Не рийтеся в політичних "могильниках"
Понеділок, 11 вересня 2000, 16:36
Парламентська сесія, про яку так багато говорилося як про гарячу і навіть пекельну, що хотілося порівняти її з опалювальним сезоном, де обіцяють "топити" депутатами, - починається з великого розчарування. У проекті порядку денного на вересень немає президентського проекту поправок до Конституції, за які має бути зібрано 300 голосів. А президент, між іншим, аж ніяк не відкликав з ВР своєї вимоги завершити імплементаційний процес по трьох пунктах саме у вересні. Пригадується, там в коментарях навіть щось було про "адекватні заходи". Судячи з неквапливості керівництва ВР, - законодавцям цікаво подивитися, що ж це таке "адекватні заходи".
До речі, незважаючи на розумні розмови про можливість виторгувати у представників опозиції 50 голосів за допомогою низки законопроектів, що приводять у відносний порядок правове марення ініціаторів референдуму і президентського проекту, - ніяких таких проектів в природі наразі не існує. Конституційна комісія на чолі з Медведчуком-Литвиним до роботи не приступала, а добровольців-депутатів з числа більшості також не знайшлося. Загадкові обіцянки промовляє міністр юстиції С.Станик, але вона не має права законодавчої ініціативи, і її розробки доведеться вносити в парламент або президенту Кучмі, або Кабміну за підписом Ющенка. Але сам факт підписання Кучмою якихось нових ініціатив, крім вже направлених ним в ВР, - буде актом прямої капітуляції. Що ж до залучення до конституційного процесу Кабміну Ющенка і прем'єра безпосередньо - то це взагалі окреме питання...
А серед депутатських ініціатив на конституційну тему - в секретаріаті є тільки той самий альтернативний проект О.Мороза, С.Головатого і ін., з приводу якого Кучма вже якось вибухнув відомою тирадою. Альтернативний проект виглядає нині як проект доповнень і змін до вже проголосованих президентських поправок. Це міняє форму, але не змінює суті справи: йдеться про трансформацію системи правління в країні на парламентську, ну, парламентсько-президентську... І що цікаво, - знову спікер І.Плющ не заперечує, що в силі залишаються його доканікулярні погляди на необхідність наділити парламент правом формувати уряд, щоб відповідальність законодавчої влади була підкріплена відповідними правами. Гірше того, термін створення в Україні двопалатного парламенту І.Плющ встановив не менше за 15 років... Ось і виникає питання: чому про саботаж депутатами так званого народоволевиявлення і волі президента досі не сурмлять штатні наглядачі за ВР? Де вони, ці знамениті "адекватні заходи"?
Імплементаційним затишшям в парламенті дуже пишаються комуністи. Вони стверджують, що мужньо витримали перший вульгарний натиск олігархів і не продали ні оптом, ні в роздріб ті мінімальні 20 голосів, які могли б гарантувати конституційну більшість президентському проекту (йдеться про те, що інші 30 з числа позафракційних і членів більшості, що утрималися, президент вичавив би в будь-який спосіб). Саме тому, мовляв, що з напівобороту не вдалося президенту "взяти" 300, - і пропускається вересень як дата остаточної імплементації незмінних президентських поправок.
То чому б Кучмі не махнути рукою, та не забути про імплементацію?
"Живуть не для радості, а для совісті", - говорив один чарівний персонаж улюбленого в народі фільму "Покровські ворота", коли його питали, яка йому радість, що з ним в квартирі буде жити перший чоловік його дружини. Ніхто не може відповісти на питання, яка радість президенту Кучмі від того, що депутатів в парламенті буде триста, а не чотириста п'ятдесят, і розганяти парламент він зможе з першої ж примхи, але при цьому вже нікого буде звинувачувати в крадіжці чи російського газу, чи кредитів МВФ, бо при диктаторських повноваженнях - диктатор таки відповідає за все. Особливо диктатор, який висить на всіх можливих гачках у будь-кого з стратегічних партнерів: що у США у справі Лазаренка, що у Росії в справі про крадіжку газу, і навіть у Польщі - у справах про недобудовану нафтову і ще непобудовану газову трубу.
Але президент мусить. Деякі люди не зрозуміють: що ж ти за президент, якщо навіть такого простого питання вирішити не спроможний. За аналогією з Саввою Григоровичем, героєм фільму, подібні претензії може пред'явити президентська "сім'я", і досить численна, якщо врахувати всіх других і третіх, і енних "мужів", що претендують жити у великому президентському палаці. Там у них панують високі відносини. До речі, ось скаржився завжди Кучма на коротку лаву запасних. А як вона тепер росте, прямо на очах!
