Віктор Небоженко: Підсумки політичного сезону
Понеділок, 24 липня 2000, 19:12
Віктор Небоженко - один з найкращих політичних технологів України. Теоретичні знання помножені на практичний досвід військового аналітика породжують унікальний ефект, "неформального погляду" на політичну дійсність. В активі Віктора Сергійовича робота в адміністрації президента Кравчука, участь у виборчій кампанії Кучми 1994 року та робота у його адміністрації. Успіх "Громади" на виборах 1998 року теж можна віднести до таланту цього неординарного спеціаліста. Його знають і поважають, з ним рахуються і радяться. Але для декого його знання і талант являють небезпеку, можливо тому йому поки немає місця у теперішньому політичному процесі.
Ми щиро сподіваємося, що поки...
У цьому році закінчується великий політичний цикл, який почався у 1991 році і Україна переходить в таку собі "мертву зону", де закриті всі "вікна можливостей", де ніякий лідер, ніяка харизматика, ніяка програма або мобілізація населення вже не діють.
Україна природним шляхом завершує свій перший період існування і поступово переходить до стану, який на Заході називається "фальстартною модернізацією", тобто, їй доведеться повернутися назад, щоб отримати можливість просуватися вперед.
У цей період перед Україною стояла маса задач, для вирішення яких не знайшлося гідної еліти, - задач з геополітики, соціального устрою, зміни менталітету і формування національної ідеї. При цьому Україна не задовольнила жодного з очікувань. Ми мали перетворитися на країну з власними джерелами саморозвитку, і як і раніше залишилися геополітичним утворенням. Причому, таких чинників, як "галицький патріотизм", українська мова, а також еліта, що існувала на той момент і взялася управляти, виявилося недостатньо.
Як закінчиться цей політичний цикл, багато у чому залежить від Кучми. Тут можливо декілька варіантів розвитку, але не думаю, що на нас чекає катастрофічний фінал.
Про еліту і олігархів
В Україні немає еліти у класичному розумінні цього слова. Ті, хто править нами, це навіть не псевдоеліта, це ті, хто намагається видати себе за еліту. Вони носять костюми за декілька тисяч доларів, і ці зовнішні атрибути для них є визначенням їх приналежності до еліти. Те, що ці люди намагаються себе формально відокремити від іншої частини населення, і вигадують для цього нові способи, це нормально. Але коли Кабмін виділяє собі окремі номери на машинах, це можна порівнювати лише з африканськими племенами, де у загальному хаосі для того, щоб відокремлювати себе від інших важливими є міра розфарбованності або інші зовнішні ознаки.
В Україні немає і "повноцінних" олігархів у російському або західному розумінні цього слова. Політологи, журналісти вживають термін "олігархи" тільки для зручності.
Ось російські олігархи - справжні олігархи, які "сидять" на якихось галузевих монополіях. Олігархи - це комплекс - це найважливіші політичні структури, холдінги ЗМІ, аналітичні структури, власні "бойові" підрозділи. Нічого подібного в Україні немає. Тут олігархи ідентифікуються за ступенем наближеності до влади.
Ще одна деталь - жоден олігарх у світі не робить спроб використати ідеологічний традиційний код. Жодному справжньому олігарху не спаде на думку називати свою політичну організацію консервативною, ліберальною або, скажімо, соціал-демократичною. Олігархи завжди називають їх приблизно так - "Новий шлях", "Солодке майбутнє", "Торнадо", …
Якщо навіть визнати, що у нас начебто є еліта, і її примусили прийняти певні правила, вона інтуїтивно відчуває, що, скільки б вони ні дали влади іншому джерелу влади - адміністрації президента, президенту, - вона все одно не буде реалізована. Будь-якому господареві - країни або просто дільниці - потрібні три складові - такі собі правила гри, ресурси і план.
Те, що Верховна Рада змінила форму правління у бік сильної президентської республіки - означає, що створені нові правила гри, політико-юридичне підґрунтя для сильної президентської республіки. Але при цьому відсутні інші чинники. Чи можна сказати, що у нас є стратегічний план, що робити з цими новими правилами гри? Парадокс полягає у тому, що дали б або не дали нові важелі цій влади, влада не вміє цим користуватися. Тому що немає ніякого проекту, немає меті. Адже ці зміни до Конституції для чогось потрібні.
