Ющенко: "Коли президент говорить, що "на Біблії", то для мене це зміст"

Звільнений Ющенко виявився більш відвертим, ніж Ющенко-чиновник, хоча він підбирає слова і не говорить конкретних речей на тонкі теми. Перше інтерв'ю у новому ранзі безробітного Ющенко дав українським журналістам на знаменитій дачі у Нових Безрадичах.

Із часу попередньої поїздки журналістів у підсобного господарства Ющенка стався приріст – додався один вулик і з'явився… віслюк. Зі слів господаря, подарунок. Від кого – уточнювати не став, тому що презент від людини відомої.

Зараз Ющенко ще не виписався остаточно з лікарні, хоч і говорить, що в "Феофанію" начебто повертатися не буде. Якийсь час він має намір пожити на дачі, де вже в рамках політконсультаций побували багато політиків. "А чи був новий прем'єр?" - питають журналісти. "Приїжджали всі, кого хотів бачити", - відповів господар.

Ще ця поїздка унікальна тому, що вдалося нарешті дізнатися, що Ющенко вкладає в поняття "маленький українець", відоме на всю країну. Виявляється, це "ніжність". Як стало відомо, екс-прем'єр термін вживав без прив'язки до зросту або соціального статусу. "А як назвати ще пересічну людину, але ласкаво?" За визнанням Ющенка, за "маленького українця" йому "попадало". Від кого, він уточнювати теж не став.

Також принципове питання: "За кого вболіваєте у футбольній першості України, за "Шахтар" або "Динамо"?". Відповідь дипломатична. "Після серії невдач хлопців по-людськи жаль, - це він про столичний клуб. – Біля клубу роблять політичні справи… Як у киянина, душа тягнеться до зрозумілих речей, а хочеться, щоб перемагала високий клас".

Ну а вже перше серйозне питання стосувалося майбутнього екс-прем'єра і анонсованого широкого об'єднання "демократичних сил". (УП намагалася у матеріалі максимально зберегти лексику Ющенка)

- Якщо говорити про сам процес, то я хотів би представити його так, як я уявляю. Є політичні сили, партії, які, розуміючи нинішню ситуацію, розуміючи завдання необхідності демократизації політичної влади, виносили в собі, викохали почуття потреби консолідації політичних сил. Іншими словами, я хочу підкреслити, що процес консолідації має виходити з політичних сил. Що там є відчуття того, що через політичні вибори, через політичну більшість треба серйозно демократизувати політичне життя, але для цього треба ясно уявити собі одну тему, яка завжди програвалася в Україні. Це тема консолідації.

Тільки підходять вибори, як маком обсипаються політичні партії, значна частина з них починає міркувати, що вона самодостатня сила, що у неї немає потреб для консолідації, формується диверсифікована політична палітра, яка не може гучно політично вплинути, а з другої сторони, вона працює на системні клани, які вибудовуються навколо кожної партії. Коли ви дивитесь на спектр центристських сил – прекрасні назви, прекрасні ідеї. Але викинута демократична ідея, викинута ідея демократичного центризму, яка на мій погляд – ключова. Яка дасть відповідь на те, як пережити всі базові негаразди, які відбуваються в нашому соціальному житті. Я переконаний, що це сили центризму. З участю лівих, правих центристських сил, але центризм – це домінуюча складова. І це надзвичайно важливо, щоб самі ці сили, сама ця політика відчувала потребу у консолідації як одному із способів досягнення і реалізації своїх політичних рішень.

Ми проходимо зараз такий період консультацій, двосторонніх зустрічей, які говорять, що різні сили знаходяться в різному стані до теми консультацій. Хороший потужний підхід є у демократичних сил неполітичного характеру – громадські, профспілкові організації... Рано чи пізно малий та середній бізнес востребує свою політичну силу, яка буде його підтримувати.

