Як інтелектуали в бій за Кучму ходили
Середа, 7 лютого 2001, 11:31
Останнє, що мене вразило в українських ЗМІ минулої суботи, це перехід "президентських інтелектуалів" у наступ з однією метою - спробувати вже на теоретичному рівні відмазати "гаранта". І довести, що всі перипетії "кучмагейту" – це прояви непристойної та негідної поведінки опозиції, яка незаконно підслухала президента. А те, що вона почула, їй не сподобалося, і тому на "бідного" президента накинулися зі звинуваченнями без усяких моральних обмежень.
І справа не в тому, що знову робиться спроба поставити все з ніг на голову, бо на тих справді незаконно зроблених записах наш "гарант" не про гриби чи рибалку з міністрами-силовиками розмовляв, а про те, як "давіть і унічтожать" усіх, хто "протів нас работаєт". І говорив це глава номенклатурно-бюрократичної держави, де чиновники-підлабузники за якусь медальку чи можливість усидіти на своєму теплому місці готові лизати "щедру руку", починаючи з підспиння, а не те що ближнього підставити. І главі, як чуємо, так і відповідали: мовляв, та немає проблем, є "боєвая команда" без честі і совісті, а команду "фас!" ми вже віддали.
Справа в тому, що "інтелектуали-кучманоїди", як. Певно, їм і годиться, зробили це майже на рівні Потебенька, який для захисту свого "гаранта" узагалі вивів канібальську формулу "незаконного аргумента", згідно з якою навіть якщо Кучма замовив когось і "замовлення" виконали, але про це дізналися незаконно, то Кучма ні в чому не винний. Ну, не винний – і все тут. От якби "таращанське тіло" голосом Гонгадзе повідомило, що коли злочинці його господаря вбивали, то приспівували "голосуй по уму, голосуй за Кучму!", а потім сказали, що зроблено це за наказом президента і при цьому залишили цей наказ у письмовому вигляді на місці злочину, то була б інша справа. А так майор Мельниченко тільки відволікає славних прокурорських працівників і міліцію від плідної та успішної боротьби із злочинністю...
І саме така логіка "відмазки президента" – в статті Олександра Кочеткова в "Зеркале недели", де автор переконує всіх, що Кучма просто втомився, а тому й допустив, що силовики його "підставили" з підслуховуванням, але все одно він – "адекватний народові" і його найбільша проблема – це відсутність серед політиків того, кому можна передати владу.
І все-таки, те, що сказав Кочетков, зовсім тьмяніє перед тим, що виголосив у "Киевских ведомостях" ще один інтелектуальний стовп президентської камарильі - відомий "родич" не менш відомого "громадянина Болта з вулиці Наукової", родоначальник всеукраїнського референдуму імені Волкова-Суркіса-Медведчука Юрій Левенець, обізваний газетою "одним із авторитетних фахівців з політичної реклами" та "головним ідеологом партії "Демократичний союз".
Якщо вже трохи відсунутий від корита Кочетков хоч для правдоподібності сказав, що нинішня ситуація в Україні нагадує ситуацію 1994 року, коли найкращим виходом стало б прощання з незамінним "гарантом" через дострокові президентські вибори, то Левенець, не криючись, пересмикує факти і говорить відверту неправду. Чого вартий тільки такий пасаж: "Насправді (і жодні скандали опозиції не можуть це затьмарити) за останні роки Україна добилася значного прогресу в побудові демократичного суспільства". Або твердження, що газету "Сільські вісті" закривали через те, що вона не сплачувала податки. Тут спречатися з Левенцем просто не варто: йому ніколи не доведеш, що коли країну за останні декілька років неодноразово попереджають, що витурять із Ради Європи, а її главу "вшановують" титулом "Світовий ворог преси №6", то це - не за "побудову демократичного суспільства", а зовсім навпаки. Однак варто нагадати, що коли минулого року Кучмі треба було відмазатися від чергового присвоєння йому титулу "ворога преси", то він нібито заступився за "Сільські вісті", а коли час присвоєння титулу минув (це початок травня кожного року) і Кучма "риф" того разу проскочив, то на газету знову "наїхали".
