загрожує. "Економіст", який важко звинуватити в баченні світу в рожевих тонах, вважає, що світ уже можливо вступив у спад. Згідно з сайтом "Файненшіал Таймс" за 31 серпня, МВФ у своєму "Світовому економічному огляді" у вересні збирається попередити про ризик глобального спаду на кшталт такого, що світ бачив наприкінці 1980-х чи на початку 1990-х років (до рук журналістів "ФТ" потрапила чернетка доповіді МВФ, сама доповідь з'явиться наприкінці вересня).
Але це ще не найгірший варіант. Набільш песимістичні песимісти прямо пов'язують спад з можливістю його перетворення у економічну кризу, за своїми масштабами і значенням не меншу за всесвітню економічну депресію зразка 1930-х років. Про таку можливість свідчить уже згадана підозріла синхронність спаду одразу в трьох найбільших економічно-розвинених регіонах світу – США, Європі та Японії.
Фінансові воротили в західних банках мрачнувато радять затягувати паски і чекати на подальше погіршення кон'юнктури. Аналітики малюють процес поширення спаду цілим світом, як падіння вишикуваних у рядок доміношок, або як поширення заразної хвороби. На такі думки їх штовхає розуміння світової економіки як взаємно об'єднаної системи, або, якщо хочете, тісно інтегрованої ієрархії.
Ну, це зрозуміло для кожного – аби забезпечити виробництво якогось продукту, або надання якоїсь послуги, за сучасних умов виробничої кооперації може бути задіяно, наприклад американські банки (кредит під продукт), дослідницькі фірми у Європі (дослідження і дизайн продукту), постачальники в Латинській Америці чи Африці (сировина), заводи чи фабрики у Південно-Східній Азії чи Східній Європі (власне сам процес виробництва) і, нерідко, глобальна мережа продажу готового продукту. Отже руйнування однієї ланки виробничого чи технологічного ланцюжка призводить до хаосу в суміжних ланках. А тепер уявіть, що розірвалась не якась другорядна ланка, а проблеми почались уже на стадії знаходження кредиту чи розробки технології. Це означає, що розпадається весь ланцюжок. Наприклад, якщо десь на заході луснув банк, котрий надавав кредит під розробку нового покоління мобільних телефонів, то це призведе до затримок по всій довжині ланцюжка виробничої кооперації у багатьох країнах світу.
Що таке загальносвітова депресія – це треба зазирнути до історичних книжок. Це - банкрутства, падіння вартості світових валют, мільйони безробітних, голод, непевність, припинення наукового прогресу, відсутність фінансової допомоги від МВФ, ЄБРР та інших "добрих дядечок", це - зростання міжнародної напруженості з усіма неприємними наслідками.
Загальносвітові негативні економічні тенденції обов'язково – та ще й як! – віддзеркалюються і на внутрішній політиці та міждержавних стосунках. Однак цю тему ми залишимо для розгляду іншим разом.
Оптимістичний сценарій
Якщо песимісти бачать картину в апокаліптичних тонах депресії 1930-х років, оптимісти розраховують на "а може пронесе". Як правило, оптимісти вважають, що пронесе саме їхню країну, регіон чи компанію.
Американці кажуть, що: (1) технічно спаду немає, оскільки спад вважається спадом лише, коли економіка скорочується два квартали підряд. А цього нема, оскільки падіння у промисловому виробництві компенсується істотним підвищенням покупацького попиту і все ще непоганим станом у сфері сервісу тощо; (2) в США вважають, що заходи Федерального резерву рано чи пізно мають призвести до поліпшення ситуації. Адже між зниженням кредитних ставок і виправленням економіки завжди є майже річний розрив.
Європейці спочатку навіть злорадно посміхалися і потирали руки, вважаючи, що вони не мають жодного відношення до американських проблем. Потім, коли і їх заторкнуло холодним диханням економічної зими, вони зауважили: (1) в цьому регіоні нема причин для різкого спаду, оскільки не було різкого підйому. Бульбашка, яка б мала луснути, тут не нагромаджувалась, оскільки економічне зростання було не таким потужним, як у США. (2) Крім того, вони вважають, що в багатьох аспектах європейська економіка є здоровішою за американську – взяти хоча б торговельний баланс і позицію євро відносно долара. В той час коли долар явно перецінений, євро лишається в нормальній, з точки зору євро-оптимістів, формі.
Японці, здається, особливо уже ні на що не сподіваються, можливо лише на якесь диво, що витягне їхню країну з економічного болота. Уособленням такого дива і головним чарівником є нинішній прем'єр, харизматичний націоналіст Джунічіро Коідзумі, котрий каже, що готовий піти на болючі реформи, своєрідну шокову терапію, після якої Японія має надію вийти з нинішнього занепаду загартованою і готовою до нових перемог. Одним словом, пан Коідзумі затіває таку собі японську перебудову. Поки що, до початку масових звільнень, японці йому довіряють. Ну, ви розумієте, мається на увазі – японські оптимісти.
