Аналіз ситуації "після Ющенка"
П'ятниця, 4 травня 2001, 10:24
Падіння найефективнішого уряду за часи незалежності підмиває репутацію країни серед західних інвесторів і кредиторів, послаблює перспективи конституційної реформи з посилення інституту президентства. Воно призвело до об'єднання раніше розрізненої опозиції проти президента. Коаліція, яка скинула Ющенко, буде боротися за узгодження нового прем'єра.
Голосування щодо Ющенка підтвердило розділення політичних сил країни на три основні сили: комуністи, правоцентристи демократи і ідеологічно аморфні групи, що представляють інтереси олігархів і союзників Кучми. Ющенка скинула коаліція комуністів і олігархічних груп.
По-перше, тому, що комуністи завжди були опозиційно налаштовані проти про-західної політики Ющенка. Олігархи ж страждали протягом кількох місяців від економічних збитків через реформи в енергетичному секторі, які проводила Юлія Тимошенко. Тимошенко і колишній прем'єр Павло Лазаренко – єдині олігархи, які були в опозиції до Кучми, обидва останнім часом зіткнулися з судовим переслідуванням. А олігархічні групи підтримали комуністів в голосуванні після того, як Ющенко відмовився включити представників олігархів до уряду.
Відносини між президентом і прем'єром. Нарівні з тертям між Ющенком і олігархами через реформування енергетичного сектора, помітні успіхи прем'єра привели до його тертя з Кучмою. Президенту не подобалося, що його постійному союзнику Валерію Пустовойтенку, який був прем'єром між 1997 і 1999, не приписували успіхи за минулі роки. Дійсно, Ющенко постійно звинувачував попередній уряд в некомпетентності, зокрема, в нарощуванні майже 2 мільярдних боргів за пенсіями і зарплатами. Контрольоване Кучмою державне телебачення у відповідь атакувало Ющенка, поставивши під сумнів його досягнення. Атаки посилилися після того, як США надали притулок Миколі Мельниченку. Держтелебачення почало першу широкомасштабну антиамериканську кампанію. Вашингтон звинуватили в тому, що він використовує Мельниченка з метою скинути Кучму і поставити на його місце Ющенка. Прем'єр ніби також був в цю справу залучений, і йому дісталося, наприклад, за те, що його дружина – громадянка США.
Не дивлячись на конкуренцію між Кучмою і Ющенком, найбільш популярним політиком в країні, прем'єр був необхідний президенту. Ці переваги зараз втрачені:
- Раніше завдяки Ющенку у Заходу складалося враження, що Київ залишається на шляху реформ, що було принципово для поновлення міжнародних кредитів. Рішення Вашингтона надати політичний притулок Мельниченку підкреслює зниження статусу України – має бути скорочення допомоги.
- Він гарантував єдність нелівої більшості в парламенті, що було важливо для Кучми і для його планів щодо зміни Конституції для посиленню президентства. Зараз імплементація таких змін вже неможлива.
- Ющенко раніше розділяв анти-кучмістські фракції, окремі частини опозиції займали пасивну позицію, поки Ющенко знаходилося на посаді. Розділення в таборі анти-кучмістів зараз усунене.
Хто прийде на посаду прем'єра. Кучма продовжить боротьбу за затвердження нового прем'єра. Олігархи і комуністи, які об'єднали сили для зміщення Ющенка, не єдині і не дійдуть згоди щодо єдиного кандидата. У олігархів немає 226 голосів, необхідних для затвердження прем'єра, максимум, що вони можуть набрати – лояльність 140 депутатів. Комуністи мають 120 місць в парламенті, і лідер комуністів Петро Симоненко сказав 1 травня, що його партія назве свого кандидата. Хоч, більш ймовірно, що партія зажадає місця в уряді в обмін на підтримку кандидата на посаду прем'єра від олігархів. 100 правоцентристів, антикучмістів не будуть підтримувати жодного з кандидатів. Існує три вірогідних сценарії:
1. Країна впаде в політичний параліч і не зможе сформувати уряд до парламентських виборів в березні майбутнього року. Згідно з Конституцією, Ющенко буде залишатися прем'єром протягом 60 днів після голосування про недовіру. За чутками, Кучма міг просити його продовжувати залишатися на посаді довше, але Ющенко відмовився. Крім того, він дав зрозуміти, що хоче залишити посаду якнайшвидше.
