Винні у смерті журналіста повинні постати перед судом
Вівторок, 27 лютого 2001, 15:25
Листи редактору: Відповідальні за смерть журналіста повинні постати перед судом
Сер, в останні тижні моя адміністрація і я був атакований обвинуваченнями у вбивстві і корупції. Хоч корупція – це, фактично, постійна проблема в моїй країні, обвинувачення у вбивстві, в цьому випадку - в смерті журналіста Георгія Гонгадзе, абсолютно неправдиві.
За 10 років відтоді, як Україна висловилася на користь незалежності, я не бачив більш брудних часів. Навіть неупереджений спостерігач може помітити, що провокація проти мене була зроблена відразу після того, як українська економіка почала відроджуватися після кризи: коли уперше позитивне економічне зростання стало очевидним; коли приватизація землі почала приносити реальні результати; коли вся заборгованість із соціальних виплатах була повністю погашена; коли багато хто був зацікавлений інвестувати в українську економіку; коли президент, уряд і парламент зробили спільні кроки в напрямі економічних реформ.
І ось сучасну Україну вразило вбивство Георгія Гонгадзе, журналіста, який зник минулого вересня. Генеральна прокуратура, засновуючись на результатах тестів ДНК, оголосила з більшою, ніж 99%, імовірністю, що тіло, знайдене в околицях Києва, є тілом Гонгадзе.
Я вимушений констатувати, що ці результати, ймовірно, точні, і висловлюю своє саме глибоке співчуття сім'ї пана Гонгадзе. У будь-якій країні смерть журналіста – це найбільша трагедія. Ми в Україні віримо, що свобода преси – це визначальна характеристика демократичної країни. Відповідальні за цю смерть повинні з'явитися перед судом. До його завершення я нещодавно призначив нового шефа державної Служби безпеки, організації, подібної ФБР або ЦРУ в США. Коли делегації з організацій, які переймаються цією ситуацією, наприклад, "Репортери без кордонів", не так давно відвідали Україну, ми забезпечили їх необхідним доступом до роботи, яку провели наші правоохоронні органи з розслідування цієї справи. Вищі керівники українських правоохоронних органів, а також я особисте, зустрілися з делегаціями.
Я не був знайомий з Гонгадзе, але, звичайно, знав про його статті, в яких він критикував мою політику. Насправді є багато професійних журналістів, які критикують моє керівництво ще більш жорстко, ніж це робив Гонгадзе. Смерть журналіста, не дивлячись на всю її трагічність, не може бути основою для моїх політичних опонентів для обвинувачення мене у вбивстві.
Однак, незважаючи на біль, завданий близьким і колегам Гонгадзе, деякі політики в Україні перетворили його трагічну долю в політичну зброю для дестабілізації ситуації в державі.
Не випадково, що ті, хто мене звинувачують, якраз ті ж люди, які заблокували реформи в Україні на шляху її переходу до ринкової економіки. З самого початку я публічно закликав до проведення судово-медичної експертизи останків і розслідування обставин зникнення Гонгадзе. У тому числі й із залученням західних експертів і спецслужб для того, щоб знайти правду.
Наостанок, я хочу підтвердити прихильність вільній і відкритій демократії в Україні, захисту свободи і безпеки преси, яка є значним елементом будь-якої демократії.
Леонід Кучма, президент України
"П'ять копійок" від УП
Кучма все ж таки ще усвідомлює, що відбувається у світі з його прізвищем – всупереч браваді підручних підлабузників і "помаранчевих" ЗМІ. Він розуміє, що ініціатива в формуванні його іміджу на Заході втрачена всерйоз і надовго, якщо не назавжди. У голові нормального бюргера хоч вздовж, хоч упоперек, але просто не укладаються дві речі: дикі епітети зарубіжних медіа на адресу батьківщини "гаранта" і географічний статус України як європейської держави. Всі інтерв'ю Кучми "Свободі", Financial Times, Washington Post і CNN перекреслюються одним розчерком руки Патріка Тайлера і легким словом Миколи Мельніченка.
Саме в той час, коли готувалася поява майора на сторінках New York Times і в ефірі української "Свобода", Кучма писав листа до Financial Times. Виправдання з'явилося аж через 12 днів після публікації "Втраченої країни" – вбивчого редакційного коментаря найвпливовішої в діловому світі газети. Видання, як прийнято в нормальному світі, опублікувало "відповідь Кучми світу" без купюр.
Читач, який цікавиться перебігом подій в українській політиці, міг пересвідчитися, що письмові виправдання Кучмі вдаються краще – іменники відміняються правильно і ярлики типу "фашисти" не проступають. Проте, граматико-лексична перевага компенсується легкими спробами видати "бажане за дійсне". Хоча стоп – як зізнався сам Кучма при відвідуванні Лисичанська, "видавати бажане за дійсне не може ніхто, крім президента і його прес-служби". Так що все OK.