Що стосується політичних сил… Ближче стоять правоцентристські сили. Складніше іде діалог у лівому центрі і самому центрі. Але я не вважаю, що це одномоментна подія, яка сьогодні має виринути, як весняна квітка. Головне, щоб кожний, хто входить в ідею консолідацію демократичних сил, зрозумів, що він має щось у своєму Его залишити, яке заважає централізуватися. Будь-яка політична сила, що входить, має зрозуміти – для перемоги консолідуючої центрової ідеї треба частинку покласти на жертовний вівтар.

Чим сьогодні драматична політична карта України? Розібрані прекрасні назви, ідеї, але влада живе своїм життям, суспільство живе своїм життям. Жодна політична сила і по потенції, і по платформі не забезпечує демократизацію і ефективне майбутнє України. Немає ідеальної партії, платформи, програми, яка була б опробована, прокручена. А мова іде про те, щоб через консолідацію, через уміння відокремити те, що гальмує процес консолідації, вийти на широкий демократичний масив.

[У мене] маса зустрічей. Одне відчуття: намагання мати добре розбудовану архітектуру політики демократичного центризму є у багатьох.

Небезпека, яка завжди була над темою консолідації: втягують у праву або ліву частину спектра. Не можна віддавати пріоритет жодній стороні - чи то лівій, и то правій. Не можна зробити помилку і піти шляхом, який дає вузьке коло консолідації. Тому працюють над платформою, над програмою, над архітектурою, консолідацією. Робота іде напружена. Кожному, з ким я проводжу переговори, я кожному ставлю умову, щоб це не пов'язувалося з тим, що це є особиста робота, особиста відданість, що це не зобов'язує ту сторону, яка б себе бажала бачити у центрі. Кожна політична сила повинна говорити про демократичний центризм. Кожна – починаючи від лівого крила і закінчуючи блоком Рухів, партії "Реформи і порядок" і других сил.

- А якими власне ви бачите шанси на об'єднання?

- Я б сказав, що вони є добрі. За літо до осені треба багато змінити в політичних підходах. Я думаю, що ці речі – чесна моральна влада, прозора економічна політика, дотримання принципів прав і свобод людини, соціальні гарантії, інтеграція – [важливі] для багатьох політиків.

- Ви висловили побажання іти далі у політиці разом зі спікером Верховної Ради Плющом. Як ви в зв’язку з цим розцінюєте його заяву про намір створити блок аграрної партії, НДП та "Регіонів України"?

- Я відверто скажу, що у нас з Іваном Степановичем була зустріч з Леонідом Даниловичем. Ми говорили про речі, які могли бути в нагоді політичним силам демократичного гатунку на майбутнє. Говорили про ряд ключових принципів, які поділяє і Плющ, які поділяю і я. Я переконаний, що на перш місці стоїть питання консолідації. Жодна з сил, яка міркує, що вона може вибороти контрольний пакет – це фатальна помилка. Нажаль, такі політичні сили є. Є в тому числі і центрі – не в тому, який я не коментую, а в тому, який би я хотів коментувати. Якщо буде недооцінений перший базовий принцип – консолідація, то політична більшість демократичних сил може бути не досягнута. Ми весь час говоримо: хто б не мав яку природу політичного народження, ми повинні говорити про принцип номер один – це принцип консолідації. І спробувати звести під ці знамену, може, до цього досить різних, але сили, які здатні відмежуватися від того, що їм заважало консолідуватися, те що їх робило крайніми у поведінці або некомфортними у суспільному сприйнятті. Треба вийти на люди і сказати – це багаж, який ми залишаємо у минулому ради одного – консолідації демократичних сил.

У цьому сприйнятті тема опозиції звучить особливо. Багато партій, які мали попередню політичну традицію, у своєму багажі мали різний, але ефективно експлуатований рівень опозиційності. [На зустрічі з Кучмою] теж йшла мова про цю частину. Ми говорили з Іваном Степановичем: як ціль, ми бачимо тему консолідації. Речі, які виходять у опозиції – це вторинні речі.

