Фехтування на хрестах переноситься. А візит Папи, слава Богу, ні
П'ятниця, 22 червня 2001, 19:46
За два дні до візиту в Україну Папи Римського Іоанна Павла 11 лідер Союзу православних братств УПЦ (звісно, Московського патріархату) Валентин Лук'янік увечері на всіх телеканалах повідомив, що 22 червня в Києво-Печерській Лаврі буде встановлено пам'ятного хреста за православними, вбитими католиками. Зрозуміло, що це ще мав бути і протест проти візиту понтифіка. Я зранку пішов подивитися. І, скажу вам, не пожалкував: картина протестів, спілкування з охороною Лаври та отримана з вуст священників інформація виявилися вартими того.
Акцію було призначено на 9-ту годину ранку. Але і о 10 годині перед відреставрованим Успенським собором на території Лаврського заповідника зібралася тільки невелика купка людей з хоругвами. Інші тільки поволі починали підтягуватися. Ні Лук'яніка, ні якихось інших вождів протестантів не видно, але активісти вже поглядами шикують лави соратників. Якось невловимо відчувається певна організація акції, але люди говорять, що добиралися до Лаври громадським транспортом. І тому віриться, що серед них – скромно вдягнутих, із господарськими сумками і якимись клунками в руках – є не тільки приплачені з архієрейської казни чи з іншого джерела активісти, а прості вірні, яким таки довели, що до Києва має приїхати "предтеча Антихриста", а за їх спинами хтось збирається "продати святу Русь католикам". А поруч екскурсоводи проводять звичайні екскурсії для іноземців. Ті на демонстрантів уваги взагалі не звертають – їх більше цікавлять антикварні та сувенірні лавки.
Цікава й така картина: життя триває й тут, а отже, кому - Богове, кому – житейське. Малолітній жебрак-профі за звичкою простягнув руку до жіночки з сумкою. Та дістала й подала шмат хліба та огірок. Спантеличений жебрачок взяв "дари" і негайно передав їх старій бомжиці. Та взяла залюбки – буде чим чарчину закинути. А малий жебрачок, жалісливо-звично кривившись, метнувся до групи іноземців, що виходили з магазинчика. Але тут стався, по-їхньому, облом: іноземці, як і годиться, вдали, що не зрозуміли, чого від них хочуть.
Повільно натовп зростав. Якісь жіночки почали співати щось релігійне, жалібне та піднесене, і мелодія сумно обвиває лубочно розцяцькований собор, гаснучи десь між куполами. Більш-менш тихо доти, доки таки не з'являється нарешті Лук'янік і не починає командувати, шикуючи людей у щось схоже на колону. Про пам'ятний хрест поки що не йдеться, але про загиблих згадують. У день шістдесятиліття початку Великої Вітчизняної війни в пам'ять про всіх загиблих на ній солдатів вірні збираються тричі обійти Успенський собор хресним ходом під канон "При нападі ворога-супостата". І це супротиву не викликає.
Як там далі все відбулося, подивитися не вдалося, бо треба були йти на оголошену теж зарані прес-конференцію керівника справами УПЦ-МП владики Митрофана. І от на ній від величності моменту нічого не залишилося. Доки досить велика купа українських та іноземних журналістів довго блукала від одного лаврського корпусу до іншого, а потім знову до митрополитської канцелярії і від неї знову до корпусів, активність демонстрували тільки лаврські охоронці. Дебелі і вгодовані, мабуть, на служінні Богові, дядьки з бейджиками і чомусь наручниками, щоб не нудьгувати, просто-напросто заборонили телеоператору московського "Рейтера" знімати краєвиди Лаври, бо в нього бачте, не було письмового благословення. А тих, хто міг би його дати, чи хоча б пояснити охоронцям, що Лавра – це загальноукраїнське надбання і його красу і велич можна і треба фільмувати і показувати скрізь, не було. Мало того, деякі з них, кого вдавалося зупинити, щоб розпитати, що, власне, відбувається, переговорювалися між собою по мобілках, але довго так і не могли нічого путнього сказати.
Коли нарешті вдалося знайти місце прес-конференції, з'ясувалося, що владика Митрофан у цей час… дає прес-конференцію в УНІАНі. Разом з Лук'яніком розповідає, який Папа Римський поганий, бо не слухає Блаженнішого митрополита Київського та всієї України Володимира (Сабодана). Чекати на владику довелося майже годину. Але вразило інше. Коли журналісти почали обурюватися запізненням, їм сказали: "Свого Ющенка ви можете чекати годинами, і тут почекаєте".
