Що поробляють російські олігархи в Україні
Середа, 6 вересня 2000, 12:10
Похід російських олігархів на Україну тільки починається. На думку московського журналу “Компанія”, головну роль у нашій масштабній приватизації мають намір зіграти провідні російські компанії. А поки в країні насувається істотний переділ сфер впливу. Як відзначає “Компанія” в останньому номері, через якийсь час найбільшим боржником “Газпрому” буде зовсім не Україна, а який-небудь “ЛУКойл” разом з “Альфа-груп”.
“Раніш українська влада не дозволяла російським компаніям купувати контрольні пакети стратегічно важливих підприємств. Тепер у Києві до російської присутності відносяться більш прихильно, - вважає “Компанія”. - Причини цього лежать у практичній площині: українській промисловості необхідні інвестиції, а державному бюджету - прибутки. МВФ і Світовий банк із кінця минулого року призупинили кредитування України: держава ледь уникнула дефолта по зовнішніх боргах. Загроза бюджетної кризи змусила уряд активізувати приватизацію ліквідних підприємств, у тому числі так званої групи “Г” - монополістів і стратегічно важливих підприємств”. Першими ластівками приходу російських олігархів стали придбання контрольних пакетів Миколаївського глиноземного і Лисичанського нафтопереробних заводів структурами “Сибірського алюмінію” та “Альфа-груп”, за якими стоять відповідно Олег Дерипаска і Михайло Фрідман. Обидва були присутні на липневій зустрічі Путіна з підприємцями, за списком учасників котрої тепер і ведеться новий олигрхічний реєстр у Росії.
“Основні сфери доклання сил російського капіталу: нефтепереработка, хімічна, алюмінієва промисловість, ЗМІ, Інтернет”, - відзначає “Компанія”. Цікаво, що в деяких сегментах ринку російські компанії конкурують не з українськими або західними, а один з одним, практично дзеркально відтворюючи звичайні для Росії конфлікти. Наприклад, НТВ володіє акціями українського каналу “1+1”, що конкурує з каналом “Інтер”, створеним при участі ГРТ.
Сферою роботи винятково російських компаній поступово стає український ринок нафти і нафтопродуктів, пише видання. У число лідерів ринку оптових продажів нафтопродуктів упевнено ввійшло дочірнє підприємство “Альфа-груп” - “Альфа-НАФТА”, що до того ж володіє невеликим пакетом акцій дуже цікавого НПЗ “Нафтохімик Прикарпаття”. “Альфа-Нафта” також управляє контрольними пакетами акцій ряду українських обласних підприємств по постачанню нафтопродуктами.
Паралельно українську нафтепереработку й оптовий ринок активно атакує інший учасник консорціуму “Альфа-груп” - Тюменська нафтова компанія. Явний інтерес ТНК проявила до ЛіНОСу, хімічного концерну “Оріана” і ринку оптових продажів нафтопродуктів. Причому головним конкурентом ТНК у всіх цих проектах є аж ніяк не українські компанії, а російський “ЛУКойл”.
Коли в червні ТНК із легкістю виграла конкурс на придбання ЛіНОСа, який хронічно провалювався протягом попередніх двох років, у Києві поповзли слухи, що Семен Кукес, керівник ТНК, знайшов спільну мову з прем'єр-міністром Віктором Ющенком і Віктором Пинчуком, дуже близьким до сім'ї президента України.
Прихід ТНК змусив “ЛУКойл” пожвавитися. Довгий час “ЛУКойл” почував себе на українському ринку, мабуть, навіть самовпевнено. Вагіт Алекперов мав можливість вирішувати свої проблеми під час особистого спілкування з президентом Кучмою, а за допомогою власного досить опозиційного до влади дециметрового телеканалу СТБ – брати участь у місцевому політичному житті. Вже у квітні 1999 року дочірня компанія “ЛУКойла” - “ЛУК-Синтез Ойл Лімітед” виграла конкурс з продажу 52% акцій Одеського НПЗ. “ЛУКойл” повинний був поставляти на НПЗ для переробки 2,4 млн тонн нафти щорічно. Але менеджмент “ЛУКойла” був стурбований не стільки переробкою і продажем нафтопродуктів на Україні, скільки їхнім транзитом у Європу.
На думку тих же скептиків, справи “ЛУКойлу” у Криму просуваються також не блискуче. Роки три тому “ЛУКойл” постраждав від зміни влади на півострові: інтереси компанії лобіював прем'єр-міністр Криму Анатолій Франчук, але він був відправлений у відставку. Спільну мову з нинішнім главою уряду Сергієм Куніциним компанія змогла знайти тільки цього року і зараз відновлює позиції.