Отже, явно без радості, але домагатися президентові другого тура імплементації таки доведеться. І що найогидніше - не можна йому в нинішній ситуації застосувати звичний метод погроз та залякувань розгоном парламенту. Тут Кучма не лукавить. І не тільки тому, що достроково переобирати парламент за чинної змішаної системи, та не на 300, а все ще на 450 посадочних місць - повний маразм в умовах "недоподоланої" економічної кризи. А ще й тому, що дострокові парламентські вибори за відсутності правових основ для їх проведення, - це прямий шлях до виборів дострокових президентських. Також без правових основ, і саме тому - з дуже великою часткою імовірності. Наявність довгої лави запасних на посаду президента, - це, зрозуміло, ще не причина, і навіть не мотив, а лише симптом, але дуже показовий. А крім того - форма реакції вітчизняного політикуму на перспективи наслідків американських президентських виборів, що відкрито обговорюються. Якщо хтось ще не чув розхожої версії, то вона полягає в тому, що відразу ж після виборів в США тамтешній гегемон (за будь-якому імені обраного президента) почне наводити порядок в стратегічних точках американських національних інтересів. Україна в цьому значенні – найбільш запущений, але і найбільш простий з точки зору зміни влади об'єкт: та легітимність, на якій тримається влада президента Кучми, не витримує жодної критики, і, можливо, саме тому американці так відверто закривали очі на хід наших виборів, а потім і на наш референдум, щоб в потрібний момент без зайвого клопоту цю "кадрову" проблему вирішити по-своєму.
Ось чому президенту Кучмі краще б взагалі забути як про страшний сон - про імплементацію як про детонатор тотальної виборчої кампанії. Але забути не дадуть члени "сім'ї", що тяжіють до більш ніж вульгарного і безнадійно застарілого, але фатально привабливого для закодованих олігархічно-гебістських умів "російського сценарію". Чарівне слово "труба"! Як єдине джерело прибутків (для енергорозподільчих компаній і металургійних заводів також) - має наркотичну дію куди більш сильну, ніж жалюгідні кредити МВФ. Так що Путін, не Путін, - а хто з Росії хоч шматочок труби для нинішнього і майбутнього президента України залишить - той і продиктує умови капітуляції-імплементації. Але з достроковими виборами президента, куди ж без них. Нема про що Путіну з Кучмою вже говорити, застарів український "червоний директор" навіть для молодого радянського гебіста.
Проте, від геополітики час повернутися до перипетій внутрішніх, конфігурація яких, як відомо, може визначити конкретний підсумок дуже глобальних процесів. Сьогодні неозброєним оком видно "самовіддану" допомогу парламента, і можна навіть сказати - особисто спікера Плюща президенту Кучмі в спусканні на гальмах проклятого імплементаційного процесу. Щоб і далі гальмувати імплементацію, виправдовуючись більш насущними потребами суспільства, у парламента є цілий список кодексів і бюджетна проблема. Але це ще не означає, що парламентська криза не виникне за інших причин. Через кризу урядову, наприклад. Створити її, зрозуміло, може формально лише сам президент, а для ВР потім мотивом до розколу стане узгодження нової кандидатури. Здавалося б, виходячи із загрози тотальної кризи, Кучма мав би порошинки з Ющенка здувати, а не розпалювати власним прикладом скажені пристрасті навколо його діяльності. Але знову президент стає жертвою чужої гри: зачепившись за кадрову і енергетичну проблему в Кабміні і дуже довго нав'язуючи Ющенку "самостійне" її рішення, - президент явно переходить межу, за якою, як сам вже вимушений признатися, починає виглядати безпорадно. Що це за глава держави, який і під загрозою національної безпеки не може усунути "непридатного" прем'єра? Хіба не так повинні поставити питання олігархічні сили, яким поки відкрита можливість "мочити" Ющенка, і яких повинна роздратовувати ця витрата сил, якщо вона не увінчається розчищанням шляху спочатку до прем'єрської, а потім і президентської посади?
