Хто замінить Потебенька?

Помиляються ті, хто вважає, що після невдалої спроби Верховної Ради відправити генпрокурора Михайла Потебенька у відставку хмари над його головою надовго розвіялися. Не парламент і не опозиція становлять сьогодні головну загрозу для продовження кар’єри пенсіонера-інваліда на цій важливій для країни посаді. Зазначимо одразу, що знайти другого Потебенька "гаранту" навряд чи вдасться: нинішній генпрокурор не належить до жодного політико-фінансового угруповання і готовий посадити будь-кого (Тимошенко, Бакай, Суркіс, Волков і т.д.), якщо таке бажання виникне у президента.

Однак думка про наступника генерального все ж блукає в голові Кучми і, не в останню чергу, завдяки тому, що в монаршу голову її регулярно вкладають люди з так званого близького оточення "гаранта". Дехто вважає, що остаточно узгодженої з усіма зацікавленими сторонами кандидатури досі не знайдено і тому процес заміни генпрокурора затягується.

Знавці президентського оточення твердять, що зараз на вчинки гаранта має найбільший вплив, по-перше, донецький клан, по-друге, команда СДПУ(о) і знову наближений до тіла Олександр Волков. Існують й інші сили, які мріють побачити в кріслі генерального прокурора свою людину. Всі вони працюють над цим питанням як можуть, однак не варто забувати і власні симпатії президента, який не схильний (особливо сьогодні) віддавати такі посади тим чи іншим своїм "васалам" і прагне за будь-яку ціну зберегти статус-кво.

За іншою версією кандидатура наступника вже визначена, і Кучма лише чекає зручного моменту. УП вже писала, що звільнення (хоча формально це буде відправка на пенсію – Потебенько пересидів вже всі можливі терміни) може бути використане як чергова карта у мруженні очей Заходу. Приміром, цю довгоочікувану для опозиції подію присвятять розгляду українського питання на Парламентські асамблеї Ради Європи. Важливу роль у цьому зіграє і відставки або не відставка Віктора Ющенка, в залежності від того, який клан зможе посилити після цього свої позиції.

Тож поки можна говорити про кілька ймовірних кандидатів і кожен з них має різні шанси. Зазначимо, що представники опозиції або тих, хто себе так називає, ніяк не готуються до заміни генпрокурора. Вони не ведуть ніяких сепаратних переговорів всередині парламенту. Для опозиції головним гаслом залишається "Геть!", а про можливість хоч якось вплинути на процедуру призначення нових людей борці проти Кучми та його команди навіть не думають. Один з членів президії ФНП підтвердив ще взимку, що перед голосуванням про недовіру діючому прокурору він намагався якось переконати своїх колег, що треба вже вести мову й про наступника і робити спроби хоч якось підготуватись до можливої відставки Потебенька. Розмови залишились лише розмовами.

Давайте зупинимось на кожному з гіпотетичних генпрокурорів України більш детально. Лише побіжний погляд на невеликий список прізвищ показує, що, схилившись до кожного з них, президент мало що змінить у прокурорській системі. І нічого дивного тут немає – заміна Кравченка на Смирнова вже продемонструвала, о якісних перемін не слід очікувати.

Микола Обиход

Головна проблема для президента – знайти людину, яка буде такою ж безвідмовною, як Потебенько. В принципі, знайти виконавця з таким самим ступенем підлості в сучасній Україні не становить проблеми. Однак, новий генпрокурор не повинен бути надто самостійним, або надто залежним від когось гравцем аби не вести за спиною "гаранта" власної гри.

Щодо безвідмовності – за цим критерієм Потебенька міг би замінити "вічний" заступник генпрокурора Микола Обиход. Досвідчені прокурорські працівники характеризують його так – він би і рідну мати посадив, якби був такий наказ. Але! На відміну від свого шефа, пан Микола нічого не робить задарма. Він, мабуть, і спини панам Суркісу, Волкову та Медведчуку в лазні тре не безкоштовно (як відомо зі слів Юліі Тимошенко, саме в цьому досить незвичному місці перераховані особи вирішують долі кримінальних справ і їхніх фігурантів). А от, що стосується брудних ігор, тут Обиход має чималий досвід. Він брався за різні справи і інколи вів подвійну, а то й потрійну гру.

Коли знаючі люди перераховували авторам цього матеріалу кандидатів на заміну генпрокурора, то особливо зазначили, що Обихода спеціально ніхто не просуває до цієї посади. Просто заступник засидівся у кріслі за номером три і сам мріє про підвищення і відповідно сам, майже без сторонньої допомоги, намагається стати генеральним. Як відомо з досвіду, такі варіанти рідко проходять в подібних ситуаціях.