Важливо зовсім інше: Левенець хоче вислужитися за будь-яку ціну, навіть ціною іміджу країни, який він хоче опустити в очах співвітчизників, брешучи їм про "особливий український шлях" і про специфічні відносини між владою та опозицією в українських умовах. "Ми не можемо поки що формально зрівнювати окремі норми української та європейської політики", -- цілком каже Левенець. І це справедливо, бо ніде в Європі і в світі глава держави, приміром, не замовляє, щоб опозиційного журналіста роздягали до трусів і потім вивозили до Грузії з допомогою чеченських викрадачів людей, діяльність яких перед цим засуджував. Щоб, мабуть, домогтися прихильності президента Росії Путіна і вициганити в нього трохи газу для знайомих олігархів. Але далі Левенець продовжує: "Влада завжди себе захищає відповідно рівню нападок опозиції". Тобто виходить, що це не Кучма з кучманоїдами спочатку створив в країні атмосферу страху і нетерпимості до будь-якого інакомислення, яке треба "давіть і унічтожать", а опозиції нічого було робити, і вона взяла й "наїхала" на президента-демократа всіх часів і народів.
Але й це можна було б пробачити Левенцю, якби він свідомо і брехливо не спотворював мету опозиції. За його словами, всі антикучмісти домагаються "не якихось гарантій своїх політичних прав, не гарантій свободи слова, не захисту прав журналістів, а всього лиш прийняття законопроекту про створення тимчасових слідчих комісій". А це, за Левенцем, призведе до того, ці комісії будуть джерелом постійних скандалів, бо "диктофон під ліжком стане нормою в кожному домі".
Ні більше, ні менше. Так, нібито це не в Україні триває акція "Україна без Кучми!", яка поставила собі за мету не просто усунути від влади такого "гаранта" (якщо доведуть його причетність до вбивства Гонгадзе, то Кучма цікавий тільки новим правоохоронцям, а не "орлам" Кравченка), а й змести всю створену ним за його-таки активної участі кримінально-олігархічну недемократичну систему влади. "Круглий стіл" на тему "Проблеми формування і діяльності опозиції в Україні", що відбувся в Києві 5 лютого цього року, тільки підтвердив: лідери антикучмістської акції хочуть не голови президента, а прагнуть запобігти остаточній узурпації ним влади і взагалі знищити кучмістську систему управління та політичних, економічних і соціальних відносин.
І вже зовсім відверту дурницю Левенець поніс, коли почав переконувати журналіста "КВ" у тому, що "благими намірами та цифровими диктофонами вимощена дорога до пекла", а в цивілізованих країнах, мовляв, опозиція все вирішує цивілізованим шляхом, адже "західна політична культура просто не дозволяє загострювати скандали з питань, здатних спровокувати неконтрольовану реакцію в суспільстві, бо… демократія – це стабільність".
Це коментувати, здається, взагалі не треба. Просто можна пригадати Уотергейтську справу і уявити собі, що було б з Білом Клінтоном в США якби він не практикантку спробував "оприходувати", а попросив Ела Гора "підвісити за яйця" (вибачте, але це рядове прохання нашого Кучми), наприклад, кого-небудь із оточення Буша-молодшого, щоб "нє работал протів нас". Або і взагалі наїхав з таким словами на суддів, як це наш "гарант" зробив. Цікава була б тоді в Америці стабільність…
І для чого все це робиться таким, м'яко кажучи, "відомим політтехнологом" (так сказано про Левенця в газеті), колишнім істориком на ідеологічній службі у колишнього заврайплодовочторгом, який сьогодні став завпартією? Все дуже просто. Левенець і такі, як він, цінують народ по собі і тому думають, що йому можна збрехати що завгодно. А тому й брешуть, переслідуючи дві мети: по-перше, довести, що Кучма – як завжди, безальтернативний. По-друге, виставити опозицію такими собі недоумками, які ні на що не здатні. А звідси й висновок: мовляв, сидіть, любі співгромадяни, й не рипайтесь, який є президент, на такого й дивіться по УТ-1, а Долганов розповість, який наш "гарант" розумний, якщо комусь раптом це не відразу зрозуміло або з першого погляду очевидним стане протилежне…
…А мене особисто так просто зворушила турбота Левенця про ліберальну інтелігенцію, яка, за його словами, "так звана" і "сприймає свою власну кризу як кризу суспільства". Та не переймайтеся ви так, консервативний товаришу, -- ці ліберали хоча й дурні, на ваш погляд, та вразливі душевно, але холуїв ніколи взагалі не тримали за інтелігентів і нічого в них не просили. І у вас нічого не попросять. Тільки ви близько до них не підходьте, навіть побризкавшись французькими парфумами – нюх у них добрий, інтелігентний, на що набризкали, відразу відчують…
І справа не в тому, що знову робиться спроба поставити все з ніг на голову, бо на тих справді незаконно зроблених записах наш "гарант" не про гриби чи рибалку з міністрами-силовиками розмовляв, а про те, як "давіть і унічтожать" усіх, хто "протів нас работаєт". І говорив це глава номенклатурно-бюрократичної держави, де чиновники-підлабузники за якусь медальку чи можливість усидіти на своєму теплому місці готові лизати "щедру руку", починаючи з підспиння, а не те що ближнього підставити. І главі, як чуємо, так і відповідали: мовляв, та немає проблем, є "боєвая команда" без честі і совісті, а команду "фас!" ми вже віддали.