Схоже, що український ринок нафтопродуктів у доступному для огляду майбутньому будуть поділяти росіяни. Аналогічна ситуація складається й у нафтохімії. Зокрема, на Калушский нафтохімічний концерн “Оріана” претендують ТНК, “ЛУКойл” і англійський консорціум Livsli. Суми, котрі компанії готові інвестувати в “Ориану” (без урахування плати за придбання пакету), складають порядку $100 млн. Боротьба йде із незначною перевагою “ЛУКойлу”.
Після переговорів із прем'єр-міністром Ющенком й обіцяної президентом України Леонідом Кучмою підтримки “ЛУКойл” навіть оголосив себе переможцем. Однак пропозиції інвесторів поки що розходяться з вимогами уряду погасити заборгованість хімічного концерна в DM 212 млн. перед Баварським об'єднаним банком і 540 млн. гривень перед внутрішніми кредиторами. Також уряд зацікавлений у продажі всього комплексу підприємств “Ориана”, а інвестори хочуть купити тільки деякі його виробництва. Через ці розбіжності переговорний процес періодично заходить у глухий кут, так що, схоже, “ЛУКойл” поспішив із переможними деклараціями.
Консорціум “Альфа-груп” працює в Україні не менше активно. Ще з листопада 1995 року тут спочатку функціонувати дочірня компанія “Альфа-Капитал” з однойменною назвою. На українському ринку “Альфа-Капитал” працює як представник російського консорціуму “Альфа-груп”, а також як самостійна компанія, що пропонує послуги у сфері приватизації, акціонування і роботи на фондовому ринку.
Очевидно, для підтримки приватизаційних проектів “Альфа-груп” одне з підрозділів консорціуму, російський Альфа-банк, купив 76% акцій досить дрібного Київінвестбанку, про що було оголошено на прес-конференції 27 березня 2000 року. Продавцями виступили АТ “Українська фінансова група” і страхова компанія АСК “Остра-Київ”. Передбачається, що до вересня Київінвестбанк буде перейменований у “Альфа-банк Україна”. Якщо Національний банк України (НБУ) не скасує цю угоду, “Альфа-банк Україна” стане єдиним українським банком, що офіційно належить російському.
Придбання українських банків або їхніх пакетів нерезидентами України дуже утруднено. Український закон про банки і банківську діяльність говорить, що сумарна участь іноземного капіталу в статутних фондах українських банків не може перевищувати 35% сукупного банківського капіталу всієї системи. І потрібно відзначити, що НБУ ці процеси відслідковує досить пильно, регулярно перевіряючи звіти банків про їхніх засновників. У випадку перевищення встановленої межі, НБУ може скасувати угоду купівлі-продажу пакетів акцій, відбирати ліцензії. Зараз присутність іноземного капіталу в банківській системі оцінюється у 17% від сукупного капіталу - із перевагою європейських і американських банків. Тому цікаво, чи утримається Альфа-банк у встановлених рамках. Імовірність висока, особливо якщо вірити твердженням, що нинішню активність “Альфа-груп” на Україні підтримує прем'єр-міністр Віктор Ющенко.
Зрозуміло, чому досить охоче росіянам готові віддати НПЗ і навіть забезпечення внутрішнього ринку нафтопродуктами. Можливості української переробки значно перевищують потреби країни у бензині, дизпаливі і мазуті, тому існує реальна потреба включити українські НПЗ у загальну систему російського експорту нафти. Українці зневірились у можливості завантажити НПЗ сировиною самотужки. І тому, щоб остаточно не втрачати підприємства, готові продати їх російським нафтовидобувальникам.
У цьому випадку інтереси України і російських компаній в цілому збігаються. Тому очікується, що і деякі з НПЗ, що залишилися, також будуть запропоновані російським компаніям: Кременчуцький НПЗ працює на нафті Татарстану; Херсонський НПЗ уже потрапив у поле інтересів “Казахойла”, від імені якого підприємством управляє “Група Альянс”. Хоча за “Нафтохімик Прикарпаття” і НПЗ “Галичина” поряд із російськими намагаються боротися українські і західні компанії. Вирогідно, українські підприємства, здатні інтегруватися в російські експортні потоки, будуть у кінцевому підсумку продані саме російським компаніям. Яскравий приклад - МГЗ: після довгих перипетій завод виявився частиною вертикально інтегрованої компанії.
“Щоб здійснити на Україні будь-яку значиму угоду, необхідно мати величезну кількість зв'язків у державному апараті, парламенті і банківській системі, - радить “Компанія”. - Причому характер цих зв'язків настільки самобутній, що часом ставить у тупик навіть до усьому звиклих російських бізнесменів, не кажучи вже про іноземців”. Другою важливою особливістю є невелика роль прав власності. На Україні ефективний не той, хто володіє активами, а той, хто володіє економічними схемами. У принципі економічна схема і є головний актив будь-якого бізнесмена, не позначений, правда, у його бухгалтерських документах. Схеми дозволені до реалізації, вони продаються, передаються в спадщину, відвойовуються і забороняються”.
