Криза Кучми
Четвер, 29 березня 2001, 19:55
Німецький рада з зовнішньої політики вважає, що через "найскладнішу зовнішньополітичну кризу" європейська орієнтація України опинилася "під загрозою". Країна зближується з Росією, і від бєларуського сценарію врятує тільки Ющенко.
З моменту отримання незалежності Україна переживає найскладнішу політичну кризу. Протягом декількох місяців прослуховувався кабінет президента країни Леоніда Кучми. Зміст численних компрометуючих розмов президента зі своїм оточенням став відомий широкій громадськості. У одній з таких розмов Кучма невтішно відгукувався про опозиційного журналіста і висловлював побажання, щоб той безслідно зник де-небудь в Чечні. Коли наприкінці минулого року був знайдений труп Георгія Гонгадзе, морально і політично приниженого президента закликали до відповіді за передбачуване вбивство журналіста.
Більшість опозиційних партій - від соціалістів до націоналістів і демократів - об'єдналися проти Кучми. Однак вони ще дуже слабі для того, щоб домогтися відставки президента. Якщо Кучма все-таки змушений буде піти у відставку (чого не виключають деякі спостерігачі), хаос в країні тільки збільшиться. Прозахідні сили упевнені: якщо місце президента посяде нинішній прем'єр-міністр Віктор Ющенко, він зможе провести в країні необхідні реформи.
Однак в лівому таборі знаходиться колишній спікер парламенту Олександр Мороз, який при підтримці комуністів готовий взяти владу в свої руки. За Морозом в народі закріпився імідж політика з незаплямованою репутацією. Третій кандидат на президентську посаду – Віктор Медведчук, віце-спікер Верховної Ради і лідер СДПУ(о). Йому Кучма, ймовірно, обіцяв пост прем'єр-міністра і майбутнього кронпринца. Як відомо, за Медведчуком стоять впливові олігархічні угрупування. На Заході все голосніше лунають побоювання, що у випадку, якщо наступником Кучми стануть Медведчук або Мороз, події на Україні будуть розвиватися за білоруським сценарієм, що призведе до посилення проросійських тенденцій.
Спочатку події розвивалися для Кучми сприятливо. У листопаді 1999 року йому вдалося у другий раз виграти президентські вибори, незважаючи на те, що економічне і політичне становище в країні ніяк не можна було назвати стабільним. Поразка на виборах ослабила положення лівих до такої міри, що ті втратили більшість місць в парламенті. У Верховній Раді утворилася нова парламентська більшість, яка підтримала курс реформ нового прем'єр-міністра Ющенка. У перший раз за історію незалежної України президент і парламент змогли порозумітися. Незважаючи на те, що шляхом проведення національного референдуму весною 2000 року Кучма спробував послабити позиції парламенту і тим самим нажив собі багато нових противників у Верховній Раді, на самому початку його другого строку ще жевріла надія на проведення ринкових реформ.
У минулому році ВВП України виріс на 6 процентів. Міністерство фінансів використало економічне зростання для розв'язання проблем зовнішнього боргу. Уряд зібрав досить податків, валютний резерв країни збільшився на 30 процентів. МВФ поквапився у черговий раз надати Україні посильну допомогу. Очікується економічний приріст на 4-6%.
Незважаючи на позитивні економічні показники і підтримку в парламенті, уряд не зміг підкріпити перетворення проведенням структурних реформ. Через що податкова реформа, яка давно назрівала, відсунулася на невизначений термін. Корупція, бюрократичні перегради і невигідні економічні рамкові умови відштовхують західних інвесторів. За десять років в Україну було інвестовано лише 3,6 мільярда доларів.
Найсерйозніші протиріччя між урядом і парламентом виникли з питання про реформи в енергетичній галузі, яка вже декілька років знаходиться під контролем непрозорих індустріальних груп, що не платять податки в державну скарбницю. Залежним від них чиновникам досі вдавалося перешкоджати втручанню контролюючих органів. Віце-прем'єр Юлія Тимошенко, сама в минулому директор сумнівного газового підприємства в Дніпропетровську, почала декартелізовувати заповідну галузь. Через що у неї виник серйозний конфлікт з олігархами. Коли конфлікт, додатково підігрітий "касетним скандалом", досяг свого апогею, Кучма, за наполяганням олігархів, звільнив Тимошенко, а державна прокуратура негайно ж відправила її у в'язницю. Відставка Тимошенко серйозно ослабила позиції Ющенка.
