Влада готує криваву бійню
П'ятниця, 9 лютого 2001, 16:11
Такого ще не бувало. Не на жарт перелякана влада почала вдаватися до дій відверто провокаційних. Остання авантюра з переодягненими озброєними курсантами, що вдавали з себе "анархістів", засвідчила: влада готується до широкомасштабної провокації. Перенасичена інформацією про зловживання вищих ешелонів влади, опозиція не поставилася до інциденту з належною пильністю. В той же час аналіз ситуації приводить до висновку, що "анархічна" витівка СБУ та МВС була лише апробацією кривавої сутички, яка дасть можливість президентові оголосити в Україні надзвичайний стан.
Ще в грудні у президента була можливість для маневру. Відразу після першої стадії конфлікту, коли парламент зажадав відставки силовиків, Кучма міг відбутися "легким переляком". Якби він визнав ще тоді сам факт ведення інкримінованих йому підслуханих розмов, покаявся — "Так, мовляв, і так, говорив в запалі, але ж вбивство Гонгадзе — на зовсім інших особах. Ми їх безперечно знайдемо і піддамо справедливому суду." Після того зняв би міністра внутрішніх справ, голову Служби безпеки і підтримав би зняття генпрокурора. Все — таким чином тоді Кучма розколов би опозицію, яка тільки була в стані перспективної консолідації. Помірковані б заспокоїлись, а акції радикалів захлинулися б. Передишки владі вистачило б, щоб взяти ситуацію під контроль.
Але шансу обійтися помірними втратами Кучма вже позбувся. Будь-яку владу утримує або страх, або довіра. Внаслідок довготривалої кризи українська влада втратила що одне, що інше. Опозиція вже не задовольниться здачею "стрілочників". "Ціллю" стає Гарант системи. Після шквалу інформації про економічні злочини режиму, після масованої атаки в західних ЗМІ, після ейфорії енергійної радикальної опозиції, логічним закінченням політичної кризи в Україні починає виглядати судовий процес над Кучмою. І це незалежно від того, коли закінчаться його президентські повноваження — зараз, чи він зможе дотягнути до кінця терміну (а це вже неповні чотири роки). Перефразовуючи пана Азарова—"і це як максимум!". Саме Кучмі необхідні тепер гарантії його безпеки. Отримати такі гарантії безпеки нині можна лише двома способами: або з рук опозиції, або через введення в країні надзвичайного стану.
Для того, щоб отримати гарантії від об"єднаної опозиції, "гарант" мусить подати у відставку. Ініціатор "касетної "справи Мороз вже навіть встиг пообіцяти недоторканість президентові в разі його добровільної резигнації. Але (в силу своїх особистих якостей) Кучма, який весь час перебування при владі вимагав додаткових повноважень, не може визнати поразку. Та й ще вивісити білий прапор капітуляції перед своїм одвічним суперником — Олександром Морозом!
Тому "партія війни" готується до другого варіанту. З цією метою в адміністрації президента розроблено план, згідно якого найближчим часом Міністерство надзвичайних ситуацій має бути посилене. Застарілого (в усіх розуміннях) Дурдинця на його посаді має змінити чоловік нестарий і набагато активніший, та ще й з таким мефістофельським іміджем, що частину негативних емоцій він перебере на себе. Парламент планується "тимчасово" розпустити, так само "тимчасово" (і виключно "з метою зміцнення конституційного ладу") заборонити проведення мітингів і маніфестацій. На екранах телевізорів вже "раптово" з’явився бадьоренький військовий міністр Кузьмук, абсолютно випадково наголосивши, що армія підтримує свого головнокомандувача — президента. Але для самого введення надзвичайного стану необхідний привід. І привід має бути кривавий. Саме з цією метою апробовувалися переодягнені та озброєнні хлопчики-курсантики. З формальної точки зору, бійку має зав’язати не міліція з демонстрантами, а начебто самі демонстранти між собою. В такий спосіб діяла гітлерівська Німеччина 1 вересня 1939, коли переодягнені в польську форму німці розтрощили радіостанцію на своїй території. В 1940 році вже гармати СРСР аналогічно били по своїх в Карелії, щоб був формальний привід напасти на Фінляндію. В наш час провокації з переодяганням занадто добре знають на Кавказі. Там на початку вірмено-азербаджанського конфлікту сходилися "стінка" на стінку". Кілька ударів шилом в натовпі — і на землі залишалися трупи. А потім на знак помсти вже спалювались села...
