"Війна - це мир, свобода - це рабство, незнання - сила"
Вівторок, 16 січня 2001, 18:16
Цитата з "1984" Джорджа Оруелла
Здавалося, що парламентські слухання з проблеми свободи слова закінчаться виходом пару в тих, хто дійсно страждає від її відсутності. Але все було набагато гірше - скучне дійство, корисне тільки для тих, хто мав можливість виступити. У залі, позіхаючи, сиділи, від ста до 200 депутатів. Єдиний емоційний сплеск, який порушив спокійну течію слухань, - виступ мами Георгія.
Пар все-таки вийшов. Доводилося чути, як задоволений від контактів у парламентських кулуарах редактор регіонального видання, гордо повідомив своєму супутнику: "Розповів я депутатам про нашу проблему. Про нас тепер знають. Багато корисних людей зустрів". Ці люди, які дійсно мають реальні проблеми, ще як мінімум півроку будуть згадувати про свій виступ у стінах Верховної Ради і сподіватися, що від цього ситуація зміниться на краще. Для них ці слухання - вже маленьке зрушення.
Як щось нове і дійове розглядали слухання і представники дипломатичних місій. Прийшов навіть посол США Карлос Паскуаль. Дипломатів було досить багато, особливо спочатку, поки не стало зрозуміло, що все це зводиться до нецікавих виступів з трибуни. А на що вони ще могли чекати?
Думка і очікування міжнародної громадськості, мабуть, більш точно виклав представник Парламентської Асамблеї Ради Європи Анджей Урбанчик.
Почавши з окремих фактів "неприйнятного" тиску на ЗМІ під час минулої президентської кампанії і зірваного телемосту між Радою Європи і журналістами щодо свободи слова, представник ПАРЄ заявив, що справа Гонгадзе є екзаменом для української влади, який "поки не показує хороші результати". По визначенню Урбанчика справа Гонгадзе стала "кульмінацією" в історії розвитку ЗМІ в Україні.
"Надто часто ми чуємо про напади на журналістів в Україні. Надто часто ми чуємо про вбивства журналістів в Україні. Політики кажуть, що це властиве для перехідного періоду. Але ми повинні спитати - які з цих справ розсліджені? Справа демократичної держави - показати, що справи можуть успішно розсліджувати. Ми дуже стурбовані ситуацією в українських ЗМІ", - завершив свій виступ представник ПАРЄ.
Український депутат, комуніст Гмиря був більш категоричний - "в Україні відсутні порушення свободи слова. Не можна порушити те, чого немає. Свободу слова загнали в цей зал, неначе до Таращанського лісу". Дісталося від комуніста прем'єру Ющенку, якого не пускають на УТ-1. "Так це все одно, якби поліцейського арештував дрібний злодюжка!".
Глава парламенту Іван Плющ розділив проблему свободи слова на 2 аспекти - свободу публічного висловлювання і гарантії громадян на безперешкодне отримання повної і неупередженої інформації.
Плющ вирішив зупинитися на цензурі - раніше, говорить він, держава цензурувала ідеологічний зміст передач, а сьогодні цензура здійснюється більше з боку власників ЗМІ, що часто ставить журналістів частково в залежне становище. Головне - надати вільний доступ громадян до інформації і перенести відповідальність за порушення законів про інформацію з видавця на журналіста. Може тільки тоді журналіст зможе протистояти тиску видавця, оскільки за підсудну "заказуху" відповідати доведеться йому, а не його господареві?
Про Гонгадзе говорили рідко, частіше за все використовуючи цю тему як місток до іншої, більш важливої для них інформації. На прикладі Гії та інших наших колег глава Національного союза журналістів України Ігор Лубченко зробив висновок, що робота журналіста у нас в країні стала небезпечною для життя.
Інші говорили про своє, але також про наболіле. Наприклад, глава Держкомітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України Іван Драч знову говорить про засилля російськомовних ЗМІ і про необхідність протекціоністської політики відносно вітчизняних видань.
З 11 тис. зареєстрованих в Україні ЗМІ 2,69 тис. виходять українською мовою, інші - більше за 7 тис. - російською або обома мовами, які насправді є російськомовними. Це пояснюється не тільки попитом на російськомовні видання - зарубіжні ЗМІ мають кращі умови для функціонування, оскільки "ухиляються від сплати митного збору і податків, проводять демпінгову політику, відбираючи покупців і передплатників, рекламу у вітчизняних ЗМІ".
Драч закликав "закрити кордон" з Російською Федерацією для ввезення російських видань. "І так, з ранку до вечора український громадянин практично знаходиться в полону іншомовної зарубіжного інформаційного середовища".
