Чи залишиться Кучма зі своїм "Болтом" наодинці?
Четвер, 28 грудня 2000, 11:51
Спочатку прочитайте про історію референдума
Громадянин Х.Болт з вулиці Наукової у Львові як ініціатор конституційної реформи в Україні.
Хто підписався за референдум
Даремно представники політичних сил, які не в захваті від українського гаранта Конституції, раділи, що Л.Кучма відмовиться від імплементації наслідків квітневого референдуму імені "громадянина Болта з вулиці Наукової". На зустрічі з українським політбомондом, примусово зігнаним у нову Національну раду з питань узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів влади та місцевого самоврядування, Данилович недвозначно заявив, що імплементація – це не "питання амбіцій, а обов'язок депутатів". А для початку треба застовбити право президента розпускати парламент, якщо той відмовиться народжувати зі своїх надр "конструктивну більшість" або протягом трьох місяців затверджувати держбюджет. Для цього парламент має терміново розглянути й ухвалити закон про парламентську більшість. Інакше – розмахування волею "Болта" і натяки на пошук якихось "українських шляхів" для приборкання депутатів.
Однак, мабуть, недаремно Кучма не розшифровував, що воно таке ці "українські шляхи", бо, з другого боку, навряд чи варто й гаранту радіти з того, що придавлений Болтом парламент може ухвалити згаданий закон, якщо "купиться" на обіцяне право цієї самої більшості брати участь у формуванні уряду. Кучмі терміново треба згадати, принаймні, дві засадничі речі.
По-перше, те, хто на початку року стояв за спинами "Болта" і від його імені зімітував "широке народне волевиявлення на підтримку референдуму". Це були олігархи, всякі там волкови з медведчуками й суркісами. А що ці "болтовидні" хлопці не дуже радіють тому, що президент хоче бути новим за допомогою уряду Віктора Ющенка, то й зрозуміло, що саме їм вигідна участь більшості в формуванні уряду. Вони елементарно сподіваються на наступних – дострокових чи законних – парламентських виборах таку більшість купити. Підвезти в регіони горілочки, заасфальтувати доріжки перед клубами, газком побалувати віддалені села тощо.
А якщо така проолігархічна більшість буде створена і формуватиме уряд, то не тільки "монетарист-реформатор" Ющенко буде потрібний, як зайцю стоп-сигнал, й сам гарант опиниться в ролі цього стоп-сигнал. Це, звичайно, якщо президент справді хоче залишити за собою пристойне місце в історії, а не бути, за висловом філософа Мирослава Поповича, статистом при владі.
Поки що діяльність уряду Ющенка за дражливої, але все-таки підтримки з боку гаранта говорить, що останній розуміє свою подальшу "роль" після приходу олігархів до влади. Схоже, не розуміють загрози з боку олігархів і представники антипрезидентських сил, які теж сподіваються на перемогу на парламентських виборах і участь у формуванні реформаторського уряду. А їм насамперед треба було б подумати, з чим, з якими людськими та фінансовими ресурсами вони збираються перемагати, коли пересічного "розубдовника державності" якийсь волков чи суркіс купить за шматок ковбаси, як мовиться, аж бігом…
По-друге, ситуація в країні така, що президент може залишатися найвпливовішим центром сили тільки за нинішніх умов нестійкої рівноваги, коли за підтримки силовиків він "розводить" в різні кутки політичного рингу і приховану олігархічну, і непримиренну неолігархічну опозиції. Цей факт – скорботний, бо всі – і олігархи, і їхні опоненти – знають, хто такий Кучма і на що він здатний, як державний будівничий. Але не всі знають, на що він здатний для збереження особистої влади. Від нього завжди можна очікувати реакції "мавпи з гранатою" – чи то в лоба нею запустить, як каменюкою, чи кільце висмикне і тоді кине. І силовики в цьому цікавому процесі - просто необхідна опора, бо саме вони найкраще знають, що в олігархів – не просто рильце в пушку, а мордяки в кримінальній багнюці від участі, наприклад, у номенклатурній приватизації, бартерних і вексельних операціях з постачанням енергоносіїв до України тощо. І не просто знають, а й можуть принагідно порадувати "накопаним" гаранта, коли той буде у відповідному настрої і готовим, приміром, покидатися попільничками у небажаних візитерів.