Так от, шановні в рясах і в келіях, і без них, а в штанцях від Версаче у "високих" будинках, якщо ви хочете бути пристойними людьми і, принаймні, хоч на вигляд вихованими, то маєте зрозуміти, що Бога за бороду ви ще не схопили. Ні сан, ні висока посада не дає права владикам, депутатам, прем'єрам і навіть президентові по-хамськи ставитися чи то до журналістів, чи то до будь-кого іншого. Навіть якщо до вас Папа приїжджає, а одним з вас це не подобається. Але це, як мовиться, ремарка, творчий відступ. Бо дуже жаль, що у нас і "Божі люди" дуже швидко перейняли звички зарозумілих політиканів. Хамство, як відомо, що чиновницьке, що "святе" священицьке, не перестає бути хамством. І Бог, мені здається, це має бачити…
Проте владика Митрофан нарешті з'явився. І словами довів, що Бог таки, може, й бачить усе, але чомусь спокійно спостерігає, як його слуги ним же й приторговують, клянучись тим, хто його більше любить і як саме це робить.
Владика спочатку нібито почав "за здравіє": розповів, що керівництво УПЦ-МП звернулося до своїх вірних із закликом під час візиту понтифіка "не організовувати провокаційних дій протесту". Але на цьому "здравіє" і скінчилося. Почався "за упокой". Причому і релігійний, і політичний. Владика Митрофан розповів, що коли Папа спробує відвідати Лавру чи собор Святої Софії, то православні УПЦ-МП і покажуть, на що здатні. "Ми влаштуємо молитовні стояння і всенощні бдіння біля врат Київо-Печерської Лаври і Святої Софії, бо це наші святині", - сказав священник.
А отець Митрофан розповів, що Папі в Україні все-таки не поталанило. За його словами, приїзд Папи готувався за принципом "хто проти візиту, той проти України", а отже, зустріч понтифіка з предстоятелем УПЦ-МП митрополитом Володимиром (Сабоданом) неможлива ані в Києві, ані деінде в світі. Це по-перше.
По-друге, візит став "причиною шельмування нашої церкви у більшості українських ЗМІ", це викликало різне ставлення до візиту, а отже, він не "не стане візитом миру, спокою. Згоди і братерства, як про це говорять". По-третє, візит спричинить подальший розкол православ'я, бо вже намітилося єднання і зближення українських греко-католиків, вірних УПЦ Київського патріархату (УПЦ-КП) та Української автокефальної церкви (УАПЦ) з праворадикальною партією УНА-УНСО. А це, на думку владики Митрофана, свідчить, що "заплановане просування католицизму на Схід та Південь України", а "перед уніатами поставлене завдання довести, що уніатство – це віра всього українського народу, а не тільки трьох областей Галичини".
І, нарешті, по-четверте, Папа зустрінеться з керівником УПЦ-КП патріархом Філаретом (Денисенком) та керівниками УАПЦ. А владика Філарет, за словами отця Митрофана, тому й підтримує візит Папи, що сподівається, що зустріч з понтифіком "виведе його з тієї ізоляції, до якої його відкинув Московський патріархат". Владика Митрофан при цьому звично назвав дві інші православні українські церкви "розкольниками", а патріарха Філарета "розстригою". І, звісно, знову наголосив, що це саме візит Папи сприятиме поглибленню розколу між православними.
Із цим усім, звісно, сперечатися важко, бо воно є проявом всебічної і багатогранної спекуляції кожною із сторін на цьому візиті. З боку УПЦ-МП є спекуляція хоча б уже в тому, що безапеляційно сказаному владикою Митрофаном вірить дуже багато людей, налаштованих непримиренно. УПЦ-МП, захищаючи свої інтереси та інтереси РПЦ в Москві, елементарно використовує релігійні почуття своїх православних вірних. У поєднанні з їхнім важким щоденним життям їм так легко нав'язати будь-який образ ворога. А тут Папа "підвернувся", і можна людськими натовпами нагадати владі про себе. "Візит не принесе добра ні країні, ні народові, ні президентові", - віщував владика Митрофан.
З боку УПЦ-КП та УАПЦ справді гріх не скористатися візитом Папи і не спробувати в такий спосіб "легітимізуватися": все-таки Папа Римський не часто приїжджає і не зустрічається аби з ким. Однак, справедливості заради, все-таки варто зазначити, що ці дві православні церкви можна зрозуміти. Вони вдаються до допомоги Папи, бо об'єднанню з УПЦ-МП в єдину українську православну помісну церкву заважає саме непримиренна позиція останньої. І владика Митрофан, по-різному обзиваючись, це яскраво підтвердив.