Перше, що кидається в очі – самовіддана самокритика: "Корупція - постійна проблема в моїй країні". Потім – начитаність Литвина, який знайомий з творчістю Некрасова і добре запам'ятав крилатий вислів "Бували часи гірше, але не було часів підліше". Цитування його стало фірмовою відповіддю на питання про ситуацію в країні.
Але найбільше откровення Кучми таке: "Мене звинувачують у корупції, і у нас є корупція, мене звинувачують у вбивсті – але це брехня". Не зрозуміло, чи можна це розцінювати як початок визнання правдивості усіх плівок Мельниченка – зокрема, де йдеться про Бакая – крім фрагментів, де є прізвище Гонгадзе.
Також Кучма висловив "найглибші співчуття сім'ї Гонгадзе". Наскільки нам відомо, Леся Гонгадзе не оформляла передплату на Financial Times, тому і про цей порив "гаранта" вона дізнається – якщо дізнається – тільки постфактум. Показово, що попереднє співчуття від Кучми було також письмовим – у заяві "трійці'. Напевно, емоції у нього настільки б'ють через край, що з екрана телевізора або в телефонному дзвінку зробити це він не може. Мимовільно згадуєш слова класика: "Ну чого кажда срань повинна писати на генерального прокурора?"
Хвала Богу і спічрайтерам, цього разу Кучма не став кидатися словами "націонал-соціалізм", "антисемітизм" і "свастика". Замовників скандалу він назвав просто – "деякі політики", які "блокували трансформацію України в країну з ринковою економікою". Лаконічна характеристика – бізнесмени, які не читали "Майн Кампф", все зрозуміли.
Щоб притягнути винних до суду і знайти правду, Кучма не міг не пригадати, що зустрічався з "Репортерами без кордонів". Не забув похвалитися, то "Репортери" могли поговорити і з "провідними представниками українських правоохоронних органів". При цьому пам'ять працює вибірково – Кучма забув додати, що генпрокуратура спершу просто відмовилася їх акредитовувати на прес-конференцію Потебенька, а МВС взагалі не хотіла їх бачити, пославши… до того ж Потебенька.
Ще один симптом амнезії проявився, коли Кучма забув назвати головний доказ – неначе і диван у нього в кабінеті не стояв. Про плівки в листі – ані слова. Для пристойності це знову можна було б назвати провокацією – тому що всі західні ЗМІ, в тому числі й Financial Times, стисло переказали діалоги в головному кабінеті країни. А в кінці Кучма підкреслив своє бажання захищати свободу преси. Цей пасаж вже не тільки дивує, але і лякає.
Одним словом, гарний у "гаранта" лист вийшов у Financial Times, дотепно складений. Щоправда, навряд чи "доу-джонс" Кучми після нього збільшиться.
Сер, в останні тижні моя адміністрація і я був атакований обвинуваченнями у вбивстві і корупції. Хоч корупція – це, фактично, постійна проблема в моїй країні, обвинувачення у вбивстві, в цьому випадку - в смерті журналіста Георгія Гонгадзе, абсолютно неправдиві.
За 10 років відтоді, як Україна висловилася на користь незалежності, я не бачив більш брудних часів. Навіть неупереджений спостерігач може помітити, що провокація проти мене була зроблена відразу після того, як українська економіка почала відроджуватися після кризи: коли уперше позитивне економічне зростання стало очевидним; коли приватизація землі почала приносити реальні результати; коли вся заборгованість із соціальних виплатах була повністю погашена; коли багато хто був зацікавлений інвестувати в українську економіку; коли президент, уряд і парламент зробили спільні кроки в напрямі економічних реформ.
І ось сучасну Україну вразило вбивство Георгія Гонгадзе, журналіста, який зник минулого вересня. Генеральна прокуратура, засновуючись на результатах тестів ДНК, оголосила з більшою, ніж 99%, імовірністю, що тіло, знайдене в околицях Києва, є тілом Гонгадзе.
Я вимушений констатувати, що ці результати, ймовірно, точні, і висловлюю своє саме глибоке співчуття сім'ї пана Гонгадзе. У будь-якій країні смерть журналіста – це найбільша трагедія. Ми в Україні віримо, що свобода преси – це визначальна характеристика демократичної країни. Відповідальні за цю смерть повинні з'явитися перед судом. До його завершення я нещодавно призначив нового шефа державної Служби безпеки, організації, подібної ФБР або ЦРУ в США. Коли делегації з організацій, які переймаються цією ситуацією, наприклад, "Репортери без кордонів", не так давно відвідали Україну, ми забезпечили їх необхідним доступом до роботи, яку провели наші правоохоронні органи з розслідування цієї справи. Вищі керівники українських правоохоронних органів, а також я особисте, зустрілися з делегаціями.
Я не був знайомий з Гонгадзе, але, звичайно, знав про його статті, в яких він критикував мою політику. Насправді є багато професійних журналістів, які критикують моє керівництво ще більш жорстко, ніж це робив Гонгадзе. Смерть журналіста, не дивлячись на всю її трагічність, не може бути основою для моїх політичних опонентів для обвинувачення мене у вбивстві.