Останнє спостереження яскраво підтверджує і реакція олігархів та їхніх парламентських поплічників на касетний скандал. Всі олігархи, як один, клялися у вірності президентові. Але робили все, щоб руками ліво-правої непримиренної опозиції усунути силовиків. І роблять це зараз у своїх підконтрольних ЗМІ.
Проте, з другого боку, навряд чи варто вбачати в силовиках порятунок для держави. Уявити собі хоч на хвильку, що Леонід Деркач зі своєю СБУ чи то Юрій Кравченко – це найсмішніше - з МВС чи то Михайло Потебенько в Генпрокуратурі – це прихильники демократії, ринкових перетворень і становлення відкритого громадянського суспільства, навряд чи зможе навіть той, хто напередодні дуже активно й не міряно зловживав пивом з горілкою, а шампанським з брагою безконтрольно "полірувався". В нинішній українській ситуації йдеться про звичайнісінький перерозподіл олігархічного впливу на президента. За СБУ та МВС стоять "свої" олігархи. Чи ті, хто ними прагне ними стати, а тому хоче відсунути від "корита" тих, хто біля нього вже присмоктався, - суркісів, волкових з їх ненаситними компаніями. І президент, можливо, це й розуміє сам, а можливо, це йому періодично підказують ті з його оточення, кого волкови-суркіси аж тремтять побачити без скальпів на ранок після їхньої перемоги.
І тому парадоксально, але факт: у ситуації, коли президент виступає противагою у боротьбі більшого зла з меншим злом, яке тільки прагне стати більшим, найоптимальнішим виходом є збереження статус-кво. Можливо, саме це й врахувала об'єднана опозиція, коли різко згорнула антипрезидентські акції, переводячи їх на регіональний рівень. В цьому є свій сенс: на місцях показувати, що не такий страшний цей Кучма з олігархами, як його малюють сторожуки чи княжицько-куликовська братія з ICTV, і в такий спосіб будити якщо не громадянську, то хоча б елементарну людську свідомість до наступних парламентських, а потім і президентських виборів. Хоча, можливо, я надто переоцінюю прозорливість опозиційних вождів, і вони здалися, бо ні сил, ні рішучості йти до кінця у них не вистачає.
Проте безперечно інше: олігархи та їхні інформприхвостні цей перепочинок використають для остаточної дискредитації Ющенка, якого вони небезпідставно вважають головним конкурентом на виборах. Наприклад, якщо почитати "Киевские ведомости" імені Медведчука-Суркіса, то в порівнянні з Ющенком навіть Пустовойтенко був прем'єром-реформатором рівня Вацлава Клауса чи Лешека Бальцеровича, якого незаслужено не нагородили Нобелівською премією за подолання кризи в Україні. І навпаки – згідно зі статтями в "Кієвском телеграфе" навіть ЦРУ з Моссадом та ФСБ записуються в чергу до СБУ, щоб повчитися, як знаходити в 50-мільйонній країні щорічно по дев'ять кілограмів героїну і знешкоджувати навіть тих, хто про себе подумає, що можна комусь продати батьківщину з шпигунських міркувань. А про Ющенка – поблажливо нічого. Так, нібито це СБУ виплачує пенсії. І це теж зрозуміло – олігаршатам-парвеню Ющенко теж ні до чого.
Тож і залишається тільки сподіватися, що нічого екстраординарного не відбудеться. Парламент благополучно провалить імплементацію навіть побажання президента щодо парламентської більшості. Олігархи знесилюватимуть один одного в боротьбі і дружно, з різних боків, "гризтимуть" уряд. Президент забуде про "волю Болта" і не заважатиме урядовцям займатися своєю справою і таки зліквідувати протягом наступного року заборгованість у зарплатах і підвищити оклади нещасним освітянам та працівникам медицини й культури. І паралельно перекривати клапани олігархам, навіть якщо це знову робитиме Юлія Тимошенко, бо, як нібито кажуть французи, на безбаб'ї і рука - шансоньєтка. Ну, а народ, зрештою, теж почне усвідомлювати, "хто кому - доктор", і вже не кидатиметься на дешеві олігархічні подарунки, як звичайнісінький жалюгідний електорат.
Це, звичайно, наївно-ідилічна картина найближчої перспективи. І повільна, страшна для тих, хто житиме в її очікуванні. Але, здається, іншого безболісного виходу немає. А якщо й так не станеться, то тоді "громадянин Болт з вулиці Наукової" – це буде єдине, що залишиться і у президента, і в народу, на який волю цього "Болта" в котре покладуть. А з якого приводу і для чого, це вже підкаже буйна фантазія олігархів…
Громадянин Х.Болт з вулиці Наукової у Львові як ініціатор конституційної реформи в Україні.