Схожа на позицію УПЦ-КП та УАПЦ позиція українського режиму та його персонального уособлення – президента і одночасно "демократичного" фахівця з торгівлі журналістами Леоніда Кучми. Йому теж конче потрібно "відмитися" в очах світового співтовариства, демонструвати, що він – "гарант політичної стабільності та незворотності ринкових реформ". І одна справа, коли це в обмін на об'єкти української власності чи то просто з ввічливості говорять Путін з Лукашенком, чи навіть американці зі шведами. І друга – коли це зробить Папа Римський Іоанн Павло Другий. Саме тому, що Кучма хоче бути в очах Папи гостинним господарем ситуації в країні, схоже, міліція з подачі влади й доводить до абсурду заходи безпеки понтифіка, викликаючи роздратування і киян, і львів'ян усілякими дебільними заборонами. А в УПЦ-МП, як підтвердив владика Митрофан, з цього, звісно, радіють: мовляв, дивіться, православні, до чого вас Папа довів…
Хоче під час цього візиту розв'язати свої проблеми і керівництво Української греко-католицької церкви (УГКЦ). Принаймні, під візит таки вдалося в Києві у мера Омельченка "вибити" на Русанівці площу під кафедральний собор для своєї церкви. І чим це не привід для того, щоб інших церковників, як по-просту мовиться, "жаба давила"…
А кому в цій ситуації, здається, найважче, так це простим вірним римо- і греко-католикам. До них приїжджає верховний керівник їхньої церкви, шанована і знана у всьому світі людина, філософ і гуманіст, і робить це так, як робиться у всьому світі і у всіх країнах світу цим пишаються чи, принаймні, демонструють цивілізоване ставлення. Але в Україні їх звинувачують у тому, що вони хочуть когось "обернути на католицизм" чи заграбати чиїсь канонічні території. І навряд чи варто, мабуть, говорити, що таке ставлення до Папи з боку інших "братів-християн" – це не дуже гарна основа для міжцерковного миру.
І все-таки і в Україні є ще здоровий глузд. Я запитав владику Митрофана, чи поставили вони згаданого вище хреста, і чи не буде це схоже на фехтування на хрестах, якщо й католики поставлять хрест пам'яті католикам, загиблим від православних? Владика відповів, що такого хреста вони ще не поставили, хоча й обговорюють таку можливість. А від католиків про таку ідею ніхто, здається, й не чув. Отже, може й пронесе…
… Однак у цій ситуації нелегко буде й Папі. Він на собі відчує, що таке сучасна Україна. Хоча й, звичайно, не так, як це відчувають українці щодня. І хто після цього скаже, що папа Римський – не мужня людина…
Акцію було призначено на 9-ту годину ранку. Але і о 10 годині перед відреставрованим Успенським собором на території Лаврського заповідника зібралася тільки невелика купка людей з хоругвами. Інші тільки поволі починали підтягуватися. Ні Лук'яніка, ні якихось інших вождів протестантів не видно, але активісти вже поглядами шикують лави соратників. Якось невловимо відчувається певна організація акції, але люди говорять, що добиралися до Лаври громадським транспортом. І тому віриться, що серед них – скромно вдягнутих, із господарськими сумками і якимись клунками в руках – є не тільки приплачені з архієрейської казни чи з іншого джерела активісти, а прості вірні, яким таки довели, що до Києва має приїхати "предтеча Антихриста", а за їх спинами хтось збирається "продати святу Русь католикам". А поруч екскурсоводи проводять звичайні екскурсії для іноземців. Ті на демонстрантів уваги взагалі не звертають – їх більше цікавлять антикварні та сувенірні лавки.
Цікава й така картина: життя триває й тут, а отже, кому - Богове, кому – житейське. Малолітній жебрак-профі за звичкою простягнув руку до жіночки з сумкою. Та дістала й подала шмат хліба та огірок. Спантеличений жебрачок взяв "дари" і негайно передав їх старій бомжиці. Та взяла залюбки – буде чим чарчину закинути. А малий жебрачок, жалісливо-звично кривившись, метнувся до групи іноземців, що виходили з магазинчика. Але тут стався, по-їхньому, облом: іноземці, як і годиться, вдали, що не зрозуміли, чого від них хочуть.
Повільно натовп зростав. Якісь жіночки почали співати щось релігійне, жалібне та піднесене, і мелодія сумно обвиває лубочно розцяцькований собор, гаснучи десь між куполами. Більш-менш тихо доти, доки таки не з'являється нарешті Лук'янік і не починає командувати, шикуючи людей у щось схоже на колону. Про пам'ятний хрест поки що не йдеться, але про загиблих згадують. У день шістдесятиліття початку Великої Вітчизняної війни в пам'ять про всіх загиблих на ній солдатів вірні збираються тричі обійти Успенський собор хресним ходом під канон "При нападі ворога-супостата". І це супротиву не викликає.