Глибока опозиційність чи до лідера країни, чи до якихсь осіб – я переконаний, що це не ті багажні речі, які треба брати з собою (виділено УП). Не тому, що вони не мають права на існування, а з точки зору розуміння у громадськості і отримання публічної підтримки – я переконаний, що вони займають далеко-далеко другорядне місце. І це дуже важливо – приходять різні партії з різної глибиною опозиційності. І їм треба чесно говорити, як ми уявляємо каркас розбудови майбутньої інтеграції. І це питання ми також досить-досить детально обговорили.

Тема консолідації – це тема консолідації "за". Якщо ми будемо вішати: там націоналісти, там проросійські, там проти соборної церкви, там за... Ми кожній з цих сил говоримо: залиште собі те, що працює на тему консолідації. Треба щось вибрати консолідуюче, синтетичне. Це не колода з чотирма козирними тузами.

У цілому наша розмова закінчилась тим, що ці речі були сприйняти як речі, які конструктивно працюють на політичну систему України. Це була довга розмова з різними елементами, як плюс, так і мінус. Моє глибоке переконання – нам треба не демонструвати крайності. Мова іде про масив демократичних сил: було б прекрасно, якби там були політичні сили і широкий масив громадських сил, які пішли б у лоно цього альянсу. Я просто не можу сьогодні ці імена великі називати, але такі сигнали подані.

Я думаю, зараз був найбільш пасивний момент консультацій, які були на рівні лідерів. Наступний крок – підготовка рамкових рішень. Я згоден, що рання осінь чи жовтень, звичайно, мають підвести фінал формування цього політичного об'єднання.

- А чи не здається вам, що в Україні консолідація демсил – це утопічна ідея в принципі?

- На жаль, ви праві. Я себе тішу тим, що якщо горити про перші 7-8 років, ми взагалі мали аморфну політичну систему. Демократичні засади були не востребувані і в політичному сенсі, і на державному рівні. Творилися партії у центрі, які формувалися на регіональних засадах, або на засадах економічних інтересів, і це продавалось як демократична ідея. Сама політична складова цих партій не стала грунтовно опрацьованим політичним продуктом. Мені складно вести дискусію, яка різниця між 4 християнським партіями, між декількома ліберальними, демократичними, соціал-демократичними партіями. Мені трудно про це говорити. Там відмінностей як правило у цілях і концепціях не буде, там будуть відмінності у міркуваннях маленьких вождів, приватного Его, корпоративних інтересів. Ці речі треба залишати перед тим, як сідати за консолідацію.

Ми дійсно маємо виносити тему консолідацію. Якщо це не відбудеться, ми будемо свідками такого політичного хаосу, свідками якого є сьогодні. Я переконаний, що учасників цього об'єднання предостатньо. Це складна дорога, складний діалог. Величезна дискусія йде, і чого я опасаюся – знаєте, таких домашніх ініціатив. Зберуться три партії і через декілька днів скажуть – ось ми робимо демократичний кристал, навколо якого треба консолідувати демократичні сили. І я кожну з них застерігаю – у вас не вистачає ані потужності, ані репутації, ані довіри до вас, щоб ви ініціювали такий кристал. Мова іде про широку засадничу ініціативу, яка б зібрала політичні, громадські сили, щоб авторство належало не одній силі, не одній якісь партій. Бо чи тільки це авторство прийде в одну силу – це перша дорога, щоб закопати цю ідею. Треба, щоб всі, хто знаходяться в демократичному спектрі, вважалися батьками цієї ідеї. Якщо вони говорять, що осінню [приєднаються] чи в грудні – це перша помилка, яка серйозно диверсифікує політичні сили. Нам треба на берегу домовитися, хто перепливає. Я раджу всім, з ким раджуся – ініціативу типу того, що вже є дві чи три партії, а всі інші ми добавимо – це простофільство, яке може зашкодити самому процесу консолідації.

- Відомо, що вас публічно підтримало декілька партій. Чи не відчуваєте ви себе зобов'язаним їм?

