Не чіпайте нашого Сі Сі!
Україна – чи то цвинтар, чи то "Санта-Барбара"
Четвер, 29 березня 2001, 17:23
Після того, як Пауелл відчитав Зленка за пригнічення демократії, український міністр помстився американцям під час виступу у "Heritage Foundation". У своїй промові Зленко в стилі розлюченого Кучми дійшов до того, що навіть почав обурюватися американськими журналістами.
Спічрайтери Зленка щось зле бажають своєму шефу – від виступу як від морозильника несло духом холодної війни. Показово, що аудиторія, яку почав повчати український міністр – актив "Heritage Foundation", консервативної організації, думки якої традиційно співпадають з поглядами республіканців, що найближчі чотири роки залишатимуться при владі в Америці.
Голові зовнішньополітичного відомства життя під записи Мельниченка навряд здається цукром. Але ж навіть якщо Зленко хотів показати силу і здатність постояти за свою державу, форма виступу і фон політичної ситуації на Україні вщент зламали його благородні плани. Він явно вхопив у Кучми якийсь вірус...
Почав міністр з того, що… західні ЗМІ пишуть про Україну неправильно: "Протягом останніх місяців Україна надто часто згадувалася не в тому контексті, в якому хотілось би. Повідомлення світових інформаційних агентств про розвиток подій в моїй країні скоріше нагадували зведення з місць воєнних дій". Слава Богу, Зленко не поїхав з такою промовою до редакцій New York Times чи Washington Post.
Персонально Зленко обурився "однією з європейських газет", яка "навіть охарактеризувала Україну в мелодраматичному стилі як "країну мертвих героїв" (голова зовнішньополітичного відомства мав на увазі статтю в провідному німецькому тижневику Die Zeit).
Але сльози на очах з'явилися вже після такої ремарки: "Такі оцінки було особливо дивно читати, поглядаючи на спокійні вулиці весняного Києва, які зараз є особливо мальовничими". (Авжеж, на кладовищі теж весь час дуже спокійно.)
Далі – більше: "Парадокс: щоб описувати утиски вільної журналістики в Україну приїхало стільки журналістів, що їх кількість майже зрівнялася з кількістю учасників спорадичних демонстрацій". Тож, враховуючи обурення шефа, МЗС має розпочати роботу над інструкціями для митниці щодо квоти журналістів на один квадратний метр української землі.
Однак така антикучмістська позиція в західних ЗМІ не здивувала Зленка: "Скандали завжди були привабливими для пересічного споживача інформації". І цьому є пояснення – читач, тримайся за стілець, щоб не впасти: "Хіба можуть зрівнятися з ними сухі статистичні дані про довгоочікуваний економічний підйом в Україні?"
Є у Зленка і визначення всьому тому, що відбувається: "Мильна опера навколо так званого касетного скандалу". Ну а головний "Сі Сі" української "Санти-Барбари" виявився жертвою наклепів: "Оцінюючи актуальну ситуацію в Україні, хотів би насамперед відзначити, що достовірність касет, на яких, нібито, записаний голос президента Леоніда Кучми, ніким не була доведена. А якщо так, то немає жодних підстав мішати його ім'я з брудом і пов'язувати його з тими чи іншими кримінальними справами".
У продовження генеральної лінії Банкової Зленко натякнув на іноземний слід: "Я не прихильник різноманітних теорій антидержавних змов, проте погодьтеся, збіг у часі економічного підйому і так званого "касетного скандалу" був вражаючим".
І взагалі, "Україна, яку часто критикували за недостатньо послідовні реформи, тепер стала об'єктом критики за утиски преси і демократії", а "на економічні успіхи вже мало хто звертає увагу". "Робітники, пенсіонери, студенти почали регулярно отримувати зарплати, пенсії та стипендії. У людей з'явилася певність і надія на краще… Проте, як часто трапляється в голлівудських фільмах, саме в той момент, коли герой готується святкувати успіх, на його шляху з'являється злодій, який каже: "Не рухайся, а то стрілятиму", - подовжив шукати кіноаналогії керівник МЗС.