До речі, ані пан Лубченко і його "союзні" журналісти, ані пан Драч ніяк не відгукнулися на зникнення Гії, не виявили навіть простої людської чи професійної цікавості…
Здавалося, що парламентські слухання з проблеми свободи слова закінчаться виходом пару в тих, хто дійсно страждає від її відсутності. Але все було набагато гірше - скучне дійство, корисне тільки для тих, хто мав можливість виступити. У залі, позіхаючи, сиділи, від ста до 200 депутатів. Єдиний емоційний сплеск, який порушив спокійну течію слухань, - виступ мами Георгія.
Пар все-таки вийшов. Доводилося чути, як задоволений від контактів у парламентських кулуарах редактор регіонального видання, гордо повідомив своєму супутнику: "Розповів я депутатам про нашу проблему. Про нас тепер знають. Багато корисних людей зустрів". Ці люди, які дійсно мають реальні проблеми, ще як мінімум півроку будуть згадувати про свій виступ у стінах Верховної Ради і сподіватися, що від цього ситуація зміниться на краще. Для них ці слухання - вже маленьке зрушення.
Як щось нове і дійове розглядали слухання і представники дипломатичних місій. Прийшов навіть посол США Карлос Паскуаль. Дипломатів було досить багато, особливо спочатку, поки не стало зрозуміло, що все це зводиться до нецікавих виступів з трибуни. А на що вони ще могли чекати?
Думка і очікування міжнародної громадськості, мабуть, більш точно виклав представник Парламентської Асамблеї Ради Європи Анджей Урбанчик.
Почавши з окремих фактів "неприйнятного" тиску на ЗМІ під час минулої президентської кампанії і зірваного телемосту між Радою Європи і журналістами щодо свободи слова, представник ПАРЄ заявив, що справа Гонгадзе є екзаменом для української влади, який "поки не показує хороші результати". По визначенню Урбанчика справа Гонгадзе стала "кульмінацією" в історії розвитку ЗМІ в Україні.
"Надто часто ми чуємо про напади на журналістів в Україні. Надто часто ми чуємо про вбивства журналістів в Україні. Політики кажуть, що це властиве для перехідного періоду. Але ми повинні спитати - які з цих справ розсліджені? Справа демократичної держави - показати, що справи можуть успішно розсліджувати. Ми дуже стурбовані ситуацією в українських ЗМІ", - завершив свій виступ представник ПАРЄ.
Український депутат, комуніст Гмиря був більш категоричний - "в Україні відсутні порушення свободи слова. Не можна порушити те, чого немає. Свободу слова загнали в цей зал, неначе до Таращанського лісу". Дісталося від комуніста прем'єру Ющенку, якого не пускають на УТ-1. "Так це все одно, якби поліцейського арештував дрібний злодюжка!".
Глава парламенту Іван Плющ розділив проблему свободи слова на 2 аспекти - свободу публічного висловлювання і гарантії громадян на безперешкодне отримання повної і неупередженої інформації.
Плющ вирішив зупинитися на цензурі - раніше, говорить він, держава цензурувала ідеологічний зміст передач, а сьогодні цензура здійснюється більше з боку власників ЗМІ, що часто ставить журналістів частково в залежне становище. Головне - надати вільний доступ громадян до інформації і перенести відповідальність за порушення законів про інформацію з видавця на журналіста. Може тільки тоді журналіст зможе протистояти тиску видавця, оскільки за підсудну "заказуху" відповідати доведеться йому, а не його господареві?
Про Гонгадзе говорили рідко, частіше за все використовуючи цю тему як місток до іншої, більш важливої для них інформації. На прикладі Гії та інших наших колег глава Національного союза журналістів України Ігор Лубченко зробив висновок, що робота журналіста у нас в країні стала небезпечною для життя.
Інші говорили про своє, але також про наболіле. Наприклад, глава Держкомітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України Іван Драч знову говорить про засилля російськомовних ЗМІ і про необхідність протекціоністської політики відносно вітчизняних видань.
З 11 тис. зареєстрованих в Україні ЗМІ 2,69 тис. виходять українською мовою, інші - більше за 7 тис. - російською або обома мовами, які насправді є російськомовними. Це пояснюється не тільки попитом на російськомовні видання - зарубіжні ЗМІ мають кращі умови для функціонування, оскільки "ухиляються від сплати митного збору і податків, проводять демпінгову політику, відбираючи покупців і передплатників, рекламу у вітчизняних ЗМІ".
Драч закликав "закрити кордон" з Російською Федерацією для ввезення російських видань. "І так, з ранку до вечора український громадянин практично знаходиться в полону іншомовної зарубіжного інформаційного середовища".
До речі, ані пан Лубченко і його "союзні" журналісти, ані пан Драч ніяк не відгукнулися на зникнення Гії, не виявили навіть простої людської чи професійної цікавості…
