Порятунок Євразії
Четвер, 22 березня 2001, 20:53
Якщо подивитися з Туреччини убік Кавказу і Чорного моря, то можна побачити, що в Євразії з'явилася кризова дуга. Вона являє собою реальну погрозу інтересам США і Європи. Без стратегічного втручання на високому рівні досягнення, завойовані з такою працею у колишніх республік Радянського Союзу, будуть зведені на нівець. У результаті доведеться витратити багато років, якщо не десятиліть, на важку і дорогу роботу з рішення численних проблем.
Кожна держава цього підрегиона, що з'єднує Європу й Азію - а це, грубо говорячи, усі країни від між Польщею і Китаєм - страждає від внутрішньої політичної кризи, глибоких економічних проблем і соціальної напруги. У більшості з них рівень життя погіршується от уже десять років, зростає рівень смертності. Наркотики, корупція, інфекційні захворювання загрожують не тільки мешканцям регіону, але і сусіднім державам. В Україні, що є "наріжним каменем" Європи, щодня проходять демонстрації, які вимагають відставки обраного президента Леоніда Кучми; грузинські сепаратисти продовжують боротися з урядом президента Едуарда Шеварднадзе; в Узбекистані автократичний уряд Іслама Каримова продовжує боротися з наркоторгівлею та ісламськими партизанами. І так далі.
Реформатори регіону дивляться убік Заходу, але знаходять мало підтримки й інтересу. Після нетривалого візиту президента Білла Клінтона в Київ торік, Сполучені Штати не приділяли цим державам адекватної уваги на високому рівні. Європейський союз, із свого боку, практично закрив для них свої двері. Кооперація НАТО з партнерами в цьому регіоні має велике значення, але вона недостатня. Туреччина стала важливою противагою тиску Росії на тендітні кавказькі держави, але її спроможність продовжувати грати цю роль обмежується її власною фінансовою кризою.
Стратегічний вакуум
Не дивно, що Росія почала заповнювати стратегічний вакуум, що створився, не зважаючи навіть на те, що вона мало що може запропонувати цим державам у сфері розвитки й інтеграції в глобальну систему ринкових демократій. Президент Володимир Путін скористався енергетичною і політичною кризою в Україні для того, щоб підсилити вплив Росії. Нещодавно він приїжджав у Баку, щоб підписати угоду про стратегічне партнерство з Азербайджаном. Росіяни не поспішають виводити свої війська з грузинських військових баз. На початку березня президент Едуард Шеварднадзе здивував багатьох на Заході, піддавшись тиску Росії і заявивши, що Грузія не прагне стати членом НАТО в 2005 р., як планувалося раніше, хоча, очевидно, збереже нейтралітет.
Заходу є що втрачати. Якщо ці держави не будуть прогресувати, це напевно приведе до збільшення проблем поширення ядерних озброєнь, захворювань і наркотиків, а також до неконтрольованої міграції населення. Ще більше значення має наступний фундаментальний факт: якщо демократія не пусте коріння в цих країнах, якщо їхня незалежність і суверенітет будуть підірвані, це може стати великою невдачею Заходу і буде мати негативні наслідки протягом багатьох десятиліть.
США повинні взяти на себе ініціативу в подоланні цієї кризи. Держави цього регіону не зможуть вийти із ситуації, що склалася, самі. Європейський союз, як це було завжди, займається винятково власною трансформацією. Очевидно, в зв'язку з цим йому не вистачає стратегічного розуміння, чим може стати Євразія. Крім того, ЄС начебто лякає Росія. У цієї країни є законні інтереси в регіоні, але в неї немає чіткої перспективи, немає ресурсів або бажання сприяти зміцненню демократії, прав людини й економічної інтеграції з Заходом.
Стратегія з рішення цієї проблеми складається з чотирьох основних частин. По-перше, Вашингтон і Європа повинні почати новий діалог про створення загальної стратегічної перспективи для таких різних країн, як Україна, Грузія й Узбекистан, розробити конкретний план політичних ініціатив. Після цього ми повинні зажадати, щоб уряди і громадськість регіону відповіла на наше зобов'язання сприяти трансформації й інтеграції регіону зустрічним зобов'язанням.
По-друге, ми повинні визнати, що все, що відбувається в цих державах, має велике значення. Наші зусилля, спрямовані на підтримку внутрішніх змін у регіоні, прямо відповідають інтересам міжнародної безпеки. Нова американська адміністрація повинна негайно виробити новий погляд на те, як вона може переглянути свої програми допомоги, щоб підвищити їхню ефективність.
"Пояс напруженості"
По-третє, ми повинні починати всі можливі зусилля з активізації спроб проведення реформ у тих країнах, що знаходяться між Західної Європою і цим "поясом напруженості". Не тому, що вони є геополітичною буферною зоною, а тому, що вони могли б експортувати свої успіхи в розглянутий регіон.
Для України дуже важливу роль грає Польща, для Грузії й Азербайджану - Туреччина. Але Туреччина, що переживає перехідний період, сама потребує підтримки, особливо з боку Європейського Союзу. Тільки отримавши цю підтримку, вона зможе максимізувати свій вплив.
І нарешті, частиною рішення проблеми повинна стати Росія. Насамперед, Росія повинна визнати, що незалежність її "ближнього зарубіжжя" - історичний факт, і що вона сама зацікавлена в тому, щоб ці держави домагалися успіхів. Якщо Україна й інші країни будуть процвітати й інтегруються в Європу, у Росії теж з'являться нові унікальні можливості.
Регіон не стабілізується за одна ніч. Але ці країни мають величезне значення; їхні невдачі нанесуть серйозний удар по Заходу і створять чергові складності для Росії. У наших інтересах подвоїти зусилля зі стимулювання успішної трансформації регіону.