Тому саме час включити прем'єра в конституційний процес, як його вже включили в дешеву інтригу з держпідтримкою частини друкарських видань, включаючи комерційні "День" і "Факти", як намагалися втравити в міжконфесійні розборки. Питання лише в тім, якого гатунку конституційні пропозиції спорудив Мінюст для ініціювання через Кабмін. Якщо вони носять відверто антипарламентський характер - а це нескладно припустити, - то немає кращого способу, щоб до ярлика "тоталітарний", виданого Ющенку паном Бродським, приліпити ще і замашки на диктатуру тощо. А ось чи хрясне Ющенко дверима, не бажаючи братися за таку брудну роботу, - питання. Поки він тільки погрожував, та й президент зазделегідь потурбувався, щоб подібний можливий хід прем'єра превентивно оцінити як підступний і боязкий політичний жест. Але і президенту все ж треба зазделегідь подумати, перш ніж пропонувати таке прем'єру: а раптом все ж відмовиться і піде, і завалиться тоді парламентська більшість, і покотиться хвиля виборчої кампанії.
Або більшість не завалиться, і хвиля не покотиться? І.Плющ на першій прес-конференції вже якось туманно висловився про те, що не упевнений ні в стабільності більшості, ні в неможливості дострокових виборів. А в залі ВР при першому ж голосуванні за освітлення роботи 6 сесії від чотирьох олігархічних фракцій вже відкололися прибічники прямої трансляції і Кабміну Ющенка, залишивши олігархів в помітній меншості. Якщо ще при ротації глави координаційної ради більшості зміна Л.Кравчука викличе конфлікт, - значить, більшості загрожує розкол насамперед між олігархами, а там і поразка перед прихильниками Ющенка і лівими. У проющенківському таборі також непроста ситуація. Ця публіка надто гнучка і керована, щоб зазделегідь чекати від неї чіткої позиції. Наприклад, ще далеко не ясно, чи збираються обидва Рухи хоч якось відповісти Кучмі і проросійським силам за ганьбу і приниження під час освячення Успенського собору. А які вже висновки зробила "Батьківщина" з карно-політичного процесу проти Ю.Тимошенко, розпочатого відразу ж після участі фракції в підтримці президентських поправок до Конституції, - Бог відає.
Так що наразі новий політичний сезон виглядає не так гарячим, як замисленим. Непогано для наших романтиків і прагматиків, що досі не часто обтяжували себе розумовими вправами.
PS. Слово "імплементація", як вже обуренно і справедливо вказував знавець міжнародного права В.Шишкін, - абсолютно невірне в застосуванні до процесу внесення до Конституції змін, схвалених на референдумі. Але, схоже, застосовувати його і далі доведеться не тільки через те, що треба якось покоротше означити цей невимовний процес, але і тому, що в неграмотності і брехливості подібної назви ідеально відбиті аналогічні властивості так званого внесення так званих поправок після так званого референдуму. Політичний "могильник" з цією отруйною хвороботворною речовиною вже розритий мисливцями за владним "металоломом". Ще можна його закопати і нейтралізувати, але люди з ломом і вибухівкою вже наближаються...
До речі, незважаючи на розумні розмови про можливість виторгувати у представників опозиції 50 голосів за допомогою низки законопроектів, що приводять у відносний порядок правове марення ініціаторів референдуму і президентського проекту, - ніяких таких проектів в природі наразі не існує. Конституційна комісія на чолі з Медведчуком-Литвиним до роботи не приступала, а добровольців-депутатів з числа більшості також не знайшлося. Загадкові обіцянки промовляє міністр юстиції С.Станик, але вона не має права законодавчої ініціативи, і її розробки доведеться вносити в парламент або президенту Кучмі, або Кабміну за підписом Ющенка. Але сам факт підписання Кучмою якихось нових ініціатив, крім вже направлених ним в ВР, - буде актом прямої капітуляції. Що ж до залучення до конституційного процесу Кабміну Ющенка і прем'єра безпосередньо - то це взагалі окреме питання...
А серед депутатських ініціатив на конституційну тему - в секретаріаті є тільки той самий альтернативний проект О.Мороза, С.Головатого і ін., з приводу якого Кучма вже якось вибухнув відомою тирадою. Альтернативний проект виглядає нині як проект доповнень і змін до вже проголосованих президентських поправок. Це міняє форму, але не змінює суті справи: йдеться про трансформацію системи правління в країні на парламентську, ну, парламентсько-президентську... І що цікаво, - знову спікер І.Плющ не заперечує, що в силі залишаються його доканікулярні погляди на необхідність наділити парламент правом формувати уряд, щоб відповідальність законодавчої влади була підкріплена відповідними правами. Гірше того, термін створення в Україні двопалатного парламенту І.Плющ встановив не менше за 15 років... Ось і виникає питання: чому про саботаж депутатами так званого народоволевиявлення і волі президента досі не сурмлять штатні наглядачі за ВР? Де вони, ці знамениті "адекватні заходи"?
