Україну підштовхують до приватизації газопроводу
Понеділок, 30 жовтня 2000, 10:02
Офіційний Київ явно стараються підштовхнути до приватизації трубопроводу, вважає російська преса. Україна, якій після розпаду СРСР дісталася ключова транзитна ділянка газової магістралі, виявилася у центрі складної геополітичної гри за участі Росії, Евросоюзу і США, пише російська газета "Время новостей".
На перший погляд, Росія, яка майже десять років бореться за контроль над українською трубою, сьогодні близька до успіху як ніколи. Реальна загроза будівництва обхідної магістралі через Польщу викликала замішання Києва, і Леонід Кучма дав словесні аванси російському колезі, однак чи будуть вони реалізовані, це ще питання. Аж занадто багато конкурентів.
Хоч український прем'єр Віктор Ющенко заявляє про "спільну експлуатацію трубопроводу з Росією і Європою", це ще не означає, що серед суперників Москви не буде США. Американська адміністрація вже кілька років лобіює інтереси транснаціональної корпорації Shell.
У 1996 році претензії Shell викликали бурхливу реакцію українського парламенту, який заборонив приватизацію труби. Тепер компанія пропонує інший варіант: концесія на 40 років (передбачалося, що Shell буде переданий контрольний пакет акцій, а "Газпром" отримає не більше за 30%). До речі, меморандум МВФ за 1999 рік передбачає проведення конкурсу з передачі українських газопроводів в управління. Про те, що Вашингтон не має намір просто спостерігати за тим, як Росія і Європа стануть ділити український газопровід, свідчить і заява нового посла США в Україні Карлоса Паскуаля. Він назвав "приватизацію енергетичних систем і раціональне управління транзитними газотранспортними мережами" одним з американських пріоритетів. Провідником інтересів США у Києві вважають прем'єра Ющенка, переконаного противника приватизації газопроводу і прихильника передачі його в концесію.
Потенційні європейські партнери Росії також не проти вичавити для себе максимум можливого. Так, представник генеральної дирекції компанії Gas de France Серж Був'е в інтерв'ю одній українській газеті не виключив, що ЄС відмовиться від ідеї обхідного газопроводу у разі приватизації українського з участю західних компаній, однак Україна повинна знизити його вартість і врегулювати в законодавчому порядку питання боргів і вивозу прибутків. Варіант концесії пан Був'е не схвалює, оскільки він може бути використаний лише в країнах з розвиненою законодавчою базою. Нещодавній арешт у Німеччині народного депутата Жердицького, що звинувачується у махінаціях з грошима остарбайтерів, у Києві також пов'язують з боротьбою навколо газопроводу. Коли виділялися ці гроші, Ющенко займав посаду голови Нацбанку, і скандал з Жердицьким можна використати для тиску на проамериканского прем'єра.
Проте позиція Києва в частині приватизації труби залишається неясною. Заяву Путіна за результатами сочинської зустрічі Леонід Кучма публічно не підтвердив. Декілька днів опісля у відповідь на репліку посла Росії у Києві Абоїмова, що висловив готовність росіян вкладати кошти у приватизацію газотранспортної системи, дипломатично промовчав і спікер Ради Іван Плющ. Взяти на себе відповідальність за таке рішення було б політичним самогубством (обвинувачення у "розпродажі Батьківщини" забезпечено), тому велика спокуса перекласти виконання задуманого на плечі Віктора Ющенка, заодно "закопавши" небезпечного конкурента на майбутніх президентських виборах.
Саме Ющенко завжди було прихильником концесії. На недавній зустрічі з фракцією "Відродження регіонів", що об'єднує впливових газотрейдерів, він заявив, що "українська власність" і контроль над трубою є "безвідкатною позицією" уряду. У інтерв'ю The Financial Times пару днів опісля він вже зробив застереження: немов, можлива "приватизація послуг з транзиту газу". Але Ющенко навряд чи захоче ставати політичним камікадзе, тому уряд більш усього зацікавлений в концесії. Зокрема, міністр палива і енергетики Сергій Єрмілов вже заявив, що приватизація поки "не має достатнього економічного обгрунтування".