- Декілька партій запропонували мені політичне лідерство. Це навіть не ті партії, про які ви подумали. Але серед них є деякі з тих, які ви називали (тут ідеться про одне з попередніх запитань щодо блоку Аграрної партії, НДП і "Регіонів України" - УП).

Я з великою вдячністю сказав, що це велика честь і довіра, але мова іде про що. Якщо моя фігура може відігравати якусь консолідуючу роль, то ця консолідуюча роль буде вищою, якщо я не піду в жодну з цих партій. Тільки через об'єднання. Ми компроміси можемо знаходити. Повірте, раз політика – це мистецтво компромісів, то з цього треба починати. Жодна платформа не є ідеальною для того, щоб говорити про абсолют демократичних сил. Кожна політична сила має бут готовою для самопожертви.

- Ваша позиція щодо принципової безпартійності – тимчасова чи ви ніколи не збираєтеся вступати до партії?

- Якщо я піду сьогодні у членство до якоїсь політсили, я закінчусь як продукт консолідації. Якщо б була політична сила, увійшовши до якої, ти б посилював тему політичної консолідації, пропозиція була б абсолютно вірною. Коли сьогодні ми маємо 7–8 сил – демократичні, соціал-демократичні, трудові, народна, і ще багато, багато інших, і кожен жест до одної сили, він відразу відштовхує тему об'єдання. Але не виключено, що я зміню свою позицію у майбутньому.

- Чим має закінчитися консолідація демсил – єдиною партією або блоком?

- Сьогодні є відчуття, що блок був би кращою формою політичних сил. Сьогодні, формуючи блок, кожній силі треба знати свою квоту. Якщо хочете посилювати свою квоту в парламент – будь ласка, посилюйте ті форми впливу, що буде оцінюватися при розподілі квот. Це і фінансова підтримка, і інфраструктура, і відповідні засоби впливу, форми інформаційного впливу. Ця модель використовувалася у польської "Солідарності", коли декілька політичних сил були введені у політблок із відомими наперед місцем і вагою кожної із сил.

- Якій системі виборів ви віддаєте перевагу: пропорційній або мажоритарній?

- Пропорційній.

- А на парламентських виборах 2002 року чи будете балотуватися по мажоритарному округу?

- Буду.

- По якому?

- Думаю, це буде схід або центр.

- Після вашої відставки пішов з виконаної влади лише один закарпатський губернатор Балога, в той же час чи не всі міністри залишилися. Взагалі, чи варто говорити, що у вас була команда?

- Півтора роки тому на цю посаду мене покликав президент. При чому я вам можу відверто говорити, це були розмови не одного разу, і на мене справило тільки те, що президент сказав: "Просто мені нема кого рекомендувати. У мене немає лавки. Обставини такі сьогодні, Віктор, що ти маєш сьогодні іти. Обставини такі, які стосуються речей особливо важливих для України, де ти можеш бути корисним". Я повірив, повірив цьому кличу. І, знаєте, одне, що я говорив: "Леонід Данилович, для мене головне, щоб президент був зі мною". Одна репліка… Це не умова, а скоріше побажання, але побажання - це також м'яко сказано. Це набагато більше, ніж побажання. Що від мене вимагалося - експлуатація моїх професійних якостей, мого розуміння ситуації, мого часу, відданості справам України, трудолюбства – це питання не стояло.

Оце те, що мене змусило піти з посади глави Центробанку в уряд. Те, що відбулося потім... А, вибачте, у Марчука була команда? А у Пустовойтенка? А у Масола була команда? Так можна говорити про будь-якого прем'єра. У Валерія Павловича була команда з міністром економіки Сусловим – це команда чи не команда? Я умовно кажу. Самі коментуйте. Я не хотів, щоб ідеалізували саме поняття – ви вже дорослі люди і розумієте. Щоб у вас не було відчуття, що новий прем'єр несе у кишені 20 портфелів для міністрів, і бачить кожного міністра політично підтриманим, в тому числі і в адміністрації президента. Такого ніколи не було і ні з ким не буде. Це система противаг, система інтересів. Якщо якась моя кандидатура не влаштовує президента – я повинен з цим рахуватися? Повинен. Психологічно, навіть відкинути всі інші нюанси –чиїми порадами користується президент, чи я ближче до президента, чи мої аргументи спрацьовують на президента. Чи є сили, які більше і частіше [бувають у Кучми]. За кожним рішення стоїть системний інтерес.

