Імідж України: міністр хоче, але не може, бо важко
Середа, 24 січня 2001, 10:43
Перша велика прес-конференція міністра закордонних справ України Анатолія Зленка засвідчила: до міністерського крісла повернувся теж професіонал, якому сьогодні буде працювати набагато важче, аніж у перший термін міністерства. І від долі його попередника Бориса Тарасюка його врятує тільки диво. Або те, що він тільки говоритиме правильні речі, а робитиме зовсім інше, як це заведено в нинішній Україні її "славною" владою.
На початку дев'яностих Україна, здобувши незалежність, тільки стверджувала свій імідж на міжнародній арені, а світ придивлявся, що ж воно там утворилося стараннями радянських українців. Нині, за десять років, Україна – в такому лайні, що щоб вона не робила, в світах придивляються, а чи не вкрав при цьому хтось із можновладців якусь дещицю і чи не намагається "відмити" її в якомусь із офшорів. Тоді українців вітали, перед ними розкривали гостинно двері. Сьогодні від громадян "нової незалежної" відгороджуються візовими бар'єрами, як від зачумлених. Щоб уберегтися від корупції, організованої злочинності, нелегальної міграції, СНІДу, наркоти, епідемій. А чимало з тих, хто гордо називає себе "українською бізнес-елітою", нев'їздні до пристойних країн, а тому тісно збилися навколо крісла президента, який разом з ними пускає мильні бульки про реформи, демократію, права людини, відкрите суспільство.
І працювати міністру саме з цим "матеріалом" – і з цим президентом, і з цією, як сказав би серед своїх наш гарант, бля, "еліткою". Мало того, працювати доведеться з главою держави, якого переконали, що він – "від Бога", а тому може заявити в світах "мені і суспільству не подобається" те чи інше. Так, нібито хтось у суспільства щось запитував…
Міністр підготував свій виступ перед журналістами у вигляді п'яти послань до українських дипломатів і назвав його, як заклинання, словами з Талейрана – "ми віримо лише в тих, хто вірить у самого себе". І вже в першому посланні, як мовиться, взяв бика за роги, бо заявив: "Ми відкриваємо нову сторінку, на якій буде менше слів. Натомість вони будуть правильно написані".
І саме в цьому посланні, як на мене, сказано найголовніше, чого не розуміє українська верхівка (еліта, бомонд, істеблішмент – називайте, як хочете, в українському варіанті це її тупорило-гречкосійської суті не змінює). Точніше, не хоче розуміти через те, що їй це невигідно, бо розуміння заважає жити без усяких правил і норм, без поваги до ближніх тощо. Міністр зазначив, що Україна, хоче вона цього чи не хоче, теж змушена пристосовуватися до глобалізації – "міжнародної політичної, безпекової, економічної і культурної взаємозалежності", ідеологічним стрижнем якої є "всеосяжне поширення фундаментальних демократичних цінностей". А що так трапилося, то, зазначив А. Зленко, окрім відомого всім західного прагматизму, ще однією нормою сучасного міжнародного співжиття "утвердилося поняття "спільності політичних, економічних та культурних цінностей", які ПОТРІБНО НЕ ЛИШЕ ПОДІЛЯТИ – ЇМ СЛІД ВІДПОВІДАТИ". Іншими словами, мало вдягти костюм від Версаче - треба щоб під ним якщо і були звичні сімейні труси з тільняшкою, то обов'язково чисті. І президентові якщо подарували Декларацію прав людини, то він має її дотримуватися, а не ставити на неї закусочку під "Хеннесі" літрами, а потім з важкого похмілля продавати чеченцям журналістів, які про це написали…
Далі міністр поставив перед своїми підлеглими конкретні завдання, серед яких головними є "вступ України до Світової організації торгівлі, відновлення іміджу в Раді Європи, поглиблення практичного співробітництва з НАТО, забезпечення реалізації наших ініціатив в Організації з безпеки і співробітництва в Європі, інших регіональних структурах". І головне – міністр чітко зазначив, що всі ці завдання неможливо виконати "без відновлення сприятливого міжнародного іміджу України". "На користь іміджу та авторитету України працюватиме вся дипломатична служба держави", -- сказав А. Зленко.