Я дуже боюся, що у вересні ми з вами будемо присутніми при трагікомічних або фарсових подіях, коли з адміністрації президента надійдуть нові вказівки із удосконалення власних удосконалень. Депутатів попросять прийняти деякі доповнення до тих змін, які вони вже внесли.
Все почалося з того, коли АП нав'язала суспільству цей референдум. Але тоді треба було знати, для чого це робиться.
Будь-які зміни можна робити або змістовно, або за формою. Як тільки Ющенко та його люди заговорили про панукраїнізм і українську культуру, стало зрозуміло, що у них немає власного змістовного проекту. Якби у них був змістовний проект - все це було б другорядне.
Це до речі проблема для тих, хто готує президенту щорічні послання. У них завжди проблема - або ми будемо змістовно щось викидати, або просто вигадаємо нові красиві слова.
Можливо, Ющенко тягне час, може це станеться ось-ось. Може він щось знає, чого ми не знаємо. Але багато що вже, втрачено. Практично повноцінного уряду не було з самого початку. Ющенко апріорі пішов у неповноцінний Кабмін, де силовики і найбільш сильні комітети не належать Кабінету міністрів.
Якщо глава уряду вранці не отримує даних про те, скільки грошей увійшло у країну і скільки вийшло, ні про які реформи не може бути мови. Такого не буває, щоб прем'єр займався реформами, а хтось займався грошима…
Але треба віддати належне, Ющенко щиро намагається бути українським прем'єр-міністром.
Про Росію
Останніх 500 років Росія розвивалася стрибками і за рахунок харизматичної мобілізації. Зараз Росія вперше намагається відмовитись від цієї моделі, і вперше поставила на класичного нехаризматика. Це говорить про те, що там утворилася своя управлінська корпорація зі 150-200 чоловік , які разом намагаються витягнути Росію. І Путін просто один з…
Ось чому він так упевнено почувається. Коли ми говоримо - ось Гусинського заарештували. Він спокійний, він знає, що не на ньому відповідальність - якась кількість людей вже думає над цим і розробляє план - йому необхідно тільки приїхати і ознайомитися з варіантом ухваленого рішення.
Але він не маріонетка - він член корпорації.
Це дуже важливо для України. Тут має з'явитися або якийсь харизматик, за яким потягнутися всі, або тут також треба піти російським шляхом. Коли група осіб, чоловік 50-150, залізно і методично починають змінювати країну, беручи на себе відповідальність.
Поки наші політики не знають, як поводитись. Я не впевнений, що наша псевдо-еліта здатна на щось подібне. Якщо там цей спосіб переможе і приживеться, нам буде дуже важко, неймовірно важко. Тому, що з харизматиком можна домовитися - пам'ятаєте Єльцина? Можна без краватки, ще без чогось щось робити, харизматик - сам собі господар, а з невидимою жорсткою корпорацією, яка вперто йде за якимсь своїм планом, Україна не впорається.
Доля уряду Ющенка
Доля Ющенка залежить від того, чи зуміє президент сформувати так званий "білий список" тих, хто зараз прагне влади.
Кожний новий прем'єр має бути кращим за попереднього. Ми перепробували всі моделі. Ми взяли чистого функціонера - Пустовойтенка, ми взяли сильного регіонального лідера - Лазаренка, силовика - Марчука. Зараз молодий реформатор, нова ідеологія. Якщо Кучма знайде нову ідеологію, він вмить призначить нову людину. Ющенко може протриматися і два роки, якщо не змінються обставини, а може зникнути і через десять днів, якщо буде знайдений той, хто може його замінити.
Або прийде інший реформатор - ми бачимо зараз відвертий обхідний маневр з Тігіпком. Або на зміну йому прийде промисловець з досвідом ринкової економіки у кризовій ситуації. Як тільки ми почуємо такі слова з адміністрації - це кінець Ющенка і йдеться про іншу людину.
Швидше за все, АП дійде до наступної політичної парадигми, що наступним за Ющенком має бути не абстрактний реформатор, а промисловець, який не потрапив ні до яких корупційних списків, але з так званим досвідом ринкової діяльності загальнонаціонального масштабу у кризовий період. Може це ще молодий політик, може йому 33-34 року. Той, кого зараз тільки пробують. Це не просто так "підіймають" людину - дають йому фракцію, партію, шукають того парубка, який може замінити реформатора.