Чим можна відрізнити ту команду, яка була в моєму уряді. Повірте, я про міністрів можу сказати більше, ніж будь-хто. Що відрізняло той стиль, який я пропагував у своєму уряді і який, я переконаний, також не буде змінений? Це публічність рішень. Я не хочу, щоб мене за це зараз почали критикувати, але я думаю, жоден уряд за одне засідання по 80-90 питань не розглядав. Жоден уряд, я переконаний. Прем'єр міг за день підписати 90 постанов. Але щоб 90 постанов розглянув уряд – я переконаний, такого в практиці не було. На веб-сайті перелік питань порядку денного, через день вони всі випущені. Всі постанови я підписую під час засідання. Любе питання. Хай 10 технічних питань – зачитуємо всі 10 питань. Все записуємо на плівку – не на ті 2 000 жучків, а офіційний секретар записує, і ви можете підняти картотеку будь-якого питання, по якому була дискусія. Ця публічність допомогла в чому? Якщо у когось була думка, яка могла бути непрозорою... Хоча своїм міністрам довіряв, я жодного міністра не хотів навчати як працювати на його ділянці роботи. Це його персональна відповідальність. Але моє завдання було дати таку мотивацію, щоб це не виглядало як приватна поведінка такого-то міністра, а щоб це виглядало як колективне рішення по тому чи іншому питанню. З Тігіпком [першу половину 2000 року працював міністром економіки в уряді Ющенка - УП] у мене були дуже серйозні розходження по бартеру. Як бартер обрізає систему державного бюджету! Я його тілесно не прийму. Ми сьогодні є урядовці, і ми розуміємо, що наша відповідальність іде перед любим українцем через наповнення бюджету. Тому будь-яка [негативна] модель має бути поламана. Люба.

Якщо [моє бачення] є складним для розуміння [міністрами], я переносив питання з уряду на уряд. Можете подивитися по приватизації трьох обленерго. Я готовий за кожну буковку відповісти цієї постанови. Але я чотири рази ставив. А ви мене кожного разу питали, як там, по обленерго, постанова прийнята. Що я вам, дорогенькі, скажу? Я почну пояснювати пресі, чому четвертий раз слухаємо? Встає міністр енергетики і виступає проти реструктуризації. Значить, не готовий міністр, не готове питання, щоб воно сьогодні пройшло. Переносиш на другий раз, на третій. На четвертий раз він сам руку підіймає: "Я за таку реструктурізацію, бо вона починається від держбюджету".

Ми абстрагувалися від тих помилок, які могли бути, коли уряд працює в заочній формі: на порядку денному 3-4 питання, збираються 400 чоловік у тому дубовому залі, а всі решта 80 питань підписуються [прем'єром]. Його ніхто не бачив, прийнято і все. Це багато спасло. Це серйозний елемент прозорості ,який я приніс з Центробанку. Поза правлінням там нічого не вирішувалося. І не заступник голови НБУ є провідна фігура, а провідна фігура в Банку є член правління. Дивишся всю класику – якщо ти член правління, цим все сказано. А якщо ти заступник якоїсь особи, то ти замішаєш особу, а це функція. Тому приблизно таку модель прозорого прийняття рішень ми запровадили в уряді. Нам багато попадало, що ми спочатку 30 питань за засідання приймали, потім дійшли до 90, і зараз це вже стало нормально. Через цю форму вдалося адаптувати сильні сторони кожного міністра. Наше засідання проводилося тільки серед членів уряду. Ми нікого більш не пускали. Це теж речі, які багато кого турбували: "Чому ми не там, ми не там?". Бо це засідання уряду, так воно і називається, і нам ніхто не потрібен, ми самі здатні прийняти рішення. Коли кожний міністр за засідання виступає по 15-20 разів, коли по кожному питанню виступає міністр, а не референт, то тоді вимога до кожного міністра по глибині питань зовсім інша стає. Кожний міністр має довести своїм колегам, що таке рішення –це його є рішення і він просить мандат на проведення такої політики. У такій конфігурації цей уряд був дуже корисний, і я думаю, що ці засади залишаться незалежно від того, хто там буде потім.