Прем'єр також не здається. Днями він намагався довести полякам, що не варто погоджуватися на магістраль в обхід України. За неофіційними даними, замість він запропонував Варшаві частину акцій нафтопроводу Одеса-Броди, будівництво якого вже наближається до завершення. Ющенко не залишив надії умовити і ЄС відмовитися від проекту "Газпрому". Замість цього він пропонує підтримати проект Торжок-Долина, який дозволяє збільшити пропускну спроможність українського газопроводу.
У будь-якому випадку головний раунд геополітичної гри розгорнеться навколо того, хто отримає (у власність або концесію) контрольний пакет газотранспортної системи. Адже в руках у того, хто реально буде контролювати Україну (а господареві труби у Києві буде належати вирішальне слово), виявиться ключ від пострадянських просторів. Якщо він буде в руках американських компаній, контроль над центрально-азіатськими і закавказськими ресурсами залишився б у Вашингтоні на десятки років. А разом з ним і контроль за енергопостачанням Європи, адже на Україні в тій або іншій мірі зав'язані практично усі великі енергетичні проекти XXI століття, не зважаючи на те, чи будуть це поставки туркменського газу або каспійської нафти.
У американських схемах Україна, що володіє солідним економічним потенціалом, завжди розглядалася як противага російському впливу. Крім металургійних підприємств тут сконцентровані найбільші з підприємства з виробництва труб, які, як заявила віце-прем'єр Юлія Тимошенко, Київ міг би використати для будівництва альтернативного газопроводу з Туркменії. Цей далекий від реалізації проект представляє потенційну небезпеку для Росії, яка рано чи пізно може набути "енергетичних" конкурентів в особі центрально-азіатських республік і втратити минулий вплив в країнах СНД, що цілком залежать сьогодні від її палива. У разі ж приватизації української труби на користь Росії амбіції Києва в частині будівництва туркменського газопроводу стають утопією: останній буде економічно рентабельний лише в тому випадку, якщо буде приєднаний до магістральної української "експортної" труби. Іншими словами, як тільки контрольний пакет українських акцій попаде до рук Росії, Заходу доведеться розпрощатися з планами ослаблення її впливу на пострадянський просторі.
Результатом складного торгу міг би стати компроміс такого, наприклад, роду: Росія отримує-таки обхідний трубопровід, а Захід - контроль над старою трубою. Проте, Москва може спробувати обійти Захід, пішовши на "полутіньову" операцію з Леонідом Кучмою, засновану на усних домовленостях або секретних протоколах. У пресу вже просочилася інформація про наміри Росії продавати Україні паливо за півціни, списуючи інше в рахунок майбутнього боргу за трубу, і зараховувати "гріхи" комерційних компаній до рахунку державного боргу. Але тут Росію можуть елементарно "кинути". Недавній приклад - "газпромовки", боргові зобов'язання України, під які Росія так і не змогла отримати обіцяне майно. Не виключено, що, оголосивши такі "цінні папери" недійсними, Україна запропонує Росії купити свою трубу повторно. Вже за гроші.
У іншій статті газета висловлює сумнів в тому, що проект обхідного газопроводу буде реалізований.
"У самому ЄС немає єдності у питанні про розширення поставок. Перші роблять упор на створенні умов вільної конкуренції. Інші стурбовані забезпеченням заходів безпеки і надійності поставок, а також захистом навколишнього середовища. Так, Швеція, наприклад, під цим приводом блокує "північний маршрут, що давно обговорюється" - газопровід з Росії до Німеччини через Скандінавію. Проект, який, до речі, має чимало прихильників у Брюсселі.
Враховуючи цей досвід, в Осло сумніваються і в реальності швидкого будівництва нової труби через Польщу і Словаччину, якою до Європи потекли б нові обсяги російського газу-конкурента. Норвежцям, що спеціалізуються на морській здобичі, краще за інших відомо, скільки підводних каменів виникає на газовому шляху".
Цікаве зізнання газеті "Время новостей" зробив Михаель Шлезінгер із Європейського центру економічних і стратегічних досліджень Prognos у швейцарському Базелі. Виявляється, зараз "потреби в подвоєнні об'ємів постачань російського природного газу, про які говорять у Брюсселі, мабуть, немає".