2. Олігархи, які глибоко розділені і жахливо конкурують між собою, об'єднуються і купують підтримку інших сил для затвердження свого прем'єра. Для олігархів перемога на парламентських виборах край важлива для їх ділових інтересів, і їх виборні перспективи можуть бути підвищені за рахунок численних переваг, якими володіють посадові особи напередодні виборів. Тому, можливо, або віце-спікер парламенту і лідер СДПУ(о) Віктор Медведчук, або лідер Трудової партії Сергій Тігіпко може стати прем'єром. Тігіпко працював в уряді Пустовойтенка, і дуже недовго в уряді Ющенка, має певну підтримку в США як "реформатор". У Медведчука немає таких переваг, а його президентські амбіції лякають інші олігархічні групи.
3. Кучма може запропонувати компромісну кандидатуру, прийнятну для комуністів і олігархів. Не дивлячись на можливість вибрати невідомого політика, лідирують два претенденти – Микола Азаров, глава нової партії регіонів, і київський мер Григорій (так в оригіналі – УП) Омельченко. У Азарова можуть виникнути складності з призначенням, оскільки, враховуючи його діяльність на посаді голови податкової адміністрації, це означає, що на посту прем'єра він буде займати найвпливовішу позицію на виборах 2002 року. Навряд чи він отримає підтримку олігархів, хоч його Донбаське минуле може заспокоїти комуністів.
Який вибір. В наслідок зміщення уряду Ющенка неліва парламентська більшість – наріжний камінь економічного прогресу в минулому році – пропала. Це прояснило вибір, з яким зіткнеться електорат на майбутніх виборах:
1. Комуністи. Комуністичні партії (їх декілька) будуть боротися за перемогу на виборах, якої досягли їх колеги нещодавно в Молдові, і запропонують декілька схожих політичних програм – конституційна реформа зі створення парламентської республіки, затвердження російської мови державною, реінтеграція з колишніми слов'янськими республіками на базі союзу, подібного союзу Росії і Білорусії.
2. Правоцентристи. Ющенко зараз об'єднав правоцентристських демократів, включаючи Рух і партію Тимошенко "Батьківщина". Ці суб'єкти формують основу антикучмівського руху. Ющенко спробує об'єднати розрізнену опозицію в демократично блок до виборів 2002 року. Ющенко виступає проти того, щоб блок об'єднувався проти кого б то не було, але, зрозуміло, що його будуть підтримувати ті сили, які опозиційні по відношенню до Кучми і олігархів, а також до комуністів.
3. Олігархічний сили. Третя група – найбільш аморфна і включає партії, назви яких не відображають їх програми або ідеологій. Це такі, як Об'єднані соціал-демократи, Зелені, Демсоюз, Регіони України, Трудова партія і Яблуко. Всі вони голосували з комуністами проти Ющенка. Хоч олігархи і Кучма офіційно підтримують "реформи" – частіше за все, коли мають справу із західними урядами і міжнародними організаціями – вони віддають перевагу політико-економічній моделі, середній між радянською командно-адміністративною системою і ринковою економікою. При такій системі бізнес-інтереси переплітаються з інтересами влади. Така корпоративна модель має на увазі домінування політичної сфери шляхом контролю і маніпулювання ЗМІ, громадянським суспільством і політичними партіями.