Навівши купу аргументів – і в Азії корупція була більше, а інвесторів це не лякало, і злочинність у нас поступається "деяким мегаполісам Північної Америки", і Кучма з Ющенком домоглися економічного зростання, і Україна "залишається демократичною державою та фактором стабільності в східноєвропейському регіоні" – Зленко пообіцяв… "робити висновки" з критики. Тієї самої, безпідставність якої він доводив чи не всю свою промову.
В кінцевому підсумку Зленко зжалівся над американськими "коршунами" з "Heritage Foundation". Усвідомлюючи, що "в міжнародних відносинах наступає пора "холодного прагматизму", український міністр попросив не перетворювати це на "прихід зими".
А перспектива дуже реальна. За даними "Коммерсантъ", після зустрічі зі Зленком Пауелл "уперше відмовився від звички проводжати іноземного гостя до дверей свого кабінету".
Пауелл передав Зленку усне послання президента США, в якому Джордж Буш висловлює запевнення, що "Україна залишається дуже важливою країною для Сполучених Штатів, які прагнуть і робитимуть все можливе для продовження подальшої підтримки нашої держави". З таким же успіхом "важливою країною" можна вважати навіть Бєларусь – бо вона межує з Польщею та Литвою.
А радниця Буша з питань національної безпеки Кондоліза Райс просто заявила, що США підтримуватимуть європейський вибір України і та ще "має продемонструвати реальні досягнення в економічних та демократичних реформах".
Пряма мова:
В американській пресі іноді доводиться читати про те, що Київ, мовляв, дискваліфікував себе як стратегічний партнер і має бути покараний відлученням від американської підтримки. У зв'язку з цим, якщо дозволите, я хотів би задати вам кілька простих запитань і дати свої варіанти відповідей.
Питання перше. Чи стане Україна більш демократичною, якщо крайні ліві та праві радикали (тобто комуністи та крайні націоналісти) візьмуть гору в нинішньому протистоянні із законно обраним президентом?
Більш ніж сумнівно.
Я відповідаю не як представник діючого уряду, а як політик-реаліст. Те, що відбувається в Україні - це не народне повстання. Це відомі прийоми тих політичних кіл, які намагаються нажити політичний капітал, користуючись важкою ситуацією, в якій опинився нинішній президент. Зауважте: це ті ж самі сили, які 10 років поспіль стояли на шляху запровадження приватної власності на землю (О.Мороз). Це ті ж самі сили, які в 1999 р. пікетували американське посольство, протестуючи проти дій НАТО в Югославії. Це ті ж самі сили, які періодично звертають на себе увагу радикально-націоналістичною, антисемітською риторикою (УНА-УНСО).
В кожній державі є люди, які завжди будуть стояти з плакатами протесту перед тим чи іншим посольством, перед тим чи іншим міністерством. Вам, мешканцям американської столиці, повинна бути знайома ця категорія громадян. Довірити їм долю держави - це все одно, що довірити глобальний економічний розвиток людям, які минулого року влаштували вуличні бої під час щорічних зборів МВФ у Сіеттлі.
Питання друге. Чи стануть Україна і весь східноєвропейський регіон більш стабільними, якщо в Україні зникне така консолідуюча сила, як президент Кучма?
Моя відповідь проста і очевидна: ні. Більше того, якщо президентське крісло з тих чи інших причин стане порожнім, то ризик дестабілізації в Україні, другій за розміром країні Європи, буде більшим, ніж будь-коли. Чи готові країни Заходу піти на цей ризик навіть з найкращих міркувань?
