Уповноважений звільнити
З-за грат "адміністративні" виходять героями
П'ятниця, 16 березня 2001, 18:41
"В історії України це прецедент. Уперше суд у масовому порядку скасував постанови про адміністративний арешт – одразу кілька десятків. Треба віддати належне голові Київського міського суду Зубцеві, який проявив фаховість і порядність. Справа кожного заарештованого адміністративно за підозрою щодо участі в подіях 9 березня розглядалася в міському суді окремо, немає жодного штампованого рішення", - так коментує останню перемогу опозиції на правовому полі Уповноважений Верховної Ради з прав людини Ніна Карпачова. Як уже повідомляла "УМ", столичний суд 14-го і 15 березня прийняв низку справді сенсаційних ухвал, фактично ставши на бік жертв міліцейських облав 9 березня: за рішенням неупередженої київської феміди, понад півсотні молодих людей достроково вийшли з-за грат. Подання Ніни Карпачової до судді Зубця стосувалися 27 безпідставно арештованих. При звільненні сімох останніх "адміністративних" позавчора пізно ввечері були присутні журналісти "України молодої".
У простолюдді його називають "бомжатник". Офіційно - спецприймальник для утримання осіб, заарештованих адмістративно, ГУ МВС України в м. Києві. Район ДВРЗ на найдальшій околиці Дарниці, де ні цивілізації, ні транспорту – лише залізничні колії на Чернігів. Залізні двері без зовнішніх ручок, на вікні – листівка з минулого "Знайти людину" з портретом Георгія Гонгадзе. Виявляється, ми - перші представники мас-медіа, які потрапляють у саме "нутро" цієї режимної установи. Завдячуємо омбудсману Карпачовій, якій за законом відкрито доступ до будь-якої "зони".
Це вже не перший після 9 березня візит Ніни Іванівни до "політичних" у Дарницький розподільник. Після того, як вона побувала тут через три дні після затримання хлопців та дівчат, їх разом з усіма арештантами почали більш-менш нормально годувати, - давали навіть сосиски й гречаний куліш, постелили матраци. Без Карпачової, звісно, цього б не було. Навряд чи без її подання потерпілих звільнили взагалі.
У тому, що сприймати цю сімку слід саме як потерпілих, сумніватися не доводиться. Уповноважений з прав людини поділилася своєю оцінкою одразу: в протоколах про затримання й засудження – все переплутано, жодного серйозного звинувачення, максимум – нецензурна лайка. У кожного з цих сімох – своя історія затримання 9 березня, але ніхто з них не був у "гарячих точках", не ліз на рожен. Вони виходять у "хол" чергової частини, прикрашений скромним портретом гаранта Конституції, по одному; старлей у чорній уніформі видає на руки виправдальні постанови міського суду, залишки речей і грошей, які не встигли відібрати в райвідділах одразу після арештів, шнурки, ремені, документи. Їх садили на терміни від 7 до 15 діб, випустили – на 6-й день. Підписуючи протоколи про відсутність претензій до умов утримання, хлопці всі як один перепитують, яке сьогодні число.
Але перша – дівчина. 18-річна Валентина Єсіна вчиться у випускному класі київської СШ №1, називає себе кандидаткою в УНА-УНСО, але говорить суто російською. В акціях 9-го числа участі не брала, під міліцейську "роздачу" потрапила на вулиці Димитрова.
Студент 2-го курсу істфаку Київського університету Богдан Крамаренко – також киянин, також російськомовний, більше того, прихильник Партії слов’янської єдності, який до праворадикальних націоналістів з УНСО не мав жодного відношення. Тепер має – симпатії. Арештували його без жодних підстав і без усіляких пояснень біля Республіканського стадіону, хоча до вуличних протестів Крамаренко не мав ані найменшого відношення. Але, за словами Богдана, за час відсидки він зробив відповідні висновки, для нього багато чого прояснилося. Тепер він вважає опозиціонерів з УНА-УНСО справжніми патріотами.
