Депресія в Україні - погляд з-за кордону
Понеділок, 28 травня 2001, 12:27
Свобода слова і ситуація в українських ЗМІ - найпопулярніша останнім часом тема. Максимум, що зараз може зробити міжнародна громадськість з цього приводу, - звернути увагу - провести пару-трійку семінарів, на яких всі уважно слухають, вивчають, охають і охають. Потім роз'їжджаються, і, щонайбільше, -рекомендують збільшити допомогу незалежним ЗМІ України. До речі, вони в нас є?
Серед численних семінарів з наболілої проблеми - нещодавня міжнародна конференція "Свобода і відповідальність ЗМІ: європейська перспектива", проведена посольством Швеції, Європейською комісією, Центром україно-європейської політики і правової підтримки та Irex ProMedia. Конференцію вшанували своєю участю провідні українські журналісти - Олександр Ткаченко, Микола Вересень, успішні "регіонали" та серйозні зарубіжні кореспонденти, акредитовані, щоправда, за межами Києва, але які так чи інакше, висвітлювали події у Києві.
В деяких з них ми поцікавилися їх враженням, як їм бачиться ситуація в українських ЗМІ. Послухали їх, і стало ще жахливіше. Ось він, суб'єктивний сторонній погляд …
Патрик Кокберн, Independent
"Депресія. Одне з найгірших місць, які я бачив. Я був у Лівані під час 11-літньої війни, але навіть там журналістам було легше писати про те, про що вони хочуть. Частково, провина в цьому влади, частково це відбувається через контроль олігархів. Що відрізняє вас від інших країн - в багатьох державах олігархи володіють ЗМІ не тільки задля політичного впливу, але і для того, щоб робити бізнес - для цього необхідно, щоб газета, наприклад, була об'єктивна, щоб її читали, їй довіряли.
Це, на жаль, не найперший пріоритет тут. Це звичайна проблема для пострадянський держав, але, на мій погляд, навіть в Росії ситуація дещо краще.
Тут, в Україні, щоправда, перебільшене ставлення до британської преси. Адже і в нас, Руперт Мердок контролює 30% британської преси. Той же Роберт Максвелл був точно як російські олігархи, дуже корумпований, і використовував свою газету для досягнення політичних цілей.
Чому Україна, 5-а за величиною країна у Європі, не цікавить Захід? Тут немає кореспондентів великих газет - стара традиція, що склалася історично, коли події в Україні висвітлюють кореспонденти з Москви. Звичайно, в Україні немає достатньо новин, щоб тримати тут корпункт, але іноді і новини з України на Заході просто ігнорують.
Це замкнене коло - немає новин, немає кореспондента, немає кореспондента немає новин.
Крім того, соціальна ситуація в Україні незнайома Заходу. В нас не знають ваш керуючий клас і фінансову еліту".
Йоахим Вайдеман, Hospodarske Noviny, Handelsblatt. Працював у Києві з травня 1995 по листопад 1999.
"Мені дуже боляче, коли я бачу, що сталося. На вулицях Києва збільшилося не тільки число будівельних майданчиків, але й кількість жебраків, а в інформаційній сфері збільшилася кількість контролерів, яким там нема чого робити. Я би назвав це контрольним overkill, перевищенням максимально припустимого порога.
Я думаю, що це матиме для них як мінімум два наслідки.
По-перше, вони відрізають можливість для приходу доброго бізнесу і перетворення української преси у нормальний ЗМІ, оскільки такі медіа не залучать уваги ані читачів, ані інвесторів, ані рекламодавців.
По-друге, ці люди почнуть вірити, що вони дійсно можуть контролювати ЗМІ, а це може призвести до того, що вони не зможуть ухвалювати рішення, оскільки не мають у своєму розпорядженні достовірну інформацію. Зрештою, це приведе до політичного коллапсу.
Мене дуже дивують протиріччя між політичними деклараціями і життєвими реаліями. Тут влада проводить стратегію інформаційної ізоляції України. Для них іноземний інвестор - конкурент на полі України.
Тактика влади може спрацювати щодо представників старшого покоління, але молоді, які стежать за іншими тенденціями, з ними це не вийде.