Енергетична залежність України від Росії залишається найважливішою проблемою країни в області безпеки. У минулому році Україна намагалася досягти диференціації постачання нафти і газу з Росії. Переговори велися з Туркменістаном і "державами - ізгоями" Лівією та Іраком, але не увінчалися успіхом через відсутність трубопровода в обхід Росії.
На будівництво нового трубопровода в України просто не було грошей. Києву довелося розпрощатися і зі своєю ідеєю налагодити прокачування каспійської нафти в країни Європи через свою територію. І хоч вже почалося було будівництво трубопровода з Одеси в Польщу, проект заморозили через внутрішні конфлікти і усвідомлення того факту, що за останній час Росія значно поліпшила свою систему трубопроводів. Тепер Україна подумує про приватизацію своєї енергомережі, оскільки російські концерни за борги можуть дешево придбати українські трубопроводи. Ющенко виступає проти, але впливове лоббі в парламенті і раді безпеки схвалює подібну операцію. Після аварії на Чорнобильській АЕС, яка виробляла до 5% всієї електроенергії країни, в Україні виникли проблеми з електрикою. Експлуатація компенсуючих потужностей можлива не раніше, ніж через 2-4 роки - тому знову ж виникає залежність від Росії.
Перекіс у бік Росії
"Європейська орієнтація" української зовнішньої політики знаходиться під загрозою. Серйозний розкол стався в питанні про членство в НАТО і ЄС. Розширення організації ГУУАМ, що об'єднує Грузію, Україну, Узбекистан, Азербайджан і Молдову, шляхом входження до неї Болгарії і Румунії зазнало невдачі через побоювання обох держав, що це зашкодить їх інтеграції в ЄС.
Росія сьогодні є пріоритетною сферою економічних інтересів України. У минулому році експорт продукції в Росію збільшився на 45%, що перевищує динаміку приросту українського експорту загалом. Російський капітал посилює свої позиції на українському ринку. Російський концерн "Сибірський алюміній" придбав Миколаївський глиноземний завод, найбільший в Європі. Велика частина українських нафтоперегінних заводів знаходиться під контролем російського капіталу. Східний Сусід відчуває щирий інтерес до "великої" приватизації, яка повинна початися на Україні вже в цьому році: на конкурсний продаж будуть виставлені пакети акцій "Укртелекому" і деяких регіональних енергетичних компаній.
Частка ЄС у зовнішньої торгівлі України значно менше. Квоти на імпорт текстильної і металургійної продукції обмежують торгові можливості Києва. Для ЄС Україна з економічної точки зору не представляє інтересу. Українська частка у зовнішньоторгівельному обороті ЄС складає менше за 0,5%. Перспективи розвитку безмитної торгівлі між Брюсселем і Києвом досить погані. Розширення ЄС загрожує Україні втратою традиційних східноєвропейських ринків.
У рамках ЄС не існує окремого українського напряму зовнішньої політики, відносини з Києвом є швидше складовою частиною російського напряму. У цей час Україна переслідує мета стати асоційованим членом НАТО. Однак, Брюссель не готовий до такого розвитку подій і пояснює своє небажання тим, що укладені між Україною і ЄС угоди про партнерство і кооперацію досі не виконуються.
"Касетний скандал", який призвів до охолоджування відносин між Кучмою і Заходом і одночасно не викликав ніякої негативної реакції в Москві, посилив проросійські настрої Кучми. Росія зацікавлена в зміцненні кооперації з Україною в області високих технологій і озброєння, що викликає різку критику США. Якщо Кучма наслідуватиме приклад Росії і налагодить торгове постачання передових технологій в "країни-ізгої" Ірак і Іран, це загрожує його країні не тільки припиненням фінансової допомоги Заходу, але і міжнародними санкціями.
Переклад Strana.Ru
"GUS-Barometer" – видання Німецької ради із зовнішньої політики, головною метою якої є "стимулювання інтересів в міжнародних питаннях, підвищення наукової співпраці, збільшення порозуміння між націями". Рада була заснована в 1955 році як незалежна неприбуткова асоціація. Цілі, організація і метод фінансування схожі з тим, як вони здійснюються щодо Ради з міжнародних відносин в Нью-Йорку і Королівського інституту міжнародних справ (Дом Чатман) в Лондоні. Членами Ради є більше за 1 600 чоловік, включаючи політичні особистості, фігури з "адміністрації і дипломатії", бізнесменів, профспілкових діячів, журналістів та вчених. Рада фінансується переважно з неурядових джерел.
