Історія майора Мельниченка
Середа, 28 лютого 2001, 17:00
У середу з'явилося ніби то два нових інтерв'ю майора Мельниченка. Перше - у The Daily Telegraph, друге - на сайті Radio Free Europe/Radio Liberty.
Поява "нового" інтерв'ю Мельниченка не означає, що відбулась ціла прес-конференцію для західних журналістів. І перше, і друге інтерв'ю, які з'явилися у середу, належить одному автору - Аскольду Крушельницькому, який розповідає про зустріч трьох журналістів у минулі вихідні з майором. Ймовірно, йдеться про розширену версію того ж інтерв'ю, яке було вперше оприлюднене у New York Times. Як тоді пояснив Патрік Тайлер, на зустріч з Мельниченком його супроводжували двоє перекладачів, які також є журналістами.
Кореспондент The Daily Telegraph і Radio Free Europe/Radio Liberty подає деякі нові подробиці, які не увійшли до статті Патріка Тайлера. У першій частині великого матеріалу для радіо Аскольд Крушельницький розказує про мотиви, які примусили майора піти на підслуховування і обнародування записів.
Людина, що супроводжувала журналістів до Мельниченка, вживала спеціально розроблених заходів, щоб пересвідчитися, що за ними не стежать. Інтерв'ю відбувалось в окремому готельному номері неподалік від кордону Угорщини і Словаччини.
Мельниченко прибув замаскований, але як тільки маскування було зняте, журналісти побачили високу молоду людину з акуратно розчесаним волоссям із серйозним виглядом, крізь який іноді прослизала усмішка. Протягом 6-ти годинного інтерв'ю 34-річний колишній працівник спецслужби ретельно зважував свої відповіді, коли пояснював, чому він робив записи.
Мельниченко народився у Василькові, Київської області, він з дитинства мріяв стати військовим. Після того, як йому у 16 років відмовили у вступі до Київської військової академії, Мельниченко пішов до армії. Під час служби йому запропонували працювати у КДБ. У результаті він став працювати в 9 управлінні КДБ, яке охороняло найважливіших персон. Він говорить, що деякий час він охороняв колишнього радянського президента Михайла Горбачова.
Після отримання Україною незалежності Мельниченко повернувся додому і пішов служити до армії, де пройшов підготовку з електронного нагляду. Спочатку він увійшов до команди охорони Кучми, коли той був прем'єр-міністром. І продовжував працювати з ним і тоді, коли вперше Кучму обрали президентом 1994-го.
Мельниченко говорить, що спочатку він думав, що Кучма буде гарним керівником. Він часто був присутнім на зустрічах Кучми з вищими керівниками і поступово, після того як він став свідком цих розмов, він почав розчаровуватися. Журналістам він сказав про це так: "Матеріал, який я вже маю у своєму розпорядженні, вже зараз ясно показує Кучму як злочинця, що він давав незаконні накази і стежив за їх виконанням. Це різного роду накази, щодо фінансових махінацій, політичних репресій проти опозиційних лідерів, і як він впливав на окремих людей, таких як директори, керівники державних установ, і тому подібне".
Мельниченко говорить, що він постійно підслухував розмови Кучми, які показували наскільки Кучма корумпований. Він розказує, що бачив, як Кучмі приносили, як він називає, "подарунки" у вигляді мільйонів доларів готівкою. Він також говорив з людьми, які мали справи з Кучмою, або хотіли мати до нього доступ і думали, що Мельниченко може їм у цьому допомогти.
Всі ці елементи, говорить Мельниченко, переконали його у тому, що Кучма і його найближче оточення були абсолютно корумпованими, переймалися тільки власним добробутом, і тільки трошки, а може і зовсім не думали про Україну.
Мельниченко говорить, що більше за все йому огидне то, що Кучма, з його слів, "руйнував велику кількість бізнесів, які могли б давати робочі місця для простих людей і приносити прибуток Україні". Згідно з Мельніченком, якщо бізнес не платив за "дах", Кучма міг спитати: "Як це може бути?". Кучма, сказав він, хотів, щоб усі платили гроші, і якщо вони цього не робили, президент знаходив можливість викинути їх з бізнесу.