Висновок. Поки не ясно, яка форма уряду буде в країні перед виборами 2002 року, але точно, що він буде менш реформаторським, ніж уряд, який іде. Оскільки неліва парламентська більшість остаточно зруйнована, електорат зараз стикається з таким вибором в 2002 році – інтеграція в радянському стилі, олігархічним корпоратизм або політика, орієнтована на ринок.
Голосування щодо Ющенка підтвердило розділення політичних сил країни на три основні сили: комуністи, правоцентристи демократи і ідеологічно аморфні групи, що представляють інтереси олігархів і союзників Кучми. Ющенка скинула коаліція комуністів і олігархічних груп.
По-перше, тому, що комуністи завжди були опозиційно налаштовані проти про-західної політики Ющенка. Олігархи ж страждали протягом кількох місяців від економічних збитків через реформи в енергетичному секторі, які проводила Юлія Тимошенко. Тимошенко і колишній прем'єр Павло Лазаренко – єдині олігархи, які були в опозиції до Кучми, обидва останнім часом зіткнулися з судовим переслідуванням. А олігархічні групи підтримали комуністів в голосуванні після того, як Ющенко відмовився включити представників олігархів до уряду.
Відносини між президентом і прем'єром. Нарівні з тертям між Ющенком і олігархами через реформування енергетичного сектора, помітні успіхи прем'єра привели до його тертя з Кучмою. Президенту не подобалося, що його постійному союзнику Валерію Пустовойтенку, який був прем'єром між 1997 і 1999, не приписували успіхи за минулі роки. Дійсно, Ющенко постійно звинувачував попередній уряд в некомпетентності, зокрема, в нарощуванні майже 2 мільярдних боргів за пенсіями і зарплатами. Контрольоване Кучмою державне телебачення у відповідь атакувало Ющенка, поставивши під сумнів його досягнення. Атаки посилилися після того, як США надали притулок Миколі Мельниченку. Держтелебачення почало першу широкомасштабну антиамериканську кампанію. Вашингтон звинуватили в тому, що він використовує Мельниченка з метою скинути Кучму і поставити на його місце Ющенка. Прем'єр ніби також був в цю справу залучений, і йому дісталося, наприклад, за те, що його дружина – громадянка США.
Не дивлячись на конкуренцію між Кучмою і Ющенком, найбільш популярним політиком в країні, прем'єр був необхідний президенту. Ці переваги зараз втрачені:
- Раніше завдяки Ющенку у Заходу складалося враження, що Київ залишається на шляху реформ, що було принципово для поновлення міжнародних кредитів. Рішення Вашингтона надати політичний притулок Мельниченку підкреслює зниження статусу України – має бути скорочення допомоги.
- Він гарантував єдність нелівої більшості в парламенті, що було важливо для Кучми і для його планів щодо зміни Конституції для посиленню президентства. Зараз імплементація таких змін вже неможлива.
- Ющенко раніше розділяв анти-кучмістські фракції, окремі частини опозиції займали пасивну позицію, поки Ющенко знаходилося на посаді. Розділення в таборі анти-кучмістів зараз усунене.
Хто прийде на посаду прем'єра. Кучма продовжить боротьбу за затвердження нового прем'єра. Олігархи і комуністи, які об'єднали сили для зміщення Ющенка, не єдині і не дійдуть згоди щодо єдиного кандидата. У олігархів немає 226 голосів, необхідних для затвердження прем'єра, максимум, що вони можуть набрати – лояльність 140 депутатів. Комуністи мають 120 місць в парламенті, і лідер комуністів Петро Симоненко сказав 1 травня, що його партія назве свого кандидата. Хоч, більш ймовірно, що партія зажадає місця в уряді в обмін на підтримку кандидата на посаду прем'єра від олігархів. 100 правоцентристів, антикучмістів не будуть підтримувати жодного з кандидатів. Існує три вірогідних сценарії:
1. Країна впаде в політичний параліч і не зможе сформувати уряд до парламентських виборів в березні майбутнього року. Згідно з Конституцією, Ющенко буде залишатися прем'єром протягом 60 днів після голосування про недовіру. За чутками, Кучма міг просити його продовжувати залишатися на посаді довше, але Ющенко відмовився. Крім того, він дав зрозуміти, що хоче залишити посаду якнайшвидше.