Імплементаційним затишшям в парламенті дуже пишаються комуністи. Вони стверджують, що мужньо витримали перший вульгарний натиск олігархів і не продали ні оптом, ні в роздріб ті мінімальні 20 голосів, які могли б гарантувати конституційну більшість президентському проекту (йдеться про те, що інші 30 з числа позафракційних і членів більшості, що утрималися, президент вичавив би в будь-який спосіб). Саме тому, мовляв, що з напівобороту не вдалося президенту "взяти" 300, - і пропускається вересень як дата остаточної імплементації незмінних президентських поправок.
То чому б Кучмі не махнути рукою, та не забути про імплементацію?
"Живуть не для радості, а для совісті", - говорив один чарівний персонаж улюбленого в народі фільму "Покровські ворота", коли його питали, яка йому радість, що з ним в квартирі буде жити перший чоловік його дружини. Ніхто не може відповісти на питання, яка радість президенту Кучмі від того, що депутатів в парламенті буде триста, а не чотириста п'ятдесят, і розганяти парламент він зможе з першої ж примхи, але при цьому вже нікого буде звинувачувати в крадіжці чи російського газу, чи кредитів МВФ, бо при диктаторських повноваженнях - диктатор таки відповідає за все. Особливо диктатор, який висить на всіх можливих гачках у будь-кого з стратегічних партнерів: що у США у справі Лазаренка, що у Росії в справі про крадіжку газу, і навіть у Польщі - у справах про недобудовану нафтову і ще непобудовану газову трубу.
Але президент мусить. Деякі люди не зрозуміють: що ж ти за президент, якщо навіть такого простого питання вирішити не спроможний. За аналогією з Саввою Григоровичем, героєм фільму, подібні претензії може пред'явити президентська "сім'я", і досить численна, якщо врахувати всіх других і третіх, і енних "мужів", що претендують жити у великому президентському палаці. Там у них панують високі відносини. До речі, ось скаржився завжди Кучма на коротку лаву запасних. А як вона тепер росте, прямо на очах!
Отже, явно без радості, але домагатися президентові другого тура імплементації таки доведеться. І що найогидніше - не можна йому в нинішній ситуації застосувати звичний метод погроз та залякувань розгоном парламенту. Тут Кучма не лукавить. І не тільки тому, що достроково переобирати парламент за чинної змішаної системи, та не на 300, а все ще на 450 посадочних місць - повний маразм в умовах "недоподоланої" економічної кризи. А ще й тому, що дострокові парламентські вибори за відсутності правових основ для їх проведення, - це прямий шлях до виборів дострокових президентських. Також без правових основ, і саме тому - з дуже великою часткою імовірності. Наявність довгої лави запасних на посаду президента, - це, зрозуміло, ще не причина, і навіть не мотив, а лише симптом, але дуже показовий. А крім того - форма реакції вітчизняного політикуму на перспективи наслідків американських президентських виборів, що відкрито обговорюються. Якщо хтось ще не чув розхожої версії, то вона полягає в тому, що відразу ж після виборів в США тамтешній гегемон (за будь-якому імені обраного президента) почне наводити порядок в стратегічних точках американських національних інтересів. Україна в цьому значенні – найбільш запущений, але і найбільш простий з точки зору зміни влади об'єкт: та легітимність, на якій тримається влада президента Кучми, не витримує жодної критики, і, можливо, саме тому американці так відверто закривали очі на хід наших виборів, а потім і на наш референдум, щоб в потрібний момент без зайвого клопоту цю "кадрову" проблему вирішити по-своєму.
Ось чому президенту Кучмі краще б взагалі забути як про страшний сон - про імплементацію як про детонатор тотальної виборчої кампанії. Але забути не дадуть члени "сім'ї", що тяжіють до більш ніж вульгарного і безнадійно застарілого, але фатально привабливого для закодованих олігархічно-гебістських умів "російського сценарію". Чарівне слово "труба"! Як єдине джерело прибутків (для енергорозподільчих компаній і металургійних заводів також) - має наркотичну дію куди більш сильну, ніж жалюгідні кредити МВФ. Так що Путін, не Путін, - а хто з Росії хоч шматочок труби для нинішнього і майбутнього президента України залишить - той і продиктує умови капітуляції-імплементації. Але з достроковими виборами президента, куди ж без них. Нема про що Путіну з Кучмою вже говорити, застарів український "червоний директор" навіть для молодого радянського гебіста.
