Через рік
Понеділок, 17 вересня 2001, 09:19
16 вересня 2000 року зник Георгій Гонгадзе. З того часу без відповіді залишились два питання, або радше дві групи питань, які варто ще раз зафіксувати в наші пам'яті. Перше питання, на яке переконливої відповіді не дали ані прокуратура, ані міліція, ані СБУ, ані агентство "Кролл" – хто це зробив? Друге питання – чи причетний до цього президент України або інші посадовці – екс-міністр МВС, екс-голова СБУ, голоси, подібні на голоси яких, подано на плівках майора Мельниченка?
На перше питання відповіді не було отримано у формі зрозумілих і чітких пояснень, які б стали вільно доступними для громадськості у формі доповіді, або були б опубліковані у пресі. Результати пошуків агентів "Кролл" або відсутні, або їх не схотів опублікувати замовник їхнього додаткового розслідування. Не відбулося гласного суду над людьми, що убили тих, хто нібито убив убивць Георгія Гонгадзе. Не знайдено голови т. зв. "таращанського трупа".
З другого питання результати теж відсутні, звичайно, крім малопереконливої "експертизи" і обіцянок співпрацювати зі слідством, якого ніхто не веде і не схоже, що збирається вести. Не підтверджено чи спростовано заяви Тараса Чорновола про факти його розмови з президентом Кучмою, офіційно не взято свідчення іншого можливого співрозмовника президента Кучми журналіста Вячеслава Піховшека, котрий в разі потреби обіцяв співробітничати з відповідними органами.
Є і багато інших питань, але вони віддзеркалюють дрібніші, більш часткові речі. Та вони – похідні від головних запитань.
За рік від дня смерті Георгія Гонгадзе відбулося багато подій, котрі вимагали нашої уваги, які ми мали обдумувати і вирішувати. Майор Мельниченко сховався у Сполучених Штатах. Відбулися масові виступи опозиційних сил. 9 березня сталися серйозні сутички в центрі Києва. Пішов у відставку уряд Ющенка. В Україні зафіксоване значне економічне зростання. Ми відсвяткували перше десятиліття незалежності. Нарешті, минулого тижня в Америці відбулася низка терактів. Це, і багато іншого, змінило ситуацію, додало нам якогось нового знання і поміняло нас. Але питання, згадані вище, лишились.
Звичайно, ім'я Георгія Гонгадзе використовують і будуть використовувати усі зацікавлені сторони – наші урядовці, політики найрізноманітніших напрямків, журналісти, іноземні країни. Для багатьох людей з опозиції ім'я Гонгадзе – прапор боротьби, мету якої різні люди бачать по-різному. Для частини українського істеблішменту – смерть Георгія є елементом влади в цій країні, тобто це - елемент залякування журналістів, політиків і звичайних громадян. Для Америки, Європи і Росії – це один з численних інструментів політичної гри з київським керівництвом, але не мета її. Окремо треба згадати вибори наступних років, де це ім'я цілком може стати частиною виборчих кампаній. Такі речі, якщо дотримуватися цинічного погляду, "природні", і в кожному з подібних варіантів є своя логіка, викликана емоціями, розрахунком, міркуваннями державної безпеки, моральними здобутками чи поступками своєму сумлінню.
Однак, крім цинізму політичних та ще яких хочете розрахунків, існують звичайні людські емоції – жаль, співчуття, намагання відшукати в житті тих людей, кому можна довіряти, бажання справедливості. І тому, хоча справедливості у справі зникнення Георгія Гонгадзе ми не бачимо досі, а час іде, приносячи все нові події, факти та їхнє витлумачення, ми маємо час від часу відступити вбік, абстрагуватися, відсунутися від метушні моменту і згадати, чи наблизились ми до відповіді на два простих питання.
І останнє, про форму відповіді на питання. Найкращою формою відповіді може бути лише опублікована в пресі та інтернеті доповідь висновків слідства і парламентського розслідування стосовно зникнення журналіста Гонгадзе. Вона має бути визнана головними сторонами, кого ця справа зачепила, тобто також родичами і колегами журналіста. Доки цього не буде, запитання залишаться.
На перше питання відповіді не було отримано у формі зрозумілих і чітких пояснень, які б стали вільно доступними для громадськості у формі доповіді, або були б опубліковані у пресі. Результати пошуків агентів "Кролл" або відсутні, або їх не схотів опублікувати замовник їхнього додаткового розслідування. Не відбулося гласного суду над людьми, що убили тих, хто нібито убив убивць Георгія Гонгадзе. Не знайдено голови т. зв. "таращанського трупа".
З другого питання результати теж відсутні, звичайно, крім малопереконливої "експертизи" і обіцянок співпрацювати зі слідством, якого ніхто не веде і не схоже, що збирається вести. Не підтверджено чи спростовано заяви Тараса Чорновола про факти його розмови з президентом Кучмою, офіційно не взято свідчення іншого можливого співрозмовника президента Кучми журналіста Вячеслава Піховшека, котрий в разі потреби обіцяв співробітничати з відповідними органами.
Є і багато інших питань, але вони віддзеркалюють дрібніші, більш часткові речі. Та вони – похідні від головних запитань.
За рік від дня смерті Георгія Гонгадзе відбулося багато подій, котрі вимагали нашої уваги, які ми мали обдумувати і вирішувати. Майор Мельниченко сховався у Сполучених Штатах. Відбулися масові виступи опозиційних сил. 9 березня сталися серйозні сутички в центрі Києва. Пішов у відставку уряд Ющенка. В Україні зафіксоване значне економічне зростання. Ми відсвяткували перше десятиліття незалежності. Нарешті, минулого тижня в Америці відбулася низка терактів. Це, і багато іншого, змінило ситуацію, додало нам якогось нового знання і поміняло нас. Але питання, згадані вище, лишились.
Звичайно, ім'я Георгія Гонгадзе використовують і будуть використовувати усі зацікавлені сторони – наші урядовці, політики найрізноманітніших напрямків, журналісти, іноземні країни. Для багатьох людей з опозиції ім'я Гонгадзе – прапор боротьби, мету якої різні люди бачать по-різному. Для частини українського істеблішменту – смерть Георгія є елементом влади в цій країні, тобто це - елемент залякування журналістів, політиків і звичайних громадян. Для Америки, Європи і Росії – це один з численних інструментів політичної гри з київським керівництвом, але не мета її. Окремо треба згадати вибори наступних років, де це ім'я цілком може стати частиною виборчих кампаній. Такі речі, якщо дотримуватися цинічного погляду, "природні", і в кожному з подібних варіантів є своя логіка, викликана емоціями, розрахунком, міркуваннями державної безпеки, моральними здобутками чи поступками своєму сумлінню.
Однак, крім цинізму політичних та ще яких хочете розрахунків, існують звичайні людські емоції – жаль, співчуття, намагання відшукати в житті тих людей, кому можна довіряти, бажання справедливості. І тому, хоча справедливості у справі зникнення Георгія Гонгадзе ми не бачимо досі, а час іде, приносячи все нові події, факти та їхнє витлумачення, ми маємо час від часу відступити вбік, абстрагуватися, відсунутися від метушні моменту і згадати, чи наблизились ми до відповіді на два простих питання.
І останнє, про форму відповіді на питання. Найкращою формою відповіді може бути лише опублікована в пресі та інтернеті доповідь висновків слідства і парламентського розслідування стосовно зникнення журналіста Гонгадзе. Вона має бути визнана головними сторонами, кого ця справа зачепила, тобто також родичами і колегами журналіста. Доки цього не буде, запитання залишаться.
