Просто так вийшло, що всі футболісти "Динамо" - члени СДПУ(О)
Вівторок, 7 серпня 2001, 15:04
Григорій Суркіс вважає "абсолютно природним", коли політика і спорт тісно взаємопов'язані. "Це було, є і буде", каже він і відразу ж згадує відому історію із скандальним програшем Київського "Динамо" в чвертьфіналі ліги чемпіонів в грі з "Ювентусом" з рахунком 1:4. Все б нічого, але цей матч відбувся напередодні дня виборів до парламенту.
"Ця обставина на виборах перешкодила набрати нашій партії більшу кількість голосів. Правда, до парламенту ми все ж таки пройшли, і в нас склалася могутня фракція", згадує Суркіс в інтерв'ю "Новой газете".
Але як невинно він пояснює деякі нюанси! "Я представляю Соціал-демократичну партію України (Об'єднану), і так вийшло, що в ній перебувають футболісти київського "Динамо". Ось так просто - "так вийшло, що всі гравці команди, випадково, в єдиному пориві вирішили стати членами однієї партії!
Погодьтеся, що пан Суркіс абсолютно не схожий на наївну людину. Невже він думає, що наївні ті, хто читає його інтерв'ю?
"В той же час я не вважаю, що кожний футбольний матч повинен впливати таким чином на настрій виборців. Адже футбол, принаймні, на території посткомуністичного простору, як і раніше залишається чи не єдиним еліксиром бадьорості і позитивних емоцій для здорових людей різного віку і професій. Повірте мені, я не куражуся, коли говорю, що такий соціальний заряд не несе жоден вид спорту. І навіть театр тут йому поступається".
Кожному своє. Кому - театр і поезія, кому - футбол. І виходячи з усього, для Суркіса футбол - це більше, ніж життя. На цьому він не тільки будує своє особисте благополуччя, будує бізнес, але і, як би ми не ставилися до нього, намагається щось змінити. Важко забути крилатий вислів Кучми, який, відвідавши базу "Динамо" сказав приблизно таке: "Всій цій пишності ми зобов'язані завдяки, пробачте на слові, Суркісу."
Суркіс зізнався, що на посаді першого заступника голови Комітету у справах молоді, спорту і туризму він, "чесно кажучи", "намагається впливати на законодавчий процес. Але, на жаль, сьогоднішній стан державної скарбниці не дозволяє особливо лобіювати інтереси футболу".
"Тому я і мої партнери налаштовані в більшій мірі використати дивіденди від нашого успішного бізнесу, яким ми займалися до приходу в політику… Як акціонерам "Динамо" нам довелося перетворитися, вибачте, в справжніх меценатів. Це нормально: якщо не ми, то хто?"
"Я робитиму все це навіть без допомоги держави, тільки зі своїми партнерами і для того, щоб ця ідея викликала не просто резонанс в пресі, а реально вплинула на стан душ і тіл наших дітлахів".
Суркіс згодний, що президентське крісло "Динамо" "частково" допомогло йому стати впливовою людиною. "Але, в основному, це заслуга моїх генів і характеру. Я був самодостатнім вже тоді, коли працював в колишній системі виконавчої влади Радянського Союзу - одним з наймолодших начальників управління в київському міськвиконкомі". Залишмо без коментарів місце роботи пана Суркіса в той час.
"А коли країна напівідкрила забрало і з'явилися перші кооперативи і підприємства, я знову-таки не чекав милості від природи - я, вибачте, просто "пахав". "Пахав" спочатку для своєї сім'ї. Потім і для держави. Нормальна людина повинна так робити, адже два костюми відразу не надягнеш, хоч міняти їх періодично просто необхідно", продовжує Суркіс.
"…Хоч доходить до смішного: деякі політичні сили сьогодні бачать у цьому спробу політизації, натякаючи, що я представляю українських соціал-демократів. Вони не розуміють головного - не можна політизувати дітей взагалі, а за допомогою футболу - тим більше. Можна тільки дати їм до рук наймирнішу зброю - футбольний м'яч". Це він - про його ідею зробити футбольні уроки в школах.
Олігарх Суркіс, виявляється стає сентиментальним, коли говорить про "Динамо", говорить, як про кохану жінку. "Динамо" - команда моєї молодості, можна сказати, перша любов. Одна справа, коли на "Динамо" дивишся як простий болільник, з трибуни, зовсім інше - коли воно стало твоєю дитиною".
І під кінець Суркіс розповідає, як він "розслабляється". Традиційно для тих, хто віддає перевагу футболу перед театром.
"Для мене розслабитися - це піти до тренажерного залу і зайнятися бодібілдінгом. Три-чотири рази на тиждень - 15-20 тонн металу. Плюс роблю 1000-1200 справ на черевному пресі. Якщо тиждень не позаймаюсь, починає, як старика, ламати: не зробив, що треба. Насправді моє дітище "Динамо", напевно, і є тим джерелом, звідки я черпаю енергію для можливих майбутніх перемог".