З моменту отримання незалежності Україна переживає найскладнішу політичну кризу. Протягом декількох місяців прослуховувався кабінет президента країни Леоніда Кучми. Зміст численних компрометуючих розмов президента зі своїм оточенням став відомий широкій громадськості. У одній з таких розмов Кучма невтішно відгукувався про опозиційного журналіста і висловлював побажання, щоб той безслідно зник де-небудь в Чечні. Коли наприкінці минулого року був знайдений труп Георгія Гонгадзе, морально і політично приниженого президента закликали до відповіді за передбачуване вбивство журналіста.
Більшість опозиційних партій - від соціалістів до націоналістів і демократів - об'єдналися проти Кучми. Однак вони ще дуже слабі для того, щоб домогтися відставки президента. Якщо Кучма все-таки змушений буде піти у відставку (чого не виключають деякі спостерігачі), хаос в країні тільки збільшиться. Прозахідні сили упевнені: якщо місце президента посяде нинішній прем'єр-міністр Віктор Ющенко, він зможе провести в країні необхідні реформи.
Однак в лівому таборі знаходиться колишній спікер парламенту Олександр Мороз, який при підтримці комуністів готовий взяти владу в свої руки. За Морозом в народі закріпився імідж політика з незаплямованою репутацією. Третій кандидат на президентську посаду – Віктор Медведчук, віце-спікер Верховної Ради і лідер СДПУ(о). Йому Кучма, ймовірно, обіцяв пост прем'єр-міністра і майбутнього кронпринца. Як відомо, за Медведчуком стоять впливові олігархічні угрупування. На Заході все голосніше лунають побоювання, що у випадку, якщо наступником Кучми стануть Медведчук або Мороз, події на Україні будуть розвиватися за білоруським сценарієм, що призведе до посилення проросійських тенденцій.
Спочатку події розвивалися для Кучми сприятливо. У листопаді 1999 року йому вдалося у другий раз виграти президентські вибори, незважаючи на те, що економічне і політичне становище в країні ніяк не можна було назвати стабільним. Поразка на виборах ослабила положення лівих до такої міри, що ті втратили більшість місць в парламенті. У Верховній Раді утворилася нова парламентська більшість, яка підтримала курс реформ нового прем'єр-міністра Ющенка. У перший раз за історію незалежної України президент і парламент змогли порозумітися. Незважаючи на те, що шляхом проведення національного референдуму весною 2000 року Кучма спробував послабити позиції парламенту і тим самим нажив собі багато нових противників у Верховній Раді, на самому початку його другого строку ще жевріла надія на проведення ринкових реформ.
У минулому році ВВП України виріс на 6 процентів. Міністерство фінансів використало економічне зростання для розв'язання проблем зовнішнього боргу. Уряд зібрав досить податків, валютний резерв країни збільшився на 30 процентів. МВФ поквапився у черговий раз надати Україні посильну допомогу. Очікується економічний приріст на 4-6%.
Незважаючи на позитивні економічні показники і підтримку в парламенті, уряд не зміг підкріпити перетворення проведенням структурних реформ. Через що податкова реформа, яка давно назрівала, відсунулася на невизначений термін. Корупція, бюрократичні перегради і невигідні економічні рамкові умови відштовхують західних інвесторів. За десять років в Україну було інвестовано лише 3,6 мільярда доларів.
Найсерйозніші протиріччя між урядом і парламентом виникли з питання про реформи в енергетичній галузі, яка вже декілька років знаходиться під контролем непрозорих індустріальних груп, що не платять податки в державну скарбницю. Залежним від них чиновникам досі вдавалося перешкоджати втручанню контролюючих органів. Віце-прем'єр Юлія Тимошенко, сама в минулому директор сумнівного газового підприємства в Дніпропетровську, почала декартелізовувати заповідну галузь. Через що у неї виник серйозний конфлікт з олігархами. Коли конфлікт, додатково підігрітий "касетним скандалом", досяг свого апогею, Кучма, за наполяганням олігархів, звільнив Тимошенко, а державна прокуратура негайно ж відправила її у в'язницю. Відставка Тимошенко серйозно ослабила позиції Ющенка.