Але це не може бути вже просто промисловець, силовик або молодий регіональник і навіть талановитий юрист - дуже складний економічний комплекс, йому доведеться рік вчитися. Значить, це буде якийсь талановитий бізнесмен-промисловець, який сам себе зробив, з досвідом політичної діяльності. У цьому випадку заміна Ющенка станеться швидко.
Якщо така парадигма не переможе, Ющенко буде ще надовго. Надовго у нашій країні - як мінімум на півтора року.
Про "червону загрозу"
Яка червона загроза, коли зараз з'явилася комуністична організація, лідер якої з Трудової України? Ліві зараз настільки безпечні, що з них формують все що бажано, як паски з піску.
Я не думаю, що може йтися про червону загрозу. Якщо говорити про можливість соціального бунту, це завжди було в Україні і ніяк не пов'язано з лівим організованим рухом. Якщо пригадати голодомор - то в одному селі їли дітей, а в іншому грали весілля. Ця принципова фрагментарність української внутрішньої географії говорить про те, що, не дай Бог, Житомир вибухне, а поряд нічого не станеться. У Донецьку будуть на вулиці вбивати людей, а у сусідніх областях буде спокійно. Виключення складають Донецьк і Луганськ, тому що там зона соціального невдоволення йде як "вогонь по сухостою".
Що стосується так званого центра - у світовій політології існує два бачення центру - як така собі гора, де праві й ліві за всього свого радикалізму знаходяться у низині. І центр, як болото, і його модифікація - Веймарська воронка, коли праві й ліві затискають центр і відбувається саморуйнація суспільства. Я не знаю, в якій ми ситуації. Але я не думаю, що у нас існує центр-гора.
Про вибори
Оскільки немає еліти, немає суперукраїнського проекту, тому політики постійно займаються грою. Можете не сумніватися, що нам політологам і вам журналістам постійно буде тема для роботи. Гра буде, тому що політикум України не відчуває себе живим, якщо когось не ткне.
Я гадаю, позачергові вибори будуть обов'язково, тому, що коли немає проекту, відповідальності за владу, все повертається на початок. У березні місяці, я думаю, ми з вами візьмемо участь в якому-небудь черговому грандіозному шоу.
Про центри впливу і демократії
Якщо говорити про центри впливу, то, передусім, це силовики. На силовиках тримається сьогоднішня влада. Це погано.
За формальними ознаками у нас непогана демократія, але при цьому нічого не робиться. Якщо завтра виступить хтось з перших осіб країни і скаже, що у нас наступає світле майбутнє - ніхто не повірить, окрім алкоголіків. Немає не просто довіри до влади, а зв'язку, між владою і суспільством, впливу одне на одного…
Ми щиро сподіваємося, що поки...
У цьому році закінчується великий політичний цикл, який почався у 1991 році і Україна переходить в таку собі "мертву зону", де закриті всі "вікна можливостей", де ніякий лідер, ніяка харизматика, ніяка програма або мобілізація населення вже не діють.
Україна природним шляхом завершує свій перший період існування і поступово переходить до стану, який на Заході називається "фальстартною модернізацією", тобто, їй доведеться повернутися назад, щоб отримати можливість просуватися вперед.
У цей період перед Україною стояла маса задач, для вирішення яких не знайшлося гідної еліти, - задач з геополітики, соціального устрою, зміни менталітету і формування національної ідеї. При цьому Україна не задовольнила жодного з очікувань. Ми мали перетворитися на країну з власними джерелами саморозвитку, і як і раніше залишилися геополітичним утворенням. Причому, таких чинників, як "галицький патріотизм", українська мова, а також еліта, що існувала на той момент і взялася управляти, виявилося недостатньо.
Як закінчиться цей політичний цикл, багато у чому залежить від Кучми. Тут можливо декілька варіантів розвитку, але не думаю, що на нас чекає катастрофічний фінал.
Про еліту і олігархів
В Україні немає еліти у класичному розумінні цього слова. Ті, хто править нами, це навіть не псевдоеліта, це ті, хто намагається видати себе за еліту. Вони носять костюми за декілька тисяч доларів, і ці зовнішні атрибути для них є визначенням їх приналежності до еліти. Те, що ці люди намагаються себе формально відокремити від іншої частини населення, і вигадують для цього нові способи, це нормально. Але коли Кабмін виділяє собі окремі номери на машинах, це можна порівнювати лише з африканськими племенами, де у загальному хаосі для того, щоб відокремлювати себе від інших важливими є міра розфарбованності або інші зовнішні ознаки.