Він сказав, що вирішив провести секретні записи розмов Кучми тому що, "кожна людина повинна робити вибір на певному етапі, і я вирішив спробувати зупинити цю корупцію".
Його армійська підготовка забезпечила Мельниченка необхідними знаннями про пристрої стеження. Оскільки у нього був доступ до президентського кабінету, він зміг розмістити підслуховуючий пристрій в дивані у внутрішній кімнаті кабінету Кучми. Місцезнаходження мікрофона було таке, говорить він, що часто призводило до низького рівня запису, і диктофон міг записувати тільки відповіді Кучми телефоном.
Мельниченко не має наміру розкривати деталі про те, якого типу підслуховуючий пристрій він поставив, а також коли він почав підслухувати. Він сказав, що у нього був час прослухати менше половини його записів, і вказав, що загалом це понад тисяча годин.
Мельниченко говорить, що проводить весь свій час, прослуховуючи касети, і зараз шукає можливість отримання спеціальне обладнання, щоб знизити рівень шумів. "Я не упевнений, скільки ще часу мені знадобитися для вивчення і розшифровки всього цього. Щоб зробити це навіть поверхнево, і сказати, хто, з ким і коли зустрічався, необхідно близько одного або двох місяців. Але якщо робити це більш ретельно, збираючи окремо всі незаконні дії Кучми і прибираючи весь сторонній шум, ну, я навіть не знаю, скільки часу це забере".
Мельниченко говорить, що коли в пресі з'явилися повідомлення про зникнення Гонгадзе, він пригадав, що чув, як Кучма говорить про журналіста з міністром внутрішніх справ Юрієм Кравченком. Він сказав, що взяв кілька вихідних і провів майже два тижні, прослуховуючи записи. До середини жовтня все, що він чув на записах, він зіставив з тією інформацією, яку почув, і пересвідчився, що Кучма був причетним до зникнення Гонгадзе.
Деякі з цих записів, про які адміністрація Кучми говорить, що вони були підроблені, щоб перекрутити їх зміст, були вже обнародувані.
Мельниченко так описує момент вибору, кому передати плівки: "Це було не просто. Можна набрати принаймні 10 провідних політиків в Україні, яких, як здається, можна вважати чесними, але я можу показати вам про них такі матеріали, що ви не повірите. Але там нічого не було про лідера Соцпартії Олександра Мороза".
Коли він звільнявся, то сказав своєму начальнику, що йому запропонували вигідну роботу глави служби охорони в українській компанії і він мусить поїхати з України на місяць для підготовки в Брітанії і для медичного лікування його дочки. Не дивлячись на підозри шефа, Мельніченко сказав, що йому вдалося залишити Україну 26 листопада, за два дні до оприлюднення плівок.
Відтоді, як він виїхав з України, Мельниченко жив завдяки друзям в центрально-європейській країні. Мельниченко треба від 2 до 3 місяців для завершення роботи, а потім він планує повернутися в Україну. "Мені не потрібен захист. Я тільки хочу, що б моя дружина і донька були в безпеці. Не тільки українська служба безпеки намагається мене знайти, але і професійні кілери. Я не можу відчувати себе в повній безпеці ніде. Мені доводиться маскуватися і я дуже уважний, коли мені доводиться пересуватися".
Мельниченко не боїться повертатися в Україну і готовий пройти будь-який тест, щоб довести, що він говорить правду. Але він хоче, щоб Кучма пройшов такий же тест. "Мене не лякає повернення в Україну, тому що для мене немає нічого більш важливого, ніж моя Україна. Я солдат України і я готовий зробити все, що необхідно для її незалежності і демократії. Я також щиро бажаю віддати своє життя для демократії в Україні, щоб кожна проста людина почала жити краще, а не так як, їй доводиться жити при Кучмі".
Але Мельниченко говорить, що боїться за свою сім'ю. "Я побоююся за мою дружину і дитину, тому що я знайомий з методами роботи цих сил – не тільки в Україні, але і скрізь – які хочуть змінити те, що я зробив, і спробують вплинути на мене, погрожуючи моїй дружині. І вони здатні на все, тому що у них немає моралі. Вони будуть захищати себе. Я говорю не тільки про Кучму, Кравченко або їх групу, але про більш широке коло людей".