Хто підписався за референдум
Даремно представники політичних сил, які не в захваті від українського гаранта Конституції, раділи, що Л.Кучма відмовиться від імплементації наслідків квітневого референдуму імені "громадянина Болта з вулиці Наукової". На зустрічі з українським політбомондом, примусово зігнаним у нову Національну раду з питань узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів влади та місцевого самоврядування, Данилович недвозначно заявив, що імплементація – це не "питання амбіцій, а обов'язок депутатів". А для початку треба застовбити право президента розпускати парламент, якщо той відмовиться народжувати зі своїх надр "конструктивну більшість" або протягом трьох місяців затверджувати держбюджет. Для цього парламент має терміново розглянути й ухвалити закон про парламентську більшість. Інакше – розмахування волею "Болта" і натяки на пошук якихось "українських шляхів" для приборкання депутатів.
Однак, мабуть, недаремно Кучма не розшифровував, що воно таке ці "українські шляхи", бо, з другого боку, навряд чи варто й гаранту радіти з того, що придавлений Болтом парламент може ухвалити згаданий закон, якщо "купиться" на обіцяне право цієї самої більшості брати участь у формуванні уряду. Кучмі терміново треба згадати, принаймні, дві засадничі речі.
По-перше, те, хто на початку року стояв за спинами "Болта" і від його імені зімітував "широке народне волевиявлення на підтримку референдуму". Це були олігархи, всякі там волкови з медведчуками й суркісами. А що ці "болтовидні" хлопці не дуже радіють тому, що президент хоче бути новим за допомогою уряду Віктора Ющенка, то й зрозуміло, що саме їм вигідна участь більшості в формуванні уряду. Вони елементарно сподіваються на наступних – дострокових чи законних – парламентських виборах таку більшість купити. Підвезти в регіони горілочки, заасфальтувати доріжки перед клубами, газком побалувати віддалені села тощо.
А якщо така проолігархічна більшість буде створена і формуватиме уряд, то не тільки "монетарист-реформатор" Ющенко буде потрібний, як зайцю стоп-сигнал, й сам гарант опиниться в ролі цього стоп-сигнал. Це, звичайно, якщо президент справді хоче залишити за собою пристойне місце в історії, а не бути, за висловом філософа Мирослава Поповича, статистом при владі.
Поки що діяльність уряду Ющенка за дражливої, але все-таки підтримки з боку гаранта говорить, що останній розуміє свою подальшу "роль" після приходу олігархів до влади. Схоже, не розуміють загрози з боку олігархів і представники антипрезидентських сил, які теж сподіваються на перемогу на парламентських виборах і участь у формуванні реформаторського уряду. А їм насамперед треба було б подумати, з чим, з якими людськими та фінансовими ресурсами вони збираються перемагати, коли пересічного "розубдовника державності" якийсь волков чи суркіс купить за шматок ковбаси, як мовиться, аж бігом…
По-друге, ситуація в країні така, що президент може залишатися найвпливовішим центром сили тільки за нинішніх умов нестійкої рівноваги, коли за підтримки силовиків він "розводить" в різні кутки політичного рингу і приховану олігархічну, і непримиренну неолігархічну опозиції. Цей факт – скорботний, бо всі – і олігархи, і їхні опоненти – знають, хто такий Кучма і на що він здатний, як державний будівничий. Але не всі знають, на що він здатний для збереження особистої влади. Від нього завжди можна очікувати реакції "мавпи з гранатою" – чи то в лоба нею запустить, як каменюкою, чи кільце висмикне і тоді кине. І силовики в цьому цікавому процесі - просто необхідна опора, бо саме вони найкраще знають, що в олігархів – не просто рильце в пушку, а мордяки в кримінальній багнюці від участі, наприклад, у номенклатурній приватизації, бартерних і вексельних операціях з постачанням енергоносіїв до України тощо. І не просто знають, а й можуть принагідно порадувати "накопаним" гаранта, коли той буде у відповідному настрої і готовим, приміром, покидатися попільничками у небажаних візитерів.
Останнє спостереження яскраво підтверджує і реакція олігархів та їхніх парламентських поплічників на касетний скандал. Всі олігархи, як один, клялися у вірності президентові. Але робили все, щоб руками ліво-правої непримиренної опозиції усунути силовиків. І роблять це зараз у своїх підконтрольних ЗМІ.