Питання третє. Поруч з Україною найбільшими отримувачами американської допомоги протягом останніх років були Нігерія та Колумбія, яких, наскільки я знаю, ніхто не збирається позбавляти даного привілею. Чого більше в цій допомозі - американських національних інтересів чи переконаності в перевагах нігерійського та колумбійського варіантів демократії? Думаю, що головним чинником тут поки є захист американських національних інтересів.
Спічрайтери Зленка щось зле бажають своєму шефу – від виступу як від морозильника несло духом холодної війни. Показово, що аудиторія, яку почав повчати український міністр – актив "Heritage Foundation", консервативної організації, думки якої традиційно співпадають з поглядами республіканців, що найближчі чотири роки залишатимуться при владі в Америці.
Голові зовнішньополітичного відомства життя під записи Мельниченка навряд здається цукром. Але ж навіть якщо Зленко хотів показати силу і здатність постояти за свою державу, форма виступу і фон політичної ситуації на Україні вщент зламали його благородні плани. Він явно вхопив у Кучми якийсь вірус...
Почав міністр з того, що… західні ЗМІ пишуть про Україну неправильно: "Протягом останніх місяців Україна надто часто згадувалася не в тому контексті, в якому хотілось би. Повідомлення світових інформаційних агентств про розвиток подій в моїй країні скоріше нагадували зведення з місць воєнних дій". Слава Богу, Зленко не поїхав з такою промовою до редакцій New York Times чи Washington Post.
Персонально Зленко обурився "однією з європейських газет", яка "навіть охарактеризувала Україну в мелодраматичному стилі як "країну мертвих героїв" (голова зовнішньополітичного відомства мав на увазі статтю в провідному німецькому тижневику Die Zeit).
Але сльози на очах з'явилися вже після такої ремарки: "Такі оцінки було особливо дивно читати, поглядаючи на спокійні вулиці весняного Києва, які зараз є особливо мальовничими". (Авжеж, на кладовищі теж весь час дуже спокійно.)
Далі – більше: "Парадокс: щоб описувати утиски вільної журналістики в Україну приїхало стільки журналістів, що їх кількість майже зрівнялася з кількістю учасників спорадичних демонстрацій". Тож, враховуючи обурення шефа, МЗС має розпочати роботу над інструкціями для митниці щодо квоти журналістів на один квадратний метр української землі.
Однак така антикучмістська позиція в західних ЗМІ не здивувала Зленка: "Скандали завжди були привабливими для пересічного споживача інформації". І цьому є пояснення – читач, тримайся за стілець, щоб не впасти: "Хіба можуть зрівнятися з ними сухі статистичні дані про довгоочікуваний економічний підйом в Україні?"
Є у Зленка і визначення всьому тому, що відбувається: "Мильна опера навколо так званого касетного скандалу". Ну а головний "Сі Сі" української "Санти-Барбари" виявився жертвою наклепів: "Оцінюючи актуальну ситуацію в Україні, хотів би насамперед відзначити, що достовірність касет, на яких, нібито, записаний голос президента Леоніда Кучми, ніким не була доведена. А якщо так, то немає жодних підстав мішати його ім'я з брудом і пов'язувати його з тими чи іншими кримінальними справами".
У продовження генеральної лінії Банкової Зленко натякнув на іноземний слід: "Я не прихильник різноманітних теорій антидержавних змов, проте погодьтеся, збіг у часі економічного підйому і так званого "касетного скандалу" був вражаючим".
І взагалі, "Україна, яку часто критикували за недостатньо послідовні реформи, тепер стала об'єктом критики за утиски преси і демократії", а "на економічні успіхи вже мало хто звертає увагу". "Робітники, пенсіонери, студенти почали регулярно отримувати зарплати, пенсії та стипендії. У людей з'явилася певність і надія на краще… Проте, як часто трапляється в голлівудських фільмах, саме в той момент, коли герой готується святкувати успіх, на його шляху з'являється злодій, який каже: "Не рухайся, а то стрілятиму", - подовжив шукати кіноаналогії керівник МЗС.