Але, за прогнозами Євросоюзу, у 2020 році приблизно дві третини газу, який споживає Західна Європа, будуть імпортувати. А газові родовища в Норвегії і Великобританії на той час у "великій мірі зменшаться"."Висновок напрошується сам собою: природний газ прийдеться закуповувати в Росії у більших об'ємах, аніж тепер". Крім цього, нафту будуть замінювати газом з у виробництві тепла.
На перший погляд, Росія, яка майже десять років бореться за контроль над українською трубою, сьогодні близька до успіху як ніколи. Реальна загроза будівництва обхідної магістралі через Польщу викликала замішання Києва, і Леонід Кучма дав словесні аванси російському колезі, однак чи будуть вони реалізовані, це ще питання. Аж занадто багато конкурентів.
Хоч український прем'єр Віктор Ющенко заявляє про "спільну експлуатацію трубопроводу з Росією і Європою", це ще не означає, що серед суперників Москви не буде США. Американська адміністрація вже кілька років лобіює інтереси транснаціональної корпорації Shell.
У 1996 році претензії Shell викликали бурхливу реакцію українського парламенту, який заборонив приватизацію труби. Тепер компанія пропонує інший варіант: концесія на 40 років (передбачалося, що Shell буде переданий контрольний пакет акцій, а "Газпром" отримає не більше за 30%). До речі, меморандум МВФ за 1999 рік передбачає проведення конкурсу з передачі українських газопроводів в управління. Про те, що Вашингтон не має намір просто спостерігати за тим, як Росія і Європа стануть ділити український газопровід, свідчить і заява нового посла США в Україні Карлоса Паскуаля. Він назвав "приватизацію енергетичних систем і раціональне управління транзитними газотранспортними мережами" одним з американських пріоритетів. Провідником інтересів США у Києві вважають прем'єра Ющенка, переконаного противника приватизації газопроводу і прихильника передачі його в концесію.
Потенційні європейські партнери Росії також не проти вичавити для себе максимум можливого. Так, представник генеральної дирекції компанії Gas de France Серж Був'е в інтерв'ю одній українській газеті не виключив, що ЄС відмовиться від ідеї обхідного газопроводу у разі приватизації українського з участю західних компаній, однак Україна повинна знизити його вартість і врегулювати в законодавчому порядку питання боргів і вивозу прибутків. Варіант концесії пан Був'е не схвалює, оскільки він може бути використаний лише в країнах з розвиненою законодавчою базою. Нещодавній арешт у Німеччині народного депутата Жердицького, що звинувачується у махінаціях з грошима остарбайтерів, у Києві також пов'язують з боротьбою навколо газопроводу. Коли виділялися ці гроші, Ющенко займав посаду голови Нацбанку, і скандал з Жердицьким можна використати для тиску на проамериканского прем'єра.
Проте позиція Києва в частині приватизації труби залишається неясною. Заяву Путіна за результатами сочинської зустрічі Леонід Кучма публічно не підтвердив. Декілька днів опісля у відповідь на репліку посла Росії у Києві Абоїмова, що висловив готовність росіян вкладати кошти у приватизацію газотранспортної системи, дипломатично промовчав і спікер Ради Іван Плющ. Взяти на себе відповідальність за таке рішення було б політичним самогубством (обвинувачення у "розпродажі Батьківщини" забезпечено), тому велика спокуса перекласти виконання задуманого на плечі Віктора Ющенка, заодно "закопавши" небезпечного конкурента на майбутніх президентських виборах.
Саме Ющенко завжди було прихильником концесії. На недавній зустрічі з фракцією "Відродження регіонів", що об'єднує впливових газотрейдерів, він заявив, що "українська власність" і контроль над трубою є "безвідкатною позицією" уряду. У інтерв'ю The Financial Times пару днів опісля він вже зробив застереження: немов, можлива "приватизація послуг з транзиту газу". Але Ющенко навряд чи захоче ставати політичним камікадзе, тому уряд більш усього зацікавлений в концесії. Зокрема, міністр палива і енергетики Сергій Єрмілов вже заявив, що приватизація поки "не має достатнього економічного обгрунтування".
Прем'єр також не здається. Днями він намагався довести полякам, що не варто погоджуватися на магістраль в обхід України. За неофіційними даними, замість він запропонував Варшаві частину акцій нафтопроводу Одеса-Броди, будівництво якого вже наближається до завершення. Ющенко не залишив надії умовити і ЄС відмовитися від проекту "Газпрому". Замість цього він пропонує підтримати проект Торжок-Долина, який дозволяє збільшити пропускну спроможність українського газопроводу.
