Готуйтеся до Білорусі, колеги!
Вівторок, 5 грудня 2000, 15:32
Майже три роки в Білорусі діє секретний указ Аляксандра Лукашенки про забезпечення діяльності президента, але тільки зараз журналісти дізналися про існування цього документу. Керівник президентської прес-служби Дмитро Жук зробив відкритою ту частину указу, де йдеться про висвітлення засобами масової інформації заходів, що проводяться за участю президента Білорусі.
Пункт 4.1 указу регламентує, що виступи Аляксандра Лукашенки "повністю друкуються в газеті "Советская Белоруссия" та в інших республіканських газетах. Головні редактори газет несуть персональну відповідальність за автентичність цих виступів". Пункт 4.3 стверджує, що президентська прес-служба передає виступи Лукашенки, а також інші офіційні матеріали закордонним інформаційним агенціям. Але жодна іноземна агенція, окрім близького до Лукашенки "Інтерфаксу", такі матеріали не одержує.
Секретний президентський указ № 19 було підписано 12 січня 1998 року. Його немає навіть в базі даних про законодавство Президентської бібліотеки Білорусі. А в офіційному друкованому виданні за початок 1998 року розміщено лише укази № 18 та № 20, обидва за 12 січня. Таємний 19-й указ ніде не було опубліковано.
В травні того ж 1998 року в Мінську був фестиваль журналістів країн СНД. В день радянської преси, а 5-те травня Аляксандр Лукашенка знов зробив офіційним білоруським святом, відбулася остання прес-конференція білоруського президента з досить вільним доступом для всіх журналістів. Тоді ж я запитав Лукашенку, чому іноземним журналістам в Мінську не дають матеріали про нього.
"Якщо справді не вистачає інформації – я готовий. Мабуть, є моя вина в тому, що досі системи спілкування президента з журналістами немає. Знаєте, чому немає? Винний не лише Пашкевич, винні й журналісти", - відповів Лукашенка в травні 1998 року, коли Іван Пашкевич був заступником глави адміністрації президента з питань ідеології та вже чотири місяці був чинним секретний указ, що якраз і визначає систему президентського спілкування з журналістами.
Тепер Пашкевич каже, що нічого про цей указ не знає. А ось якої думки дотримується віце-президент Білоруської асоціації журналістів, юрист Андрій Бастунець: "Те, що якийсь нормативний акт може бути не видруковано – це можливо, але тільки в тому разі, якщо цей акт не стосується прав та обов'язків – в нашому випадку, фізичних осіб. А цей указ, як мені здається, якраз і стосується прав журналістів.
Мене тут більше зацікавив пункт 4.5, в якому записано, що необхідний персональний склад журналістів та фотокорів для освітлення в ЗМІ заходів за участю президента Республіки Білорусь визначає прес-служба президента та служба безпеки. Ось у цьому я вбачаю порушення прав журналістів, і це порушення вже таке закореніле".
Залишається додати, що прес-служба президента Білорусі не має інституту постійної акредитації журналістів при президентові. Проте нею з кореспондентів лише білоруських державних засобів масової інформації та російських трьох телеканалів (ГРТ, РТР, НТВ) і трьох інформагенцій (ІТАР-ТАРС, РІА "Новости" та Інтерфакс) створено постійну групу Лукашенки, до якої незалежні газети Білорусі або більшість закордонних мас-медіа не входять.
Цікаво, що на промову Лукашенки в КДБ Білорусі, де він визнав вину за зникнення людей в Білорусі, про що вже повідомляла "Українська правда", запросили лише трьох журналістів – заступника голови державної телерадіокомпанії Аляксандра Зимовського, що веде недільну "аналітичну" програму, шефа дуже близького президентові агентства "Інтерфакс-Запад" Вячеслава Зяньковича та власного кореспондента НТВ в Мінську Александра Колпакова.
Пункт 4.1 указу регламентує, що виступи Аляксандра Лукашенки "повністю друкуються в газеті "Советская Белоруссия" та в інших республіканських газетах. Головні редактори газет несуть персональну відповідальність за автентичність цих виступів". Пункт 4.3 стверджує, що президентська прес-служба передає виступи Лукашенки, а також інші офіційні матеріали закордонним інформаційним агенціям. Але жодна іноземна агенція, окрім близького до Лукашенки "Інтерфаксу", такі матеріали не одержує.
Секретний президентський указ № 19 було підписано 12 січня 1998 року. Його немає навіть в базі даних про законодавство Президентської бібліотеки Білорусі. А в офіційному друкованому виданні за початок 1998 року розміщено лише укази № 18 та № 20, обидва за 12 січня. Таємний 19-й указ ніде не було опубліковано.
В травні того ж 1998 року в Мінську був фестиваль журналістів країн СНД. В день радянської преси, а 5-те травня Аляксандр Лукашенка знов зробив офіційним білоруським святом, відбулася остання прес-конференція білоруського президента з досить вільним доступом для всіх журналістів. Тоді ж я запитав Лукашенку, чому іноземним журналістам в Мінську не дають матеріали про нього.
"Якщо справді не вистачає інформації – я готовий. Мабуть, є моя вина в тому, що досі системи спілкування президента з журналістами немає. Знаєте, чому немає? Винний не лише Пашкевич, винні й журналісти", - відповів Лукашенка в травні 1998 року, коли Іван Пашкевич був заступником глави адміністрації президента з питань ідеології та вже чотири місяці був чинним секретний указ, що якраз і визначає систему президентського спілкування з журналістами.
Тепер Пашкевич каже, що нічого про цей указ не знає. А ось якої думки дотримується віце-президент Білоруської асоціації журналістів, юрист Андрій Бастунець: "Те, що якийсь нормативний акт може бути не видруковано – це можливо, але тільки в тому разі, якщо цей акт не стосується прав та обов'язків – в нашому випадку, фізичних осіб. А цей указ, як мені здається, якраз і стосується прав журналістів.
Мене тут більше зацікавив пункт 4.5, в якому записано, що необхідний персональний склад журналістів та фотокорів для освітлення в ЗМІ заходів за участю президента Республіки Білорусь визначає прес-служба президента та служба безпеки. Ось у цьому я вбачаю порушення прав журналістів, і це порушення вже таке закореніле".
Залишається додати, що прес-служба президента Білорусі не має інституту постійної акредитації журналістів при президентові. Проте нею з кореспондентів лише білоруських державних засобів масової інформації та російських трьох телеканалів (ГРТ, РТР, НТВ) і трьох інформагенцій (ІТАР-ТАРС, РІА "Новости" та Інтерфакс) створено постійну групу Лукашенки, до якої незалежні газети Білорусі або більшість закордонних мас-медіа не входять.
Цікаво, що на промову Лукашенки в КДБ Білорусі, де він визнав вину за зникнення людей в Білорусі, про що вже повідомляла "Українська правда", запросили лише трьох журналістів – заступника голови державної телерадіокомпанії Аляксандра Зимовського, що веде недільну "аналітичну" програму, шефа дуже близького президентові агентства "Інтерфакс-Запад" Вячеслава Зяньковича та власного кореспондента НТВ в Мінську Александра Колпакова.