Енергетична залежність України від Росії залишається найважливішою проблемою країни в області безпеки. У минулому році Україна намагалася досягти диференціації постачання нафти і газу з Росії. Переговори велися з Туркменістаном і "державами - ізгоями" Лівією та Іраком, але не увінчалися успіхом через відсутність трубопровода в обхід Росії.
На будівництво нового трубопровода в України просто не було грошей. Києву довелося розпрощатися і зі своєю ідеєю налагодити прокачування каспійської нафти в країни Європи через свою територію. І хоч вже почалося було будівництво трубопровода з Одеси в Польщу, проект заморозили через внутрішні конфлікти і усвідомлення того факту, що за останній час Росія значно поліпшила свою систему трубопроводів. Тепер Україна подумує про приватизацію своєї енергомережі, оскільки російські концерни за борги можуть дешево придбати українські трубопроводи. Ющенко виступає проти, але впливове лоббі в парламенті і раді безпеки схвалює подібну операцію. Після аварії на Чорнобильській АЕС, яка виробляла до 5% всієї електроенергії країни, в Україні виникли проблеми з електрикою. Експлуатація компенсуючих потужностей можлива не раніше, ніж через 2-4 роки - тому знову ж виникає залежність від Росії.
Перекіс у бік Росії
"Європейська орієнтація" української зовнішньої політики знаходиться під загрозою. Серйозний розкол стався в питанні про членство в НАТО і ЄС. Розширення організації ГУУАМ, що об'єднує Грузію, Україну, Узбекистан, Азербайджан і Молдову, шляхом входження до неї Болгарії і Румунії зазнало невдачі через побоювання обох держав, що це зашкодить їх інтеграції в ЄС.
Росія сьогодні є пріоритетною сферою економічних інтересів України. У минулому році експорт продукції в Росію збільшився на 45%, що перевищує динаміку приросту українського експорту загалом. Російський капітал посилює свої позиції на українському ринку. Російський концерн "Сибірський алюміній" придбав Миколаївський глиноземний завод, найбільший в Європі. Велика частина українських нафтоперегінних заводів знаходиться під контролем російського капіталу. Східний Сусід відчуває щирий інтерес до "великої" приватизації, яка повинна початися на Україні вже в цьому році: на конкурсний продаж будуть виставлені пакети акцій "Укртелекому" і деяких регіональних енергетичних компаній.
Частка ЄС у зовнішньої торгівлі України значно менше. Квоти на імпорт текстильної і металургійної продукції обмежують торгові можливості Києва. Для ЄС Україна з економічної точки зору не представляє інтересу. Українська частка у зовнішньоторгівельному обороті ЄС складає менше за 0,5%. Перспективи розвитку безмитної торгівлі між Брюсселем і Києвом досить погані. Розширення ЄС загрожує Україні втратою традиційних східноєвропейських ринків.
У рамках ЄС не існує окремого українського напряму зовнішньої політики, відносини з Києвом є швидше складовою частиною російського напряму. У цей час Україна переслідує мета стати асоційованим членом НАТО. Однак, Брюссель не готовий до такого розвитку подій і пояснює своє небажання тим, що укладені між Україною і ЄС угоди про партнерство і кооперацію досі не виконуються.
"Касетний скандал", який призвів до охолоджування відносин між Кучмою і Заходом і одночасно не викликав ніякої негативної реакції в Москві, посилив проросійські настрої Кучми. Росія зацікавлена в зміцненні кооперації з Україною в області високих технологій і озброєння, що викликає різку критику США. Якщо Кучма наслідуватиме приклад Росії і налагодить торгове постачання передових технологій в "країни-ізгої" Ірак і Іран, це загрожує його країні не тільки припиненням фінансової допомоги Заходу, але і міжнародними санкціями.
Переклад Strana.Ru
"GUS-Barometer" – видання Німецької ради із зовнішньої політики, головною метою якої є "стимулювання інтересів в міжнародних питаннях, підвищення наукової співпраці, збільшення порозуміння між націями". Рада була заснована в 1955 році як незалежна неприбуткова асоціація. Цілі, організація і метод фінансування схожі з тим, як вони здійснюються щодо Ради з міжнародних відносин в Нью-Йорку і Королівського інституту міжнародних справ (Дом Чатман) в Лондоні. Членами Ради є більше за 1 600 чоловік, включаючи політичні особистості, фігури з "адміністрації і дипломатії", бізнесменів, профспілкових діячів, журналістів та вчених. Рада фінансується переважно з неурядових джерел.
