Кучма мусить піти
Понеділок, 4 грудня 2000, 17:15
19 вересня більше ніж 80 провідних журналістів звернулися до президента Кучми з приводу зникнення Гонгадзе. "Ми вимагаємо створення нормальних умов для виконання професійних журналістських обов'язків. Ми, журналісти, які підписали цей лист, усвідомлюємо, що те, що сталося з Георгієм учора, завтра може статися з кожним з нас", писали журналісти Кучмі.
Ми знали, що зверталися за адресою, оскільки саме від Кучми залежало, шукатимуть Георгія, чи ні. Президент зробив вигляд, що пперейнявся і "взяв розшук Гонгадзе під свій особистий контроль". Але ми не підозрювали, що звертаємося настільки точно за адресою.
Коли я передавала лист президенту, помітила, що він був здивований і розгублений. Досі я тлумачила таку його реакцію, як непричетність до викрадення Гії. Зараз ми практично не сумніваємося, що оприлюднена Морозом плівка, реальна.
Однак, у зв'язку з тим, що в Україні в окремих випадках все-таки діє принцип презумпції невинності, ми не пишемо, що Кучма - вбивця. Ми звертаємо увагу на відсутність довіри до влади. Кучмі і без того у вересні повністю довіряли лише 6%, а 65% опитаних думали, що президент понад усе ставить власні інтереси, а також інтереси еліти і олігархів.
У цивілізованій країні інформація, подібна "бомбі Морозу", відразу ж потягла б за собою процедуру імпічменту або відставки звинуваченого в тяжкому злочині чиновника (а президент, хоч і найголовніший, але всього лише чиновник). Оскільки в Україні процедура імпічменту неможлива, і Кучма про це добре знає, він має ухвалити єдине вірне в цьому випадку рішення - подати у відставку. За такого рівня довіри він не може керувати країною, приймати рішення від імені народу, а тим більше представляти країну на міжнародному рівні.
P.S. В мене і раніше викликало здивування, чому Кравченко так наполегливо не бажає зустрітися зі мною, не дивлячись на мої численні прохання. Майже півтора тижня з інтервалом в дві години я надзвонювала помічникам Кравченка і просила передати йому моє прохання. Раніше ми неодноразово в неформальній обстановці розмовляли з міністром, тому я мала право розраховувати хоч би на інформацію з вуст Кравченка про те, як шукають Георгія.
Коли звичайні прохання не дали ніякого результату, я пішла на шантаж. Я просила передати, що маю у своєму розпорядженні важливу і небезпечну для міністра інформацію, яку маю намір повідомити президенту, тому хотіла б поговорити про це перед тим з міністром. Мої погрози також ні до чого не призвели. Якщо плівка правдива, то немає чому і дивуватися - що ще такого страшного я могла повідомити президенту про Кравченка?
Ми знали, що зверталися за адресою, оскільки саме від Кучми залежало, шукатимуть Георгія, чи ні. Президент зробив вигляд, що пперейнявся і "взяв розшук Гонгадзе під свій особистий контроль". Але ми не підозрювали, що звертаємося настільки точно за адресою.
Коли я передавала лист президенту, помітила, що він був здивований і розгублений. Досі я тлумачила таку його реакцію, як непричетність до викрадення Гії. Зараз ми практично не сумніваємося, що оприлюднена Морозом плівка, реальна.
Однак, у зв'язку з тим, що в Україні в окремих випадках все-таки діє принцип презумпції невинності, ми не пишемо, що Кучма - вбивця. Ми звертаємо увагу на відсутність довіри до влади. Кучмі і без того у вересні повністю довіряли лише 6%, а 65% опитаних думали, що президент понад усе ставить власні інтереси, а також інтереси еліти і олігархів.
У цивілізованій країні інформація, подібна "бомбі Морозу", відразу ж потягла б за собою процедуру імпічменту або відставки звинуваченого в тяжкому злочині чиновника (а президент, хоч і найголовніший, але всього лише чиновник). Оскільки в Україні процедура імпічменту неможлива, і Кучма про це добре знає, він має ухвалити єдине вірне в цьому випадку рішення - подати у відставку. За такого рівня довіри він не може керувати країною, приймати рішення від імені народу, а тим більше представляти країну на міжнародному рівні.
P.S. В мене і раніше викликало здивування, чому Кравченко так наполегливо не бажає зустрітися зі мною, не дивлячись на мої численні прохання. Майже півтора тижня з інтервалом в дві години я надзвонювала помічникам Кравченка і просила передати йому моє прохання. Раніше ми неодноразово в неформальній обстановці розмовляли з міністром, тому я мала право розраховувати хоч би на інформацію з вуст Кравченка про те, як шукають Георгія.
Коли звичайні прохання не дали ніякого результату, я пішла на шантаж. Я просила передати, що маю у своєму розпорядженні важливу і небезпечну для міністра інформацію, яку маю намір повідомити президенту, тому хотіла б поговорити про це перед тим з міністром. Мої погрози також ні до чого не призвели. Якщо плівка правдива, то немає чому і дивуватися - що ще такого страшного я могла повідомити президенту про Кравченка?
