"Навряд чи хто може похвалитися такими довгими і нормальними стосунками, як у нас з Кучмою"
Четвер, 5 липня 2001, 12:38
Посол Віктор Чорномирдін: "Я позуванням не займаюся"
Віктор Чорномирдін, посол Росії в Україні, нарешті, заговорив. Київські опозиціонери говорять про нього як про політика з непосольськими повноваженнями, називають його реальним українським президентом і побоюються, що він втягне країну до слов'янського союзу. Сам Чорномирдін досі не розповідав, як він бачить свою нинішню роль - як південне заслання чи посилення уваги Росії до України.
- Вікторе Степановичу, ви посол чи все ж таки більше?
- В мене більше повноважень, ніж у звичайного посла, робота якого - в суворих рамках. Я ще і спецпредставник президента Росії з торгово-економічних відносин, що дає додаткові можливості. Нинішня робота - не почесне заслання, я сам її обрав, хоч раніше не міг собі уявити, що стану Надзвичайним і Повноважним. Заради чого? Мені і вдома непогано, кар'єра мені не потрібна, я бачив достатньо, щоб їхати кудись. Я депутат, попереду ще три парламентських роки...
Ідея призначити мене послом не моя, мені її запропонував президент Володимир Путін. Але мене не довелося умовляти. Відразу погодився, тому що розумію, що і як треба тут робити.
- Мабуть, ваші надповноваження стали приводом для розмов, що ви станете в Україні тіньовим прем'єром або президентом?
- Це пропагандистські трюки. Я буду робити те, що мені доручено, і те, що можу. Я репрезентую в Києві інтереси Росії, але не на шкоду Україні.
Мені кажуть: ви зараз займетеся газом, боргами, нафтопроводами. Займуся, але не стану зациклюватися. У Росії і України такий величезний потенціал, що ми повинні співпрацювати більш глибоко, широко і ні в чому себе не стримувати. Про це треба згадувати не від випадку до випадку, коли поговорили, роз'їхалися і забули до нової зустрічі. Робота має бути постійною.
За місяць, що я в Києві, багато чого не встигнеш. Бачився з новим українським прем'єром Анатолієм Кінахом, домовилися, що вирішуватимемо питання. Українські депутати просять моєї аудієнції. Поки що знайомлюся з політдіячами - з багатьма і раніше спілкувався, але молоді мені невідомі.
- Проте головний український політик вам добре знайомий. Є легенда, що ви товаришуєте з Леонідом Кучмою ще з тих часів, коли український президент був гендиректором дніпропетровського "Южмашу"...
- Ми познайомилися 1992 року. Я тоді став віце-прем'єром, а він - українським прем'єром, був у Москві з офіційним візитом. Ми зустрілися на прийомі, виявилися рядом за столом, швидко розговорилися: він - директор, я - директор, в нас одна школа і одна епоха.
Зрозуміло, що ми швидко порозумілися, стали часто бачитися. Коли я став прем'єром, виявилося, що в нас багато знайомих - не політиків, а технарів. Кучма-ж бо довго працював в Росії і на Байконурі. Коли він пішов з уряду, я не втрачав його з поля зору. Ми телефонували та їздили один до одного.
Я пішов у відставку - він приїхав до мене до Москви, наші сім'ї познайомилися. Дружина Леоніда Даниловича, як виявилося, з Уралу. І моя дружина також. Так що в нас багато спільного.
Наше знайомство з южмашівських часів - легенда, але навряд чи хто може похвалитися такими довгими і нормальними стосунками, як в нас з Кучмою.
- В Україні, яка пережила "касетний скандал", кажуть: горе тому шпигуну, який оприлюднить записи розмов Чорномирдіна з Кучмою.
- Нехай спробують, розшифровки зроблять - мало їм не здасться. Деяким "добродіям" не подобається Кучма-президент. Влаштували тут політичну кризу, навалилися, через океан сюди руки простягають! Але Кучму обрали українці, і їм, а не Росії чи комусь іншому вирішувати, хто тут буде президентом.
- Проте відношення Києва і Москви багато в чому визначає енергетична залежність України від Росії. Вважається, що її використовують як чинник тиску.
- Якби ми "давили", то зажадали б негайного повернення українського газового боргу. Але ми терплячі, дуже терплячі. Хоч ці борги по суті - пряме кредитування України Росією. І суми немаленькі - мільярди.