- Вікторе Андрійовичу, як ви ставитеся до запровадження посад держсекретарів?

- Відверто – двояко. З одного боку – це логіка, яка почалася розроблятися в стінах нашого уряду. І як проект указ народився – не в такій формі – у нас. Логіка була така. Зараз ми маємо надполітичний уряд. Уряд підбирався роками, в тому числі в 1999-2000 роках, не з точки зору політичного вибору. Я не кажу, що це добре. Це факт. Логіка була така – якщо ми йдемо до формування уряду на політичних засадах, тоді система держсекретарів – це хороший амортизатор. Якщо уряд ми залишаємо аполітичним і вводимо систему держсекретарів, це може призвести до узурпації влади. Або до неефективної її експлуатації. Якщо ми розглядаємо цю модель з точки зору політизації влади, політичного підбору міністрів – якщо ця дія відбудеться в майбутні роки, то вона була б синхронна і адекватна до такого стилю і принципу підбора. Зараз складається враження, що ідея, яка формувалася під таким кутом зору, трошки випереджена самим рішенням, бо політичної структури немає, але конфігурація уряду вже приймається. Один той самий принцип на різних зрізах приймається по різному.

- Які взагалі вас зараз відносини з президентом. Чи пропонував він вам роботу?

- Була, була розмова, в тому числі і про роботу. Був обговорений ряд питань. Я попросив Леонід Даниловича – поки з урядом питання не вирішено, мені було б некоректно, якби я приймав якісь варіанти. Були певні конкретні речі в цій розмові. Давайте, декілька тижнів зачекаємо – щоб упорядкувалася робота в уряді, був сформований уряд, я закінчу лікування і там поговоримо.

Про це була розмова в день призначення Анатолія Кириловича, коли я попросив, щоб ми разом переговорили з президентом. І моя мета, і мета Анатолія Кириловича була один раз показати, що уряд, який був, і уряд, який пішов – це нормальні люди, що вони можуть [демократично передати один одному повноваження]. Це ж не питання моїх стосунків до цієї людини, це питання вищих державних інституцій, ми повинні ввести процедури, щоб люди могли розуміти, що це [Ющенко і Кінах] – люди, які можуть дивитися один одному у вічі, посміхнутися, привітати з призначенням, передати справи по акту здав-прийняв. Щоб не робити з відставки трагедію. Тому було прохання провести цей день публічно.

Я скажу примітивну річ, але це велика честь – працювати в українському уряді. Ти знаєш, що приклався до творіння нової історії України. А коли почали прощатися, і обмінюватися з радниками, міністрами знаками уваги, то мені було приємно... На деяких подарунках було написано "Від прем'єра", а мені говорили: "Треба було написати: "Від прем'єра Ющенка".

Я продемонстрував тип відносин, який можна успадкувати і Анатолію Кириловичу. По відношенню до нього я щиро поступив і навіть деякі епізоди, які мене пов'язували з фігурою Кінаха, я йому розказав.

- А те, що більшість команди залишилась, то це два висновки – значить, команда була, в тому розумінні, яким я його побачив, що це фахові люди. І що ніяка псевдокоаліція, про яку довго, мучітєльно говорили, звичайно, не з'явилась і не могла з'явитися. Це просто зриває маски. Також легко коментувати завдання, яке було – претензії були не до уряду або деяких міністрів, чи не тому, що немає коаліції, а задача стояла по прем'єру, і не більше. І задача виконана.