І при цьому пан міністр в третьому і п'ятому посланнях пояснив, як він збирається "лікувати" імідж держави. По-перше, на це кинуть "всі наші засоби інформаційно-роз'яснювальної роботи, в основу якої кладемо принцип ОБ'ЄКТИВНОГО ВИСВІТЛЕННЯ, А НЕ ВИПРАВДОВУВАННЯ". По-друге, МЗС планує широко залучити до агітаційно-пропагандистської машини широкі журналістські кола, бо міністр переконаний, що "без вільної преси і вільної думки не буде демократичної європейської України". Щоб допомогти журналістам продуктивніше і фаховіше працювати, міністерство готове на все – від пошуку вузів, наукових центрів і фундацій, які можуть допомогти в професійному зростанні, до формування за кордоном мережі українських інформаційних центрів, "які б доносили світові НЕУПЕРЕДЖЕНУ Й ОБ'ЄКТИВНУ інформацію про події в нашій державі". Вперше в історії України 22 грудня цього року на День української дипломатії МЗС відзначить кращого українського журналіста-міжнародника.
І це, звісно, надихає на звитяжну працю, але є одне "але". Міністр сам собі створив перешкоду, яка й не дасть йому виконати головне завдання з порятунку іміджу держави на зовнішній арені. Він не врахував те, що йому не дозволять зробити це внутрішні причини.
Вже майже на сто відсотків відомо, хто не отримає відзнаку МЗС. Саме ті, хто в сучасній Україні не тільки поділятиме, а й дотримуватиметься загальнодемократичних цінностей, зокрема, свободи слова. Ті, хто об'єктивно висвітлюватиме, а не виправдовуватиметься і доноситиме неупереджену й об'єктивну інформацію про сучасну Україну.
Тобто ті, хто поставить "діагноз" Україні, який полягає в тому, що більшість її проблем – не занесена ззовні, а всередині неї самої. Що Україна – це супердержава від Бога і могла би бути ще кращою, ще заможнішою, справжньою колискою для її громадян, якби їм не заважали ті, хто перетягнув "божественне начало" на владу та її носіїв і створив таку систему, коли в світах переважну більшість українців ніхто не чекає, а вдома їм можна тільки виживати, а не нормально жити. Одне слово, на хвіст не наступиш тільки тоді, коли його немає, а імідж можна відновити, коли він є. Нічого не зміниться всередині України з політикою, економікою, демократичними перетвореннями, становленням громадянського суспільства – нічого не вийде й з іміджем за її межами.
Тож Анатолій Максимович, схоже, й хоче все змінити, знає, як це зробити – недаремно ж він тільки в останні роки сидів у США і Франції. І недаремно, мабуть, він написав на самому початку свого послання: "Ми завершуємо добу зовнішньополітичних "проривів" і налаштовуємося на роботу задля "прориву" внутрішньополітичного". Назовні справді треба прориватися зсередини. Інакше, як знову-таки зазначив би наш гарант, "бля буду, так сказать, нічєго нє вийдєт". Скільки тих журналістів не купуй, скільки не вручай премій тим, хто розпинається, що "не все погано у нашому домі", або не вбивай за правду…
На початку дев'яностих Україна, здобувши незалежність, тільки стверджувала свій імідж на міжнародній арені, а світ придивлявся, що ж воно там утворилося стараннями радянських українців. Нині, за десять років, Україна – в такому лайні, що щоб вона не робила, в світах придивляються, а чи не вкрав при цьому хтось із можновладців якусь дещицю і чи не намагається "відмити" її в якомусь із офшорів. Тоді українців вітали, перед ними розкривали гостинно двері. Сьогодні від громадян "нової незалежної" відгороджуються візовими бар'єрами, як від зачумлених. Щоб уберегтися від корупції, організованої злочинності, нелегальної міграції, СНІДу, наркоти, епідемій. А чимало з тих, хто гордо називає себе "українською бізнес-елітою", нев'їздні до пристойних країн, а тому тісно збилися навколо крісла президента, який разом з ними пускає мильні бульки про реформи, демократію, права людини, відкрите суспільство.
І працювати міністру саме з цим "матеріалом" – і з цим президентом, і з цією, як сказав би серед своїх наш гарант, бля, "еліткою". Мало того, працювати доведеться з главою держави, якого переконали, що він – "від Бога", а тому може заявити в світах "мені і суспільству не подобається" те чи інше. Так, нібито хтось у суспільства щось запитував…
Міністр підготував свій виступ перед журналістами у вигляді п'яти послань до українських дипломатів і назвав його, як заклинання, словами з Талейрана – "ми віримо лише в тих, хто вірить у самого себе". І вже в першому посланні, як мовиться, взяв бика за роги, бо заявив: "Ми відкриваємо нову сторінку, на якій буде менше слів. Натомість вони будуть правильно написані".
