Документ 1

До судової колегії в кримінальних справах
Київського міського суду

Мороза Олександра Олександровича,
що проживає за адресою:
м. Київ, пров. Виноградний, буд. 4, кв. 53

СКАРГА
(в порядку ст. 55 Конституції України)

30 листопада 2000 року постановою Печерського районного суду м. Києва (суддя М.Замковенко) "за фактом наклепу на гр. Литвина В.М., пов’язаного із вчиненням тяжкого злочину, за ознаками злочину, передбаченого ст. 125 ч.3 КК України" порушена кримінальна справа № 49-945.
Зазначену постанову я вважаю незаконною і такою, що порушує мої права людини і громадянина.

При її ухваленні судом допущене порушення вимог статей 94 та 98 КПК України, що, в свою чергу, призвело до порушення моїх прав на рівність перед судом та на правову допомогу, передбачених статтями 59 і 129 Конституції.

Так,
1. Відповідно до статті 4 КПК України суд зобов’язаний порушити кримінальну справу за умови, що він діє в межах своєї компетенції. Межі компетенції суду в цьому випадкові встановлені статтями 235 (ч.3) ЦПК України, 27, 276, 278, 279 КПК України. З зазначених норм випливає, що правом порушення кримінальної справи за заявою потерпілого (без дослідження підстав для її порушення в судовому засіданні з викликом сторін) суд наділений лише у випадках, коли мова йде про так звані "справи приватного обвинувачення" (ч. 1, 2 ст. 27 КПК, ст. 106, ч.1 ст. 107, ч. 1 ст. 125, ст.. 126, 198, ч. 1 ст. 117 КК України). Цей перелік є вичерпним і ч. 3 ст. 125 КК України до нього не входить. Тому право порушення справи за ознаками такого злочину може бути отримане судом лише внаслідок розгляду іншої цивільної або кримінальної справи з участю сторін і дотриманням встановленої процесуальним законом процедури.

Натомість, ухвалення Печерським райсудом м. Києва постанови про порушення даної кримінальної справи, всупереч вимогам ч. 3 ст. 235 ЦПК України ст. 276, 278, 279 КПК України, відбулося без розгляду в судовому засіданні і без виклику сторін, як це передбачено ЦПК і КПК України. Тому навіть теоретично суд не зміг би визначити, чи є в даному випадкові в діях будь-якої особи ознаки злочину, передбаченого ст. 125 КК України.

2. Кримінальна справа "за фактом" може бути порушена лише у тому випадку, коли особа, в діях якої вбачаються ознаки складу злочину, на момент порушення справи не відома. Натомість, приводом до порушення справи стала заява В.Литвина до голови Печерського районного суду м. Києва М.Замковенка, в якій Литвин звинуватив саме мене у розповсюдженні начебто завідомо неправдивих вигадок про нього шляхом проголошення на сесії Верховної Ради України 28.11.2000р. "Заяви фракції Соціалістичної і Селянської партій "Лівий центр" Верховної Ради України".

Таким чином, станом на момент подання В.Литвиним заяви до суду і ухвалення М.Замковенком постанови про порушення кримінальної справи, особа, що, начебто, здійснила дії, які підпадають під ознаки злочину, передбаченого ст. 125 КК України, була відома.
З викладеного випливає, що кримінальна справа була порушена з нехтуванням вимог:
- ч. 2 статті 94 КПК України ("...Справа може бути порушена лише в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину..."),
- ч. 2 статті 98 КПК України ("... Якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, кримінальну справу повинно бути порушено щодо цієї особи...").
Вважаю, що ці порушення допущені судом свідомо, оскільки:
- питання наявності в моїх діях ознак складу злочину, передбаченого ст. 125, тобто, - підстав до порушення справи -, навіть не розглядалося,
- кримінальну справу щодо мене, як громадянина зі спеціальним правовим статусом народного депутата України відповідно до частини 4 статті 27 Закону України "Про статус народного депутата України" може порушити тільки Генеральний прокурор України;
- порушення даної справи "за фактом" дає незаконну можливість слідчому вимагати мого допиту в якості свідка, що, фактично, позбавляє мене передбаченого статтею 21 КПК України і Конституцією України права на захист.

Частиною першою статті 6 Конституції України зафіксовано, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Частиною другою цієї ж статті встановлено, що органи, зокрема, судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Це положення конкретизоване у частині 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади, їхні посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ухваливши постанову про порушення кримінальної справи № 49-945, суддя М.Замковенко не лише порушив вимоги ч.2 статті 94 та ч. 2 статті 98 КПК України. Внаслідок цього він отримав псевдозаконну можливість вийти за межі власної компетенції, на дотриманні якої наголошує стаття 4 КПК України. Результатом стало привласнення ним права, наданого лише Генеральному прокуророві України, і порушення цим самим ч. 4 статті 27 Закону України "Про статус народного депутата України". Такі дії є перевищенням владних повноважень, тобто прямим порушенням вимог ч.2 ст. 6 та ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб. За частиною 1 статті 6 Конституції суди (судді, що виконують повноваження суду) є органами державної влади.

Частина 3 статті 8 Конституції встановлює, що норми Конституції України є нормами прямої дії і звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод безпосередньо на підставі Конституції гарантується. Частиною 2 статті 124 Конституції визначено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Ці конституційні положення розтлумачені і Рішенням Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року (справа Дзюби Г.П.) і Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя".

До цього часу Генеральною прокуратурою України копії оскаржуваної постанови мені не надано. Тому я не маю змоги долучити її до цієї скарги.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 8, 55, 124 Конституції України, прошу суд витребувати з Генеральної прокуратури України постанову судді Печерського районного суду м. Києва М.Замковенка від 30 листопада 2000 року про порушення кримінальної справи № 49-945 і скасувати її як таку, що не відповідає вимогам Конституції та законів України, порушує мої права людини і громадянина.

На додатку: квитанція про сплату державного мита

"____"грудня 2000р.
О.Мороз