2. Олігархи, які глибоко розділені і жахливо конкурують між собою, об'єднуються і купують підтримку інших сил для затвердження свого прем'єра. Для олігархів перемога на парламентських виборах край важлива для їх ділових інтересів, і їх виборні перспективи можуть бути підвищені за рахунок численних переваг, якими володіють посадові особи напередодні виборів. Тому, можливо, або віце-спікер парламенту і лідер СДПУ(о) Віктор Медведчук, або лідер Трудової партії Сергій Тігіпко може стати прем'єром. Тігіпко працював в уряді Пустовойтенка, і дуже недовго в уряді Ющенка, має певну підтримку в США як "реформатор". У Медведчука немає таких переваг, а його президентські амбіції лякають інші олігархічні групи.
3. Кучма може запропонувати компромісну кандидатуру, прийнятну для комуністів і олігархів. Не дивлячись на можливість вибрати невідомого політика, лідирують два претенденти – Микола Азаров, глава нової партії регіонів, і київський мер Григорій (так в оригіналі – УП) Омельченко. У Азарова можуть виникнути складності з призначенням, оскільки, враховуючи його діяльність на посаді голови податкової адміністрації, це означає, що на посту прем'єра він буде займати найвпливовішу позицію на виборах 2002 року. Навряд чи він отримає підтримку олігархів, хоч його Донбаське минуле може заспокоїти комуністів.
Який вибір. В наслідок зміщення уряду Ющенка неліва парламентська більшість – наріжний камінь економічного прогресу в минулому році – пропала. Це прояснило вибір, з яким зіткнеться електорат на майбутніх виборах:
1. Комуністи. Комуністичні партії (їх декілька) будуть боротися за перемогу на виборах, якої досягли їх колеги нещодавно в Молдові, і запропонують декілька схожих політичних програм – конституційна реформа зі створення парламентської республіки, затвердження російської мови державною, реінтеграція з колишніми слов'янськими республіками на базі союзу, подібного союзу Росії і Білорусії.
2. Правоцентристи. Ющенко зараз об'єднав правоцентристських демократів, включаючи Рух і партію Тимошенко "Батьківщина". Ці суб'єкти формують основу антикучмівського руху. Ющенко спробує об'єднати розрізнену опозицію в демократично блок до виборів 2002 року. Ющенко виступає проти того, щоб блок об'єднувався проти кого б то не було, але, зрозуміло, що його будуть підтримувати ті сили, які опозиційні по відношенню до Кучми і олігархів, а також до комуністів.
3. Олігархічний сили. Третя група – найбільш аморфна і включає партії, назви яких не відображають їх програми або ідеологій. Це такі, як Об'єднані соціал-демократи, Зелені, Демсоюз, Регіони України, Трудова партія і Яблуко. Всі вони голосували з комуністами проти Ющенка. Хоч олігархи і Кучма офіційно підтримують "реформи" – частіше за все, коли мають справу із західними урядами і міжнародними організаціями – вони віддають перевагу політико-економічній моделі, середній між радянською командно-адміністративною системою і ринковою економікою. При такій системі бізнес-інтереси переплітаються з інтересами влади. Така корпоративна модель має на увазі домінування політичної сфери шляхом контролю і маніпулювання ЗМІ, громадянським суспільством і політичними партіями.
Висновок. Поки не ясно, яка форма уряду буде в країні перед виборами 2002 року, але точно, що він буде менш реформаторським, ніж уряд, який іде. Оскільки неліва парламентська більшість остаточно зруйнована, електорат зараз стикається з таким вибором в 2002 році – інтеграція в радянському стилі, олігархічним корпоратизм або політика, орієнтована на ринок.