І саме в цьому посланні, як на мене, сказано найголовніше, чого не розуміє українська верхівка (еліта, бомонд, істеблішмент – називайте, як хочете, в українському варіанті це її тупорило-гречкосійської суті не змінює). Точніше, не хоче розуміти через те, що їй це невигідно, бо розуміння заважає жити без усяких правил і норм, без поваги до ближніх тощо. Міністр зазначив, що Україна, хоче вона цього чи не хоче, теж змушена пристосовуватися до глобалізації – "міжнародної політичної, безпекової, економічної і культурної взаємозалежності", ідеологічним стрижнем якої є "всеосяжне поширення фундаментальних демократичних цінностей". А що так трапилося, то, зазначив А. Зленко, окрім відомого всім західного прагматизму, ще однією нормою сучасного міжнародного співжиття "утвердилося поняття "спільності політичних, економічних та культурних цінностей", які ПОТРІБНО НЕ ЛИШЕ ПОДІЛЯТИ – ЇМ СЛІД ВІДПОВІДАТИ". Іншими словами, мало вдягти костюм від Версаче - треба щоб під ним якщо і були звичні сімейні труси з тільняшкою, то обов'язково чисті. І президентові якщо подарували Декларацію прав людини, то він має її дотримуватися, а не ставити на неї закусочку під "Хеннесі" літрами, а потім з важкого похмілля продавати чеченцям журналістів, які про це написали…
Далі міністр поставив перед своїми підлеглими конкретні завдання, серед яких головними є "вступ України до Світової організації торгівлі, відновлення іміджу в Раді Європи, поглиблення практичного співробітництва з НАТО, забезпечення реалізації наших ініціатив в Організації з безпеки і співробітництва в Європі, інших регіональних структурах". І головне – міністр чітко зазначив, що всі ці завдання неможливо виконати "без відновлення сприятливого міжнародного іміджу України". "На користь іміджу та авторитету України працюватиме вся дипломатична служба держави", -- сказав А. Зленко.
І при цьому пан міністр в третьому і п'ятому посланнях пояснив, як він збирається "лікувати" імідж держави. По-перше, на це кинуть "всі наші засоби інформаційно-роз'яснювальної роботи, в основу якої кладемо принцип ОБ'ЄКТИВНОГО ВИСВІТЛЕННЯ, А НЕ ВИПРАВДОВУВАННЯ". По-друге, МЗС планує широко залучити до агітаційно-пропагандистської машини широкі журналістські кола, бо міністр переконаний, що "без вільної преси і вільної думки не буде демократичної європейської України". Щоб допомогти журналістам продуктивніше і фаховіше працювати, міністерство готове на все – від пошуку вузів, наукових центрів і фундацій, які можуть допомогти в професійному зростанні, до формування за кордоном мережі українських інформаційних центрів, "які б доносили світові НЕУПЕРЕДЖЕНУ Й ОБ'ЄКТИВНУ інформацію про події в нашій державі". Вперше в історії України 22 грудня цього року на День української дипломатії МЗС відзначить кращого українського журналіста-міжнародника.
І це, звісно, надихає на звитяжну працю, але є одне "але". Міністр сам собі створив перешкоду, яка й не дасть йому виконати головне завдання з порятунку іміджу держави на зовнішній арені. Він не врахував те, що йому не дозволять зробити це внутрішні причини.
Вже майже на сто відсотків відомо, хто не отримає відзнаку МЗС. Саме ті, хто в сучасній Україні не тільки поділятиме, а й дотримуватиметься загальнодемократичних цінностей, зокрема, свободи слова. Ті, хто об'єктивно висвітлюватиме, а не виправдовуватиметься і доноситиме неупереджену й об'єктивну інформацію про сучасну Україну.
Тобто ті, хто поставить "діагноз" Україні, який полягає в тому, що більшість її проблем – не занесена ззовні, а всередині неї самої. Що Україна – це супердержава від Бога і могла би бути ще кращою, ще заможнішою, справжньою колискою для її громадян, якби їм не заважали ті, хто перетягнув "божественне начало" на владу та її носіїв і створив таку систему, коли в світах переважну більшість українців ніхто не чекає, а вдома їм можна тільки виживати, а не нормально жити. Одне слово, на хвіст не наступиш тільки тоді, коли його немає, а імідж можна відновити, коли він є. Нічого не зміниться всередині України з політикою, економікою, демократичними перетвореннями, становленням громадянського суспільства – нічого не вийде й з іміджем за її межами.
Тож Анатолій Максимович, схоже, й хоче все змінити, знає, як це зробити – недаремно ж він тільки в останні роки сидів у США і Франції. І недаремно, мабуть, він написав на самому початку свого послання: "Ми завершуємо добу зовнішньополітичних "проривів" і налаштовуємося на роботу задля "прориву" внутрішньополітичного". Назовні справді треба прориватися зсередини. Інакше, як знову-таки зазначив би наш гарант, "бля буду, так сказать, нічєго нє вийдєт". Скільки тих журналістів не купуй, скільки не вручай премій тим, хто розпинається, що "не все погано у нашому домі", або не вбивай за правду…
