Хто викупить Україну
П'ятниця, 1 грудня 2000, 15:54
Президента Леоніда Кучму не обходить звідкіля прийдуть закордонні капітали, аби лиш вони були. А появляються, майже виключно, російські.
"Патріотичною трагедією" назвав московський місячник "Деловые Люди" ситуацію українського прем’єра Віктора Ющенка, котрий має репутацію проєвропейського політика, прихильника ліберальної ринкової економіки і одночасно гарячого патріота, який – не маючи виходу – мусить передавати чергові стратегічні галузі національної економіки під контроль російського капіталу. Мало того, саме цей капітал – в поєднанні з найсильнішими українськими фінансово-промисловими групами – тепер починає вирішувати, як будуть розвиватися відносини між Києвом і Москвою.
Через справу проекту будови газопроводу, що оминає Україну, найголосніше тепер говориться про Газпром. Для Рема Вяхірєва, шефа російського концерну, однаково важливо, якщо не важливіше, є й те, під чиїм контролем знайдеться українська газова система. Можна навіть ризикнути й сказати, що уся стратегія Газпрому на Україні була підпорядкована власне цій меті.
Користуючись позицією монополіста, росіяни продиктували українцям вбивчі ціни, добре усвідомлюючи те, що вони не зможуть їх заплатити. Як подала недавно газета "Время Новостей", отриманий Україною газ (80 доларів за 1000 м3) є на 20 доларів дорожчий за той же газ на кордоні з Польщею. Але саме про це і йдеться. Оскільки жодне з українських підприємств не було в стані заплатити за цю сировину, заборгованість росла, а росіянам залишалося лише чекати, коли заборговані фірми і сам український газопровід перейдуть під їхній контроль.
Старалися не лише росіяни
Між іншим, отримати український транзитний газопровід хотіли й інші структури. З 1997 року це здійснити старалася британсько-голандська фірма Shell і навіть два роки тому парламент в Києві розглядав її пропозицію, але тоді її було визнано за недоцільну. Більше того, Верховна Рада постановила включити газопровід до групи підприємств особливого стратегічного значення, які не підлягають приватизації.
Сьогодні, коли Україна знаходиться перед обличчям глибокої кризи і навіть фінансового краху, позиція Києва є набагато м’якшою. Хоча й надалі говориться про заборону приватизації, але вже допускається можливість надання концесії на його використання. Газпром виступає як потенційно найсильніший партнер і диктує свої умови: він готовий прийняти довільний варіант за умови, що в будь-якому випадку контрольний пакет залишиться в його руках.
І має шанси, оскільки в самому українському керівництві, що сильно підкреслюють московські медіа, немає згоди. Згідно з думкою газети "Сегодня", президент Леонід Кучма був би схильний погодитися на приватизацію газопроводу і, схоже, навіть обіцяв президентові Володимиру Путіну віддати Газпромові контрольний пакет акцій, але це відразу ж було дезавуйовано прем’єром Ющенком.
Повороти газової політики
Шеф українського уряду волів би дати газопровід в користування компанії Shell, але тут його спіткало прикре розчарування: представники Shell поставили нові умови, значно гірші за ті, які пропонувалися в 1997 році. Вони вимагають зменшення частки держави з 51 до 25 відсотків, а окрім цього погоджуються заінвестувати в газопровід ледве 600 млн. доларів, а не 1,5 млрд., як обіцяли раніше.
Отже найпевніше, незалежно від гострих заяв прем’єра Ющенка, котрий застерігає, що проблеми енергетики можуть загрожувати незалежності України, на полі бою залишиться лише Газпром.
І, парадоксально, це може полегшити сам президент Кучма, який, як стверджують російські медіа, значно лагідніше відноситься до цієї справи, ніж його прем’єр. Подібно, зрештою, як і до проблеми будови газопроводу, що оминає Україну.
В чергових заявах, на що звертає увагу газета "Сегодня", Кучма апелює, аби не робити з цього проблеми, та, як твердить московська газета, він має для цього підстави. Український президент, пише "Сегодня", з радістю погодився б на свого роду бартер. Київ не чинитиме спротиву ідеї будови газопроводу через Польщу, а взамін Газпром пообіцяє, що труби на його будову доставить Харцизький завод і вони не підпадуть під російське антидемпінгове розслідування. Згідно з "Сегодня", таким чином Кучма захищає інтереси української групи "Інтерпайп", якій належить згаданий завод й на чолі якої стоїть тісно зв’язаний з президентом України Віктор Пінчук.
Можливо, це лише журналістська інсинуація, але фактом є, що саме так пояснюють в Москві чергові повороти газової політики Києва. Насправді ж справа є багато складнішою й торкається не лише газу. Не оцінюючи причин, які привели українську економіку до теперішнього стану, президент Кучма реалістично оцінює ситуацію і повторює, що його не обходить звідкіля прийдуть закордонні капітали, аби вони тільки були. А появляються, майже виключно, російські. Більше того, трапляється що російські фірми навіть конкурують за отримання контрольних пакетів акцій українських підприємств.
