Кучмагейт: політична криза в Україні?
Субота, 17 лютого 2001, 23:09
Kuchmagate: Political Crisis in Ukraine?
В рамках російсько-євразійської програми Фонда Карнегі було обговорено політичну ситуацію, яка зараз склалася в Україні. Експертами під час цієї зустрічі виступили Президент Freedom House Адріан Каратницький, а також Андерс Ослунд та Анатолій Левен - спеціалісти Фонду Карнегі.
Політична ситуація: "Що ми знаємо? Звідки ми про це знаємо?"
Президент Freedom House Адріан Каратницький вважає, що сьогодні Україна "це країна, яка на даний момент проходить дуже важливе випробування, це ключовий момент для розвитку українських інституцій. Курс, який буде обрано, визначатиме, чи залишиться Україна надалі демократичною нацією, чи наблизиться до авторитаризму з підконтрольним суспільством та з нав’язаним політичним вибором".
Торкнувшись Кучмагейту та сумнівних плівок, Каратницький порадив аудиторії перефразувати питання, які задавалися адміністрації Ніксона: "Що ми знаємо та звідки ми про це знаємо?" Поки деякі українські та західноєвропейські ЗМІ вже приймають ці плівки, як справжні, вони мають все ж знати про те, що зараз високо розвинуті технологічні операції дозволять маніпулювати з цифровими записами. Таким чином Каратницький підкреслив важливість проведення всіх належних експертиз перш ніж поспішати засуджувати. Проте, заяви та дії президента Леоніда Кучми, його силових та урядових керівників, свідчать про те, що вони не готові до відкритого обговорювання фактів цієї справи. Наприклад, після того, як Freedom House оголосив про те, що він буде допомагати в експертизі, українська податкова служба ще раз почала розслідування у київському відділі організації.
"Якщо плівки дійсні, то на них зафіксовано високий рівень кримінальної діяльності - підкуп суддів, втручання в хід розслідування, обговорення переслідування та залякування політичних суперників, це звичайно є своєрідним запалом для суспільних пристрастей".
Каратницький звернувся до оцінки виконання ролі деяких українських політичних акторів та інституцій через призму оцінки поточної кризи. "Деякі характеристики України, на зразок плюралізму думок та підходів демонструють, що це – не повністю монолітне суспільство". І в той же час, коли просто очевидні "переслідування засобів масової інформації та демонстрантів", "немає ніякого гнітючого клімату страху". Головні невдалі наслідки Кучмагейту вже очевидні сьогодні – розпад відносно конструктивної парламентської більшості та дестабілізації адміністративних функцій, що й є перешкодою для потенційних західних інвесторів.
Обговорюючи олігархічні впливи, Каратницький відзначив, що за виключенням "Батьківщини" Юлії Тимошенко, всі головні олігархічні партії формують тверду основу для підтримки президента Кучми. Але цей союз може скоро минути, оскільки це все базується на тактиці та вигоді, ніж на "глибокому співчутті до Кучми та його оточення".
"Яблуко" - фракція, яку очолює маленький олігарх Михайло Бродський, як виявляється, перебуває у конструктивній опозиції до президента. Основа опозиції належить правоцентристським реформістським партіям та лівим (головним чином соціалістам). Позиція комуністичної партії неоднозначна, вважає Каратницький. В той час, коли вони були завжди опозиційно налаштовані, нещодавня декларація трьох колишніх Прем'єр-міністрів закликала до створення уряду національної єдності, який буде в себе включати і комуністів. Голова податкової служби і, таким чином, один з найбільш впливових людей в Україні, Микола Азаров теж сприймає цю ідеєю. "Азаров, якщо він залишиться на посаді після цієї кризи, буде являти собою головну загрозу демократичному майбутньому України", - впевнений Каратницький.