Проте, від геополітики час повернутися до перипетій внутрішніх, конфігурація яких, як відомо, може визначити конкретний підсумок дуже глобальних процесів. Сьогодні неозброєним оком видно "самовіддану" допомогу парламента, і можна навіть сказати - особисто спікера Плюща президенту Кучмі в спусканні на гальмах проклятого імплементаційного процесу. Щоб і далі гальмувати імплементацію, виправдовуючись більш насущними потребами суспільства, у парламента є цілий список кодексів і бюджетна проблема. Але це ще не означає, що парламентська криза не виникне за інших причин. Через кризу урядову, наприклад. Створити її, зрозуміло, може формально лише сам президент, а для ВР потім мотивом до розколу стане узгодження нової кандидатури. Здавалося б, виходячи із загрози тотальної кризи, Кучма мав би порошинки з Ющенка здувати, а не розпалювати власним прикладом скажені пристрасті навколо його діяльності. Але знову президент стає жертвою чужої гри: зачепившись за кадрову і енергетичну проблему в Кабміні і дуже довго нав'язуючи Ющенку "самостійне" її рішення, - президент явно переходить межу, за якою, як сам вже вимушений признатися, починає виглядати безпорадно. Що це за глава держави, який і під загрозою національної безпеки не може усунути "непридатного" прем'єра? Хіба не так повинні поставити питання олігархічні сили, яким поки відкрита можливість "мочити" Ющенка, і яких повинна роздратовувати ця витрата сил, якщо вона не увінчається розчищанням шляху спочатку до прем'єрської, а потім і президентської посади?
Тому саме час включити прем'єра в конституційний процес, як його вже включили в дешеву інтригу з держпідтримкою частини друкарських видань, включаючи комерційні "День" і "Факти", як намагалися втравити в міжконфесійні розборки. Питання лише в тім, якого гатунку конституційні пропозиції спорудив Мінюст для ініціювання через Кабмін. Якщо вони носять відверто антипарламентський характер - а це нескладно припустити, - то немає кращого способу, щоб до ярлика "тоталітарний", виданого Ющенку паном Бродським, приліпити ще і замашки на диктатуру тощо. А ось чи хрясне Ющенко дверима, не бажаючи братися за таку брудну роботу, - питання. Поки він тільки погрожував, та й президент зазделегідь потурбувався, щоб подібний можливий хід прем'єра превентивно оцінити як підступний і боязкий політичний жест. Але і президенту все ж треба зазделегідь подумати, перш ніж пропонувати таке прем'єру: а раптом все ж відмовиться і піде, і завалиться тоді парламентська більшість, і покотиться хвиля виборчої кампанії.
Або більшість не завалиться, і хвиля не покотиться? І.Плющ на першій прес-конференції вже якось туманно висловився про те, що не упевнений ні в стабільності більшості, ні в неможливості дострокових виборів. А в залі ВР при першому ж голосуванні за освітлення роботи 6 сесії від чотирьох олігархічних фракцій вже відкололися прибічники прямої трансляції і Кабміну Ющенка, залишивши олігархів в помітній меншості. Якщо ще при ротації глави координаційної ради більшості зміна Л.Кравчука викличе конфлікт, - значить, більшості загрожує розкол насамперед між олігархами, а там і поразка перед прихильниками Ющенка і лівими. У проющенківському таборі також непроста ситуація. Ця публіка надто гнучка і керована, щоб зазделегідь чекати від неї чіткої позиції. Наприклад, ще далеко не ясно, чи збираються обидва Рухи хоч якось відповісти Кучмі і проросійським силам за ганьбу і приниження під час освячення Успенського собору. А які вже висновки зробила "Батьківщина" з карно-політичного процесу проти Ю.Тимошенко, розпочатого відразу ж після участі фракції в підтримці президентських поправок до Конституції, - Бог відає.
Так що наразі новий політичний сезон виглядає не так гарячим, як замисленим. Непогано для наших романтиків і прагматиків, що досі не часто обтяжували себе розумовими вправами.
PS. Слово "імплементація", як вже обуренно і справедливо вказував знавець міжнародного права В.Шишкін, - абсолютно невірне в застосуванні до процесу внесення до Конституції змін, схвалених на референдумі. Але, схоже, застосовувати його і далі доведеться не тільки через те, що треба якось покоротше означити цей невимовний процес, але і тому, що в неграмотності і брехливості подібної назви ідеально відбиті аналогічні властивості так званого внесення так званих поправок після так званого референдуму. Політичний "могильник" з цією отруйною хвороботворною речовиною вже розритий мисливцями за владним "металоломом". Ще можна його закопати і нейтралізувати, але люди з ломом і вибухівкою вже наближаються...
