Гонгадзе потрібний Кучмі "вічно живий" або вбитий бандитами
Понеділок, 22 січня 2001, 13:55
У Німеччині наш гарант таки змушений був пояснити, як він ставиться до справи Гонгадзе. Як і передбачалося, Кучма зробив вигляд, що особисто він до зникнення журналіста жодного відношення не має і що його в цій справі найбільше непокоїть "доля людини, біль і страждання близьких". При цьому гарант висловив надію, що журналіст живий, а якщо мертвий, то жодного політичного підгрунття під його смертю немає. Кучма також заявив, що не може бути задоволений ходом розслідування, але все зробить, щоб розставити крапки над "і". І саме оці заяви президента і мають усіх насторожити, бо, схоже, намітилася головна лінія у вгамуванні скандалу. Писати про це страшно, але треба, бо це саме влада цинічно збирається продовжити "танці біля трупів", щоб відвести загрозу від Кучми. За будь-яку ціну...
Останні події навколо "таращанського тіла" свідчать не тільки про про безмежну цинічність й антилюдяність частини української виконавчої влади, зосередженої навколо президента, а й про те, що сьогодні вже їй і особисто Леоніду Кучмі потрібний Георгій Гонгадзе. Але він має бути або, вибачте, "вічно живий", якого хтось десь завжди бачить, зустрічає, впізнає. Або убитий простими кримінальними злочинцями, бандитами-"відморозками", жертвами яких у країні Кравченка-Потебенька-Деркача може стати будь-хто.
Ця каннібальська логіка президетських поплічників цілком зрозуміла – тільки суто кримінальний характер убивства журналіста "відмиває" їхнього шефа Кучму від "політики" -- від звинувачень у тому, що президент "замовив" журналіста, бо той "дістав" його своїми публікаціями. Тобто, і за розрахунками президентських іміджмейкерів, і, в принципі, за простою логікою, якщо Гонгадзе став (чи стане таким стараннями влади) жертвою криміналу, то й записи майора Мельниченка, на яких Кучма, роздратовано "блякаючи" і звично плутаючись у словах, просить якось знешкодити "абарзєвшого" журналіста, можна проголошувати "фальшивкою". Чи, принаймні, стверджувати те, що на перших порах переляканий Кучма вже й говорив. Пам‘ятаєте: я – не супермен, мене дратує, коли про мене погано пишуть чи то паплюжать сім‘ю, і всяке таке інше. За необхідності Кучма й зараз може продовжити цю лінію: мовляв, я міг щось погано говорити про журналіста, але не просив убивати його, а те, що його таки вбили, то непередбачуваний жахливий збіг обставин, бо "замочили" його бандити.
І тема Гонгадзе, чи то "вічно живого" чи то убитого бандитами, спливла із самого початку, як тільки стало відомо, що журналіст зник. То його бачили в пивбарі. То стало відомо, що в журналіста є борги, за які його і вбили. То Гонгадзе зустріли в банку у Львові. То дізнавалися, що він у Московському районі столиці, про що повідомляли посольство Грузії. То він особисто брав квитки на потяг у Росії. І – головне – скрізь були свідки, які все це підтверджували. З‘явилися навіть бандити, які, знущаючись над жертвами, нібито говорили їм, що в разі непокори з ними "буде те, що з Гонгадзе". На останнє вже розстаралися підручні Юрія Кравченка. Але головний міліціонер чомусь дав своїм "пацанам", мабуть, тим, що "без совісті і честі", відбій. Можливо, образився на те, що Потебенько, з переляку на перших порах граючись у об‘єктивність, відсторонив МЗС від участі в розслідуванні: мовляв, міліцейських начальників підозрюють у злочинах, то нехай справою Гонгадзе займається СБУ.
Проте все одно здавалося, що незабаром журналіста "спишуть" у "висяки" – нерозкриті злочини і забудуть. Та знайшли тіло невідомого під Таращею, що на Київщині, і все почалося знову. Інколи це навіть нагадувало якесь моторошне змагання між СБУ та Генпрокуратурою – хто надійніше затягне розслідування і вигадливіше спаплюжить пам‘ять про журналіста, відверне увагу громадськості від суті справи. А верхом цинізму, в досягненні якого СБУ та Генпрокуратура прийшли майже одночасно, стала спершу заява Потебенька про те, що "таращанське тіло" – то Гонгадзе на 99,6 відсотків, але… не він. А потім СБУ навмисне запустила в ЗМІ "дезу" про то, що Гонгадзе оформляв візу до Чехії в листопаді минулого року, тобто тоді, коли його нібито знайшли убитим.