- Чи вважатимете ви за честь для себе працювати, наприклад, в адміністрації президента?

- Мені легко буде відповідати на запитання такого плану після того, як я зважу всі пропозиції, які є сьогодні. З точки зору політичного бачення – це питання треба відкласти до розмови з самим Леонідом Даниловичем. Хоча засади, які були, такі і залишаються. Мені повірте, не диктували постанови і протоколи, хоча спроби були. У фаховому плані я можу розглядати пропозиції виключно з тих принципів, на яких я стояв.

- Скільки ви особисто писали заяв про відставку за власним бажанням?

- Декілька. Менше, ніж сам Леонід Данилович – він казав, що 5. Коли я знав, що несправедлива оцінка по роботі уряду, тільки тому, що у нас немає засобів інформації, що у нас немає впливу, за нами немає політичної сили, бо ми йшли як фахівці. Коли цих фахівців штовхають на глину. Коли починають перевіряти кількість вугілля чи який рівень оплати, чи взагалі, що уряд щось жартує зі статистикою. Я цю школу мужності по статистиці пройшов у банку, причому задовго до Центрального банку. Я переконаний, що у любому державному інституті треба вести себе чесно. Я жодного разу з Держкомстатом не говорив щодо жодного показника. У мене була така розмова – щоб я, президент і спікер парламенту мали цифри у той же день, коли закінчився підрахунок.

- Ви сказали нам, що головною умовою для вас при призначенні на посаду прем'єра було знати, чи буде з вами президент. Узимку, після загострення політичної кризи, після початку касетного скандалу, після арешту вашого екс-заступника чи було у вас бажання відмовитися від такої підтримки?

- Ну, я вам скажу по моделі. Навіть в теорії неможливо прем'єр-міністру в цій конструкції, яку ми маємо в українській виконавчій владі, неможливо не проводити політику президента. В самому механізмі закладено система масштабних стосунків. Знаючи ці всі особливості і розуміючи, що проблеми, які стояли перед Україною, особливо в час, коли я був в уряді, безумовно, вимагали підтримки президента. Президент – це виключно активна фігура у роботі виконавчої влади.

Багато разів боляче було. Я, як ранима людина, і в ці владі мене ніколи не тішило... Президент розуміє, що я жодного разу його не зрадив. Це відверта позиція. Я виходив з того, що це рішення, які приймає президент, подобається воно чи ні. Це не рішення громадянина, це рішення президента. Це рішення іншої мірки. Гармонія між прем'єром і президентом повинна бути.

Нас різнили роки, інший вік, з точки зору школи виховання, з точки зору сільської моралі. Для мене старша людина – цим багато що сказано. Я відверто хотів би сказати, що я не можу дивитися президенту в очі, що чесно, по християнські, що... Я знаю, що моє слово занадто важливе в публічному, громадському потоці думок, що воно не може бити кинуте просте на певних відчуттях.

Тема дуже моральна, дуже важлива, яка зачіпає долі дуже багатьох людей. Це чийсь синок, це чиясь трагедія. Я не мав ставити візію з цього питання. З однієї сторони, це позиція, я на якій я стояв – це трагедія, яка з кожним місяцем буде мати все менше і менше суспільної уваги. І по спадаючій траєкторії воно матиме менший резонанс. По другій стороні – є юридичний процес. Я в цьому питанні не фахівець, я не знаю, наскільки той чи інший сценарій співпадає з [дійсністю]. Моя позиція така: президент мав запропонувати всім сторонам, які мають участь у цьому скандалі, принцип публічності, прозорості по кожному сценарію. Я не допускаю, що президент міг дати таке розпорядження. Після тих слів, коли Леонід Данилович сказав, що він готовий на Біблії поклястися. Можливо, це трагедія моя, чи драма моя. Але я керувався і керуюся такими речами – коли президент говорить, що "на Біблії", то для мене це зміст.