Ми не підступаємо з ножем до горла, хоч, як правило, борги треба платити. Ми вважаємо: Україна - не маленька і не бідна держава, а величезне поле для співпраці, орати не переорати. І варто пам'ятати: Україна і Росія потрібні передусім одна одній, а не комусь іще.
- Вважається, що з вашим приїздом вирішиться проблема останніх десяти років - Україна віддасть газові борги. В країні немає коштів, щоб повернути їх грошима. Мова йде про розробку нових засобів відшкодування?
- Звичайно, Україна не в змозі видати таку суму. Є засоби "розвести" цей борг, залишилося опрацювати механізм - цим займаються уряди.
Це професіонально моє питання, і я не можу його обійти. Ми розуміємо, що не треба заганяти боргову ситуацію в кут, але час ухвалювати рішення. Можна чекати ще місяць, два або три, а далі що?
Більше не йдеться про товарні поставки. Їх важко проконтролювати. У результаті ними займається російська прокуратура.
- Ви кажете про мільйонні операції з товарними поставками Міноборони Росії за рахунок українського газового боргу? Їх проводили Єдині енергосистеми України. Цією організацією керувала нинішній лідер української опозиції Юлія Тимошенко, яка запевняє: російська прокуратура закрила її справу.
- Я дійсно говорю про Тимошенко. Російська прокуратура продовжує займатися цією історією, справу не закінчено.
- Які україно-російські проблеми, крім газової боргової, ви збираєтесь вирішувати насамперед?
- Я не приховую: багато які питання мені давно і добре відомі. Непростими серед них є питання Чорноморського флоту і військово-технічної співпраці наших країн. Я хочу, щоб не тільки російський бізнес пішов на Україну, але і український - в Росію.
Київ від нас - через дорогу, але його підприємців у нас не видно. Російською територією лазить хто завгодно, а українці не приходять. Є хіба що мізер - донецькі і луганські вугільні компанії... А де Харків з його танко- і станкобудуванням? Де середній бізнес, який цікавий Москві і не тільки Москві? Йде тенденція до згортання співпраці, а це погано для Росії.
Ще одна непроста для всіх тема - Крим і все, що відбувається на півострові. Якщо Україна ослабить увагу до нього, там виникнуть проблеми, яких не можна допустити. Це - потенційно конфліктний регіон, де люди ображені. Другий такий - Чечня, де воювали і 150 років тому. Тут ніщо не допомагає, навіть депортація.
У Криму народ був повністю вигнаний з землі і тепер повертається додому. Але далеко не всі хочуть, щоб це відбулося спокійно.
Не можна сказати, що в Україні не існує проблеми російської мови. Тут не тільки 13 мільйонів росіян, тут є і українці, які звикли говорити російською мовою. Якщо її відрізати, замінити українською державною, країна отримає масові невдоволення.
По-моєму, мають вималюватися контури розв'язання цієї проблеми: нехай буде друга мова, від цього не треба відмахуватися.
Але чому Україна повинна більше за всіх дбати про своїх росіян, коли ми самі про них не дуже думаємо? Адже ми навіть книг з підручниками сюди не присилаємо. Українці - друга за чисельністю російська нація, але ми не займаємося розвитком їх мови у Росії. А коли нам докоряють, говоримо: "Нас не чіпай".
- Прилетівши до Києва, ви обіцяли вивчити українську мову. Чи вдається її освоювати?
- Розуміти розумію, а читати не можу. Але це природно - адже я нещодавно прибув.
- Ваш перший дипломатичний жест був художнім: ви замовили російському художнику Нікасу Сафронову портрет вашого друга - українського президента. Порушуючи традиції, повісите це полотно у посольстві чи щось ще з ним зробите ?
- Подарую його в серпні на день народження. Портрет ще не закінчено. Нікас, який з'ясував, що в мене з ним одна група крові, хотів намалювати мене. Але я відмовив - позуванням не займаюся. Вирішили, що він напише Леоніда Даниловича. Ціну ми не оговорювали, думаю, домовимося.
- Ви сподіваєтеся, що український президент віддячить вам, як інгушський, який цього тижня вручив вам орден "За заслуги"?
- Ордена не потрібно, потрібний конкретний результат. Я завжди на нього працював, хочу отримати його і на Україні.
Читайте також
Чорномирдіна "нудить" від парламенту. Він віддає перевагу тиграм в Африці
З'ясовується, що Віктор Чорномирдін захоплюється полюванням і автомобілями. Він майже виріс у машині і не боїться стати сам на сам з тигром в Африці. Може навіть скластися враження, що Чорномирдіна розваги цікавлять більше ніж робота.