Навівши купу аргументів – і в Азії корупція була більше, а інвесторів це не лякало, і злочинність у нас поступається "деяким мегаполісам Північної Америки", і Кучма з Ющенком домоглися економічного зростання, і Україна "залишається демократичною державою та фактором стабільності в східноєвропейському регіоні" – Зленко пообіцяв… "робити висновки" з критики. Тієї самої, безпідставність якої він доводив чи не всю свою промову.
В кінцевому підсумку Зленко зжалівся над американськими "коршунами" з "Heritage Foundation". Усвідомлюючи, що "в міжнародних відносинах наступає пора "холодного прагматизму", український міністр попросив не перетворювати це на "прихід зими".
А перспектива дуже реальна. За даними "Коммерсантъ", після зустрічі зі Зленком Пауелл "уперше відмовився від звички проводжати іноземного гостя до дверей свого кабінету".
Пауелл передав Зленку усне послання президента США, в якому Джордж Буш висловлює запевнення, що "Україна залишається дуже важливою країною для Сполучених Штатів, які прагнуть і робитимуть все можливе для продовження подальшої підтримки нашої держави". З таким же успіхом "важливою країною" можна вважати навіть Бєларусь – бо вона межує з Польщею та Литвою.
А радниця Буша з питань національної безпеки Кондоліза Райс просто заявила, що США підтримуватимуть європейський вибір України і та ще "має продемонструвати реальні досягнення в економічних та демократичних реформах".
Пряма мова:
В американській пресі іноді доводиться читати про те, що Київ, мовляв, дискваліфікував себе як стратегічний партнер і має бути покараний відлученням від американської підтримки. У зв'язку з цим, якщо дозволите, я хотів би задати вам кілька простих запитань і дати свої варіанти відповідей.
Питання перше. Чи стане Україна більш демократичною, якщо крайні ліві та праві радикали (тобто комуністи та крайні націоналісти) візьмуть гору в нинішньому протистоянні із законно обраним президентом?
Більш ніж сумнівно.
Я відповідаю не як представник діючого уряду, а як політик-реаліст. Те, що відбувається в Україні - це не народне повстання. Це відомі прийоми тих політичних кіл, які намагаються нажити політичний капітал, користуючись важкою ситуацією, в якій опинився нинішній президент. Зауважте: це ті ж самі сили, які 10 років поспіль стояли на шляху запровадження приватної власності на землю (О.Мороз). Це ті ж самі сили, які в 1999 р. пікетували американське посольство, протестуючи проти дій НАТО в Югославії. Це ті ж самі сили, які періодично звертають на себе увагу радикально-націоналістичною, антисемітською риторикою (УНА-УНСО).
В кожній державі є люди, які завжди будуть стояти з плакатами протесту перед тим чи іншим посольством, перед тим чи іншим міністерством. Вам, мешканцям американської столиці, повинна бути знайома ця категорія громадян. Довірити їм долю держави - це все одно, що довірити глобальний економічний розвиток людям, які минулого року влаштували вуличні бої під час щорічних зборів МВФ у Сіеттлі.
Питання друге. Чи стануть Україна і весь східноєвропейський регіон більш стабільними, якщо в Україні зникне така консолідуюча сила, як президент Кучма?
Моя відповідь проста і очевидна: ні. Більше того, якщо президентське крісло з тих чи інших причин стане порожнім, то ризик дестабілізації в Україні, другій за розміром країні Європи, буде більшим, ніж будь-коли. Чи готові країни Заходу піти на цей ризик навіть з найкращих міркувань?
Питання третє. Поруч з Україною найбільшими отримувачами американської допомоги протягом останніх років були Нігерія та Колумбія, яких, наскільки я знаю, ніхто не збирається позбавляти даного привілею. Чого більше в цій допомозі - американських національних інтересів чи переконаності в перевагах нігерійського та колумбійського варіантів демократії? Думаю, що головним чинником тут поки є захист американських національних інтересів.