Поки плівки не доводять того, що Кучма замовив вбивство Гонгадзе або що він безпосередньо замішаний у брудних злочинах, вони все ж демонструють, що існує "мережа корупції на найвищих рівнях, особливо в силових міністерствах". Каратницький не погодився з тим, що звільнення голови СБУ Леоніда Деркача є першим кроком до примирення з опозицією. Каратницькому було дещо важко спрогнозувати подальші дії Кучми. Оскільки поточна криза прогресує, Кучма дуже часто змінює її стратегію – від розмови з представниками нижчої влади, опозиційних журналістів, до нещодавньої "сенсаційної та і певним чином прикрої заяви". В останніх подіях Каратницький відзначив декілька позитивних ознак. По-перше, заява натякнула на початок потенційного діалогу з конструктивною та законною опозицією. По-друге, Кучма згадав про можливість проведення референдуму про довіру президенту. І нарешті те, що Рух Костенка відійшов від союзу "Україна без Кучми" - цей відхід показав їх приналежність до законної процедури.
Економічна ситуація: "Олігархія розвалюється і українське суспільство відкривається"
Партнер Фонду Карнегі Андерс Ослунд дав дуже високу позитивну оцінку українській економічній ситуації. Він процитував декілька індикаторів енергійного економічного росту, який ця країна показали минулого року. "В 2000 році валовий національниу продукт України збільшився на 6 %, виробництва промислової продукції на 13 %, сільськогосподарський комплекс виріс на 7.6 "%. Декілька галузей промисловості також помітно зросли, наприклад текстиль, лісництво, обробка продуктів та сталі.
Загальні пояснення про російський економічний ріст не стосуються України. На відміну від Росії, Україна фактично "страждала від більш високих цін на нафту; і в той же час відбувалася девальвація, яка не може бути причиною зростання в Україні". Згідно з думкою Ослунда, українська економіка виносить для себе вигоду з нещодавніх структурних реформ. Частка приватного сектору валового національного продукту нарешті досягла 60 % в Україні, значно впали бартерні угоди, поліпшилася дисципліна оплати, і тепер Україні доводиться стикнутися з більш важкими обмеженнями бюджету. Ріст російської економіки, головного експортного ринку України, також зробило помітний внесок в економічний ріст України.
Іншим позитивним напрямком розвитку стала зміна стосунків між українськими олігархами та збільшенням конкуренції між ними. Коли Ослунд пацював в Україні в 1994-1997 роках, він підмітив, що політика була просто незрозуміла та неструктурована, з союзами та секретними угодами, які постійно змінювалися. "Раніше олігархи підкупали двох людей в Раді, і ніхто не знав, хто це був". Тепер, з чотирма головними олігархічними партіями, є певна структура та певна відповідальність. Також є значне майно за спиною кожного українського олігарха. "Це більше не схоже на розподіл орендних плат за газ; тепер олігархи боряться один з одним на основі їхніх різних ділових інтересів". Ослунд приписав таку зміну "брудній" приватизації 1998, і стверджував, що "брудна приватизація ні чим не краща за будь-яку іншу приватизацію". Він також похвалив прем'єр-міністра Ющенка за співпрацю з Юлією Тимошенко , "газовою принцесою" у боротьбі проти інших олігархів. Тимошенко була відома, як "єдиний чоловік в кабінеті міністрів", і це була команда Ющенка та Тимошенко, а не Азарова.
Після президентських виборів 1999 року Кучма став більше наближеним до органів безпеки та більш відсторонений від олігархів. Таким чином, на початку поточної кризи було чітко видно, що олігархи були тільки залучені – вони головним чином утрималися від розмов, дій та навіть тверджень на підтримку Кучми. Інша проблематична група для Кучми - великі бізнесмени, які не залучені до політики, але є депутатами Верховної Ради, і, головним чином, підтримують прем’єр-міністра Ющенка.
Ослунд проаналізував тему російських бізнесменів, які купують конкурентно спроможні українські компанії. Позитивний бік цього явища - те, що українська фінансова ситуація поліпшилася, і саме це приваблює російських інвесторів. Негативний аспект – те, що фінансова ситуація недостатньо позитивна для серйозних західних інвесторів. Як російські бізнесмени ставляться до України, дуже вдало демонструє така цитата: "Україна така ж сама країна, як Росія, але там немає проблем подібних до Росії". Компанії на зразок ЛукОйлу та Тюменської нафтової компанії добре знають, чому вони працюють в Україні. Вони також мають більшу кількість грошей, ніж українські олігархи. Але Ослунд зазначив, що ці російські бізнесмени не повинні розглядатися, як агенти російської держави.