Щодо професійної діяльності Обихода, то останні кілька років він не зникає з екранів телевізорів у зв'язку з тим, що особисто курує справу Лазаренка, яка тепер вже перетворилася на справу Лазаренка-Агафонова-Тимошенко. А згодом, згідно з політичною необхідністю, може перетворитися на масову справу всієї фракції "Батьківщина" (мається на увазі колишня "Громада"), адже він неодноразово натякав на причетність до махінацій Павла Івановича багатьох і багатьох депутатів.

А от, якщо Обихода все ж буде запропоновано на місце генпрокурора президентом, то, попри всю пасивність опозиції, протистояти цьому призначенню вона зможе. Варто згадати лише обвинувачення Олександра Турчинова, підкріплені пакетом документів. Голова бюджетного комітету та соратник Юлії Тимошенко обвинувачує Генеральну прокуратуру та особисто Обихода у незаконній співпраці з бізнесменом Ламбертом, якого сам Турчинов називає "міжнародним шахраєм". Депутатське звернення з цього приводу передано у всі інстанції, а коли виникне необхідність – в парламенті є і відповідні комітети і відповідні можливості довести скандал з Ламбертом до логічного кінця. Тим більше, що обвинувачують прокуратуру фактично у передачі (за певні послуги) громадянину іншої держави частини грошей, вкрадених в Україні самим Лазаренком.

Микола Гарник

Перший заступник генпрокурора Микола Гарник так само називається серед можливих спадкоємців Потебенька. Він не представляє нічиїх політичних інтересів – він є правою рукою Михайла Олексійовича і би міг послужити президентові так само віддано.

Втім на Гарника мають зуб не тільки опозиціонери, а й серйозні депутати-бізнесмени, які в різні роки були сильними, впливовими та близькими до "монаршого тіла". Багато хто з дуже впливових і сьогодні депутатів не зможе забути неприємну історію за участю саме Гарника, який тоді очолював прокуратуру Києва.

12 серпня 1998 року загинув народний депутат України, член фракції НДП, солідний бізнесмен, що заробив свій капітал на перших газових компаніях (зокрема, "Республіка", "Укргаззбут", "Інтергаз") Олег Кухарчук. Перша версія, яка з’явилась одразу ж після трагедії, - необережне поводження з особистою зброєю. Ця версія задовольняла усіх, і сильні світу цього спокійно могли б домовитись не виносити на загал справжні обставини смерті Кухарчука.

Однак вже другого дня Гарник особисто зробив витік всієї інформації про загибель депутата. Саме він (знаючи люди кажуть, що не навмисно, а просто по дурості) розповів журналістам, що Кухарчука через необережне поводження зі зброєю застрелила маленька донька. Цим самим він, практично, зіпсував життя дівчинці та всій родини депутата. В принципі це було досить давно, але, скоріше за все, впливові друзі Кухарчука і досі пам’ятають своє обурення тим, що інформацію про ці жахливі обставини вони почули у вечірніх новинах на всіх центральних каналах. Цей невеличкий епізод з життя ще одного претендента на крісло Потебенька характеризує його, як людину і професіонала, а також дає уявлення про ставлення до його кандидатури частини депутатського корпусу.


Юрій Гайсинський

Найсерйознішою кандидатурою на посаду головного законника держави називають "бандитського адвоката" (як його прозвали у самій Генпрокуратурі), нинішнього заступника генпрокурора й одночасно прокурора столиці Юрія Гайсинського. Він упевнено тримає пальму першості за кількістю скандалів навколо свого імені. Щоб їх тільки перерахувати не вистачить і десятка статей. Писати про це детальніше має сенс, якщо його ім’я назве президент. Тоді в пресі обов’язково з’являться дуже цікаві ґрунтовні матеріали, присвячені Гайсинському. Причому відбудеться це не тому, що хтось замовить злив на "нещасного прокурора", а просто кількість компромату на Гайсинського вже сягнула критичної маси.

Політизуватися цей "правоохоронець" вирішив, як і багато хто з нинішніх політиків, на початку перебудови. Його природна далекоглядність допомогла йому заручитися дружбою з Віталієм Коротичем, на користь якого він зняв свою кандидатуру під час виборів народних депутатів СРСР. Саме цей достойник допоможе згодом Гайсинському загасити кілька скандалів, в які дуже часто потрапляв пан Юрій. Зоряна година Гайсинського пробила 91-го року, одразу після спроби перевороту в СРСР. На хвилі протесту демократів ВР усуває з посади прокурора республіки все того ж Потебенька і призначає Віктора Шишкіна та Юрія Гайсинського, відповідно, генпрокурором та його першим заступником. Вони дуже скоро увійдуть у фазу жорстокого протистояння, яка завершиться відставкою обох. А Гайсинський встигне проявитися за цей час кількома протизаконними діяннями.

