Моніторити не перемоніторити

В складні для України часи вже звично бачити в Києві доповідачку моніторингового комітету ПАРЄ Ханну Северінсен. Частина незадоволених ситуацією в країні народних депутатів довгий час саме на ПАРЄ покладала свої найсміливіші надії. Кожен приїзд до України Северінсен та її подруги Ренати Вольвенд “з весною в душі” зустрічав Сергій Головатий. Його почуття поділяли й інші політики та журналісти. Допомога з боку європейців періодично з'являлась у вигляді жорстких висновків комітету, що стосувались не дуже демократичних виборів президента, не дуже народного референдуму і не дуже нормального стану зі свободою слова в Україні. Президент, на якого, на думку опозиції, це мусило якось вплинути, дозволяв собі плювати на Європу, а УТ-1 починало співати про “іноземне втручання у внутрішні справи”.

Останній звіт доповідачів моніторингового комітету був достатньо жорстким і це, передусім, викликано розслідуванням справи Гонгадзе. Взимку рішення сесії ПАРЄ навіть принесло неочікувану сенсацію: рекомендувати європейським країнам не видавати Мельниченка і надати йому притулок. В червні планувалося ухвалити рішення щодо виконання Україною взятих на себе зобов'язань. Тепер слухання українського питання перенесено на квітень і саме тому Северінсен вирішила в черговий раз відвідати Україну.

У насиченому графіку поважної пані знайшовся час вислухати і думку опозиції, і офіційної влади. Вона спілкувалася і з заступником голови ВР Степаном Гавришем, і з представниками Адміністрації Президента, і з депутатами від ФНП. В четвер ввечері Ханна Северінсен прийшла до журналістів, зазначивши, що готова не тільки відповідати на питання, а й вислуховувати думки представників ЗМІ. Дискусії не вийшло, але прийшло розуміння того, що, в принципі, можна було побачити давно: доповідачка від моніторингового комітету не до кінця розуміє на скільки жахливою і складною є ситуація в Україні.

Ханна Северінсен сподівається на початок діалогу між опозицією і владою. Принаймні, вона дала зрозуміти, що така надія у неї з'явилась після спілкування в АП. Шильний розклад іноземної гості передбачає також зустріч з Юлією Тимошенко, яку дуже вчасно випустили з СІЗО, що, напевне, в очах Северінсен виглядає як чергова, хай і часткова, але перемога демократії в Україні.

Наскільки глибоко може усвідомити людина з ПАРЄ, що президент не піде на переговори з опозицією? Наскільки допомогли у цьому слова журналістки (і фактично вже політика) Юлії Мостової, сказані на зустрічі з Северінсен про те, що Марчук, Кінах, Пустовойтенко, які нібито делеговані вести переговори, насправді мають завести їх у глухий кут і перетворити на сепаратну метушню, звести до передвиборної кампанії? Невідомо. Хоча сама Северінсен відмітила початок активної передвиборної кампанії. Відчути у повітрі запах наближення виборів їй не складно, оскільки саме вона "моніторила" хід виборів президента і зробила тоді один з невтішних для України висновків.

Людині з-за кордону важко усвідомити "підкилимну" розстановку сил в українському політикумі. Чому такими рішучими та однозначними були висновки моніторингового комітету та ПАРЄ перед проведенням і під час імплементації референдуму? Не тому, що пан Головатий розвинув активну антиреферендумну кампанію у Венеції, а тому, що питання, винесені на референдум, лежать у зрозумілій для іноземців юридичній площині. Їх не турбувала причетність Волкова, Левенця та інших людей з оточення Кучми до “всенародного” волевиявлення. Силами моніторингового комітету не вдалося повністю відстежити фальсифікації результатів плебісциту. Але висновки Венеціанської комісії базувалися на законах, а це набагато міцніше, ніж ефемерні відомості про інтриги олігархів чи “плівки Мельниченка”.