В Україні немає і "повноцінних" олігархів у російському або західному розумінні цього слова. Політологи, журналісти вживають термін "олігархи" тільки для зручності.
Ось російські олігархи - справжні олігархи, які "сидять" на якихось галузевих монополіях. Олігархи - це комплекс - це найважливіші політичні структури, холдінги ЗМІ, аналітичні структури, власні "бойові" підрозділи. Нічого подібного в Україні немає. Тут олігархи ідентифікуються за ступенем наближеності до влади.
Ще одна деталь - жоден олігарх у світі не робить спроб використати ідеологічний традиційний код. Жодному справжньому олігарху не спаде на думку називати свою політичну організацію консервативною, ліберальною або, скажімо, соціал-демократичною. Олігархи завжди називають їх приблизно так - "Новий шлях", "Солодке майбутнє", "Торнадо", …
Якщо навіть визнати, що у нас начебто є еліта, і її примусили прийняти певні правила, вона інтуїтивно відчуває, що, скільки б вони ні дали влади іншому джерелу влади - адміністрації президента, президенту, - вона все одно не буде реалізована. Будь-якому господареві - країни або просто дільниці - потрібні три складові - такі собі правила гри, ресурси і план.
Те, що Верховна Рада змінила форму правління у бік сильної президентської республіки - означає, що створені нові правила гри, політико-юридичне підґрунтя для сильної президентської республіки. Але при цьому відсутні інші чинники. Чи можна сказати, що у нас є стратегічний план, що робити з цими новими правилами гри? Парадокс полягає у тому, що дали б або не дали нові важелі цій влади, влада не вміє цим користуватися. Тому що немає ніякого проекту, немає меті. Адже ці зміни до Конституції для чогось потрібні.
Я дуже боюся, що у вересні ми з вами будемо присутніми при трагікомічних або фарсових подіях, коли з адміністрації президента надійдуть нові вказівки із удосконалення власних удосконалень. Депутатів попросять прийняти деякі доповнення до тих змін, які вони вже внесли.
Все почалося з того, коли АП нав'язала суспільству цей референдум. Але тоді треба було знати, для чого це робиться.
Будь-які зміни можна робити або змістовно, або за формою. Як тільки Ющенко та його люди заговорили про панукраїнізм і українську культуру, стало зрозуміло, що у них немає власного змістовного проекту. Якби у них був змістовний проект - все це було б другорядне.
Це до речі проблема для тих, хто готує президенту щорічні послання. У них завжди проблема - або ми будемо змістовно щось викидати, або просто вигадаємо нові красиві слова.
Можливо, Ющенко тягне час, може це станеться ось-ось. Може він щось знає, чого ми не знаємо. Але багато що вже, втрачено. Практично повноцінного уряду не було з самого початку. Ющенко апріорі пішов у неповноцінний Кабмін, де силовики і найбільш сильні комітети не належать Кабінету міністрів.
Якщо глава уряду вранці не отримує даних про те, скільки грошей увійшло у країну і скільки вийшло, ні про які реформи не може бути мови. Такого не буває, щоб прем'єр займався реформами, а хтось займався грошима…
Але треба віддати належне, Ющенко щиро намагається бути українським прем'єр-міністром.
Про Росію
Останніх 500 років Росія розвивалася стрибками і за рахунок харизматичної мобілізації. Зараз Росія вперше намагається відмовитись від цієї моделі, і вперше поставила на класичного нехаризматика. Це говорить про те, що там утворилася своя управлінська корпорація зі 150-200 чоловік , які разом намагаються витягнути Росію. І Путін просто один з…
Ось чому він так упевнено почувається. Коли ми говоримо - ось Гусинського заарештували. Він спокійний, він знає, що не на ньому відповідальність - якась кількість людей вже думає над цим і розробляє план - йому необхідно тільки приїхати і ознайомитися з варіантом ухваленого рішення.
Але він не маріонетка - він член корпорації.
Це дуже важливо для України. Тут має з'явитися або якийсь харизматик, за яким потягнутися всі, або тут також треба піти російським шляхом. Коли група осіб, чоловік 50-150, залізно і методично починають змінювати країну, беручи на себе відповідальність.