Справа в тому, що "інтелектуали-кучманоїди", як. Певно, їм і годиться, зробили це майже на рівні Потебенька, який для захисту свого "гаранта" узагалі вивів канібальську формулу "незаконного аргумента", згідно з якою навіть якщо Кучма замовив когось і "замовлення" виконали, але про це дізналися незаконно, то Кучма ні в чому не винний. Ну, не винний – і все тут. От якби "таращанське тіло" голосом Гонгадзе повідомило, що коли злочинці його господаря вбивали, то приспівували "голосуй по уму, голосуй за Кучму!", а потім сказали, що зроблено це за наказом президента і при цьому залишили цей наказ у письмовому вигляді на місці злочину, то була б інша справа. А так майор Мельниченко тільки відволікає славних прокурорських працівників і міліцію від плідної та успішної боротьби із злочинністю...
І саме така логіка "відмазки президента" – в статті Олександра Кочеткова в "Зеркале недели", де автор переконує всіх, що Кучма просто втомився, а тому й допустив, що силовики його "підставили" з підслуховуванням, але все одно він – "адекватний народові" і його найбільша проблема – це відсутність серед політиків того, кому можна передати владу.
І все-таки, те, що сказав Кочетков, зовсім тьмяніє перед тим, що виголосив у "Киевских ведомостях" ще один інтелектуальний стовп президентської камарильі - відомий "родич" не менш відомого "громадянина Болта з вулиці Наукової", родоначальник всеукраїнського референдуму імені Волкова-Суркіса-Медведчука Юрій Левенець, обізваний газетою "одним із авторитетних фахівців з політичної реклами" та "головним ідеологом партії "Демократичний союз".
Якщо вже трохи відсунутий від корита Кочетков хоч для правдоподібності сказав, що нинішня ситуація в Україні нагадує ситуацію 1994 року, коли найкращим виходом стало б прощання з незамінним "гарантом" через дострокові президентські вибори, то Левенець, не криючись, пересмикує факти і говорить відверту неправду. Чого вартий тільки такий пасаж: "Насправді (і жодні скандали опозиції не можуть це затьмарити) за останні роки Україна добилася значного прогресу в побудові демократичного суспільства". Або твердження, що газету "Сільські вісті" закривали через те, що вона не сплачувала податки. Тут спречатися з Левенцем просто не варто: йому ніколи не доведеш, що коли країну за останні декілька років неодноразово попереджають, що витурять із Ради Європи, а її главу "вшановують" титулом "Світовий ворог преси №6", то це - не за "побудову демократичного суспільства", а зовсім навпаки. Однак варто нагадати, що коли минулого року Кучмі треба було відмазатися від чергового присвоєння йому титулу "ворога преси", то він нібито заступився за "Сільські вісті", а коли час присвоєння титулу минув (це початок травня кожного року) і Кучма "риф" того разу проскочив, то на газету знову "наїхали".
