Кучма та його "джентльмени"– в ролі будівничих. Це смішно і страшно

Коли у справі Гонгадзе та "Кучмагейті" спливли дуже ганебні подробиці існування не тільки вищих посадовців держави, а й тих із правоохоронних органів, хто має стояти на сторожі інтересів держави, а не бути "злими псами" за парканом президентської резиденції, українське суспільство, як на мене, має право знати, чому так сталося. Чому президент може віддавати накази "давіть і унічтожать" все, що йому не подобається, і торгувати своїми співгромадянами, які з цим незгодні. Чому не виконують своїх службових обов'язків і при цьому брешуть, як спецслужби та міліція, так і Генпркуратура, яка мала стежити за дотриманням законності всіма. Зрештою, чому високі мужі в погонах дозволяли і дозволяють сьогодні відверто знущатися над рідними журналіста Гонгадзе. До речі, жінками, які у відповідь не можуть навіть у пику затопити (що, звичайно, незаконно, але по-людськи цілком зрозуміло, коли слухаєш, що і як говорить, наприклад, Потебенько), а тільки плачуть, коли їм брешуть в очі чи вимагають підписувати брехливі протоколи.


А головне – варто, мабуть, поміркувати на тим, що з усього цього може бути, коли нашого, як говорять росіяни, "безбашенного" у моральному відношенні "гаранта" і далі оточуватимуть такі самі силовики, і вони разом нарешті відкинуть "демократичні розшаркування" перед світом і захочуть побудувати для себе та своїх рідних свою-таки "країну Оз" за власними сценаріями. А що таке може бути, свідчить дуже багато несприятливих чинників.

По-перше, Україні не минуло ще й десяти років. І вона поки що довела тільки одне – майже повну неспроможність до самостійного повноцінного -- ринкового в економіці та демократичного в політиці й суспільному житті громадян – існування на світовій арені. Ні, в державі, звичайно, є задекларовані цілі. Вони пристойні й навіть правильні та благородні. Але практично відсутні політична та бізнесова еліти, які ці цілі розуміють. Мало того, вони фактично не представлені у владному бомонді на перших ролях, тобто не здатні й ухвалювати рішення, і доводити їх до виконання чи втілення в життя. Тільки за останній рік в діяльності держави почало відбуватися щось адекватне світовим тенденціям, але керує цим пан Ющенко і… цим усе сказано. До того ж, за спиною прем'єра стоїть президент, якого важко запідозрити в "адекватності", і паралельно керівників держави та уряду оточують лоббісти всіх мастей і відтінків, яким головне – або затрати "відбити", або кишеню набити. А про корупцію навіть згадувати не хочеться…

По-друге, український президент. Це розмова окрема хоча б уже тому, що все стає зрозуміло навіть нефахівцям, які бачать українського лідера по телевізору. І це вже не тільки справа смаку. Це одночасно демонстрація, уособлення і ментальна трагедія індивіда, який, перефразовуючи відоме більшовицьке, "був ніким, а став нічим" і при цьому керує п'ятдесятимільйонною державою. На нього сподівалися як на "міцного господарника", бо все-таки очолював "Південмаш", а це вам, мовляв, – не хухри-мухри і не дріб'язок по кишеням "тирити".

Проте з часом з'ясувалося, що будь-який постачальник з дрібного свічкового заводика в провінції, який увесь радянський час "крутився", добуваючи фонди для свого підприємства, набагато підготовленіший до існування в ринкових умовах, аніж директор, який виріс із партчинуші і все життя керував заводом командно, по телефону. Та й "крутитися" йому не треба було, бо за совків не дати щось на "Південмаш"– це означало для неслуха загибель Помпеї і втрату партквитка одночасно. Тож і сьогодні Леонід Кучма керує країною як цехом чи заводом, але ще Павло Лазаренко якось сказав, що жалкує за тим, що не звільнив Кучму за розвал виробництва на "Південмаші". І сталося це тоді, коли розпався Союз, ніхто нічого по телефону не давав, треба було розв'язувати проблеми самотужки, в умовах стихійного ринку, а наш "міцний господарник" сидів у парламенті, мовчав, як риба, з будь-яких питань, чим, певно і заробив згаданий імідж.

Але й не це головне. Починаючи з пріснопам'ятного "дімократа" Табачника, про Кучму говорять, що він – "від Бога", а отже, що б цей фігурант не робив – це божественно. Тільки дуже розумна та інтелігентна людина витримує такий прес -- влади, славослов‘я, підлабузництва – і не втрачає відчуття реальності. Наш "герой" цим не "грішить" і тому гранично нетерпимий до критики та зауважень, з якими й бореться так, як сказано у записах майор Мельниченка: матюками та грубощами на адресу опонентів і репресіями. А якщо хтось хоче довести про президента зворотнє, то дивіться телевізор хоч сьогодні і доводьте. Цим ви хоч присутніх розвеселите…

По-третє, наші спецслужби і правоохоронці, особливо старші офіцери, які ними керують, -- це плоть від плоті старих радянських структур. Тих, які з ідеологічних міркувань та в умовах протистояння двох систем звикли працювати за принципами більшовицької доцільності та їєзуїтської вседозволеності – мета виправдовує засоби. Якось готуючи телепрограму про розвідника-перебіжчика Віктора Суворова, я був уражений словами кадебешного начальника, який так сформулював кредо "закритого клубу розвідників": "Джентльмени чужих листів не читають. Джентльмени з розвідки чужі листи читають". А нещодавно на телеканалі СТБ виступав уже український історик-апологет КДБ Олександр Войцеховський. І на запитання про оцінку діяльності КДБ на Західній Україні після війни, коли "розвідники-джентльмени", перевдягаючись в оунівців, а то й у власних формах, знищували цілі українські села, гвалтували, грабували, вбивали, товариш Войцеховський відповів: "Вони виконували свій конституційний обов'язок".