Після того, як Гайсинського випхали з прокуратури, а відкриту проти нього справу закрили за амністією, він почав серйозну адвокатську практику у Києві. За кілька років Гайсинський здійснив нездійсненне і повернувся до прокуратури. Кажуть, що Потебенько не був від цього у захваті, але тоді генерального ніхто не питав. Скажемо лише про те, що найбільше дивує і обурює – випадки, коли прокурор стає адвокатом трапляються часто і у нас, і за кордоном. Але коли адвокат, котрий захищав відвертих бандитів, “злодіїв у законі”, аферистів та махінаторів, виписав юридичне "обґрунтування" законності відкриття Волковим закордонних рахунків, знов стає прокурором – це нонсенс.

Про Гайсинського вже дуже багато писали, як писали і про те, що його призначення прокурором Києва й одночасно заступником генпрокурора це старт на шляху до головного крісла на Різницькій і що пхають його до вершин прокурорського Олімпу чи то Волков, чи то Суркіс, чи то обидва одразу. Черговий сплеск розмовам про генпрокурорські амбіції Гайсинського дала справа колишнього заступника глави Нацбанку Володимира Бондаря.. Але у контексті всього цього давайте все ж будемо реалістами – Гайсинський хоче замінити Потебенька і не приховує цього, Гайсинського лобіюють його впливові друзі, але шанси посісти це місце у Гайсниського досить малі.

Навіть в президії Форуму національного порятунку у Юрія Олександровича є захисник і друг (чи то по любові, чи то за розрахунком – точно не відомо). Це Олексій Шеховцов, депутат від СПУ, який написав за гроші Гайсинського книгу "Антимафія в законі", де розписав дуже детально яка хороша Гайсинський людина і які погані його вороги – Віктор Шишкін, Григорій Омельченко та інші. Цікаво, як тепер Шеховцов знаходить спільну мову з цими депутатами, адже їм часто, мабуть, доводиться стикатись у буденній боротьбі проти тоталітарної системи Куми і К°, яку не в останню чергу уособлює Гайсинський. Так от, навіть сам Шеховцов ще взимку у бесіді з авторами цього матеріалу сказав, що Гайсинський не має і не матиме шансів очолити Генпрокуратуру.

Розберемо, які плюси та мінуси в очах президента має Гайсинський. Те, що нинішній київський прокурор не обтяжується моральними запобіжниками у своїй діяльності – це плюс, бо саме такий "гаранту" і потрібен. Величезна кількість компромату – другий плюс, бо таку людину легко тримати на гачку. А відданість та залежність Гайсинського від своїх друзів Волкова–Суркіса-Медведчука – це мінус, бо надзвичайно посилить їхні позиції, а трохи заслаблий сьогодні Кучма, цього дуже боїться. Ну і головний фактор – непрохідність кандидатури Гайсинського у парламенті, через наявність величезної кількості ворогів і не тільки в рядах опозиції та пропрем’єрських фракцій.

Геннадій Васильєв

Ця особа відверто належить до донецького клану, який, за твердженням обізнаних політиків, значно активізувався і дуже наполегливо лобіює призначення генпрокурором своєї людини. Довгий час Васильєв очолював прокуратуру Донецької області, а зараз - народний депутат України. У його парламентській біографії всього дві фракції: спочатку НДП, тепер – фракція "Трудова Україна".

Треба сказати, що на шляху до омріяного крісла Васильев дещо переплюнув свого гіпотетичного конкурента Гайсинського. Останній був лише першим заступником, а Васильєв встиг побувати навіть виконувачем обов’язків генпрокурора України. Щоправда, лише одну добу. Зайняти головний кабінет на Різницькій йому завадили… таргани.

Влітку 95-го року Верховна Рада висловила недовіру тодішньому главі вищої наглядової інстанції Владиславу Дацюку, який розгорнув широкомасштабну антикорупційну діяльність: це мало ілюструвати виконання передвиборчих обіцянок щойно обраного президента Кучми. Бойовими товаришами Дацюка у війні з корупцією стали Григорій Омельченко та легендарна Ольга Колінько. Від цієї трійці багатьом добряче дісталося. В тому числі і депутатам, зокрема, Юхиму Звягільському. Чимало понервував тоді і Леонід Кравчук, адже у справі "Бласко", якщо по справедливості, то саме він мав стати одним з головним фігурантів. Такий дієвий прокурор вже перестав бути потрібний президенту, але і дозволити наляканим і розгніваним депутатам ухвалювати за нього важливі кадрові рішення Кучма теж не міг. А саме так вирішили вчинити депутати, призначивши Геннадія Васильєва в. о. генпрокурора.

