Вітер неспокою в Україні
Вівторок, 20 лютого 2001, 20:41
Ukraine's air of unrest
Про Київ я був не найліпшої думки задовго до того, як туди потрапив. Не в останню чергу – через репутацію Президента України.
Ходять слухи, що він недолюблює журналістів. Є навіть припущення, і воно повторюється знову і знову, набуваючи все більшого розголосу, що він причетний до вбивства одного з них.
У цій історії, в яку вірить чимало людей, журналіст Георгій Гонгадзе був після вбивства обезголовлений, облитий кислотою і закопаний в лісі.
Важке приземленння
Відчуття неминучої біди постійно наростало в мені з наближенням до місця призначення. Наш Боїнг 737 компанії "Аеро-Світ" не хотів приземлятися. Густий туман огорнув аеропорт Бориспіль.
Сказати, що пілот був впертим – означає не сказати нічого. Це можна було зрозуміти ще в Москві, де він оголосив, що погода – йому "по-барабану". "Ми злітаємо, - сказав він, - була-не-була".
Все ж зліт – це були "квіточки", посадка була справою більш серйозною. Ми пробували приземлитися тричі, і тричі це не вдавалось. Політ, який мав тривати годину і п’ятнадцять хвилин, розтягнувся на більш, як п’ять годин. Коли врешті це сталося, виявилось, що ми приземлились не в Києві, а в Криму – пару сотень кілометрів південніше.
Все ж, якось ми до Києва добралися – в глупу і сиру українську ніч. Пасма туману стелились Дніпром, а з протилежного боку, на схилах, виростав, вкутаний снігом, Київ.
Після сотень літ перебування України на перехресті імперських амбіцій Польщі та Росії, сьогодні ця країна намагається вистраждати своє власне "я".
Подібно до двоголового Януса, вона дивиться на схід і на захід одночасно, збуджена багатством і динамізмом Європи, і, одночасно, скута культурними традиціями східно-слов’янського минулого. Етнічна упослідженість відчувається по всій країни – чверть населення є росіянами – і набуває шизофренічних форм у Києві, місті населеному трьома мільйонами душ.
Столиця сьогодні є рушійною силою української незалежності, але російська мова домінує на її вулицях, хоча й з українським акцентом.
Несправджені надії
Країна гостро потребує достойного лідера, але відчуває пекучий сором. Люди почувають себе обдуреними – і мають для цього підстави.
Неподалік мого готелю і площі Незалежності, в центрі Києва, розставлено десятки строкатих наметів, прапорів і плакатів.
Це місце сьогодні є центром політичної опозиції до адміністрації Леоніда Кучми, Президента України від 1994 року – людини, що несе відповідальність за репутацію країни, як такої, що загрузла в корупції, хабарництві, та злочинності.
Дорогою з аеропорту, на світанку, моє таксі проїхало повз них. На морозному вітрі лопотіло кілька українських синьо-жовтих прапорів. Дерев’яний паркан знаменував одну з численних спроб міліції очистити площу від протестантів.
Справа Гонгадзе збурила націю, і похитнула колишню впевненість у собі правлячої верхівки.
Записи
В основі справи знаходяться 300 годин аудіозаписів, таємно зроблених офіцером президентської охорони п. Кучми. Два місяці тому він передав їх до парламенту.
На одній з плівок лайливий п. Кучма, начебто, віддає наказ керівникам силових структур організувати зникнення Георгія Гонгадзе – нестерпного редактора інтернет-видання.
Плівки стали політичною вибухівкою. Обезголовлене тіло Гонгадзе за три тижні до цього було знайдене в лісі.
Президент Кучма спробував викрутитись. "Плівки фальшиві", - заявив він, не моргнувши оком. Згодом, однак, він здав назад. Так, записи в його кабінеті велися, так, на плівках його голос, але плівки умисно змонтовані, щоб очорнити його ім’я.
Голландські та австрійські експерти, котрі вивчали плівки, не підтвердили монтажу. Тепер до незалежної експертизи закликає, серед інших, Євросоюз. Леоніда Кучму притиснули до стіни.
Важко сьогодні знайти людину, котра б сумнівалась у його причетності до зникнення Гонгадзе. Плівки чули всі – в тому числі й ті місця на них, де, начебто, президент потішається, ведучи розмову про долю журналіста.
Протести
Рано вранці я перейшовся наметовим містечком. 200 метрів заспаних очей визирало з наметів, що вишикувались вздовж Хрещатика – головної вулиці Києва.
Їх немиті і неголені тіла парують на ранковому морозі. За столом чоловік наминає кашу з залізної миски. Цей ритуал відбувається кожен день, протягом ось уже кількох тижнів.
Поміж наметами розвішані фотографії Гонгадзе з квадратним підборіддям, що посміхається крізь шари целофану і букети троянд. Гасла закликають до України без Кучми, а гілки ялинок прикрашені стрічками в національних кольорах.
Гнів об’єднав колись непримиренну опозицію. Один з плакатів проголошує фанів київського "Динамо" противниками Кучми, інший закликає альпіністів до боротьби за вільну Україну.
Вітер змін
Але в повітрі чути напругу. Багато демонстрантів носять чорні маски, щоб уникнути ідентифікації. Наша камера викликає підозри. "Хто він?", - питають, вказуючи на мене. "Може це кучмівський шпигун?"
Є відчуття, що Україна на порозі якоїсь визначної події – здійснення вибору між свободою і авторитаризмом, що був властивий її минулому. Точаться розмови про громадянську війну і Югославію. Кучма може стати наступним Мілошевичем. Поки що ясно одне – так просто Кучма не піде. Йому надто багато втрачати.