“Раніш українська влада не дозволяла російським компаніям купувати контрольні пакети стратегічно важливих підприємств. Тепер у Києві до російської присутності відносяться більш прихильно, - вважає “Компанія”. - Причини цього лежать у практичній площині: українській промисловості необхідні інвестиції, а державному бюджету - прибутки. МВФ і Світовий банк із кінця минулого року призупинили кредитування України: держава ледь уникнула дефолта по зовнішніх боргах. Загроза бюджетної кризи змусила уряд активізувати приватизацію ліквідних підприємств, у тому числі так званої групи “Г” - монополістів і стратегічно важливих підприємств”. Першими ластівками приходу російських олігархів стали придбання контрольних пакетів Миколаївського глиноземного і Лисичанського нафтопереробних заводів структурами “Сибірського алюмінію” та “Альфа-груп”, за якими стоять відповідно Олег Дерипаска і Михайло Фрідман. Обидва були присутні на липневій зустрічі Путіна з підприємцями, за списком учасників котрої тепер і ведеться новий олигрхічний реєстр у Росії.
“Основні сфери доклання сил російського капіталу: нефтепереработка, хімічна, алюмінієва промисловість, ЗМІ, Інтернет”, - відзначає “Компанія”. Цікаво, що в деяких сегментах ринку російські компанії конкурують не з українськими або західними, а один з одним, практично дзеркально відтворюючи звичайні для Росії конфлікти. Наприклад, НТВ володіє акціями українського каналу “1+1”, що конкурує з каналом “Інтер”, створеним при участі ГРТ.
Сферою роботи винятково російських компаній поступово стає український ринок нафти і нафтопродуктів, пише видання. У число лідерів ринку оптових продажів нафтопродуктів упевнено ввійшло дочірнє підприємство “Альфа-груп” - “Альфа-НАФТА”, що до того ж володіє невеликим пакетом акцій дуже цікавого НПЗ “Нафтохімик Прикарпаття”. “Альфа-Нафта” також управляє контрольними пакетами акцій ряду українських обласних підприємств по постачанню нафтопродуктами.
Паралельно українську нафтепереработку й оптовий ринок активно атакує інший учасник консорціуму “Альфа-груп” - Тюменська нафтова компанія. Явний інтерес ТНК проявила до ЛіНОСу, хімічного концерну “Оріана” і ринку оптових продажів нафтопродуктів. Причому головним конкурентом ТНК у всіх цих проектах є аж ніяк не українські компанії, а російський “ЛУКойл”.
Коли в червні ТНК із легкістю виграла конкурс на придбання ЛіНОСа, який хронічно провалювався протягом попередніх двох років, у Києві поповзли слухи, що Семен Кукес, керівник ТНК, знайшов спільну мову з прем'єр-міністром Віктором Ющенком і Віктором Пинчуком, дуже близьким до сім'ї президента України.
Прихід ТНК змусив “ЛУКойл” пожвавитися. Довгий час “ЛУКойл” почував себе на українському ринку, мабуть, навіть самовпевнено. Вагіт Алекперов мав можливість вирішувати свої проблеми під час особистого спілкування з президентом Кучмою, а за допомогою власного досить опозиційного до влади дециметрового телеканалу СТБ – брати участь у місцевому політичному житті. Вже у квітні 1999 року дочірня компанія “ЛУКойла” - “ЛУК-Синтез Ойл Лімітед” виграла конкурс з продажу 52% акцій Одеського НПЗ. “ЛУКойл” повинний був поставляти на НПЗ для переробки 2,4 млн тонн нафти щорічно. Але менеджмент “ЛУКойла” був стурбований не стільки переробкою і продажем нафтопродуктів на Україні, скільки їхнім транзитом у Європу.
На думку тих же скептиків, справи “ЛУКойлу” у Криму просуваються також не блискуче. Роки три тому “ЛУКойл” постраждав від зміни влади на півострові: інтереси компанії лобіював прем'єр-міністр Криму Анатолій Франчук, але він був відправлений у відставку. Спільну мову з нинішнім главою уряду Сергієм Куніциним компанія змогла знайти тільки цього року і зараз відновлює позиції.
Схоже, що український ринок нафтопродуктів у доступному для огляду майбутньому будуть поділяти росіяни. Аналогічна ситуація складається й у нафтохімії. Зокрема, на Калушский нафтохімічний концерн “Оріана” претендують ТНК, “ЛУКойл” і англійський консорціум Livsli. Суми, котрі компанії готові інвестувати в “Ориану” (без урахування плати за придбання пакету), складають порядку $100 млн. Боротьба йде із незначною перевагою “ЛУКойлу”.