Проте, з другого боку, навряд чи варто вбачати в силовиках порятунок для держави. Уявити собі хоч на хвильку, що Леонід Деркач зі своєю СБУ чи то Юрій Кравченко – це найсмішніше - з МВС чи то Михайло Потебенько в Генпрокуратурі – це прихильники демократії, ринкових перетворень і становлення відкритого громадянського суспільства, навряд чи зможе навіть той, хто напередодні дуже активно й не міряно зловживав пивом з горілкою, а шампанським з брагою безконтрольно "полірувався". В нинішній українській ситуації йдеться про звичайнісінький перерозподіл олігархічного впливу на президента. За СБУ та МВС стоять "свої" олігархи. Чи ті, хто ними прагне ними стати, а тому хоче відсунути від "корита" тих, хто біля нього вже присмоктався, - суркісів, волкових з їх ненаситними компаніями. І президент, можливо, це й розуміє сам, а можливо, це йому періодично підказують ті з його оточення, кого волкови-суркіси аж тремтять побачити без скальпів на ранок після їхньої перемоги.
І тому парадоксально, але факт: у ситуації, коли президент виступає противагою у боротьбі більшого зла з меншим злом, яке тільки прагне стати більшим, найоптимальнішим виходом є збереження статус-кво. Можливо, саме це й врахувала об'єднана опозиція, коли різко згорнула антипрезидентські акції, переводячи їх на регіональний рівень. В цьому є свій сенс: на місцях показувати, що не такий страшний цей Кучма з олігархами, як його малюють сторожуки чи княжицько-куликовська братія з ICTV, і в такий спосіб будити якщо не громадянську, то хоча б елементарну людську свідомість до наступних парламентських, а потім і президентських виборів. Хоча, можливо, я надто переоцінюю прозорливість опозиційних вождів, і вони здалися, бо ні сил, ні рішучості йти до кінця у них не вистачає.
Проте безперечно інше: олігархи та їхні інформприхвостні цей перепочинок використають для остаточної дискредитації Ющенка, якого вони небезпідставно вважають головним конкурентом на виборах. Наприклад, якщо почитати "Киевские ведомости" імені Медведчука-Суркіса, то в порівнянні з Ющенком навіть Пустовойтенко був прем'єром-реформатором рівня Вацлава Клауса чи Лешека Бальцеровича, якого незаслужено не нагородили Нобелівською премією за подолання кризи в Україні. І навпаки – згідно зі статтями в "Кієвском телеграфе" навіть ЦРУ з Моссадом та ФСБ записуються в чергу до СБУ, щоб повчитися, як знаходити в 50-мільйонній країні щорічно по дев'ять кілограмів героїну і знешкоджувати навіть тих, хто про себе подумає, що можна комусь продати батьківщину з шпигунських міркувань. А про Ющенка – поблажливо нічого. Так, нібито це СБУ виплачує пенсії. І це теж зрозуміло – олігаршатам-парвеню Ющенко теж ні до чого.
Тож і залишається тільки сподіватися, що нічого екстраординарного не відбудеться. Парламент благополучно провалить імплементацію навіть побажання президента щодо парламентської більшості. Олігархи знесилюватимуть один одного в боротьбі і дружно, з різних боків, "гризтимуть" уряд. Президент забуде про "волю Болта" і не заважатиме урядовцям займатися своєю справою і таки зліквідувати протягом наступного року заборгованість у зарплатах і підвищити оклади нещасним освітянам та працівникам медицини й культури. І паралельно перекривати клапани олігархам, навіть якщо це знову робитиме Юлія Тимошенко, бо, як нібито кажуть французи, на безбаб'ї і рука - шансоньєтка. Ну, а народ, зрештою, теж почне усвідомлювати, "хто кому - доктор", і вже не кидатиметься на дешеві олігархічні подарунки, як звичайнісінький жалюгідний електорат.
Це, звичайно, наївно-ідилічна картина найближчої перспективи. І повільна, страшна для тих, хто житиме в її очікуванні. Але, здається, іншого безболісного виходу немає. А якщо й так не станеться, то тоді "громадянин Болт з вулиці Наукової" – це буде єдине, що залишиться і у президента, і в народу, на який волю цього "Болта" в котре покладуть. А з якого приводу і для чого, це вже підкаже буйна фантазія олігархів…