Говорячи про справу Гонгадзе, Ослунд говорить, що був більш шокований вбивством у 1998 році Гетьмана -"набагато більш важливої політичної фігури". "Однак, цей більш ранній інцидент не привернув такої уваги громадськості, як нинішній скандал. Це підтверджує, що Україна просунулася вперед і в політичних, і економічних реформах". Як відзначив Ослунд, скандали відбуваються тільки у відкритих суспільствах, і тому вони – вірні індикатори прозорості і відвертості.
До плюсів керівництва Кучми Ослунд відніс той факт, що після 1999 року, після виборів президента, зникла комуністична загроза, а також той факт, що президентська адміністрація об'єднала Україну, і зараз не існує загрози національному розвалу України, економіка процвітає, а російської загрози реально не існує.
Однак існують інші наслідки, які повстали після останніх виборів. Кучма – майстер в пошуку крайніх, але зараз більше не кого винуватити, окрім себе. Кучма вже дискредитував себе цим літом атаками на Ющенка, звинувачуючи його в повільних реформах.
Ослунд передбачив, що "Кучма зараз вже "вийшов з вжитку" і немає сумніву, що він впаде менше ніж через рік". Кучма, швидше за все, продовжить звільняти силових міністрів одного за другим. За Генпрокурором у вимушеній відпусці і вже звільненим головою СБУ, іншою логічною метою вбачається міністр внутрішніх справ України Юрій Кравченко. Якщо він піде, Кучма буде надалі ставати все слабше й слабше.
Ослунд рекомендує західним державам поводитися щодо Кучми так, як колись вони поводилися по відношенню до австрійського екс-президента Курта Вальдхейма.
Геополітична ситуація
Один з представників Фонду Карнеги Анатоль Левен не був здивований скандалом, який вибухнув в Україні. Коли є так багато свідоцтв про тиск влади на ЗМІ і політичну опозицію, "хіба потрібні були записи, щоб зрозуміти, що існує надзвичайно високий рівень корупції в українському міністерстві палива?"
Існує величезне провалля між Україною і державами, які вже знаходяться на шляху до вступу в ЄС. "Все, що Захід може зробити для майбутнього України - сконцентруватися на виході з українських проблем і спробувати направити розвиток в позитивному руслі, в той же час, без зайвих ілюзій або надмірного оптимізму. Левен також застеріг західних політиків від "обрання окремих людей або партій для порятунку".
Кажучи про геополітичну ситуацію України, Левен помітив, що досі вона була десь між Заходом і Росією. Хоч Україна не входить до західних інституцій, Україна все ж не сформувала формальний військовий альянс з Росією. Питання полягає в тому, наскільки довго така ситуація буде зберігатися. Скандал і падіння репутації Кучми посилили позицію Росії, хай навіть тимчасово.
На відміну від Ослунда, Левен передбачив, що Російська держава грає важливу роль в наданні допомоги російським олігархам задля того, щоб ті могли проникнути в промисловість України. Однак і можливість, і завзяття Росії змусити Україну стати подібною Білорусії є сумнівними.
Згідно з Левеном, російські лідери помилилися б, якби поклалися на Кучму, оскільки він "розбитий інструмент". При такій глибокій укоріненій непопулярності формального альянсу з Росією серед багатьох українців, знадобився б набагато більш сильний лідер, ніж Кучма, щоб досягнути цієї мети. З іншого боку, Росія продовжує залишатися "великим економічним двигуном" для України й інших колишніх радянських республік, і Захід не може і не повинен намагатися блокувати вплив Росії, доти, поки це не представляє прямої загрози безпеки НАТО або країнам Балтії. Погоджуючись з Ослундом, Левен підтвердив відсутність загрози віддалення російськомовних регіонів України.
Щодо нинішньої ситуації, Захід має одну сферу впливу - це проблема боргів. Росія може справедливо заявляти про необхідність оплати боргів за поставки в Україну газу. Водночас Захід може зв'язати поведінку Росії по відношенню до її боржників з політикою Заходу по відношенню до боргів Росії перед Парізьким клубом. У цьому США і ЄС повинні діяти разом, оскільки вже в найближчому майбутньому ЄС розшириться до кордону України. США і ЄС потрібно відмовитися від ідеї інтеграції України в Європу, замість цього шукати форму відносин, яка не приводила б до дестабілізації і внутрішніх конфліктів, вважає Левен.