У будь-якому випадку головний раунд геополітичної гри розгорнеться навколо того, хто отримає (у власність або концесію) контрольний пакет газотранспортної системи. Адже в руках у того, хто реально буде контролювати Україну (а господареві труби у Києві буде належати вирішальне слово), виявиться ключ від пострадянських просторів. Якщо він буде в руках американських компаній, контроль над центрально-азіатськими і закавказськими ресурсами залишився б у Вашингтоні на десятки років. А разом з ним і контроль за енергопостачанням Європи, адже на Україні в тій або іншій мірі зав'язані практично усі великі енергетичні проекти XXI століття, не зважаючи на те, чи будуть це поставки туркменського газу або каспійської нафти.
У американських схемах Україна, що володіє солідним економічним потенціалом, завжди розглядалася як противага російському впливу. Крім металургійних підприємств тут сконцентровані найбільші з підприємства з виробництва труб, які, як заявила віце-прем'єр Юлія Тимошенко, Київ міг би використати для будівництва альтернативного газопроводу з Туркменії. Цей далекий від реалізації проект представляє потенційну небезпеку для Росії, яка рано чи пізно може набути "енергетичних" конкурентів в особі центрально-азіатських республік і втратити минулий вплив в країнах СНД, що цілком залежать сьогодні від її палива. У разі ж приватизації української труби на користь Росії амбіції Києва в частині будівництва туркменського газопроводу стають утопією: останній буде економічно рентабельний лише в тому випадку, якщо буде приєднаний до магістральної української "експортної" труби. Іншими словами, як тільки контрольний пакет українських акцій попаде до рук Росії, Заходу доведеться розпрощатися з планами ослаблення її впливу на пострадянський просторі.
Результатом складного торгу міг би стати компроміс такого, наприклад, роду: Росія отримує-таки обхідний трубопровід, а Захід - контроль над старою трубою. Проте, Москва може спробувати обійти Захід, пішовши на "полутіньову" операцію з Леонідом Кучмою, засновану на усних домовленостях або секретних протоколах. У пресу вже просочилася інформація про наміри Росії продавати Україні паливо за півціни, списуючи інше в рахунок майбутнього боргу за трубу, і зараховувати "гріхи" комерційних компаній до рахунку державного боргу. Але тут Росію можуть елементарно "кинути". Недавній приклад - "газпромовки", боргові зобов'язання України, під які Росія так і не змогла отримати обіцяне майно. Не виключено, що, оголосивши такі "цінні папери" недійсними, Україна запропонує Росії купити свою трубу повторно. Вже за гроші.
У іншій статті газета висловлює сумнів в тому, що проект обхідного газопроводу буде реалізований.
"У самому ЄС немає єдності у питанні про розширення поставок. Перші роблять упор на створенні умов вільної конкуренції. Інші стурбовані забезпеченням заходів безпеки і надійності поставок, а також захистом навколишнього середовища. Так, Швеція, наприклад, під цим приводом блокує "північний маршрут, що давно обговорюється" - газопровід з Росії до Німеччини через Скандінавію. Проект, який, до речі, має чимало прихильників у Брюсселі.
Враховуючи цей досвід, в Осло сумніваються і в реальності швидкого будівництва нової труби через Польщу і Словаччину, якою до Європи потекли б нові обсяги російського газу-конкурента. Норвежцям, що спеціалізуються на морській здобичі, краще за інших відомо, скільки підводних каменів виникає на газовому шляху".
Цікаве зізнання газеті "Время новостей" зробив Михаель Шлезінгер із Європейського центру економічних і стратегічних досліджень Prognos у швейцарському Базелі. Виявляється, зараз "потреби в подвоєнні об'ємів постачань російського природного газу, про які говорять у Брюсселі, мабуть, немає".
Але, за прогнозами Євросоюзу, у 2020 році приблизно дві третини газу, який споживає Західна Європа, будуть імпортувати. А газові родовища в Норвегії і Великобританії на той час у "великій мірі зменшаться"."Висновок напрошується сам собою: природний газ прийдеться закуповувати в Росії у більших об'ємах, аніж тепер". Крім цього, нафту будуть замінювати газом з у виробництві тепла.