Як там далі все відбулося, подивитися не вдалося, бо треба були йти на оголошену теж зарані прес-конференцію керівника справами УПЦ-МП владики Митрофана. І от на ній від величності моменту нічого не залишилося. Доки досить велика купа українських та іноземних журналістів довго блукала від одного лаврського корпусу до іншого, а потім знову до митрополитської канцелярії і від неї знову до корпусів, активність демонстрували тільки лаврські охоронці. Дебелі і вгодовані, мабуть, на служінні Богові, дядьки з бейджиками і чомусь наручниками, щоб не нудьгувати, просто-напросто заборонили телеоператору московського "Рейтера" знімати краєвиди Лаври, бо в нього бачте, не було письмового благословення. А тих, хто міг би його дати, чи хоча б пояснити охоронцям, що Лавра – це загальноукраїнське надбання і його красу і велич можна і треба фільмувати і показувати скрізь, не було. Мало того, деякі з них, кого вдавалося зупинити, щоб розпитати, що, власне, відбувається, переговорювалися між собою по мобілках, але довго так і не могли нічого путнього сказати.
Коли нарешті вдалося знайти місце прес-конференції, з'ясувалося, що владика Митрофан у цей час… дає прес-конференцію в УНІАНі. Разом з Лук'яніком розповідає, який Папа Римський поганий, бо не слухає Блаженнішого митрополита Київського та всієї України Володимира (Сабодана). Чекати на владику довелося майже годину. Але вразило інше. Коли журналісти почали обурюватися запізненням, їм сказали: "Свого Ющенка ви можете чекати годинами, і тут почекаєте".
Так от, шановні в рясах і в келіях, і без них, а в штанцях від Версаче у "високих" будинках, якщо ви хочете бути пристойними людьми і, принаймні, хоч на вигляд вихованими, то маєте зрозуміти, що Бога за бороду ви ще не схопили. Ні сан, ні висока посада не дає права владикам, депутатам, прем'єрам і навіть президентові по-хамськи ставитися чи то до журналістів, чи то до будь-кого іншого. Навіть якщо до вас Папа приїжджає, а одним з вас це не подобається. Але це, як мовиться, ремарка, творчий відступ. Бо дуже жаль, що у нас і "Божі люди" дуже швидко перейняли звички зарозумілих політиканів. Хамство, як відомо, що чиновницьке, що "святе" священицьке, не перестає бути хамством. І Бог, мені здається, це має бачити…
Проте владика Митрофан нарешті з'явився. І словами довів, що Бог таки, може, й бачить усе, але чомусь спокійно спостерігає, як його слуги ним же й приторговують, клянучись тим, хто його більше любить і як саме це робить.
Владика спочатку нібито почав "за здравіє": розповів, що керівництво УПЦ-МП звернулося до своїх вірних із закликом під час візиту понтифіка "не організовувати провокаційних дій протесту". Але на цьому "здравіє" і скінчилося. Почався "за упокой". Причому і релігійний, і політичний. Владика Митрофан розповів, що коли Папа спробує відвідати Лавру чи собор Святої Софії, то православні УПЦ-МП і покажуть, на що здатні. "Ми влаштуємо молитовні стояння і всенощні бдіння біля врат Київо-Печерської Лаври і Святої Софії, бо це наші святині", - сказав священник.
А отець Митрофан розповів, що Папі в Україні все-таки не поталанило. За його словами, приїзд Папи готувався за принципом "хто проти візиту, той проти України", а отже, зустріч понтифіка з предстоятелем УПЦ-МП митрополитом Володимиром (Сабоданом) неможлива ані в Києві, ані деінде в світі. Це по-перше.
По-друге, візит став "причиною шельмування нашої церкви у більшості українських ЗМІ", це викликало різне ставлення до візиту, а отже, він не "не стане візитом миру, спокою. Згоди і братерства, як про це говорять". По-третє, візит спричинить подальший розкол православ'я, бо вже намітилося єднання і зближення українських греко-католиків, вірних УПЦ Київського патріархату (УПЦ-КП) та Української автокефальної церкви (УАПЦ) з праворадикальною партією УНА-УНСО. А це, на думку владики Митрофана, свідчить, що "заплановане просування католицизму на Схід та Південь України", а "перед уніатами поставлене завдання довести, що уніатство – це віра всього українського народу, а не тільки трьох областей Галичини".