Унсовці ж – зовсім молоді, всі студенти. Вадим Левківський – третьокурсник з Рівненського агротехнічного коледжу, 20-річний Юрій Матвійчук – студент Рівненського державного технічного університету, Геннадій Тищенко – на третьому курсі істфаку Черкаського університету, Андрій Павловський 1982 року народження – з Київського політеху. На запитання "УМ" відповідає Юрко Матвійчук, у якого синець під правим оком не зійшов ще досі: "Керівник УНА-УНСО Андрій Шкіль наказував нам не піддаватися на провокації, не ініціювати зіткнення з міліцією. Бійку спричинили дійсно провокатори зі сторони". Щодо підстав для затримання, то ні про яку "ідентифікацію" хлопців з фотознімками учасників побоїща не йшлося – на вулиці Димитрова хапали усіх.
З Валерієм Драчуком – особлива історія. 37-річний тимчасово непрацюючий приїхав до Києва з Рівненщини в пошуках роботи. Арештували його на ринку, коли на вимогу пред’явити документи "підозрілий західняк"запитав правоохоронців про підстави такої уваги. У відповідь Валерієві скрутили руки, почали жорстоко бити; у міліції відібрали документи й усі гроші. В "бомжатнику" Драчук намагався голодувати. При "виписці" запитував старлея: "Де мої речі? Як мені тепер їхати додому? Що тепер – бомжувати? До кого хоча б можна пред’явити претензії?" Речі й гроші "загубилися" між райвідділами міліції, яка "нас береже". Колись аполітичний, абсолютно байдужий до якихось акцій протесту Драчук тепер шкодує, що не йшов проти міліції 9 березня. Валерій хоче вступити до УНСО, він боротиметься проти Кучми та його поліцейського режиму.
За словами Ніни Карпачової, міським судом вердикти про адмінарешти скасовано, але матеріали відправлено на додаткову перевірку. Помічник Уповноваженого Степан Ткаченко каже, що в разі, коли вини тих, хто відбував арешт, виявлено не буде, вони матимуть усі підстави подавати проти міліції зустрічні позови, виставляти конкретні суми відшкодування за моральні й матеріальні збитки. Дехто з хлопців має намір так і зробити. Ніна Карпачова підтримує їх і закликає "боротися за таку Україну, яку нам треба побудувати". Хлопці бачать її без Кучми.
Роз’їжджалися ми з Дарницького розподільника близько 23-ї години. Фактично порожній мікроавтобус телеканалу ICTV, представники якого також були присутні при звільненні "політичних", оперативно ретирувався. Темної ночі хлопці змушені були пройти свої кілометри до міста самотужки. Додому вони доїдуть, доїдуть героями. Гроші на дорогу їм дала Уповноважений з прав людини.
У простолюдді його називають "бомжатник". Офіційно - спецприймальник для утримання осіб, заарештованих адмістративно, ГУ МВС України в м. Києві. Район ДВРЗ на найдальшій околиці Дарниці, де ні цивілізації, ні транспорту – лише залізничні колії на Чернігів. Залізні двері без зовнішніх ручок, на вікні – листівка з минулого "Знайти людину" з портретом Георгія Гонгадзе. Виявляється, ми - перші представники мас-медіа, які потрапляють у саме "нутро" цієї режимної установи. Завдячуємо омбудсману Карпачовій, якій за законом відкрито доступ до будь-якої "зони".
Це вже не перший після 9 березня візит Ніни Іванівни до "політичних" у Дарницький розподільник. Після того, як вона побувала тут через три дні після затримання хлопців та дівчат, їх разом з усіма арештантами почали більш-менш нормально годувати, - давали навіть сосиски й гречаний куліш, постелили матраци. Без Карпачової, звісно, цього б не було. Навряд чи без її подання потерпілих звільнили взагалі.