В рамках російсько-євразійської програми Фонда Карнегі було обговорено політичну ситуацію, яка зараз склалася в Україні. Експертами під час цієї зустрічі виступили Президент Freedom House Адріан Каратницький, а також Андерс Ослунд та Анатолій Левен - спеціалісти Фонду Карнегі.
Політична ситуація: "Що ми знаємо? Звідки ми про це знаємо?"
Президент Freedom House Адріан Каратницький вважає, що сьогодні Україна "це країна, яка на даний момент проходить дуже важливе випробування, це ключовий момент для розвитку українських інституцій. Курс, який буде обрано, визначатиме, чи залишиться Україна надалі демократичною нацією, чи наблизиться до авторитаризму з підконтрольним суспільством та з нав’язаним політичним вибором".
Торкнувшись Кучмагейту та сумнівних плівок, Каратницький порадив аудиторії перефразувати питання, які задавалися адміністрації Ніксона: "Що ми знаємо та звідки ми про це знаємо?" Поки деякі українські та західноєвропейські ЗМІ вже приймають ці плівки, як справжні, вони мають все ж знати про те, що зараз високо розвинуті технологічні операції дозволять маніпулювати з цифровими записами. Таким чином Каратницький підкреслив важливість проведення всіх належних експертиз перш ніж поспішати засуджувати. Проте, заяви та дії президента Леоніда Кучми, його силових та урядових керівників, свідчать про те, що вони не готові до відкритого обговорювання фактів цієї справи. Наприклад, після того, як Freedom House оголосив про те, що він буде допомагати в експертизі, українська податкова служба ще раз почала розслідування у київському відділі організації.
"Якщо плівки дійсні, то на них зафіксовано високий рівень кримінальної діяльності - підкуп суддів, втручання в хід розслідування, обговорення переслідування та залякування політичних суперників, це звичайно є своєрідним запалом для суспільних пристрастей".
Каратницький звернувся до оцінки виконання ролі деяких українських політичних акторів та інституцій через призму оцінки поточної кризи. "Деякі характеристики України, на зразок плюралізму думок та підходів демонструють, що це – не повністю монолітне суспільство". І в той же час, коли просто очевидні "переслідування засобів масової інформації та демонстрантів", "немає ніякого гнітючого клімату страху". Головні невдалі наслідки Кучмагейту вже очевидні сьогодні – розпад відносно конструктивної парламентської більшості та дестабілізації адміністративних функцій, що й є перешкодою для потенційних західних інвесторів.
Обговорюючи олігархічні впливи, Каратницький відзначив, що за виключенням "Батьківщини" Юлії Тимошенко, всі головні олігархічні партії формують тверду основу для підтримки президента Кучми. Але цей союз може скоро минути, оскільки це все базується на тактиці та вигоді, ніж на "глибокому співчутті до Кучми та його оточення".
"Яблуко" - фракція, яку очолює маленький олігарх Михайло Бродський, як виявляється, перебуває у конструктивній опозиції до президента. Основа опозиції належить правоцентристським реформістським партіям та лівим (головним чином соціалістам). Позиція комуністичної партії неоднозначна, вважає Каратницький. В той час, коли вони були завжди опозиційно налаштовані, нещодавня декларація трьох колишніх Прем'єр-міністрів закликала до створення уряду національної єдності, який буде в себе включати і комуністів. Голова податкової служби і, таким чином, один з найбільш впливових людей в Україні, Микола Азаров теж сприймає цю ідеєю. "Азаров, якщо він залишиться на посаді після цієї кризи, буде являти собою головну загрозу демократичному майбутньому України", - впевнений Каратницький.
Поки плівки не доводять того, що Кучма замовив вбивство Гонгадзе або що він безпосередньо замішаний у брудних злочинах, вони все ж демонструють, що існує "мережа корупції на найвищих рівнях, особливо в силових міністерствах". Каратницький не погодився з тим, що звільнення голови СБУ Леоніда Деркача є першим кроком до примирення з опозицією. Каратницькому було дещо важко спрогнозувати подальші дії Кучми. Оскільки поточна криза прогресує, Кучма дуже часто змінює її стратегію – від розмови з представниками нижчої влади, опозиційних журналістів, до нещодавньої "сенсаційної та і певним чином прикрої заяви". В останніх подіях Каратницький відзначив декілька позитивних ознак. По-перше, заява натякнула на початок потенційного діалогу з конструктивною та законною опозицією. По-друге, Кучма згадав про можливість проведення референдуму про довіру президенту. І нарешті те, що Рух Костенка відійшов від союзу "Україна без Кучми" - цей відхід показав їх приналежність до законної процедури.
