Туркменське відлуння у справі Мельниченка
Четвер, 5 квітня 2001, 22:35
Тінь непорозуміння може пролягти між Леонідом Даниловичем і його другом і колегою Сапармуратом Туркменбаші через шефа української спецслужби Володимира Радченка. Стратегічний партнер України був незадоволений, коли дізнався про підозри Києва, що за майором Мельниченком можуть стояти… туркменські спецслужби.
Насправді заява Радченка була несерйозною. Її взагалі як такої не було – просто репліка у мовному потоці, і на місці ображених туркменів могли бути будь-хто: чи американці, чи північнокорейці, чи навіть молдовани. Керівник СБУ на зустрічі з регіональними журналістами мав необережність вжити художній зворот і заявити буквально наступне у відповідь на питання про іноземний слід у справі підслуховування кабінету Кучми: "На сьогоднішній день давайте не будемо говорити російська, туркменська або інша спецслужба. Однак сліди і ознаки того, що працювали, як кажуть, не тільки доморощені фахівці, є".
Офіційний Ашгабад з традиційно незрозумілим східним світосприйняттям зрозумів усе буквально. За інформацією УП від джерел у Києві, Туркменістан абсолютно серйозно розмірковує над тим, в який спосіб офіційно висловити своє незадоволення.
Від такого несподіваного віражу в україно-туркменському діалозі можна було б відбрехатися чи віджартуватися, якби не газова складова відносин між державами. Після домовленостей Кучми та Ніязова, досягнутих восени 2000 року, центральноазійська держава закриває потребу України в "блакитному паливі" приблизно на 40%.
Інформації про офіційну реакцію наразі немає, і навряд чи вона матиме незворотні наслідки, але, як говорять наші північні сусіди, "осадок" неприємний залишиться. Тим більше, дуже часто в історію записують не численні "прориви", "перемоги" або "досягнення", а саме інциденти.
Тим більше, що Сапармурат Ніязович дуже чутливий до будь-яких маніпуляцій із власним іменем. Він – Туркменбаші – батько нації, а тому будь-яке вживання слова з коренем на "туркмен" є посяганням на власність президента Турменістана.
Насправді заява Радченка була несерйозною. Її взагалі як такої не було – просто репліка у мовному потоці, і на місці ображених туркменів могли бути будь-хто: чи американці, чи північнокорейці, чи навіть молдовани. Керівник СБУ на зустрічі з регіональними журналістами мав необережність вжити художній зворот і заявити буквально наступне у відповідь на питання про іноземний слід у справі підслуховування кабінету Кучми: "На сьогоднішній день давайте не будемо говорити російська, туркменська або інша спецслужба. Однак сліди і ознаки того, що працювали, як кажуть, не тільки доморощені фахівці, є".
Офіційний Ашгабад з традиційно незрозумілим східним світосприйняттям зрозумів усе буквально. За інформацією УП від джерел у Києві, Туркменістан абсолютно серйозно розмірковує над тим, в який спосіб офіційно висловити своє незадоволення.
Від такого несподіваного віражу в україно-туркменському діалозі можна було б відбрехатися чи віджартуватися, якби не газова складова відносин між державами. Після домовленостей Кучми та Ніязова, досягнутих восени 2000 року, центральноазійська держава закриває потребу України в "блакитному паливі" приблизно на 40%.
Інформації про офіційну реакцію наразі немає, і навряд чи вона матиме незворотні наслідки, але, як говорять наші північні сусіди, "осадок" неприємний залишиться. Тим більше, дуже часто в історію записують не численні "прориви", "перемоги" або "досягнення", а саме інциденти.
Тим більше, що Сапармурат Ніязович дуже чутливий до будь-яких маніпуляцій із власним іменем. Він – Туркменбаші – батько нації, а тому будь-яке вживання слова з коренем на "туркмен" є посяганням на власність президента Турменістана.
