Грантоїди

Рішення американської влади про виділення 750 тисяч доларів на розвиток незалежної української журналістики однозначно свідчить про те, як недалеко відійшла Україна від старого комуністичного тоталітаризму і як близько вона стоїть біля нового посткомуністичного тоталітарного пригноблення свободи слова. Україні знову треба допомагати. Ситуація сьогодні майже тотожна ситуації, яка склалася 1991 року напередодні і відразу після здобуття незалежності, коли закладання засад демократії починалося з нуля, і чимало закордонних демократичних інституцій намагалися допомагати, чим могли: множильною технікою, комп'ютерами, грошовими грантами на ті чи інші цілі. І особливо на підтримку і становлення нових незалежних ЗМІ.

А тотожна ситуація сьогодні тому, що за майже десять років, що минули, в країні так і не з'явилося жодного незалежного ЗМІ. Незважаючи на силу-силенну грошей, які на цю благородну справу було витрачено. І такі незалежні ЗМІ не постали не тільки тому, що в Україні через економічну скруту і, наприклад, через вузький рекламний ринок взагалі неможливе їхнє матеріально незалежне існування. Вони не з'вилися тому, що іноземні гроші та інші види допомоги на них безконтрольно проїли, "профукали" на власні цілі, використали їх не за призначенням люди, яких цілком можна назвати "грантоїдами" чи то, як підправила мене якось журналістка радіо "Свобода" Ірина Халупа, "грантожерами". Люди, котрі за ці роки для отримання грантів навчилися писати будь-які бізнес-плани та проекти, але гроші використовували в основному для власного збагачення.

Їх не контролювали, і вони використовували собі на благо кошти і за лекції чи участь фахівців у семінарах та інших "демократичних заходах", яких або не було, або фахівцям платили копійки, а в звітних відомостях проставляли сотні гривень чи доларів. В кишеню грантоїдів пішли чиїсь гонорари за статті і промови, яких не було, але за які вони відзвітували. Невідомо куди зникла техніка, яку надали іноземці на різні заходи чи на облаштування усіляких інституцій, котрі мали б "рухати демократію". Грантоїдство в Україні (як, до речі, і в інших пострадянських державах, охоплених корупцією,) досягло майже філігранної досконалості і набуло такого розмаху, що не залишилося майже жодної фундації, створеної за участю іноземних коштів, де не було б скандалу, зв'язаного і нецільовим використанням грантів чи статутних коштів. Таких горе-фахівців-"демократів" з українських філій деяких міжнародних грантово-благодійних установ викидали, як мовиться, пачками.

Тож сьогодні, коли демократію в Україні знову треба масовано підтримувати і на це, як з'ясувалося, знову є величезні кошти, тим, хто ці кошти готовий видати, треба пам'ятати, насамперед, про українських грантоїдів. Про всіх отих "незалежних" мас-медійних розбудовників, котрі вже приготували все потрібне із необхідної документації, щоб знову пожирувати на "розбудові демократії", і вже завмерли у низькому старті, щоб перехопити "дещицю".

І справа тут не в тому, що комусь шкода чужих грошей чи когось "жаба давить", коли хтось інший уміє "крутитися" і використовує для цього гроші "дурних іноземців". І не в тому, що жаль цих "дурних іноземців", готових здуру знову вкладати кошти в українську демократію. Хочуть – нехай вкладають. Вся суть у тому, що ці розбещені дармовщиною грантоїди дискредитують саму ідею, приміром, ринкових реформ чи то демократичних перетворень.