Поява "нового" інтерв'ю Мельниченка не означає, що відбулась ціла прес-конференцію для західних журналістів. І перше, і друге інтерв'ю, які з'явилися у середу, належить одному автору - Аскольду Крушельницькому, який розповідає про зустріч трьох журналістів у минулі вихідні з майором. Ймовірно, йдеться про розширену версію того ж інтерв'ю, яке було вперше оприлюднене у New York Times. Як тоді пояснив Патрік Тайлер, на зустріч з Мельниченком його супроводжували двоє перекладачів, які також є журналістами.
Кореспондент The Daily Telegraph і Radio Free Europe/Radio Liberty подає деякі нові подробиці, які не увійшли до статті Патріка Тайлера. У першій частині великого матеріалу для радіо Аскольд Крушельницький розказує про мотиви, які примусили майора піти на підслуховування і обнародування записів.
Людина, що супроводжувала журналістів до Мельниченка, вживала спеціально розроблених заходів, щоб пересвідчитися, що за ними не стежать. Інтерв'ю відбувалось в окремому готельному номері неподалік від кордону Угорщини і Словаччини.
Мельниченко прибув замаскований, але як тільки маскування було зняте, журналісти побачили високу молоду людину з акуратно розчесаним волоссям із серйозним виглядом, крізь який іноді прослизала усмішка. Протягом 6-ти годинного інтерв'ю 34-річний колишній працівник спецслужби ретельно зважував свої відповіді, коли пояснював, чому він робив записи.
Мельниченко народився у Василькові, Київської області, він з дитинства мріяв стати військовим. Після того, як йому у 16 років відмовили у вступі до Київської військової академії, Мельниченко пішов до армії. Під час служби йому запропонували працювати у КДБ. У результаті він став працювати в 9 управлінні КДБ, яке охороняло найважливіших персон. Він говорить, що деякий час він охороняв колишнього радянського президента Михайла Горбачова.
Після отримання Україною незалежності Мельниченко повернувся додому і пішов служити до армії, де пройшов підготовку з електронного нагляду. Спочатку він увійшов до команди охорони Кучми, коли той був прем'єр-міністром. І продовжував працювати з ним і тоді, коли вперше Кучму обрали президентом 1994-го.
Мельниченко говорить, що спочатку він думав, що Кучма буде гарним керівником. Він часто був присутнім на зустрічах Кучми з вищими керівниками і поступово, після того як він став свідком цих розмов, він почав розчаровуватися. Журналістам він сказав про це так: "Матеріал, який я вже маю у своєму розпорядженні, вже зараз ясно показує Кучму як злочинця, що він давав незаконні накази і стежив за їх виконанням. Це різного роду накази, щодо фінансових махінацій, політичних репресій проти опозиційних лідерів, і як він впливав на окремих людей, таких як директори, керівники державних установ, і тому подібне".
Мельниченко говорить, що він постійно підслухував розмови Кучми, які показували наскільки Кучма корумпований. Він розказує, що бачив, як Кучмі приносили, як він називає, "подарунки" у вигляді мільйонів доларів готівкою. Він також говорив з людьми, які мали справи з Кучмою, або хотіли мати до нього доступ і думали, що Мельниченко може їм у цьому допомогти.
Всі ці елементи, говорить Мельниченко, переконали його у тому, що Кучма і його найближче оточення були абсолютно корумпованими, переймалися тільки власним добробутом, і тільки трошки, а може і зовсім не думали про Україну.
Мельниченко говорить, що більше за все йому огидне то, що Кучма, з його слів, "руйнував велику кількість бізнесів, які могли б давати робочі місця для простих людей і приносити прибуток Україні". Згідно з Мельніченком, якщо бізнес не платив за "дах", Кучма міг спитати: "Як це може бути?". Кучма, сказав він, хотів, щоб усі платили гроші, і якщо вони цього не робили, президент знаходив можливість викинути їх з бізнесу.
Він сказав, що вирішив провести секретні записи розмов Кучми тому що, "кожна людина повинна робити вибір на певному етапі, і я вирішив спробувати зупинити цю корупцію".