Автор статті Джон Тедстрем - старший економіст RAND, професор міжнародної політики Колумбійського університету. З 1999 по 2000 р. він був директором по Росії, Україні і Євразії в Раді національної безпеки США
Переклад Inopressa.Ru
Кожна держава цього підрегиона, що з'єднує Європу й Азію - а це, грубо говорячи, усі країни від між Польщею і Китаєм - страждає від внутрішньої політичної кризи, глибоких економічних проблем і соціальної напруги. У більшості з них рівень життя погіршується от уже десять років, зростає рівень смертності. Наркотики, корупція, інфекційні захворювання загрожують не тільки мешканцям регіону, але і сусіднім державам. В Україні, що є "наріжним каменем" Європи, щодня проходять демонстрації, які вимагають відставки обраного президента Леоніда Кучми; грузинські сепаратисти продовжують боротися з урядом президента Едуарда Шеварднадзе; в Узбекистані автократичний уряд Іслама Каримова продовжує боротися з наркоторгівлею та ісламськими партизанами. І так далі.
Реформатори регіону дивляться убік Заходу, але знаходять мало підтримки й інтересу. Після нетривалого візиту президента Білла Клінтона в Київ торік, Сполучені Штати не приділяли цим державам адекватної уваги на високому рівні. Європейський союз, із свого боку, практично закрив для них свої двері. Кооперація НАТО з партнерами в цьому регіоні має велике значення, але вона недостатня. Туреччина стала важливою противагою тиску Росії на тендітні кавказькі держави, але її спроможність продовжувати грати цю роль обмежується її власною фінансовою кризою.
Стратегічний вакуум
Не дивно, що Росія почала заповнювати стратегічний вакуум, що створився, не зважаючи навіть на те, що вона мало що може запропонувати цим державам у сфері розвитки й інтеграції в глобальну систему ринкових демократій. Президент Володимир Путін скористався енергетичною і політичною кризою в Україні для того, щоб підсилити вплив Росії. Нещодавно він приїжджав у Баку, щоб підписати угоду про стратегічне партнерство з Азербайджаном. Росіяни не поспішають виводити свої війська з грузинських військових баз. На початку березня президент Едуард Шеварднадзе здивував багатьох на Заході, піддавшись тиску Росії і заявивши, що Грузія не прагне стати членом НАТО в 2005 р., як планувалося раніше, хоча, очевидно, збереже нейтралітет.
Заходу є що втрачати. Якщо ці держави не будуть прогресувати, це напевно приведе до збільшення проблем поширення ядерних озброєнь, захворювань і наркотиків, а також до неконтрольованої міграції населення. Ще більше значення має наступний фундаментальний факт: якщо демократія не пусте коріння в цих країнах, якщо їхня незалежність і суверенітет будуть підірвані, це може стати великою невдачею Заходу і буде мати негативні наслідки протягом багатьох десятиліть.
США повинні взяти на себе ініціативу в подоланні цієї кризи. Держави цього регіону не зможуть вийти із ситуації, що склалася, самі. Європейський союз, як це було завжди, займається винятково власною трансформацією. Очевидно, в зв'язку з цим йому не вистачає стратегічного розуміння, чим може стати Євразія. Крім того, ЄС начебто лякає Росія. У цієї країни є законні інтереси в регіоні, але в неї немає чіткої перспективи, немає ресурсів або бажання сприяти зміцненню демократії, прав людини й економічної інтеграції з Заходом.
Стратегія з рішення цієї проблеми складається з чотирьох основних частин. По-перше, Вашингтон і Європа повинні почати новий діалог про створення загальної стратегічної перспективи для таких різних країн, як Україна, Грузія й Узбекистан, розробити конкретний план політичних ініціатив. Після цього ми повинні зажадати, щоб уряди і громадськість регіону відповіла на наше зобов'язання сприяти трансформації й інтеграції регіону зустрічним зобов'язанням.
По-друге, ми повинні визнати, що все, що відбувається в цих державах, має велике значення. Наші зусилля, спрямовані на підтримку внутрішніх змін у регіоні, прямо відповідають інтересам міжнародної безпеки. Нова американська адміністрація повинна негайно виробити новий погляд на те, як вона може переглянути свої програми допомоги, щоб підвищити їхню ефективність.
"Пояс напруженості"
По-третє, ми повинні починати всі можливі зусилля з активізації спроб проведення реформ у тих країнах, що знаходяться між Західної Європою і цим "поясом напруженості". Не тому, що вони є геополітичною буферною зоною, а тому, що вони могли б експортувати свої успіхи в розглянутий регіон.
Для України дуже важливу роль грає Польща, для Грузії й Азербайджану - Туреччина. Але Туреччина, що переживає перехідний період, сама потребує підтримки, особливо з боку Європейського Союзу. Тільки отримавши цю підтримку, вона зможе максимізувати свій вплив.
І нарешті, частиною рішення проблеми повинна стати Росія. Насамперед, Росія повинна визнати, що незалежність її "ближнього зарубіжжя" - історичний факт, і що вона сама зацікавлена в тому, щоб ці держави домагалися успіхів. Якщо Україна й інші країни будуть процвітати й інтегруються в Європу, у Росії теж з'являться нові унікальні можливості.
Регіон не стабілізується за одна ніч. Але ці країни мають величезне значення; їхні невдачі нанесуть серйозний удар по Заходу і створять чергові складності для Росії. У наших інтересах подвоїти зусилля зі стимулювання успішної трансформації регіону.
Автор статті Джон Тедстрем - старший економіст RAND, професор міжнародної політики Колумбійського університету. З 1999 по 2000 р. він був директором по Росії, Україні і Євразії в Раді національної безпеки США
Переклад Inopressa.Ru