І якщо після сумнозвісної доповіді Потебенька в парламенті, де він таки не взяв на себе відповідальність і не підтвердив, що Гонгадзе убитий, дехто навіть запідозрив щось людське в душі генпрокурора, то подальші події спростували цей "оптимізм". Просто Потебеньку не дали чіткої команди, і він викручувався, як міг, самотужки. А що він не є, як кажуть росіяни, "семи пядей во лбу", то що з цього вийшло, всі побачили і оцінили, а також зрозуміли, хто нас захищає. Потім надійшла команда, і Потебенько почав просторікувати про свідків, які знову побачили Гонгадзе, а тому той – живий. Довершила картину згадана вище німецька "надія" Кучми, яка означає одне – Кучмі поки що не вірять, що він непричетний до вбивства журналіста. А отже, вся президентська рать і надалі гратиметься в "живого Гонгадзе" і в демократію під виглядом президентського "незадоволення ходом розслідування".
Що буде після всього цього? Якщо Кучмі вдасться вкотре довести на Заході і на Сході, що він є гарантом стабільності в Україні, і в це скрізь повірять, то, щонайменше, є два варіанти подальшого розвитку подій. Або справу Гонгадзе "дорозслідують" до того, що до неї всі звикнуть, а потім забудуть і її спустять на гальмах у небуття. Або славні українські правоохоронці таки знайдуть бандитів, які візьмуть на себе вбивство журналіста і розкажуть, що вбили його, наприклад, за ті ж самі борги. Чи то просто так, не розібравшись. Чи то через бажання поживитися. Одне слово, варіантів бандитських пояснень може бути багацько, і після одного з них Потебенько нарешті визнає "таращанське тіло" чи будь-яке інше нове, яке йому підсунуть міліціонери чи есбеушники, трупом Гонгадзе, як мовиться, на всі сто відсотків. Можливо, навіть буде показовий суд, який суворо засудить "убивць". І те, що їх з часом або тихенько амністують, або приберуть, як свідка у справі Чорновола, щоб зайве не "вознікали" і раптом не почали "качати права", це вже справа техніки і методів правоохоронців.
А тіло поховають. І на знову Україні запанують спокій і стабільність. А те, що вони нагадуватимуть спокій і стабільність цвинтаря, навряд чи когось обходитиме за межами України в майбутньому, коли всередині неї самої це нікого не хвилює вже сьогодні. Хоча, з другого боку, воно й не може бути інакше, коли народ про себе каже, що він – не громадяни, а "нарід" (схоже на "опорос" -- у свиней чи "окіт" -- у кролів та овець), і спокійно все терпить. І таку стабільність, і такого її гаранта. А терпить, то, як говорять сучасні тінейджери, хто ж йому доктор…
Останні події навколо "таращанського тіла" свідчать не тільки про про безмежну цинічність й антилюдяність частини української виконавчої влади, зосередженої навколо президента, а й про те, що сьогодні вже їй і особисто Леоніду Кучмі потрібний Георгій Гонгадзе. Але він має бути або, вибачте, "вічно живий", якого хтось десь завжди бачить, зустрічає, впізнає. Або убитий простими кримінальними злочинцями, бандитами-"відморозками", жертвами яких у країні Кравченка-Потебенька-Деркача може стати будь-хто.
Ця каннібальська логіка президетських поплічників цілком зрозуміла – тільки суто кримінальний характер убивства журналіста "відмиває" їхнього шефа Кучму від "політики" -- від звинувачень у тому, що президент "замовив" журналіста, бо той "дістав" його своїми публікаціями. Тобто, і за розрахунками президентських іміджмейкерів, і, в принципі, за простою логікою, якщо Гонгадзе став (чи стане таким стараннями влади) жертвою криміналу, то й записи майора Мельниченка, на яких Кучма, роздратовано "блякаючи" і звично плутаючись у словах, просить якось знешкодити "абарзєвшого" журналіста, можна проголошувати "фальшивкою". Чи, принаймні, стверджувати те, що на перших порах переляканий Кучма вже й говорив. Пам‘ятаєте: я – не супермен, мене дратує, коли про мене погано пишуть чи то паплюжать сім‘ю, і всяке таке інше. За необхідності Кучма й зараз може продовжити цю лінію: мовляв, я міг щось погано говорити про журналіста, але не просив убивати його, а те, що його таки вбили, то непередбачуваний жахливий збіг обставин, бо "замочили" його бандити.