Економічна ситуація: "Олігархія розвалюється і українське суспільство відкривається"
Партнер Фонду Карнегі Андерс Ослунд дав дуже високу позитивну оцінку українській економічній ситуації. Він процитував декілька індикаторів енергійного економічного росту, який ця країна показали минулого року. "В 2000 році валовий національниу продукт України збільшився на 6 %, виробництва промислової продукції на 13 %, сільськогосподарський комплекс виріс на 7.6 "%. Декілька галузей промисловості також помітно зросли, наприклад текстиль, лісництво, обробка продуктів та сталі.
Загальні пояснення про російський економічний ріст не стосуються України. На відміну від Росії, Україна фактично "страждала від більш високих цін на нафту; і в той же час відбувалася девальвація, яка не може бути причиною зростання в Україні". Згідно з думкою Ослунда, українська економіка виносить для себе вигоду з нещодавніх структурних реформ. Частка приватного сектору валового національного продукту нарешті досягла 60 % в Україні, значно впали бартерні угоди, поліпшилася дисципліна оплати, і тепер Україні доводиться стикнутися з більш важкими обмеженнями бюджету. Ріст російської економіки, головного експортного ринку України, також зробило помітний внесок в економічний ріст України.
Іншим позитивним напрямком розвитку стала зміна стосунків між українськими олігархами та збільшенням конкуренції між ними. Коли Ослунд пацював в Україні в 1994-1997 роках, він підмітив, що політика була просто незрозуміла та неструктурована, з союзами та секретними угодами, які постійно змінювалися. "Раніше олігархи підкупали двох людей в Раді, і ніхто не знав, хто це був". Тепер, з чотирма головними олігархічними партіями, є певна структура та певна відповідальність. Також є значне майно за спиною кожного українського олігарха. "Це більше не схоже на розподіл орендних плат за газ; тепер олігархи боряться один з одним на основі їхніх різних ділових інтересів". Ослунд приписав таку зміну "брудній" приватизації 1998, і стверджував, що "брудна приватизація ні чим не краща за будь-яку іншу приватизацію". Він також похвалив прем'єр-міністра Ющенка за співпрацю з Юлією Тимошенко , "газовою принцесою" у боротьбі проти інших олігархів. Тимошенко була відома, як "єдиний чоловік в кабінеті міністрів", і це була команда Ющенка та Тимошенко, а не Азарова.
Після президентських виборів 1999 року Кучма став більше наближеним до органів безпеки та більш відсторонений від олігархів. Таким чином, на початку поточної кризи було чітко видно, що олігархи були тільки залучені – вони головним чином утрималися від розмов, дій та навіть тверджень на підтримку Кучми. Інша проблематична група для Кучми - великі бізнесмени, які не залучені до політики, але є депутатами Верховної Ради, і, головним чином, підтримують прем’єр-міністра Ющенка.
Ослунд проаналізував тему російських бізнесменів, які купують конкурентно спроможні українські компанії. Позитивний бік цього явища - те, що українська фінансова ситуація поліпшилася, і саме це приваблює російських інвесторів. Негативний аспект – те, що фінансова ситуація недостатньо позитивна для серйозних західних інвесторів. Як російські бізнесмени ставляться до України, дуже вдало демонструє така цитата: "Україна така ж сама країна, як Росія, але там немає проблем подібних до Росії". Компанії на зразок ЛукОйлу та Тюменської нафтової компанії добре знають, чому вони працюють в Україні. Вони також мають більшу кількість грошей, ніж українські олігархи. Але Ослунд зазначив, що ці російські бізнесмени не повинні розглядатися, як агенти російської держави.