Важливо зовсім інше: Левенець хоче вислужитися за будь-яку ціну, навіть ціною іміджу країни, який він хоче опустити в очах співвітчизників, брешучи їм про "особливий український шлях" і про специфічні відносини між владою та опозицією в українських умовах. "Ми не можемо поки що формально зрівнювати окремі норми української та європейської політики", -- цілком каже Левенець. І це справедливо, бо ніде в Європі і в світі глава держави, приміром, не замовляє, щоб опозиційного журналіста роздягали до трусів і потім вивозили до Грузії з допомогою чеченських викрадачів людей, діяльність яких перед цим засуджував. Щоб, мабуть, домогтися прихильності президента Росії Путіна і вициганити в нього трохи газу для знайомих олігархів. Але далі Левенець продовжує: "Влада завжди себе захищає відповідно рівню нападок опозиції". Тобто виходить, що це не Кучма з кучманоїдами спочатку створив в країні атмосферу страху і нетерпимості до будь-якого інакомислення, яке треба "давіть і унічтожать", а опозиції нічого було робити, і вона взяла й "наїхала" на президента-демократа всіх часів і народів.
Але й це можна було б пробачити Левенцю, якби він свідомо і брехливо не спотворював мету опозиції. За його словами, всі антикучмісти домагаються "не якихось гарантій своїх політичних прав, не гарантій свободи слова, не захисту прав журналістів, а всього лиш прийняття законопроекту про створення тимчасових слідчих комісій". А це, за Левенцем, призведе до того, ці комісії будуть джерелом постійних скандалів, бо "диктофон під ліжком стане нормою в кожному домі".
Ні більше, ні менше. Так, нібито це не в Україні триває акція "Україна без Кучми!", яка поставила собі за мету не просто усунути від влади такого "гаранта" (якщо доведуть його причетність до вбивства Гонгадзе, то Кучма цікавий тільки новим правоохоронцям, а не "орлам" Кравченка), а й змести всю створену ним за його-таки активної участі кримінально-олігархічну недемократичну систему влади. "Круглий стіл" на тему "Проблеми формування і діяльності опозиції в Україні", що відбувся в Києві 5 лютого цього року, тільки підтвердив: лідери антикучмістської акції хочуть не голови президента, а прагнуть запобігти остаточній узурпації ним влади і взагалі знищити кучмістську систему управління та політичних, економічних і соціальних відносин.
І вже зовсім відверту дурницю Левенець поніс, коли почав переконувати журналіста "КВ" у тому, що "благими намірами та цифровими диктофонами вимощена дорога до пекла", а в цивілізованих країнах, мовляв, опозиція все вирішує цивілізованим шляхом, адже "західна політична культура просто не дозволяє загострювати скандали з питань, здатних спровокувати неконтрольовану реакцію в суспільстві, бо… демократія – це стабільність".
Це коментувати, здається, взагалі не треба. Просто можна пригадати Уотергейтську справу і уявити собі, що було б з Білом Клінтоном в США якби він не практикантку спробував "оприходувати", а попросив Ела Гора "підвісити за яйця" (вибачте, але це рядове прохання нашого Кучми), наприклад, кого-небудь із оточення Буша-молодшого, щоб "нє работал протів нас". Або і взагалі наїхав з таким словами на суддів, як це наш "гарант" зробив. Цікава була б тоді в Америці стабільність…
І для чого все це робиться таким, м'яко кажучи, "відомим політтехнологом" (так сказано про Левенця в газеті), колишнім істориком на ідеологічній службі у колишнього заврайплодовочторгом, який сьогодні став завпартією? Все дуже просто. Левенець і такі, як він, цінують народ по собі і тому думають, що йому можна збрехати що завгодно. А тому й брешуть, переслідуючи дві мети: по-перше, довести, що Кучма – як завжди, безальтернативний. По-друге, виставити опозицію такими собі недоумками, які ні на що не здатні. А звідси й висновок: мовляв, сидіть, любі співгромадяни, й не рипайтесь, який є президент, на такого й дивіться по УТ-1, а Долганов розповість, який наш "гарант" розумний, якщо комусь раптом це не відразу зрозуміло або з першого погляду очевидним стане протилежне…
…А мене особисто так просто зворушила турбота Левенця про ліберальну інтелігенцію, яка, за його словами, "так звана" і "сприймає свою власну кризу як кризу суспільства". Та не переймайтеся ви так, консервативний товаришу, -- ці ліберали хоча й дурні, на ваш погляд, та вразливі душевно, але холуїв ніколи взагалі не тримали за інтелігентів і нічого в них не просили. І у вас нічого не попросять. Тільки ви близько до них не підходьте, навіть побризкавшись французькими парфумами – нюх у них добрий, інтелігентний, на що набризкали, відразу відчують…