Загалом стаття - явна PR-акція, жодного жорсткого запитання, суцільне освідчення в любові. Швидше за все, це наслідок "теплого прийому". І як завжди такі речі розповсюджуються через російську пресу.
"Ця обставина на виборах перешкодила набрати нашій партії більшу кількість голосів. Правда, до парламенту ми все ж таки пройшли, і в нас склалася могутня фракція", згадує Суркіс в інтерв'ю "Новой газете".
Але як невинно він пояснює деякі нюанси! "Я представляю Соціал-демократичну партію України (Об'єднану), і так вийшло, що в ній перебувають футболісти київського "Динамо". Ось так просто - "так вийшло, що всі гравці команди, випадково, в єдиному пориві вирішили стати членами однієї партії!
Погодьтеся, що пан Суркіс абсолютно не схожий на наївну людину. Невже він думає, що наївні ті, хто читає його інтерв'ю?
"В той же час я не вважаю, що кожний футбольний матч повинен впливати таким чином на настрій виборців. Адже футбол, принаймні, на території посткомуністичного простору, як і раніше залишається чи не єдиним еліксиром бадьорості і позитивних емоцій для здорових людей різного віку і професій. Повірте мені, я не куражуся, коли говорю, що такий соціальний заряд не несе жоден вид спорту. І навіть театр тут йому поступається".
Кожному своє. Кому - театр і поезія, кому - футбол. І виходячи з усього, для Суркіса футбол - це більше, ніж життя. На цьому він не тільки будує своє особисте благополуччя, будує бізнес, але і, як би ми не ставилися до нього, намагається щось змінити. Важко забути крилатий вислів Кучми, який, відвідавши базу "Динамо" сказав приблизно таке: "Всій цій пишності ми зобов'язані завдяки, пробачте на слові, Суркісу."
Суркіс зізнався, що на посаді першого заступника голови Комітету у справах молоді, спорту і туризму він, "чесно кажучи", "намагається впливати на законодавчий процес. Але, на жаль, сьогоднішній стан державної скарбниці не дозволяє особливо лобіювати інтереси футболу".
"Тому я і мої партнери налаштовані в більшій мірі використати дивіденди від нашого успішного бізнесу, яким ми займалися до приходу в політику… Як акціонерам "Динамо" нам довелося перетворитися, вибачте, в справжніх меценатів. Це нормально: якщо не ми, то хто?"
"Я робитиму все це навіть без допомоги держави, тільки зі своїми партнерами і для того, щоб ця ідея викликала не просто резонанс в пресі, а реально вплинула на стан душ і тіл наших дітлахів".
Суркіс згодний, що президентське крісло "Динамо" "частково" допомогло йому стати впливовою людиною. "Але, в основному, це заслуга моїх генів і характеру. Я був самодостатнім вже тоді, коли працював в колишній системі виконавчої влади Радянського Союзу - одним з наймолодших начальників управління в київському міськвиконкомі". Залишмо без коментарів місце роботи пана Суркіса в той час.
"А коли країна напівідкрила забрало і з'явилися перші кооперативи і підприємства, я знову-таки не чекав милості від природи - я, вибачте, просто "пахав". "Пахав" спочатку для своєї сім'ї. Потім і для держави. Нормальна людина повинна так робити, адже два костюми відразу не надягнеш, хоч міняти їх періодично просто необхідно", продовжує Суркіс.
"…Хоч доходить до смішного: деякі політичні сили сьогодні бачать у цьому спробу політизації, натякаючи, що я представляю українських соціал-демократів. Вони не розуміють головного - не можна політизувати дітей взагалі, а за допомогою футболу - тим більше. Можна тільки дати їм до рук наймирнішу зброю - футбольний м'яч". Це він - про його ідею зробити футбольні уроки в школах.
Олігарх Суркіс, виявляється стає сентиментальним, коли говорить про "Динамо", говорить, як про кохану жінку. "Динамо" - команда моєї молодості, можна сказати, перша любов. Одна справа, коли на "Динамо" дивишся як простий болільник, з трибуни, зовсім інше - коли воно стало твоєю дитиною".
І під кінець Суркіс розповідає, як він "розслабляється". Традиційно для тих, хто віддає перевагу футболу перед театром.
"Для мене розслабитися - це піти до тренажерного залу і зайнятися бодібілдінгом. Три-чотири рази на тиждень - 15-20 тонн металу. Плюс роблю 1000-1200 справ на черевному пресі. Якщо тиждень не позаймаюсь, починає, як старика, ламати: не зробив, що треба. Насправді моє дітище "Динамо", напевно, і є тим джерелом, звідки я черпаю енергію для можливих майбутніх перемог".
Загалом стаття - явна PR-акція, жодного жорсткого запитання, суцільне освідчення в любові. Швидше за все, це наслідок "теплого прийому". І як завжди такі речі розповсюджуються через російську пресу.