Я думаю, що Кучмі слід би орієнтуватися на Вацлава Гавела, який захищає ці громадянські права, а не на… (пауза), мені не хотілося б порівнювати його з Лукашенком… на Путіна, який також проводить політику абсолютного контролю над всіма важливими ЗМІ в Росії".
Серед численних семінарів з наболілої проблеми - нещодавня міжнародна конференція "Свобода і відповідальність ЗМІ: європейська перспектива", проведена посольством Швеції, Європейською комісією, Центром україно-європейської політики і правової підтримки та Irex ProMedia. Конференцію вшанували своєю участю провідні українські журналісти - Олександр Ткаченко, Микола Вересень, успішні "регіонали" та серйозні зарубіжні кореспонденти, акредитовані, щоправда, за межами Києва, але які так чи інакше, висвітлювали події у Києві.
В деяких з них ми поцікавилися їх враженням, як їм бачиться ситуація в українських ЗМІ. Послухали їх, і стало ще жахливіше. Ось він, суб'єктивний сторонній погляд …
Патрик Кокберн, Independent
"Депресія. Одне з найгірших місць, які я бачив. Я був у Лівані під час 11-літньої війни, але навіть там журналістам було легше писати про те, про що вони хочуть. Частково, провина в цьому влади, частково це відбувається через контроль олігархів. Що відрізняє вас від інших країн - в багатьох державах олігархи володіють ЗМІ не тільки задля політичного впливу, але і для того, щоб робити бізнес - для цього необхідно, щоб газета, наприклад, була об'єктивна, щоб її читали, їй довіряли.
Це, на жаль, не найперший пріоритет тут. Це звичайна проблема для пострадянський держав, але, на мій погляд, навіть в Росії ситуація дещо краще.
Тут, в Україні, щоправда, перебільшене ставлення до британської преси. Адже і в нас, Руперт Мердок контролює 30% британської преси. Той же Роберт Максвелл був точно як російські олігархи, дуже корумпований, і використовував свою газету для досягнення політичних цілей.
Чому Україна, 5-а за величиною країна у Європі, не цікавить Захід? Тут немає кореспондентів великих газет - стара традиція, що склалася історично, коли події в Україні висвітлюють кореспонденти з Москви. Звичайно, в Україні немає достатньо новин, щоб тримати тут корпункт, але іноді і новини з України на Заході просто ігнорують.
Це замкнене коло - немає новин, немає кореспондента, немає кореспондента немає новин.
Крім того, соціальна ситуація в Україні незнайома Заходу. В нас не знають ваш керуючий клас і фінансову еліту".
Йоахим Вайдеман, Hospodarske Noviny, Handelsblatt. Працював у Києві з травня 1995 по листопад 1999.
"Мені дуже боляче, коли я бачу, що сталося. На вулицях Києва збільшилося не тільки число будівельних майданчиків, але й кількість жебраків, а в інформаційній сфері збільшилася кількість контролерів, яким там нема чого робити. Я би назвав це контрольним overkill, перевищенням максимально припустимого порога.
Я думаю, що це матиме для них як мінімум два наслідки.
По-перше, вони відрізають можливість для приходу доброго бізнесу і перетворення української преси у нормальний ЗМІ, оскільки такі медіа не залучать уваги ані читачів, ані інвесторів, ані рекламодавців.
По-друге, ці люди почнуть вірити, що вони дійсно можуть контролювати ЗМІ, а це може призвести до того, що вони не зможуть ухвалювати рішення, оскільки не мають у своєму розпорядженні достовірну інформацію. Зрештою, це приведе до політичного коллапсу.
Мене дуже дивують протиріччя між політичними деклараціями і життєвими реаліями. Тут влада проводить стратегію інформаційної ізоляції України. Для них іноземний інвестор - конкурент на полі України.
Тактика влади може спрацювати щодо представників старшого покоління, але молоді, які стежать за іншими тенденціями, з ними це не вийде.
Я думаю, що Кучмі слід би орієнтуватися на Вацлава Гавела, який захищає ці громадянські права, а не на… (пауза), мені не хотілося б порівнювати його з Лукашенком… на Путіна, який також проводить політику абсолютного контролю над всіма важливими ЗМІ в Росії".