У тому, що сприймати цю сімку слід саме як потерпілих, сумніватися не доводиться. Уповноважений з прав людини поділилася своєю оцінкою одразу: в протоколах про затримання й засудження – все переплутано, жодного серйозного звинувачення, максимум – нецензурна лайка. У кожного з цих сімох – своя історія затримання 9 березня, але ніхто з них не був у "гарячих точках", не ліз на рожен. Вони виходять у "хол" чергової частини, прикрашений скромним портретом гаранта Конституції, по одному; старлей у чорній уніформі видає на руки виправдальні постанови міського суду, залишки речей і грошей, які не встигли відібрати в райвідділах одразу після арештів, шнурки, ремені, документи. Їх садили на терміни від 7 до 15 діб, випустили – на 6-й день. Підписуючи протоколи про відсутність претензій до умов утримання, хлопці всі як один перепитують, яке сьогодні число.
Але перша – дівчина. 18-річна Валентина Єсіна вчиться у випускному класі київської СШ №1, називає себе кандидаткою в УНА-УНСО, але говорить суто російською. В акціях 9-го числа участі не брала, під міліцейську "роздачу" потрапила на вулиці Димитрова.
Студент 2-го курсу істфаку Київського університету Богдан Крамаренко – також киянин, також російськомовний, більше того, прихильник Партії слов’янської єдності, який до праворадикальних націоналістів з УНСО не мав жодного відношення. Тепер має – симпатії. Арештували його без жодних підстав і без усіляких пояснень біля Республіканського стадіону, хоча до вуличних протестів Крамаренко не мав ані найменшого відношення. Але, за словами Богдана, за час відсидки він зробив відповідні висновки, для нього багато чого прояснилося. Тепер він вважає опозиціонерів з УНА-УНСО справжніми патріотами.
Унсовці ж – зовсім молоді, всі студенти. Вадим Левківський – третьокурсник з Рівненського агротехнічного коледжу, 20-річний Юрій Матвійчук – студент Рівненського державного технічного університету, Геннадій Тищенко – на третьому курсі істфаку Черкаського університету, Андрій Павловський 1982 року народження – з Київського політеху. На запитання "УМ" відповідає Юрко Матвійчук, у якого синець під правим оком не зійшов ще досі: "Керівник УНА-УНСО Андрій Шкіль наказував нам не піддаватися на провокації, не ініціювати зіткнення з міліцією. Бійку спричинили дійсно провокатори зі сторони". Щодо підстав для затримання, то ні про яку "ідентифікацію" хлопців з фотознімками учасників побоїща не йшлося – на вулиці Димитрова хапали усіх.
З Валерієм Драчуком – особлива історія. 37-річний тимчасово непрацюючий приїхав до Києва з Рівненщини в пошуках роботи. Арештували його на ринку, коли на вимогу пред’явити документи "підозрілий західняк"запитав правоохоронців про підстави такої уваги. У відповідь Валерієві скрутили руки, почали жорстоко бити; у міліції відібрали документи й усі гроші. В "бомжатнику" Драчук намагався голодувати. При "виписці" запитував старлея: "Де мої речі? Як мені тепер їхати додому? Що тепер – бомжувати? До кого хоча б можна пред’явити претензії?" Речі й гроші "загубилися" між райвідділами міліції, яка "нас береже". Колись аполітичний, абсолютно байдужий до якихось акцій протесту Драчук тепер шкодує, що не йшов проти міліції 9 березня. Валерій хоче вступити до УНСО, він боротиметься проти Кучми та його поліцейського режиму.
За словами Ніни Карпачової, міським судом вердикти про адмінарешти скасовано, але матеріали відправлено на додаткову перевірку. Помічник Уповноваженого Степан Ткаченко каже, що в разі, коли вини тих, хто відбував арешт, виявлено не буде, вони матимуть усі підстави подавати проти міліції зустрічні позови, виставляти конкретні суми відшкодування за моральні й матеріальні збитки. Дехто з хлопців має намір так і зробити. Ніна Карпачова підтримує їх і закликає "боротися за таку Україну, яку нам треба побудувати". Хлопці бачать її без Кучми.
Роз’їжджалися ми з Дарницького розподільника близько 23-ї години. Фактично порожній мікроавтобус телеканалу ICTV, представники якого також були присутні при звільненні "політичних", оперативно ретирувався. Темної ночі хлопці змушені були пройти свої кілометри до міста самотужки. Додому вони доїдуть, доїдуть героями. Гроші на дорогу їм дала Уповноважений з прав людини.