Представляти щасливця колективу генпрокуратури поїхав тодішній віце-спікер Олег Дьомін (колишній губернатор Харківщини, а нині – заступник глави адміністрації президента). Діставшись до прохідної прокуратури ці достойники побачили зачинені двері й порожнє приміщення. А був тоді саме розпал робочого дня. Охорона генпрокуратури пояснила прибульцям, що в приміщенні несподівано вирішили труїти тарганів. Скільки їх тоді загинуло – історія замовчує, але те, що організував цей смертельний комашиний забіг Владислав Дацюк – факт. Президент наклав вето на рішення парламенту і свої законні обов’язки аж до осені 95-го виконував Дацюк. Однак після його відставки наступним генпрокурором став вже не донеччанин Васильєв, а дніпропетровець Григорій Ворсінов, якого просунув тодішній прем’єр Павло Лазаренко.

З тих пір так і повелося – після відставки чергового генпрокурора називати прізвище Васильєва як можливого кандидата на цю посаду. Але, говорячи це, люди завжди ховали в кулак посмішки згадуючи історію з тарганами.

Володимир Шуба

Наступна по-справжньому серйозна кандидатура - нинішній прокурор Дніпропетровської області Володимир Шуба, який перед призначенням на цю посаду в серпні минулого року 5 років був Прокурором Автономної Республіки Крим і залишив на півострові помітний слід. Справа, що найбільше "прославила" головного законника автономії - незаконний арешт двох членів уряду півострова на початку травня минулого року: міністра фінансів Людмили Денисової та міністра АПК Криму Миколи Орловського. Стався гучній скандал, в ході якого з'ясувалося, що Шуба в такий спосіб допомагав спікеру кримського парламенту Леонідові Грачу в його війні з місцевим урядом, за умов успішного завершення якої планувалося звільнити крісло прем'єра Сергія Куніцина для давнього протеже спікера та прокурора і колишнього свояка президента Анатолія Франчука.

Цією справою Шуба допомагав також і банку "Слов’янський", що тиснув на Денисову, намагаючись продовжити свою аферу з облігаціями республіканської позики, завдяки якій з держави "вивели" чверть мільярда доларів в офшори. Найбільше тоді постраждав Микола Орловський: він заробив після тижневої відсидки у камері разом із представниками кримінального світу інсульт, один з його синів дістав вогнепальне поранення в живіт, іншого за допомогою прокуратури, пред'явивши йому сміховинні обвинувачення, намагалися посадити за ґрати на 2 роки.

Після озвучування всіх цих фактів у пресі Володимирові Шубі Генпрокуратура спочатку винесла сувору догану, але потім, зм'якшивши, замінила її на попередження. Говорять, що Шуба дуже близький з Потебеньком і, з мовчазної згоди президента, кримського прокурора замість законного звільнення, подалі від гріха, перевели у Дніпропетровськ, чим він був дуже засмучений, адже встиг полюбити Крим. По-перше, ідеально облаштований побут (подейкують, що квартиру прокурору обставляв меблями відомий авторитет Воронок, що перебуває зараз у колонії суворого режиму). По-друге, дружина прокурора сиділа на "найдорожчому" місці в Податковій адміністрації Криму, пов'язаному з підакцизними товарами.

З від’їздом Шуби із Криму зітхнули з полегшенням не тільки підприємці (які, за їхніми словами, змушені були періодично і ситно його "підгодовувати"), але і політики, оскільки прокурор був неперевершеним майстром робити замовний компромат буквально на порожнім місці (Куніцина, приміром, довго мучили за те, що його діти відпочивали в "Артеці").

Останнім часом у Криму люди, які знають Володимира Шубу, розповідали журналістам, що він починає активні дії, щоб стати Генеральним Прокурором України і з цією метою буквально завалює дорогими подарунками Адміністрацію президента. Можливо, дрібне хабарництво має сенс, але і без того Шуба вигідний "гаранту", тому що президент має можливість тримати його на короткому повідці.

Останні розшифровки розмов у кабінеті Кучми свідчать, що глава ДПА Микола Азаров розповідав йому про незаконну діяльність Шуби у всіх подробицях з іменами і цифрами ще у травні минулого року. Дані, що зачитував Азаров, (помітивши при цьому, що давати чи не давати хід компромату має вирішити сам президент) цілком могли б забезпечити Шубі щонайменше десяток років в'язниці. А якщо вже Шуба і дотепер у фаворі, виходить, Данілич має на нього види. Знаючи "таланти" цієї заповзятливої та істерично активної людини, можна з абсолютною точністю пророкувати, що у випадку одержання головного призу Шуба - це саме та людина, яка потрібна "гаранту". У Володимира Васильовича практично відсутні проблеми із совістю і переживання з приводу такого дріб'язку, як Закон.