Так є, наприклад, в українській важкій промисловості.
Метал і нафта
За отримання заводів важкої промисловості борються між собою російські олігархи: Роман Абрамович, Олег Деріпаска і Лев Чорной. Вже тепер вони контролюють значну частину українських алюмінієвих і металургійних заводів. Так, "Сибірський алюміній", диспонуючи 36 відсотків акцій, по суті контролює Миколаївский завод бокситів. Та ж фірма, за посередництвом власного російсько-українського банку, отримала 51 відсоток акцій Сєвєрного гірничо-збагачувального комбінату, а раніше – Дніпропетровського металургійного комбінату. Тепер вона старається отримати ще завод "Мотор Січ", Запорізький алюмінієвий комбінат, Харківський авіазавод та Південний металозавод.
Гостра боротьба розгорілася, між іншими, за Макіївський металургійний комбінат в Донецькій області. Остаточно її виграла зареєстрована на Дівичих островах фірма Metals Russia, утворена громадянами Росії. Серед них, схоже, виявився й Лев Чорной.
Порівняно з цим, досить спокійно ділився український торт нафтопереробної промисловості. Конкуруючі фірми принаймні спробували "поділити" поміж собою сфери впливу і ринок. Отож, коли було виставлено на продаж один з найбільших українських нафтопереробних комбінатів – Лисичанський завод – російська нафтова компанія "Лукойл", яка раніше отримала Одеський завод, цим разом уступила місце іншій російській фірмі – ТНК (Тюменській нафтовій компанії).
В сумі значна частина українських нафтових заводів так чи інакше контролюється росіянами. Тепер вони, а передусім Анатолій Чубайс з РАО ЕЭС Росії, чекають на початок обіцяної приватизації обласних енергетичних підприємств.
Кожен капітал добрий
На скільки небезпечна може бути експансія російського капіталу на Україну? – На це питання немає однозначної відповіді. Кучма твердить, що російський капітал так само добрий, як і кожен інший. І, певно, він має рацію, за умови, що позиції сторін є більш-менш рівними, а економічна співпраця знаходиться поза сферою політики.
У випадку Росії й України - це майже неможливо. А найгірше – те, що Київ насправді немає вибору. Західних інвестицій не видно, а жити треба.
Аналітики передбачають значне погіршення економічної ситуації України вже зимою цього року. Влада, передусім регіональна, готова віддати свої підприємства кожному, хто захоче їх купити. Поза Росією інших бажаючих не видно.
Преклав Богдан Олексюк
"Патріотичною трагедією" назвав московський місячник "Деловые Люди" ситуацію українського прем’єра Віктора Ющенка, котрий має репутацію проєвропейського політика, прихильника ліберальної ринкової економіки і одночасно гарячого патріота, який – не маючи виходу – мусить передавати чергові стратегічні галузі національної економіки під контроль російського капіталу. Мало того, саме цей капітал – в поєднанні з найсильнішими українськими фінансово-промисловими групами – тепер починає вирішувати, як будуть розвиватися відносини між Києвом і Москвою.
Через справу проекту будови газопроводу, що оминає Україну, найголосніше тепер говориться про Газпром. Для Рема Вяхірєва, шефа російського концерну, однаково важливо, якщо не важливіше, є й те, під чиїм контролем знайдеться українська газова система. Можна навіть ризикнути й сказати, що уся стратегія Газпрому на Україні була підпорядкована власне цій меті.
Користуючись позицією монополіста, росіяни продиктували українцям вбивчі ціни, добре усвідомлюючи те, що вони не зможуть їх заплатити. Як подала недавно газета "Время Новостей", отриманий Україною газ (80 доларів за 1000 м3) є на 20 доларів дорожчий за той же газ на кордоні з Польщею. Але саме про це і йдеться. Оскільки жодне з українських підприємств не було в стані заплатити за цю сировину, заборгованість росла, а росіянам залишалося лише чекати, коли заборговані фірми і сам український газопровід перейдуть під їхній контроль.
Старалися не лише росіяни
Між іншим, отримати український транзитний газопровід хотіли й інші структури. З 1997 року це здійснити старалася британсько-голандська фірма Shell і навіть два роки тому парламент в Києві розглядав її пропозицію, але тоді її було визнано за недоцільну. Більше того, Верховна Рада постановила включити газопровід до групи підприємств особливого стратегічного значення, які не підлягають приватизації.
Сьогодні, коли Україна знаходиться перед обличчям глибокої кризи і навіть фінансового краху, позиція Києва є набагато м’якшою. Хоча й надалі говориться про заборону приватизації, але вже допускається можливість надання концесії на його використання. Газпром виступає як потенційно найсильніший партнер і диктує свої умови: він готовий прийняти довільний варіант за умови, що в будь-якому випадку контрольний пакет залишиться в його руках.