І тема Гонгадзе, чи то "вічно живого" чи то убитого бандитами, спливла із самого початку, як тільки стало відомо, що журналіст зник. То його бачили в пивбарі. То стало відомо, що в журналіста є борги, за які його і вбили. То Гонгадзе зустріли в банку у Львові. То дізнавалися, що він у Московському районі столиці, про що повідомляли посольство Грузії. То він особисто брав квитки на потяг у Росії. І – головне – скрізь були свідки, які все це підтверджували. З‘явилися навіть бандити, які, знущаючись над жертвами, нібито говорили їм, що в разі непокори з ними "буде те, що з Гонгадзе". На останнє вже розстаралися підручні Юрія Кравченка. Але головний міліціонер чомусь дав своїм "пацанам", мабуть, тим, що "без совісті і честі", відбій. Можливо, образився на те, що Потебенько, з переляку на перших порах граючись у об‘єктивність, відсторонив МЗС від участі в розслідуванні: мовляв, міліцейських начальників підозрюють у злочинах, то нехай справою Гонгадзе займається СБУ.
Проте все одно здавалося, що незабаром журналіста "спишуть" у "висяки" – нерозкриті злочини і забудуть. Та знайшли тіло невідомого під Таращею, що на Київщині, і все почалося знову. Інколи це навіть нагадувало якесь моторошне змагання між СБУ та Генпрокуратурою – хто надійніше затягне розслідування і вигадливіше спаплюжить пам‘ять про журналіста, відверне увагу громадськості від суті справи. А верхом цинізму, в досягненні якого СБУ та Генпрокуратура прийшли майже одночасно, стала спершу заява Потебенька про те, що "таращанське тіло" – то Гонгадзе на 99,6 відсотків, але… не він. А потім СБУ навмисне запустила в ЗМІ "дезу" про то, що Гонгадзе оформляв візу до Чехії в листопаді минулого року, тобто тоді, коли його нібито знайшли убитим.
І якщо після сумнозвісної доповіді Потебенька в парламенті, де він таки не взяв на себе відповідальність і не підтвердив, що Гонгадзе убитий, дехто навіть запідозрив щось людське в душі генпрокурора, то подальші події спростували цей "оптимізм". Просто Потебеньку не дали чіткої команди, і він викручувався, як міг, самотужки. А що він не є, як кажуть росіяни, "семи пядей во лбу", то що з цього вийшло, всі побачили і оцінили, а також зрозуміли, хто нас захищає. Потім надійшла команда, і Потебенько почав просторікувати про свідків, які знову побачили Гонгадзе, а тому той – живий. Довершила картину згадана вище німецька "надія" Кучми, яка означає одне – Кучмі поки що не вірять, що він непричетний до вбивства журналіста. А отже, вся президентська рать і надалі гратиметься в "живого Гонгадзе" і в демократію під виглядом президентського "незадоволення ходом розслідування".
Що буде після всього цього? Якщо Кучмі вдасться вкотре довести на Заході і на Сході, що він є гарантом стабільності в Україні, і в це скрізь повірять, то, щонайменше, є два варіанти подальшого розвитку подій. Або справу Гонгадзе "дорозслідують" до того, що до неї всі звикнуть, а потім забудуть і її спустять на гальмах у небуття. Або славні українські правоохоронці таки знайдуть бандитів, які візьмуть на себе вбивство журналіста і розкажуть, що вбили його, наприклад, за ті ж самі борги. Чи то просто так, не розібравшись. Чи то через бажання поживитися. Одне слово, варіантів бандитських пояснень може бути багацько, і після одного з них Потебенько нарешті визнає "таращанське тіло" чи будь-яке інше нове, яке йому підсунуть міліціонери чи есбеушники, трупом Гонгадзе, як мовиться, на всі сто відсотків. Можливо, навіть буде показовий суд, який суворо засудить "убивць". І те, що їх з часом або тихенько амністують, або приберуть, як свідка у справі Чорновола, щоб зайве не "вознікали" і раптом не почали "качати права", це вже справа техніки і методів правоохоронців.
А тіло поховають. І на знову Україні запанують спокій і стабільність. А те, що вони нагадуватимуть спокій і стабільність цвинтаря, навряд чи когось обходитиме за межами України в майбутньому, коли всередині неї самої це нікого не хвилює вже сьогодні. Хоча, з другого боку, воно й не може бути інакше, коли народ про себе каже, що він – не громадяни, а "нарід" (схоже на "опорос" -- у свиней чи "окіт" -- у кролів та овець), і спокійно все терпить. І таку стабільність, і такого її гаранта. А терпить, то, як говорять сучасні тінейджери, хто ж йому доктор…