Його армійська підготовка забезпечила Мельниченка необхідними знаннями про пристрої стеження. Оскільки у нього був доступ до президентського кабінету, він зміг розмістити підслуховуючий пристрій в дивані у внутрішній кімнаті кабінету Кучми. Місцезнаходження мікрофона було таке, говорить він, що часто призводило до низького рівня запису, і диктофон міг записувати тільки відповіді Кучми телефоном.
Мельниченко не має наміру розкривати деталі про те, якого типу підслуховуючий пристрій він поставив, а також коли він почав підслухувати. Він сказав, що у нього був час прослухати менше половини його записів, і вказав, що загалом це понад тисяча годин.
Мельниченко говорить, що проводить весь свій час, прослуховуючи касети, і зараз шукає можливість отримання спеціальне обладнання, щоб знизити рівень шумів. "Я не упевнений, скільки ще часу мені знадобитися для вивчення і розшифровки всього цього. Щоб зробити це навіть поверхнево, і сказати, хто, з ким і коли зустрічався, необхідно близько одного або двох місяців. Але якщо робити це більш ретельно, збираючи окремо всі незаконні дії Кучми і прибираючи весь сторонній шум, ну, я навіть не знаю, скільки часу це забере".
Мельниченко говорить, що коли в пресі з'явилися повідомлення про зникнення Гонгадзе, він пригадав, що чув, як Кучма говорить про журналіста з міністром внутрішніх справ Юрієм Кравченком. Він сказав, що взяв кілька вихідних і провів майже два тижні, прослуховуючи записи. До середини жовтня все, що він чув на записах, він зіставив з тією інформацією, яку почув, і пересвідчився, що Кучма був причетним до зникнення Гонгадзе.
Деякі з цих записів, про які адміністрація Кучми говорить, що вони були підроблені, щоб перекрутити їх зміст, були вже обнародувані.
Мельниченко так описує момент вибору, кому передати плівки: "Це було не просто. Можна набрати принаймні 10 провідних політиків в Україні, яких, як здається, можна вважати чесними, але я можу показати вам про них такі матеріали, що ви не повірите. Але там нічого не було про лідера Соцпартії Олександра Мороза".
Коли він звільнявся, то сказав своєму начальнику, що йому запропонували вигідну роботу глави служби охорони в українській компанії і він мусить поїхати з України на місяць для підготовки в Брітанії і для медичного лікування його дочки. Не дивлячись на підозри шефа, Мельніченко сказав, що йому вдалося залишити Україну 26 листопада, за два дні до оприлюднення плівок.
Відтоді, як він виїхав з України, Мельниченко жив завдяки друзям в центрально-європейській країні. Мельниченко треба від 2 до 3 місяців для завершення роботи, а потім він планує повернутися в Україну. "Мені не потрібен захист. Я тільки хочу, що б моя дружина і донька були в безпеці. Не тільки українська служба безпеки намагається мене знайти, але і професійні кілери. Я не можу відчувати себе в повній безпеці ніде. Мені доводиться маскуватися і я дуже уважний, коли мені доводиться пересуватися".
Мельниченко не боїться повертатися в Україну і готовий пройти будь-який тест, щоб довести, що він говорить правду. Але він хоче, щоб Кучма пройшов такий же тест. "Мене не лякає повернення в Україну, тому що для мене немає нічого більш важливого, ніж моя Україна. Я солдат України і я готовий зробити все, що необхідно для її незалежності і демократії. Я також щиро бажаю віддати своє життя для демократії в Україні, щоб кожна проста людина почала жити краще, а не так як, їй доводиться жити при Кучмі".
Але Мельниченко говорить, що боїться за свою сім'ю. "Я побоююся за мою дружину і дитину, тому що я знайомий з методами роботи цих сил – не тільки в Україні, але і скрізь – які хочуть змінити те, що я зробив, і спробують вплинути на мене, погрожуючи моїй дружині. І вони здатні на все, тому що у них немає моралі. Вони будуть захищати себе. Я говорю не тільки про Кучму, Кравченко або їх групу, але про більш широке коло людей".