Одним словом, оптимісти всього світу вірять у тимчасовість економічних негараздів і розраховують, що їх вони торкнуться якнайменше. Спади можуть назрівати, а можуть і розсмоктуватися. Ніхто не знає, що буде завтра, а, отже, чому треба, власне, вважати, що завтра буде гірше ніж сьогодні. Така, принаймні, логіка оптимістів.
Що з цього Україні?
Все вищесказане наводить нас на сумну здогадку: а Україна ж - на тій самій планеті, де відбувається (чи іще не відбувається – це вже питання віри) глобальний спад. Як це вплине на нас?
З одного боку, здається, що для України нічого надзвичайно страшного немає. По-перше, закритість нашої країни все ще лишається великою. Обсяг імпорту з головних економічних твердинь світу відносно незначний. За кількістю закордонних інвестицій на душу населення Україна може становити конкуренцію хіба що Монголії. Зовнішній борг відносно невеликий, та й МВФ зі Світовим банком його не надто поспішають збільшувати за рахунок своїх позик. Досвід позичання з приватних джерел під божевільні відсотки, здається, навчив Київ не повторювати випуск зовнішніх облігацій. На світових ринках цінних паперів Україна і її бізнесові суб'єкти представлені, знов-таки, слабко. Отже, виходить, що закритість України, що зазвичай є предметом нарікань багатьох прибічників вільного ринку, обертається на перевагу в часі кризи.
По-друге, нас нібито рятує те, що країна вписується акурат проти економічного циклу. Тобто, виходить так, що коли в економічно перерозвинених країнах підйом – у нас спад, і навпаки. Це не може не додавати оптимізму і віри в вітчизняного товаровиробника, який, згідно з міркуваннями оптимістів, використає кризу за кордоном для зміцнення внутрішнього ринку і можливого проникнення на ринки інших країн. Протициклічність України також тісно пов'язана з протициклічністю Росії, котра теж перебуває в непоганій економічній формі, і тягнучи за собою на ланцюжку замовлень українські підприємства, допомагає Україні виходити з десятиліття економічного занепаду. Крім того, якщо країна рухається проти циклу, вона, цілком імовірно, привертає до себе увагу інвесторів, котрі готові закачати свої гроші хоч на місяць, аби вони дали якийсь прибуток, а не пропали під час спаду в інших країнах.
Але... Аж тут з-за рогу виходить підступне АЛЕ. Незважаючи на сприятливі обставини, претендувати на стовідсоткову захищеність від спаду не може, мабуть, жодна країна. Закритість України очевидна, але від зовнішніх замовлень залежать, наприклад, українська металургія і легка промисловість – суттєві джерела надходження валюти в бюджет, а інвестицій – в економіку. Торгівля зброєю на зовнішні ринки також стає досить проблематичною, не кажучи вже про ринки космічних запусків. Наприклад, якщо за Аргентиною до спаду почне сповзати Бразилія, чи збереже вона тверде бажання будувати свій космодром і запускати з нього українські ракети?
Протициклічність має і зворотню сторону. Проблема тут полягає в тому, що Україна пропустила в значній мірі момент глобального процвітання, який використали, наприклад, ті ж наші західні сусіди – поляки, чехи, угорці – тобто час, коли можна було отримати досить значні інвестиції. З одного боку, ці країни і влізли у борги, а з іншого - їхні громадяни не зазнали такої жахливої бідності як більшість українців. Наприклад, їхні дороги протягом останнього десятиліття час від часу ремонтувалися, а окремі заводи і фабрики – виробляли продукцію. Деякі з тих країн зробили перший крок до Євросоюзу, що також є певною економічною гарантією на майбутнє. Україна не змогла використати момент глобального зростання, використавши значну частину кредитів куди завгодно, тільки не на розвиток економіки і не на пропаганду приватної ініціативи. Тепер іще невідомо, наскільки нинішнє зростання є тривким і стабільним. Отже, доводячи до логічного завершення цей аргумент, ми можемо легко собі уявити ситуацію, в якій Україні не вистачає сил витягнути проти циклу падіння світового виробництва і вона скочується до нової кризи.
Від спаду і кризи, передусім, мають шанс постраждати ті підприємства і галузі, що орієнтовані на Західні ринки. Тут вони ніяк не можуть вплинути на прийняття рішень за кордоном (як наприклад свого часу не могла Варшава вплинути на закриття заводу "Деу", що залишило тисячі поляків без праці). Водночас, українські фірми можуть використовувати як козир факт зростання і розширення домашнього ринку для залучення нових інвестицій у формі грошей, технологій і товарів.
Майбутнє української економіки балансує на межі суперечок між оптимістами та песимістами. Головне, щоб у результаті суперечок народжувались нові рішення і втілювали їх в життя професіонали, тобто люди, підібрані в державні структури на підставі особистої відданості не окремим людям, а справі. Бо результатом світових економічних негараздів, що можуть просочитися через кордон до України, може стати не успіх чи неуспіх якоїсь партії на виборах і не падіння якогось бізнесклану, а гірше життя для усіх нас. Вивести ухвалення економічних рішень за межі політики неможливо, але справа усіх людей здорового глузду не дати політичним цілям моменту переважити над економічним інтересом більшості українців.