І саме ця викривлена логіка звучить сьогодні в словах Потебенька і особливо керівників МВС -- Юрія Кравченка та СБУ -- Леоніда Деркача, які звинувачують майора Мельниченка в "зраді Батьківщини" та "порушенні присяги". І Кравченко, і Деркач, мабуть, теж переконані, що вони виконують свій конституційний обов'язок і захищають державу, коли намагаються "відмазати" президента від страшних звинувачень і зняти з себе відповідальність за вчинок Мельниченка.

Але страшне навіть не те, що вони намагаються захистити честь мундира. Жах у тому, що силовики плутають служіння державі, яке справді є їхнім конституційним обов'язком, із служінням особисто президентові Кучмі. І зовсім немає розуміння того, що Україна і Кучма – це не просто поняття різні, а й подекуди антогоністичні. Що найбільша загроза державі – це саме президент, який не хоче нормально виконувати свої обов'язки і, наприклад, будувати демократичну державу чи гарантувати права людини. Зате сьогодні вже очевидно, що такого розуміння у силовиків і не може бути, бо такий Кучма, яким він є сьогодні, -- це запорука могутності та всесильства тих, хто входить до президентського оточення. І саме оцей "сплав" президента, який вважає, що може робити все, бо він "законно обраний", із силовиками, переконаними в тому самому, -- це і є основа нинішнього українського режиму, який уже тільки за звичкою ще називають "демократичним".

А що може бути за такої "демократії", коли силовики, бажаючи задавити будь-яке незадоволення чи протести, пустять у хід усіх своїх "бойових орлів" та "капітальних хлопців", за гроші здатних не все, уявити не важко. Досить пригадати власну історію.

А якщо повірити майору Мельниченку, то такі "орли" вже діють. І діють проти тих, на податки яких вони утримуються на державній службі і теж, певно, переконані, що виконують конституційний обов'язок, не читаючи його. Такі собі "джентльмени від української Конституції", яких, схоже, в Україні в умовах закритості силових структур від суспільства (під виглядом, звісно, збереження держтаєминці) стає все більше й більше. Чи не стає? Це й хотілося б дізнатися…

По-четверте, є й зовнішня несприятлива для України ситуація та приклади для наслідування в сусідній Росії. Там теж, якщо повірити опозиції, "джентльмени" із спецслужб підірвали кілька будинків разом із мешканцями, аби підсадити "шефа" у президентське крісло. Вдалося, а отже, автоматично такий "досвід" може бути скопійовано будь-де, і Україна, на жаль, -- теж не виняток.

До того ж, "кучмагейт" звідки б він не виходив – із Заходу, зі Сходу чи зсередини від олігархів – значно послабив владу Кучми, навіть якщо він і хотів її посилити, знищуючи опозицію. Вийшло зовсім зворотнє. Але, на жаль, не тільки для Кучми, а й для країни, якою він, на ще більший жаль, керує. Такому режимові або треба "відмиватися" в очах світового співтовариства і чимось поступатися в політиці чи в економіці,щоб повірили, або, як Лукашенко в Білорусі, перетворювати державу на закритий заповідник маразму. І в обох випадках в долі України відіграє свою роль її важливе геополітичне розташування. Але роль негативну – країна поступово перетвориться на контрольовану "сіру зону", буфер між Європою і НАТО та Росією, а не самостійного гравця на політичній арені. І скільки після цього не називай Україну "Європою", перебуватиме вона навіть не в Євразії, а Азіопі…

…І все-таки майору Мельниченку Україна має дякувати. Як мають бути вдячні йому і багато офіцерів, які служать в СБУ, МВС, спецназах тощо. Купили майора-зв'зківця, не купили, але він перший так гучно і вагомо сказав слова, які личать будь-якому офіцерові, навіть українському: "Я складав присягу і служу не Кучмі, а Україні". Це, як на мене, той випадок, коли спочатку має бути хоч слово, щоб потім були й справи. Це дарує надію на те, що не всіх українських офіцерів Кучми-Кравченки-Деркачі перетворили на "джентльменів з розвідки", "бойових орлів" чи "капітальних хлопців", і серед них є ті, кому соромно за їхніх співслужбовців, які, наприклад, через своїх інформхолуїв на "Інтері" переконували громадськість і маму Гії Гонгадзе, що її син переховується в Чехії, а потім, не червоніючи і не вибачаючись, визнавали, що брехали.

Можливо, саме з цього скандалу українські офіцери винесуть те, чого ніколи не зрозуміють їхні начальники і чим жили офіцери ще зовсім недавно, стверджуючи "життя – Вітчизні, честь – нікому". І служитимуть Україні, яка все-таки збережеться і буде нормальною. Всупереч "старанням" Кучми з його "джентльменами"…