Плівка "Трудової України"

Плівка, яку запропонували публіці в середу захисники доброго імені Президента з партії "Трудова Україна", є з першого погляду вдалим і несподіваним аргументом проти ідеї достовірності аудіоматеріалів оприлюднених депутатом Морозом. Втім, "трудовики" насправді справили погану послугу Леонідові Кучмі.

Проблема в тому, що їхня, як вони самі кажуть, фальсифікація, привертає увагу до технічних можливостей підробити манеру розмови живої людини. Фраза, яку майстри комп'ютерного звукомонтажу, вклали в уста Олександра Мороза, звучить незграбно змонтованою для всіх, хто хоч коли-небудь займалися звуко- чи відеомонтажем (особливо легко це можуть почути, наприклад, музиканти, і всі причетні до технологій радіо та телебачення).

Сфальсифіковане речення, комічне у контексті ситуації, було сконструйоване зі шматочків вирізаного з справжніх промов пана Мороза. Голос Мороза можна було впізнати, але також легко можна було розпізнати моменти склейок шматочків діалогів – за невідповідністю інтонацій у окремих фрагментах, за збитим темпом дихання, за неприроднім ритмом. Автори і не приховували, що навмисно сконструювали речення з обривків промов і монологів лівого політика. Це очевидно.

А тепер, поставимо питання інакшим способом: чи було чути склейки, невідповідності інтонацій, і зруйновану ритміку в плівці, оприлюдненій Морозом? В тих уривках, які ми могли розчути (а звісно, розчути можна було не все), не було ніякої штучності. Це була цілком органічна розмова кількох персонажів. Власне кажучи, західні експерти, у яких розпитали про достовірність плівок Мельниченка-Мороза, не піддавали сумніву органічність розмов, але відмовлялись тільки назвати імена учасників діалогів, посилаючись на погану якість запису. На жаль, голоси на плівках можуть впізнати всі, хто часто слухає УТ-1, хоча, звичайно, швидка і остаточна незалежна експертиза має сказати своє слово.

Якщо ім'я "другорядного", як тепер намагаються його інколи представити, журналіста Гонгадзе і звучало в розмовах людей з плівок, то воно не могло би бути сконструйоване з окремих звуків, як це робиться із літер - Г-О-Н-Г-А-Д-З-Е. Звуки мають іншу природу сполучення, ніж літери. Отже ім'я Гонгадзе дійсно вживалося людиною, голос якої схожий на голос Леоніда Кучми. Для людини, ім'я якої, звичайно, має назвати більш відповідальна експертиза, прізвище Гонгадзе щось значило, якщо воно звучало в тексті фрагментів кілька разів. (До речі, вживані учасниками розмов окремі нецензурні вирази теж звучать оригінально і, кожен, хто міг чути їх у Інтернеті, може підтвердити, що звучать вони органічно, а не справляють враження зліплених за допомоги монтажу).

Кожна дія скерована до якоїсь мети. Якщо акція депутатів "Трудової України" була нехитрим трюком, що мав на меті розвеселити присутніх у Верховній Раді і дати коротку емоційну розрядку для усіх, хто стежить за подіями довкола зникнення Георгія Гонгадзе і плівок – то вони, безумовно, досягли своєї мети. Але з точки зору моралі жарт виглядає цинічним.

З іншого боку, демонстрація фальшивки могла заплутати широку необізнану публіку, яка ніколи не чула самих оприлюднених плівок і незнайома з принципами звукомонтажу. Такі люди, цілком можливо, могли б увірувати у чудесні можливості сучасної техніки і грошей, для яких нічого не варто заплямувати чесні імена високих посадовців. Якщо ЦЬОГО хотіли досягнути депутати-трудовики, то вони повели нечесно – адже це виходить обманом людей. Правду легко доводити правдою, а брехня викликає нові кола підозри. Коли когось звинувачують у неправді, то чи не є найкращим способом відповіді швидке наведення алібі, або вибачення – у разі, коли провина частково лежить на совісті звинувачуваних. Адвокати, які захищають неправдою, роблять ведмежу послугу своїм підзахисним, адже підривають віру в УСЕ, що вони кажуть.

Крім того, навіть якщо введені в оману і не дізнаються ніколи про те, що їх обдурено, то чи є справедливим схиляння їх до думок і дій ЗАПЛУТУВАННЯМ. В перекладі це означає ніщо інше, як влада над людьми за допомогою насаджування темноти. І тоді питання таке – чи можна бажати людям добра і водночас робити їх менш здатними до власної думки?

Поки правду не установлено – кожен дає свою власну інтерпретацію подій – дехто переконаний до причетності вищих посадовців до зникнення журналіста. Дехто вважає його загиблим. Дехто вірить і щирість дій офіційного Києва. Хтось підозрює закордонні уряди і зневірюється у працездатності української влади. Підозра підкріплює ненависть, ворожнечу і розкол у суспільстві. Вимагають екстрених заходів – кожна сторона своїх. В результаті маємо не суспільство, а хаотичне сплетення різнорідних. Таким суспільним організмом неможливо керувати, а крім того, він набуває хронічної хвороби – такого собі склерозу – коли розладнується узгодженість і зв'язок між частинами тіла і душі. Це просто вбиває можливість суспільної згоди, викорінює саму можливість укладання суспільної угоди.

Що з усього цього виходить? Потрібне незалежне розслідування автентичності плівок Мельниченка-Мороза – шляхом як технологічним, так, можливо і через АНОНІМНІ опитування сотень людей, які часто і в повному обсязі чули голоси людей, що ніби-то з'явилися на плівках. Мають, можливо, відбутися розслідування у кількох різних країнах і за різними методиками. Але все має бути відкрито, гласно, чесно.

Доки процедура, підбір експертів і результати експертизи триматимуться поза полем зору громадськості, плівки Мельниченка-Мороза лишатимуться болючим нерозв'язним питанням для кожного громадянина України, який має здоровий глузд і хоче щастя цій землі. А здоровий глузд і бажання щастя своїй землі все ж таки не менш сильні двигуни людських дій, ніж гроші, заплутування і залякування. Всі, хто хоче сприяти швидкому подоланню кризи довіри до Президента та силовиків, має бажати правди. Інакше – підозри знищать найменші рештки довіри до влади і остаточно унеможливіть можливість тривкої суспільної угоди – і тоді влада матиме спиратися на голе насильство. І саме це є найпершою небезпекою, для ВСІХ громадян України.