І, нарешті, по-четверте, Папа зустрінеться з керівником УПЦ-КП патріархом Філаретом (Денисенком) та керівниками УАПЦ. А владика Філарет, за словами отця Митрофана, тому й підтримує візит Папи, що сподівається, що зустріч з понтифіком "виведе його з тієї ізоляції, до якої його відкинув Московський патріархат". Владика Митрофан при цьому звично назвав дві інші православні українські церкви "розкольниками", а патріарха Філарета "розстригою". І, звісно, знову наголосив, що це саме візит Папи сприятиме поглибленню розколу між православними.
Із цим усім, звісно, сперечатися важко, бо воно є проявом всебічної і багатогранної спекуляції кожною із сторін на цьому візиті. З боку УПЦ-МП є спекуляція хоча б уже в тому, що безапеляційно сказаному владикою Митрофаном вірить дуже багато людей, налаштованих непримиренно. УПЦ-МП, захищаючи свої інтереси та інтереси РПЦ в Москві, елементарно використовує релігійні почуття своїх православних вірних. У поєднанні з їхнім важким щоденним життям їм так легко нав'язати будь-який образ ворога. А тут Папа "підвернувся", і можна людськими натовпами нагадати владі про себе. "Візит не принесе добра ні країні, ні народові, ні президентові", - віщував владика Митрофан.
З боку УПЦ-КП та УАПЦ справді гріх не скористатися візитом Папи і не спробувати в такий спосіб "легітимізуватися": все-таки Папа Римський не часто приїжджає і не зустрічається аби з ким. Однак, справедливості заради, все-таки варто зазначити, що ці дві православні церкви можна зрозуміти. Вони вдаються до допомоги Папи, бо об'єднанню з УПЦ-МП в єдину українську православну помісну церкву заважає саме непримиренна позиція останньої. І владика Митрофан, по-різному обзиваючись, це яскраво підтвердив.
Схожа на позицію УПЦ-КП та УАПЦ позиція українського режиму та його персонального уособлення – президента і одночасно "демократичного" фахівця з торгівлі журналістами Леоніда Кучми. Йому теж конче потрібно "відмитися" в очах світового співтовариства, демонструвати, що він – "гарант політичної стабільності та незворотності ринкових реформ". І одна справа, коли це в обмін на об'єкти української власності чи то просто з ввічливості говорять Путін з Лукашенком, чи навіть американці зі шведами. І друга – коли це зробить Папа Римський Іоанн Павло Другий. Саме тому, що Кучма хоче бути в очах Папи гостинним господарем ситуації в країні, схоже, міліція з подачі влади й доводить до абсурду заходи безпеки понтифіка, викликаючи роздратування і киян, і львів'ян усілякими дебільними заборонами. А в УПЦ-МП, як підтвердив владика Митрофан, з цього, звісно, радіють: мовляв, дивіться, православні, до чого вас Папа довів…
Хоче під час цього візиту розв'язати свої проблеми і керівництво Української греко-католицької церкви (УГКЦ). Принаймні, під візит таки вдалося в Києві у мера Омельченка "вибити" на Русанівці площу під кафедральний собор для своєї церкви. І чим це не привід для того, щоб інших церковників, як по-просту мовиться, "жаба давила"…
А кому в цій ситуації, здається, найважче, так це простим вірним римо- і греко-католикам. До них приїжджає верховний керівник їхньої церкви, шанована і знана у всьому світі людина, філософ і гуманіст, і робить це так, як робиться у всьому світі і у всіх країнах світу цим пишаються чи, принаймні, демонструють цивілізоване ставлення. Але в Україні їх звинувачують у тому, що вони хочуть когось "обернути на католицизм" чи заграбати чиїсь канонічні території. І навряд чи варто, мабуть, говорити, що таке ставлення до Папи з боку інших "братів-християн" – це не дуже гарна основа для міжцерковного миру.
І все-таки і в Україні є ще здоровий глузд. Я запитав владику Митрофана, чи поставили вони згаданого вище хреста, і чи не буде це схоже на фехтування на хрестах, якщо й католики поставлять хрест пам'яті католикам, загиблим від православних? Владика відповів, що такого хреста вони ще не поставили, хоча й обговорюють таку можливість. А від католиків про таку ідею ніхто, здається, й не чув. Отже, може й пронесе…
… Однак у цій ситуації нелегко буде й Папі. Він на собі відчує, що таке сучасна Україна. Хоча й, звичайно, не так, як це відчувають українці щодня. І хто після цього скаже, що папа Римський – не мужня людина…