Говорячи про справу Гонгадзе, Ослунд говорить, що був більш шокований вбивством у 1998 році Гетьмана -"набагато більш важливої політичної фігури". "Однак, цей більш ранній інцидент не привернув такої уваги громадськості, як нинішній скандал. Це підтверджує, що Україна просунулася вперед і в політичних, і економічних реформах". Як відзначив Ослунд, скандали відбуваються тільки у відкритих суспільствах, і тому вони – вірні індикатори прозорості і відвертості.
До плюсів керівництва Кучми Ослунд відніс той факт, що після 1999 року, після виборів президента, зникла комуністична загроза, а також той факт, що президентська адміністрація об'єднала Україну, і зараз не існує загрози національному розвалу України, економіка процвітає, а російської загрози реально не існує.
Однак існують інші наслідки, які повстали після останніх виборів. Кучма – майстер в пошуку крайніх, але зараз більше не кого винуватити, окрім себе. Кучма вже дискредитував себе цим літом атаками на Ющенка, звинувачуючи його в повільних реформах.
Ослунд передбачив, що "Кучма зараз вже "вийшов з вжитку" і немає сумніву, що він впаде менше ніж через рік". Кучма, швидше за все, продовжить звільняти силових міністрів одного за другим. За Генпрокурором у вимушеній відпусці і вже звільненим головою СБУ, іншою логічною метою вбачається міністр внутрішніх справ України Юрій Кравченко. Якщо він піде, Кучма буде надалі ставати все слабше й слабше.
Ослунд рекомендує західним державам поводитися щодо Кучми так, як колись вони поводилися по відношенню до австрійського екс-президента Курта Вальдхейма.
Геополітична ситуація
Один з представників Фонду Карнеги Анатоль Левен не був здивований скандалом, який вибухнув в Україні. Коли є так багато свідоцтв про тиск влади на ЗМІ і політичну опозицію, "хіба потрібні були записи, щоб зрозуміти, що існує надзвичайно високий рівень корупції в українському міністерстві палива?"
Існує величезне провалля між Україною і державами, які вже знаходяться на шляху до вступу в ЄС. "Все, що Захід може зробити для майбутнього України - сконцентруватися на виході з українських проблем і спробувати направити розвиток в позитивному руслі, в той же час, без зайвих ілюзій або надмірного оптимізму. Левен також застеріг західних політиків від "обрання окремих людей або партій для порятунку".
Кажучи про геополітичну ситуацію України, Левен помітив, що досі вона була десь між Заходом і Росією. Хоч Україна не входить до західних інституцій, Україна все ж не сформувала формальний військовий альянс з Росією. Питання полягає в тому, наскільки довго така ситуація буде зберігатися. Скандал і падіння репутації Кучми посилили позицію Росії, хай навіть тимчасово.
На відміну від Ослунда, Левен передбачив, що Російська держава грає важливу роль в наданні допомоги російським олігархам задля того, щоб ті могли проникнути в промисловість України. Однак і можливість, і завзяття Росії змусити Україну стати подібною Білорусії є сумнівними.
Згідно з Левеном, російські лідери помилилися б, якби поклалися на Кучму, оскільки він "розбитий інструмент". При такій глибокій укоріненій непопулярності формального альянсу з Росією серед багатьох українців, знадобився б набагато більш сильний лідер, ніж Кучма, щоб досягнути цієї мети. З іншого боку, Росія продовжує залишатися "великим економічним двигуном" для України й інших колишніх радянських республік, і Захід не може і не повинен намагатися блокувати вплив Росії, доти, поки це не представляє прямої загрози безпеки НАТО або країнам Балтії. Погоджуючись з Ослундом, Левен підтвердив відсутність загрози віддалення російськомовних регіонів України.
Щодо нинішньої ситуації, Захід має одну сферу впливу - це проблема боргів. Росія може справедливо заявляти про необхідність оплати боргів за поставки в Україну газу. Водночас Захід може зв'язати поведінку Росії по відношенню до її боржників з політикою Заходу по відношенню до боргів Росії перед Парізьким клубом. У цьому США і ЄС повинні діяти разом, оскільки вже в найближчому майбутньому ЄС розшириться до кордону України. США і ЄС потрібно відмовитися від ідеї інтеграції України в Європу, замість цього шукати форму відносин, яка не приводила б до дестабілізації і внутрішніх конфліктів, вважає Левен.