Про Київ я був не найліпшої думки задовго до того, як туди потрапив. Не в останню чергу – через репутацію Президента України.
Ходять слухи, що він недолюблює журналістів. Є навіть припущення, і воно повторюється знову і знову, набуваючи все більшого розголосу, що він причетний до вбивства одного з них.
У цій історії, в яку вірить чимало людей, журналіст Георгій Гонгадзе був після вбивства обезголовлений, облитий кислотою і закопаний в лісі.
Важке приземленння
Відчуття неминучої біди постійно наростало в мені з наближенням до місця призначення. Наш Боїнг 737 компанії "Аеро-Світ" не хотів приземлятися. Густий туман огорнув аеропорт Бориспіль.
Сказати, що пілот був впертим – означає не сказати нічого. Це можна було зрозуміти ще в Москві, де він оголосив, що погода – йому "по-барабану". "Ми злітаємо, - сказав він, - була-не-була".
Все ж зліт – це були "квіточки", посадка була справою більш серйозною. Ми пробували приземлитися тричі, і тричі це не вдавалось. Політ, який мав тривати годину і п’ятнадцять хвилин, розтягнувся на більш, як п’ять годин. Коли врешті це сталося, виявилось, що ми приземлились не в Києві, а в Криму – пару сотень кілометрів південніше.
Все ж, якось ми до Києва добралися – в глупу і сиру українську ніч. Пасма туману стелились Дніпром, а з протилежного боку, на схилах, виростав, вкутаний снігом, Київ.
Після сотень літ перебування України на перехресті імперських амбіцій Польщі та Росії, сьогодні ця країна намагається вистраждати своє власне "я".
Подібно до двоголового Януса, вона дивиться на схід і на захід одночасно, збуджена багатством і динамізмом Європи, і, одночасно, скута культурними традиціями східно-слов’янського минулого. Етнічна упослідженість відчувається по всій країни – чверть населення є росіянами – і набуває шизофренічних форм у Києві, місті населеному трьома мільйонами душ.
Столиця сьогодні є рушійною силою української незалежності, але російська мова домінує на її вулицях, хоча й з українським акцентом.
Несправджені надії
Країна гостро потребує достойного лідера, але відчуває пекучий сором. Люди почувають себе обдуреними – і мають для цього підстави.
Неподалік мого готелю і площі Незалежності, в центрі Києва, розставлено десятки строкатих наметів, прапорів і плакатів.
Це місце сьогодні є центром політичної опозиції до адміністрації Леоніда Кучми, Президента України від 1994 року – людини, що несе відповідальність за репутацію країни, як такої, що загрузла в корупції, хабарництві, та злочинності.
Дорогою з аеропорту, на світанку, моє таксі проїхало повз них. На морозному вітрі лопотіло кілька українських синьо-жовтих прапорів. Дерев’яний паркан знаменував одну з численних спроб міліції очистити площу від протестантів.
Справа Гонгадзе збурила націю, і похитнула колишню впевненість у собі правлячої верхівки.
Записи
В основі справи знаходяться 300 годин аудіозаписів, таємно зроблених офіцером президентської охорони п. Кучми. Два місяці тому він передав їх до парламенту.
На одній з плівок лайливий п. Кучма, начебто, віддає наказ керівникам силових структур організувати зникнення Георгія Гонгадзе – нестерпного редактора інтернет-видання.
Плівки стали політичною вибухівкою. Обезголовлене тіло Гонгадзе за три тижні до цього було знайдене в лісі.
Президент Кучма спробував викрутитись. "Плівки фальшиві", - заявив він, не моргнувши оком. Згодом, однак, він здав назад. Так, записи в його кабінеті велися, так, на плівках його голос, але плівки умисно змонтовані, щоб очорнити його ім’я.
Голландські та австрійські експерти, котрі вивчали плівки, не підтвердили монтажу. Тепер до незалежної експертизи закликає, серед інших, Євросоюз. Леоніда Кучму притиснули до стіни.
Важко сьогодні знайти людину, котра б сумнівалась у його причетності до зникнення Гонгадзе. Плівки чули всі – в тому числі й ті місця на них, де, начебто, президент потішається, ведучи розмову про долю журналіста.
Протести
Рано вранці я перейшовся наметовим містечком. 200 метрів заспаних очей визирало з наметів, що вишикувались вздовж Хрещатика – головної вулиці Києва.
Їх немиті і неголені тіла парують на ранковому морозі. За столом чоловік наминає кашу з залізної миски. Цей ритуал відбувається кожен день, протягом ось уже кількох тижнів.
Поміж наметами розвішані фотографії Гонгадзе з квадратним підборіддям, що посміхається крізь шари целофану і букети троянд. Гасла закликають до України без Кучми, а гілки ялинок прикрашені стрічками в національних кольорах.
Гнів об’єднав колись непримиренну опозицію. Один з плакатів проголошує фанів київського "Динамо" противниками Кучми, інший закликає альпіністів до боротьби за вільну Україну.
Вітер змін
Але в повітрі чути напругу. Багато демонстрантів носять чорні маски, щоб уникнути ідентифікації. Наша камера викликає підозри. "Хто він?", - питають, вказуючи на мене. "Може це кучмівський шпигун?"
Є відчуття, що Україна на порозі якоїсь визначної події – здійснення вибору між свободою і авторитаризмом, що був властивий її минулому. Точаться розмови про громадянську війну і Югославію. Кучма може стати наступним Мілошевичем. Поки що ясно одне – так просто Кучма не піде. Йому надто багато втрачати.