Влада чудово знає в якій площині треба “дурити” подібних доповідачів та спостерігачів. Ханна Северінсен це не газетний журналіст, який може дозволити собі переконливу для західного читача лірику на зразок “Країна мертвих героїв”. Її, як і більшість іноземців, які відвідали останніми місяцями Україну, у справі Гонгадзе обурює поведінка слідчих органів та прокурати. Кравченка звільнено і це, не в останню чергу, реверанс у бік Заходу, якому не зрозуміти, що, замінивши його на Смирнова, президент нічого не змінив у системі. Не боюся повторитись і знову згадати Тимошенко, яка за свій вихід має дякувати не Замковенку, а саме Ханні Северинсен, яка мала намір відвідати “в’язня сумління” у СІЗО.

Звільнення Деркача та Кравченка (наголошую – не всіх разом!) припадали на важливі моменти у спілкуванні офіційного Києва із Заходом. За такою логікою Потебенька, вочевидь, теж “здадуть” в необхідний момент. І це може статися або напередодні розгляду в ПАРЄ українського питання, або за його підсумками. Що лежатиме для західного спостерігача на поверхні? Зміна керівника відомства, яке не справилося з розслідуванням резонансного вбивства і надія на зміну ситуації з приходом нової людини.

Зараз Северінсен дізналася, що у справі Гонгадзе істотних змін не відбулось (це розповів їй сам голова парламентської слідчої комісії Олександр Лавринович), а автентичність плівок Мельниченка довести практично неможливо. Після висновків Міжнародного інституту преси ставлення самої доповідачки до плівок (а, як наслідок, і ПАРЄ) стане більш обережним. Вона чудово зрозуміла головне – таємні записи в кабінеті Кучми не можуть бути доказом у суді, а “проблема плівок” полягає у політичній площині. Звідси для Северінсен випливає єдиний можливий висновок – необхідний діалог влади і опозиції, а ми, оскільки постійно живемо в Україні, розуміємо повну неможливість такого діалогу.

Все та ж Юлія Мостова дозволила собі сказати Северінсен те, що знала більшість спостерігачів – Кваснєвський не та людина, яка може виступити посередником у діалозі між Кучмою та опозицією. Вона нагадала, що двох президентів пов’язує тривала дружба і саме Кваснєвський багато років розповідав Заходу про успіхи Україну на шляху до демократії. Від себе додам, що після візиту представників ФНП до Польщі поповзли чутки про смішну, як для жителя Києва, позицію Кваснєвського: він абсолютно серйозно чекає на візит Папи Римського до України. І саме від резюме понтифіка та його позиції залежатиме ставлення поляків до ситуації, що склалася.

Ще один приклад не повного розуміння (або скоріш небажання розуміти) процесів у внутрішній українській політиці - це парламентська більшість. Її також Ханна Северінсен сприймає однобоко-позитивно, не розуміючи, що депутатська більшість в українському парламенті це найскладніший в державі клубок протиріч, який ніхто сьогодні не зможе розв’язати.

Безперечно, політики, які поставили собі за мету змінити недемократичний режим в Україні, повинні усвідомлювати, якої підтримки можна чекати від ПАРЄ. Виходячи з реалій, їм необхідно зробити упор саме на законодавчі зміни. Тим більше, що Северінсен дала зрозуміти – Європа готова підтримати подальший перерозподіл повноважень між гілками влади. Кроком, спрямованим на це є законопроекти щодо перетворення України на парламентську республіку. Не останнє місце посідає і новий виборчий закон. Мабуть, варто менше робити власний PR із візитів представників ПАРЄ. (Красива заява Мороза про те, що Кучма особисто повинен виправдовуватись за свої дії на сесії ПАРЄ, “грає” тільки у ЗМІ).

Допомога доповідачки необхідна і у конкретній справі Георгія Гонгадзе. Парламентська Асамблея мала б більше наполягати на проведенні незалежної (єдиний варіант сьогодні – це ФБР) експертизи “таращанського тіла”. Це дуже важливо. Тим більше, що заступник новопризначеного міністра Юрія Смирнова вже заявив, що МВС обійдеться і без західної допомоги і зможе саме довести справу до кінця. Не знаю наскільки цьому може повірити Ханна Северінсен, але житель України стовідсотково впевнений – сьогодні це абсолютно неможливо…