Однак, незважаючи на біль, завданий близьким і колегам Гонгадзе, деякі політики в Україні перетворили його трагічну долю в політичну зброю для дестабілізації ситуації в державі.
Не випадково, що ті, хто мене звинувачують, якраз ті ж люди, які заблокували реформи в Україні на шляху її переходу до ринкової економіки. З самого початку я публічно закликав до проведення судово-медичної експертизи останків і розслідування обставин зникнення Гонгадзе. У тому числі й із залученням західних експертів і спецслужб для того, щоб знайти правду.
Наостанок, я хочу підтвердити прихильність вільній і відкритій демократії в Україні, захисту свободи і безпеки преси, яка є значним елементом будь-якої демократії.
Леонід Кучма, президент України
"П'ять копійок" від УП
Кучма все ж таки ще усвідомлює, що відбувається у світі з його прізвищем – всупереч браваді підручних підлабузників і "помаранчевих" ЗМІ. Він розуміє, що ініціатива в формуванні його іміджу на Заході втрачена всерйоз і надовго, якщо не назавжди. У голові нормального бюргера хоч вздовж, хоч упоперек, але просто не укладаються дві речі: дикі епітети зарубіжних медіа на адресу батьківщини "гаранта" і географічний статус України як європейської держави. Всі інтерв'ю Кучми "Свободі", Financial Times, Washington Post і CNN перекреслюються одним розчерком руки Патріка Тайлера і легким словом Миколи Мельніченка.
Саме в той час, коли готувалася поява майора на сторінках New York Times і в ефірі української "Свобода", Кучма писав листа до Financial Times. Виправдання з'явилося аж через 12 днів після публікації "Втраченої країни" – вбивчого редакційного коментаря найвпливовішої в діловому світі газети. Видання, як прийнято в нормальному світі, опублікувало "відповідь Кучми світу" без купюр.
Читач, який цікавиться перебігом подій в українській політиці, міг пересвідчитися, що письмові виправдання Кучмі вдаються краще – іменники відміняються правильно і ярлики типу "фашисти" не проступають. Проте, граматико-лексична перевага компенсується легкими спробами видати "бажане за дійсне". Хоча стоп – як зізнався сам Кучма при відвідуванні Лисичанська, "видавати бажане за дійсне не може ніхто, крім президента і його прес-служби". Так що все OK.
Перше, що кидається в очі – самовіддана самокритика: "Корупція - постійна проблема в моїй країні". Потім – начитаність Литвина, який знайомий з творчістю Некрасова і добре запам'ятав крилатий вислів "Бували часи гірше, але не було часів підліше". Цитування його стало фірмовою відповіддю на питання про ситуацію в країні.
Але найбільше откровення Кучми таке: "Мене звинувачують у корупції, і у нас є корупція, мене звинувачують у вбивсті – але це брехня". Не зрозуміло, чи можна це розцінювати як початок визнання правдивості усіх плівок Мельниченка – зокрема, де йдеться про Бакая – крім фрагментів, де є прізвище Гонгадзе.
Також Кучма висловив "найглибші співчуття сім'ї Гонгадзе". Наскільки нам відомо, Леся Гонгадзе не оформляла передплату на Financial Times, тому і про цей порив "гаранта" вона дізнається – якщо дізнається – тільки постфактум. Показово, що попереднє співчуття від Кучми було також письмовим – у заяві "трійці'. Напевно, емоції у нього настільки б'ють через край, що з екрана телевізора або в телефонному дзвінку зробити це він не може. Мимовільно згадуєш слова класика: "Ну чого кажда срань повинна писати на генерального прокурора?"
Хвала Богу і спічрайтерам, цього разу Кучма не став кидатися словами "націонал-соціалізм", "антисемітизм" і "свастика". Замовників скандалу він назвав просто – "деякі політики", які "блокували трансформацію України в країну з ринковою економікою". Лаконічна характеристика – бізнесмени, які не читали "Майн Кампф", все зрозуміли.
Щоб притягнути винних до суду і знайти правду, Кучма не міг не пригадати, що зустрічався з "Репортерами без кордонів". Не забув похвалитися, то "Репортери" могли поговорити і з "провідними представниками українських правоохоронних органів". При цьому пам'ять працює вибірково – Кучма забув додати, що генпрокуратура спершу просто відмовилася їх акредитовувати на прес-конференцію Потебенька, а МВС взагалі не хотіла їх бачити, пославши… до того ж Потебенька.
Ще один симптом амнезії проявився, коли Кучма забув назвати головний доказ – неначе і диван у нього в кабінеті не стояв. Про плівки в листі – ані слова. Для пристойності це знову можна було б назвати провокацією – тому що всі західні ЗМІ, в тому числі й Financial Times, стисло переказали діалоги в головному кабінеті країни. А в кінці Кучма підкреслив своє бажання захищати свободу преси. Цей пасаж вже не тільки дивує, але і лякає.
Одним словом, гарний у "гаранта" лист вийшов у Financial Times, дотепно складений. Щоправда, навряд чи "доу-джонс" Кучми після нього збільшиться.