Після ознайомлення з цим кривавим планом стають зрозумілими останні дії влади, що спочатку здавалися нерозумними і нелогічними. Виявляється, все дуже логічно. Просто влада стає "кровно" зацікавлена в ескалації конфлікту. Влада готується до "першої крові". Влада поступово перетворюється на кліку. А кліку треба зупиняти.
Ще в грудні у президента була можливість для маневру. Відразу після першої стадії конфлікту, коли парламент зажадав відставки силовиків, Кучма міг відбутися "легким переляком". Якби він визнав ще тоді сам факт ведення інкримінованих йому підслуханих розмов, покаявся — "Так, мовляв, і так, говорив в запалі, але ж вбивство Гонгадзе — на зовсім інших особах. Ми їх безперечно знайдемо і піддамо справедливому суду." Після того зняв би міністра внутрішніх справ, голову Служби безпеки і підтримав би зняття генпрокурора. Все — таким чином тоді Кучма розколов би опозицію, яка тільки була в стані перспективної консолідації. Помірковані б заспокоїлись, а акції радикалів захлинулися б. Передишки владі вистачило б, щоб взяти ситуацію під контроль.
Але шансу обійтися помірними втратами Кучма вже позбувся. Будь-яку владу утримує або страх, або довіра. Внаслідок довготривалої кризи українська влада втратила що одне, що інше. Опозиція вже не задовольниться здачею "стрілочників". "Ціллю" стає Гарант системи. Після шквалу інформації про економічні злочини режиму, після масованої атаки в західних ЗМІ, після ейфорії енергійної радикальної опозиції, логічним закінченням політичної кризи в Україні починає виглядати судовий процес над Кучмою. І це незалежно від того, коли закінчаться його президентські повноваження — зараз, чи він зможе дотягнути до кінця терміну (а це вже неповні чотири роки). Перефразовуючи пана Азарова—"і це як максимум!". Саме Кучмі необхідні тепер гарантії його безпеки. Отримати такі гарантії безпеки нині можна лише двома способами: або з рук опозиції, або через введення в країні надзвичайного стану.
Для того, щоб отримати гарантії від об"єднаної опозиції, "гарант" мусить подати у відставку. Ініціатор "касетної "справи Мороз вже навіть встиг пообіцяти недоторканість президентові в разі його добровільної резигнації. Але (в силу своїх особистих якостей) Кучма, який весь час перебування при владі вимагав додаткових повноважень, не може визнати поразку. Та й ще вивісити білий прапор капітуляції перед своїм одвічним суперником — Олександром Морозом!
Тому "партія війни" готується до другого варіанту. З цією метою в адміністрації президента розроблено план, згідно якого найближчим часом Міністерство надзвичайних ситуацій має бути посилене. Застарілого (в усіх розуміннях) Дурдинця на його посаді має змінити чоловік нестарий і набагато активніший, та ще й з таким мефістофельським іміджем, що частину негативних емоцій він перебере на себе. Парламент планується "тимчасово" розпустити, так само "тимчасово" (і виключно "з метою зміцнення конституційного ладу") заборонити проведення мітингів і маніфестацій. На екранах телевізорів вже "раптово" з’явився бадьоренький військовий міністр Кузьмук, абсолютно випадково наголосивши, що армія підтримує свого головнокомандувача — президента. Але для самого введення надзвичайного стану необхідний привід. І привід має бути кривавий. Саме з цією метою апробовувалися переодягнені та озброєнні хлопчики-курсантики. З формальної точки зору, бійку має зав’язати не міліція з демонстрантами, а начебто самі демонстранти між собою. В такий спосіб діяла гітлерівська Німеччина 1 вересня 1939, коли переодягнені в польську форму німці розтрощили радіостанцію на своїй території. В 1940 році вже гармати СРСР аналогічно били по своїх в Карелії, щоб був формальний привід напасти на Фінляндію. В наш час провокації з переодяганням занадто добре знають на Кавказі. Там на початку вірмено-азербаджанського конфлікту сходилися "стінка" на стінку". Кілька ударів шилом в натовпі — і на землі залишалися трупи. А потім на знак помсти вже спалювались села...
Після ознайомлення з цим кривавим планом стають зрозумілими останні дії влади, що спочатку здавалися нерозумними і нелогічними. Виявляється, все дуже логічно. Просто влада стає "кровно" зацікавлена в ескалації конфлікту. Влада готується до "першої крові". Влада поступово перетворюється на кліку. А кліку треба зупиняти.