Віктор Чорномирдін, посол Росії в Україні, нарешті, заговорив. Київські опозиціонери говорять про нього як про політика з непосольськими повноваженнями, називають його реальним українським президентом і побоюються, що він втягне країну до слов'янського союзу. Сам Чорномирдін досі не розповідав, як він бачить свою нинішню роль - як південне заслання чи посилення уваги Росії до України.
- Вікторе Степановичу, ви посол чи все ж таки більше?
- В мене більше повноважень, ніж у звичайного посла, робота якого - в суворих рамках. Я ще і спецпредставник президента Росії з торгово-економічних відносин, що дає додаткові можливості. Нинішня робота - не почесне заслання, я сам її обрав, хоч раніше не міг собі уявити, що стану Надзвичайним і Повноважним. Заради чого? Мені і вдома непогано, кар'єра мені не потрібна, я бачив достатньо, щоб їхати кудись. Я депутат, попереду ще три парламентських роки...
Ідея призначити мене послом не моя, мені її запропонував президент Володимир Путін. Але мене не довелося умовляти. Відразу погодився, тому що розумію, що і як треба тут робити.
- Мабуть, ваші надповноваження стали приводом для розмов, що ви станете в Україні тіньовим прем'єром або президентом?
- Це пропагандистські трюки. Я буду робити те, що мені доручено, і те, що можу. Я репрезентую в Києві інтереси Росії, але не на шкоду Україні.
Мені кажуть: ви зараз займетеся газом, боргами, нафтопроводами. Займуся, але не стану зациклюватися. У Росії і України такий величезний потенціал, що ми повинні співпрацювати більш глибоко, широко і ні в чому себе не стримувати. Про це треба згадувати не від випадку до випадку, коли поговорили, роз'їхалися і забули до нової зустрічі. Робота має бути постійною.
За місяць, що я в Києві, багато чого не встигнеш. Бачився з новим українським прем'єром Анатолієм Кінахом, домовилися, що вирішуватимемо питання. Українські депутати просять моєї аудієнції. Поки що знайомлюся з політдіячами - з багатьма і раніше спілкувався, але молоді мені невідомі.
- Проте головний український політик вам добре знайомий. Є легенда, що ви товаришуєте з Леонідом Кучмою ще з тих часів, коли український президент був гендиректором дніпропетровського "Южмашу"...
- Ми познайомилися 1992 року. Я тоді став віце-прем'єром, а він - українським прем'єром, був у Москві з офіційним візитом. Ми зустрілися на прийомі, виявилися рядом за столом, швидко розговорилися: він - директор, я - директор, в нас одна школа і одна епоха.
Зрозуміло, що ми швидко порозумілися, стали часто бачитися. Коли я став прем'єром, виявилося, що в нас багато знайомих - не політиків, а технарів. Кучма-ж бо довго працював в Росії і на Байконурі. Коли він пішов з уряду, я не втрачав його з поля зору. Ми телефонували та їздили один до одного.
Я пішов у відставку - він приїхав до мене до Москви, наші сім'ї познайомилися. Дружина Леоніда Даниловича, як виявилося, з Уралу. І моя дружина також. Так що в нас багато спільного.
Наше знайомство з южмашівських часів - легенда, але навряд чи хто може похвалитися такими довгими і нормальними стосунками, як в нас з Кучмою.
- В Україні, яка пережила "касетний скандал", кажуть: горе тому шпигуну, який оприлюднить записи розмов Чорномирдіна з Кучмою.
- Нехай спробують, розшифровки зроблять - мало їм не здасться. Деяким "добродіям" не подобається Кучма-президент. Влаштували тут політичну кризу, навалилися, через океан сюди руки простягають! Але Кучму обрали українці, і їм, а не Росії чи комусь іншому вирішувати, хто тут буде президентом.
- Проте відношення Києва і Москви багато в чому визначає енергетична залежність України від Росії. Вважається, що її використовують як чинник тиску.
- Якби ми "давили", то зажадали б негайного повернення українського газового боргу. Але ми терплячі, дуже терплячі. Хоч ці борги по суті - пряме кредитування України Росією. І суми немаленькі - мільярди.
Ми не підступаємо з ножем до горла, хоч, як правило, борги треба платити. Ми вважаємо: Україна - не маленька і не бідна держава, а величезне поле для співпраці, орати не переорати. І варто пам'ятати: Україна і Росія потрібні передусім одна одній, а не комусь іще.