Після переговорів із прем'єр-міністром Ющенком й обіцяної президентом України Леонідом Кучмою підтримки “ЛУКойл” навіть оголосив себе переможцем. Однак пропозиції інвесторів поки що розходяться з вимогами уряду погасити заборгованість хімічного концерна в DM 212 млн. перед Баварським об'єднаним банком і 540 млн. гривень перед внутрішніми кредиторами. Також уряд зацікавлений у продажі всього комплексу підприємств “Ориана”, а інвестори хочуть купити тільки деякі його виробництва. Через ці розбіжності переговорний процес періодично заходить у глухий кут, так що, схоже, “ЛУКойл” поспішив із переможними деклараціями.
Консорціум “Альфа-груп” працює в Україні не менше активно. Ще з листопада 1995 року тут спочатку функціонувати дочірня компанія “Альфа-Капитал” з однойменною назвою. На українському ринку “Альфа-Капитал” працює як представник російського консорціуму “Альфа-груп”, а також як самостійна компанія, що пропонує послуги у сфері приватизації, акціонування і роботи на фондовому ринку.
Очевидно, для підтримки приватизаційних проектів “Альфа-груп” одне з підрозділів консорціуму, російський Альфа-банк, купив 76% акцій досить дрібного Київінвестбанку, про що було оголошено на прес-конференції 27 березня 2000 року. Продавцями виступили АТ “Українська фінансова група” і страхова компанія АСК “Остра-Київ”. Передбачається, що до вересня Київінвестбанк буде перейменований у “Альфа-банк Україна”. Якщо Національний банк України (НБУ) не скасує цю угоду, “Альфа-банк Україна” стане єдиним українським банком, що офіційно належить російському.
Придбання українських банків або їхніх пакетів нерезидентами України дуже утруднено. Український закон про банки і банківську діяльність говорить, що сумарна участь іноземного капіталу в статутних фондах українських банків не може перевищувати 35% сукупного банківського капіталу всієї системи. І потрібно відзначити, що НБУ ці процеси відслідковує досить пильно, регулярно перевіряючи звіти банків про їхніх засновників. У випадку перевищення встановленої межі, НБУ може скасувати угоду купівлі-продажу пакетів акцій, відбирати ліцензії. Зараз присутність іноземного капіталу в банківській системі оцінюється у 17% від сукупного капіталу - із перевагою європейських і американських банків. Тому цікаво, чи утримається Альфа-банк у встановлених рамках. Імовірність висока, особливо якщо вірити твердженням, що нинішню активність “Альфа-груп” на Україні підтримує прем'єр-міністр Віктор Ющенко.
Зрозуміло, чому досить охоче росіянам готові віддати НПЗ і навіть забезпечення внутрішнього ринку нафтопродуктами. Можливості української переробки значно перевищують потреби країни у бензині, дизпаливі і мазуті, тому існує реальна потреба включити українські НПЗ у загальну систему російського експорту нафти. Українці зневірились у можливості завантажити НПЗ сировиною самотужки. І тому, щоб остаточно не втрачати підприємства, готові продати їх російським нафтовидобувальникам.
У цьому випадку інтереси України і російських компаній в цілому збігаються. Тому очікується, що і деякі з НПЗ, що залишилися, також будуть запропоновані російським компаніям: Кременчуцький НПЗ працює на нафті Татарстану; Херсонський НПЗ уже потрапив у поле інтересів “Казахойла”, від імені якого підприємством управляє “Група Альянс”. Хоча за “Нафтохімик Прикарпаття” і НПЗ “Галичина” поряд із російськими намагаються боротися українські і західні компанії. Вирогідно, українські підприємства, здатні інтегруватися в російські експортні потоки, будуть у кінцевому підсумку продані саме російським компаніям. Яскравий приклад - МГЗ: після довгих перипетій завод виявився частиною вертикально інтегрованої компанії.
“Щоб здійснити на Україні будь-яку значиму угоду, необхідно мати величезну кількість зв'язків у державному апараті, парламенті і банківській системі, - радить “Компанія”. - Причому характер цих зв'язків настільки самобутній, що часом ставить у тупик навіть до усьому звиклих російських бізнесменів, не кажучи вже про іноземців”. Другою важливою особливістю є невелика роль прав власності. На Україні ефективний не той, хто володіє активами, а той, хто володіє економічними схемами. У принципі економічна схема і є головний актив будь-якого бізнесмена, не позначений, правда, у його бухгалтерських документах. Схеми дозволені до реалізації, вони продаються, передаються в спадщину, відвойовуються і забороняються”.