І має шанси, оскільки в самому українському керівництві, що сильно підкреслюють московські медіа, немає згоди. Згідно з думкою газети "Сегодня", президент Леонід Кучма був би схильний погодитися на приватизацію газопроводу і, схоже, навіть обіцяв президентові Володимиру Путіну віддати Газпромові контрольний пакет акцій, але це відразу ж було дезавуйовано прем’єром Ющенком.
Повороти газової політики
Шеф українського уряду волів би дати газопровід в користування компанії Shell, але тут його спіткало прикре розчарування: представники Shell поставили нові умови, значно гірші за ті, які пропонувалися в 1997 році. Вони вимагають зменшення частки держави з 51 до 25 відсотків, а окрім цього погоджуються заінвестувати в газопровід ледве 600 млн. доларів, а не 1,5 млрд., як обіцяли раніше.
Отже найпевніше, незалежно від гострих заяв прем’єра Ющенка, котрий застерігає, що проблеми енергетики можуть загрожувати незалежності України, на полі бою залишиться лише Газпром.
І, парадоксально, це може полегшити сам президент Кучма, який, як стверджують російські медіа, значно лагідніше відноситься до цієї справи, ніж його прем’єр. Подібно, зрештою, як і до проблеми будови газопроводу, що оминає Україну.
В чергових заявах, на що звертає увагу газета "Сегодня", Кучма апелює, аби не робити з цього проблеми, та, як твердить московська газета, він має для цього підстави. Український президент, пише "Сегодня", з радістю погодився б на свого роду бартер. Київ не чинитиме спротиву ідеї будови газопроводу через Польщу, а взамін Газпром пообіцяє, що труби на його будову доставить Харцизький завод і вони не підпадуть під російське антидемпінгове розслідування. Згідно з "Сегодня", таким чином Кучма захищає інтереси української групи "Інтерпайп", якій належить згаданий завод й на чолі якої стоїть тісно зв’язаний з президентом України Віктор Пінчук.
Можливо, це лише журналістська інсинуація, але фактом є, що саме так пояснюють в Москві чергові повороти газової політики Києва. Насправді ж справа є багато складнішою й торкається не лише газу. Не оцінюючи причин, які привели українську економіку до теперішнього стану, президент Кучма реалістично оцінює ситуацію і повторює, що його не обходить звідкіля прийдуть закордонні капітали, аби вони тільки були. А появляються, майже виключно, російські. Більше того, трапляється що російські фірми навіть конкурують за отримання контрольних пакетів акцій українських підприємств.
Так є, наприклад, в українській важкій промисловості.
Метал і нафта
За отримання заводів важкої промисловості борються між собою російські олігархи: Роман Абрамович, Олег Деріпаска і Лев Чорной. Вже тепер вони контролюють значну частину українських алюмінієвих і металургійних заводів. Так, "Сибірський алюміній", диспонуючи 36 відсотків акцій, по суті контролює Миколаївский завод бокситів. Та ж фірма, за посередництвом власного російсько-українського банку, отримала 51 відсоток акцій Сєвєрного гірничо-збагачувального комбінату, а раніше – Дніпропетровського металургійного комбінату. Тепер вона старається отримати ще завод "Мотор Січ", Запорізький алюмінієвий комбінат, Харківський авіазавод та Південний металозавод.
Гостра боротьба розгорілася, між іншими, за Макіївський металургійний комбінат в Донецькій області. Остаточно її виграла зареєстрована на Дівичих островах фірма Metals Russia, утворена громадянами Росії. Серед них, схоже, виявився й Лев Чорной.
Порівняно з цим, досить спокійно ділився український торт нафтопереробної промисловості. Конкуруючі фірми принаймні спробували "поділити" поміж собою сфери впливу і ринок. Отож, коли було виставлено на продаж один з найбільших українських нафтопереробних комбінатів – Лисичанський завод – російська нафтова компанія "Лукойл", яка раніше отримала Одеський завод, цим разом уступила місце іншій російській фірмі – ТНК (Тюменській нафтовій компанії).
В сумі значна частина українських нафтових заводів так чи інакше контролюється росіянами. Тепер вони, а передусім Анатолій Чубайс з РАО ЕЭС Росії, чекають на початок обіцяної приватизації обласних енергетичних підприємств.
Кожен капітал добрий
На скільки небезпечна може бути експансія російського капіталу на Україну? – На це питання немає однозначної відповіді. Кучма твердить, що російський капітал так само добрий, як і кожен інший. І, певно, він має рацію, за умови, що позиції сторін є більш-менш рівними, а економічна співпраця знаходиться поза сферою політики.
У випадку Росії й України - це майже неможливо. А найгірше – те, що Київ насправді немає вибору. Західних інвестицій не видно, а жити треба.
Аналітики передбачають значне погіршення економічної ситуації України вже зимою цього року. Влада, передусім регіональна, готова віддати свої підприємства кожному, хто захоче їх купити. Поза Росією інших бажаючих не видно.
Преклав Богдан Олексюк