- Вважається, що з вашим приїздом вирішиться проблема останніх десяти років - Україна віддасть газові борги. В країні немає коштів, щоб повернути їх грошима. Мова йде про розробку нових засобів відшкодування?
- Звичайно, Україна не в змозі видати таку суму. Є засоби "розвести" цей борг, залишилося опрацювати механізм - цим займаються уряди.
Це професіонально моє питання, і я не можу його обійти. Ми розуміємо, що не треба заганяти боргову ситуацію в кут, але час ухвалювати рішення. Можна чекати ще місяць, два або три, а далі що?
Більше не йдеться про товарні поставки. Їх важко проконтролювати. У результаті ними займається російська прокуратура.
- Ви кажете про мільйонні операції з товарними поставками Міноборони Росії за рахунок українського газового боргу? Їх проводили Єдині енергосистеми України. Цією організацією керувала нинішній лідер української опозиції Юлія Тимошенко, яка запевняє: російська прокуратура закрила її справу.
- Я дійсно говорю про Тимошенко. Російська прокуратура продовжує займатися цією історією, справу не закінчено.
- Які україно-російські проблеми, крім газової боргової, ви збираєтесь вирішувати насамперед?
- Я не приховую: багато які питання мені давно і добре відомі. Непростими серед них є питання Чорноморського флоту і військово-технічної співпраці наших країн. Я хочу, щоб не тільки російський бізнес пішов на Україну, але і український - в Росію.
Київ від нас - через дорогу, але його підприємців у нас не видно. Російською територією лазить хто завгодно, а українці не приходять. Є хіба що мізер - донецькі і луганські вугільні компанії... А де Харків з його танко- і станкобудуванням? Де середній бізнес, який цікавий Москві і не тільки Москві? Йде тенденція до згортання співпраці, а це погано для Росії.
Ще одна непроста для всіх тема - Крим і все, що відбувається на півострові. Якщо Україна ослабить увагу до нього, там виникнуть проблеми, яких не можна допустити. Це - потенційно конфліктний регіон, де люди ображені. Другий такий - Чечня, де воювали і 150 років тому. Тут ніщо не допомагає, навіть депортація.
У Криму народ був повністю вигнаний з землі і тепер повертається додому. Але далеко не всі хочуть, щоб це відбулося спокійно.
Не можна сказати, що в Україні не існує проблеми російської мови. Тут не тільки 13 мільйонів росіян, тут є і українці, які звикли говорити російською мовою. Якщо її відрізати, замінити українською державною, країна отримає масові невдоволення.
По-моєму, мають вималюватися контури розв'язання цієї проблеми: нехай буде друга мова, від цього не треба відмахуватися.
Але чому Україна повинна більше за всіх дбати про своїх росіян, коли ми самі про них не дуже думаємо? Адже ми навіть книг з підручниками сюди не присилаємо. Українці - друга за чисельністю російська нація, але ми не займаємося розвитком їх мови у Росії. А коли нам докоряють, говоримо: "Нас не чіпай".
- Прилетівши до Києва, ви обіцяли вивчити українську мову. Чи вдається її освоювати?
- Розуміти розумію, а читати не можу. Але це природно - адже я нещодавно прибув.
- Ваш перший дипломатичний жест був художнім: ви замовили російському художнику Нікасу Сафронову портрет вашого друга - українського президента. Порушуючи традиції, повісите це полотно у посольстві чи щось ще з ним зробите ?
- Подарую його в серпні на день народження. Портрет ще не закінчено. Нікас, який з'ясував, що в мене з ним одна група крові, хотів намалювати мене. Але я відмовив - позуванням не займаюся. Вирішили, що він напише Леоніда Даниловича. Ціну ми не оговорювали, думаю, домовимося.
- Ви сподіваєтеся, що український президент віддячить вам, як інгушський, який цього тижня вручив вам орден "За заслуги"?
- Ордена не потрібно, потрібний конкретний результат. Я завжди на нього працював, хочу отримати його і на Україні.
Читайте також
Чорномирдіна "нудить" від парламенту. Він віддає перевагу тиграм в Африці
З'ясовується, що Віктор Чорномирдін захоплюється полюванням і автомобілями. Він майже виріс у машині і не боїться стати сам на сам з тигром в Африці. Може навіть скластися враження, що Чорномирдіна розваги цікавлять більше ніж робота.