Сьогодні вже вочевидь можна стверджувати, що Україна практично перетворена на державу грантоїдів. І найбільші грантоїди в Україні – це, звичайно, її можновладці. Ті, які, бездумно запозичуючи кредити міжнародних фінансових інституцій, перетворили країну на такого собі "наркомана", який не може повноцінно жити без іноземних грошових ін'єкцій. Але і не це головне. Суть у тому, що іноземні кредити наша влада брала на ринкову трансформацію економіки, а використала їх на побудову розкішних дач та котеджів для своїх представників, на мерседесово-беемвешний автопарк для чиновників, на євроремонти у владних офісах тощо. І робилося це на очах у людей, яких влада уже "по-ринковому" вважала "бидлом", але і які все це розуміли і розуміють. І в такий "ринок" уже не дуже вірять…

Однак зараз ідеться не про можновладців, а про грантоїдів, які "опікувалися демократією", розвитком "третього сектору", становленням свободи слова тощо. Тобто про грантоїдів, котрих можна назвати дрібними у порівнянні із сумами, які розкрадала влада. Але шкоди вони завдали не менше, ніж грантоїди-велетні, бо дискредитували вже демократію та головні її засади, так би мовити, на мікрорівні, на рівні дрібних конкретних справ. І йдеться не тільки про матеріально-фінансове збагачення тих, хто кошти розподіляв чи мав використовувати на благі цілі, але цього не робив.

Жахливо те, що українські грантоїди навіть, наприклад, гарантований чужими грошима статус незалежних і демократичних зробили прибутковим товаром. І вийшло це в них дуже просто. Нерідко було так, що дрібні грантоїди таки справді створювали ЗМІ, соціологічні, філософські, політологічні та навчально-дослідницькі центри, інституції контролю за виборами тощо. Називали їх "демократичними" і "незалежними", а потім під цими вивісками продавалися чи то владі, чи то олігархам, чи то якимось партіям. Недаремно ж подейкують, що одного з таких "незалежних політологів" якось запитали: мовляв, а чому в тебе за соціологічними вислідами Медведчук завжди на другому місці, це ж не зовсім так? І достойник відповів: "Ви знаєте, у мене так довго триває квартирний ремонт, і це так дорого коштує…" До речі, в цього "незалежного" Медведчук і досі ходить другим, а за час, що минув після згаданої розмови, можна було не те що квартиру, а невелике містечко відремонтувати. А найстрашніше те, що цей "дослідник" і досі вважається незалежним, бо колись він отримував іноземні гранти "для розбудови незалежної політологічної думки". І найстрашніше те, що про такі викрутаси "незалежного" знає вузьке коло фахівців, а всі інші йому вірять, ЗМІ використовують його дані у підготовці матеріалів, а отже, завідома брехня щироким масивом тиражується серед людей…

…Тож сьогодні, коли великі гроші знову застигли на порозі України, тим, хто їх ділитиме, як на мене, треба зробити дві речі: по-перше, або взагалі не давати готівкою, або давати якомога менше. А що нині йдеться про допомогу ЗМІ, то допомагати треба краще технікою, обладнанням, сприянням у придбання паперу, у поширенні накладів у регіонах тощо. А коли йдеться про один із запланованих напрямків допомоги – становлення Інтернету, то взагалі краще обладнувати комп'ютерними класами школи і безкоштовно для шкіл підключати їх до "світової павутини". Щоб кожний вчитель і старшокласник міг не тільки "Факти" чи "Президентський вісник" почитати або "Інтер" з УТ-1 чи ICTV з "1+1" подивитися, а ще й познайомитися з Інтернет-виданнями, де долгановсько-княжицькі чи то лапікуро-піховшецькі "вуха" ще не так помітні.

По-друге, якщо вже не можна не давати гроші, то треба це робити тільки чи то під жорсткий іноземний контроль за використанням кожного цента, чи то під іноземний неукраїнський менеджмент у роботі новостворених структур. І не так важливо що то буде: нова газета, якась журналістська спілка для підвищення професійної майстерності, радіо- чи телепрограма. Бо якщо не контролювати, то вкрадуть. Мало того, вкрадуть, як говорять сьогодні підлітки, "по-любому", навіть якщо контролювати. Але менше, і це вже буде помітна користь. Та й узагалі, якщо зарані сказати, що буде жорсткий іноземний контроль за грошима і їх треба буде відробляти, а не тільки отримувати, то вже сьогодні можна прогнозувати, що навіть прохачів-грантоїдів буде менше. А отже, є надія, що черговою закордонною допомогою скористаються ті, хто справді хоче, щоб в Україні хоч щось зрушило з мертвої точки. І хочеться, звичайно, сподіватися, що такі люди в Україні ще є…