Поки наші політики не знають, як поводитись. Я не впевнений, що наша псевдо-еліта здатна на щось подібне. Якщо там цей спосіб переможе і приживеться, нам буде дуже важко, неймовірно важко. Тому, що з харизматиком можна домовитися - пам'ятаєте Єльцина? Можна без краватки, ще без чогось щось робити, харизматик - сам собі господар, а з невидимою жорсткою корпорацією, яка вперто йде за якимсь своїм планом, Україна не впорається.
Доля уряду Ющенка
Доля Ющенка залежить від того, чи зуміє президент сформувати так званий "білий список" тих, хто зараз прагне влади.
Кожний новий прем'єр має бути кращим за попереднього. Ми перепробували всі моделі. Ми взяли чистого функціонера - Пустовойтенка, ми взяли сильного регіонального лідера - Лазаренка, силовика - Марчука. Зараз молодий реформатор, нова ідеологія. Якщо Кучма знайде нову ідеологію, він вмить призначить нову людину. Ющенко може протриматися і два роки, якщо не змінються обставини, а може зникнути і через десять днів, якщо буде знайдений той, хто може його замінити.
Або прийде інший реформатор - ми бачимо зараз відвертий обхідний маневр з Тігіпком. Або на зміну йому прийде промисловець з досвідом ринкової економіки у кризовій ситуації. Як тільки ми почуємо такі слова з адміністрації - це кінець Ющенка і йдеться про іншу людину.
Швидше за все, АП дійде до наступної політичної парадигми, що наступним за Ющенком має бути не абстрактний реформатор, а промисловець, який не потрапив ні до яких корупційних списків, але з так званим досвідом ринкової діяльності загальнонаціонального масштабу у кризовий період. Може це ще молодий політик, може йому 33-34 року. Той, кого зараз тільки пробують. Це не просто так "підіймають" людину - дають йому фракцію, партію, шукають того парубка, який може замінити реформатора.
Але це не може бути вже просто промисловець, силовик або молодий регіональник і навіть талановитий юрист - дуже складний економічний комплекс, йому доведеться рік вчитися. Значить, це буде якийсь талановитий бізнесмен-промисловець, який сам себе зробив, з досвідом політичної діяльності. У цьому випадку заміна Ющенка станеться швидко.
Якщо така парадигма не переможе, Ющенко буде ще надовго. Надовго у нашій країні - як мінімум на півтора року.
Про "червону загрозу"
Яка червона загроза, коли зараз з'явилася комуністична організація, лідер якої з Трудової України? Ліві зараз настільки безпечні, що з них формують все що бажано, як паски з піску.
Я не думаю, що може йтися про червону загрозу. Якщо говорити про можливість соціального бунту, це завжди було в Україні і ніяк не пов'язано з лівим організованим рухом. Якщо пригадати голодомор - то в одному селі їли дітей, а в іншому грали весілля. Ця принципова фрагментарність української внутрішньої географії говорить про те, що, не дай Бог, Житомир вибухне, а поряд нічого не станеться. У Донецьку будуть на вулиці вбивати людей, а у сусідніх областях буде спокійно. Виключення складають Донецьк і Луганськ, тому що там зона соціального невдоволення йде як "вогонь по сухостою".
Що стосується так званого центра - у світовій політології існує два бачення центру - як така собі гора, де праві й ліві за всього свого радикалізму знаходяться у низині. І центр, як болото, і його модифікація - Веймарська воронка, коли праві й ліві затискають центр і відбувається саморуйнація суспільства. Я не знаю, в якій ми ситуації. Але я не думаю, що у нас існує центр-гора.
Про вибори
Оскільки немає еліти, немає суперукраїнського проекту, тому політики постійно займаються грою. Можете не сумніватися, що нам політологам і вам журналістам постійно буде тема для роботи. Гра буде, тому що політикум України не відчуває себе живим, якщо когось не ткне.
Я гадаю, позачергові вибори будуть обов'язково, тому, що коли немає проекту, відповідальності за владу, все повертається на початок. У березні місяці, я думаю, ми з вами візьмемо участь в якому-небудь черговому грандіозному шоу.
Про центри впливу і демократії
Якщо говорити про центри впливу, то, передусім, це силовики. На силовиках тримається сьогоднішня влада. Це погано.
За формальними ознаками у нас непогана демократія, але при цьому нічого не робиться. Якщо завтра виступить хтось з перших осіб країни і скаже, що у нас наступає світле майбутнє - ніхто не повірить, окрім алкоголіків. Немає не просто довіри до влади, а зв'язку, між владою і суспільством, впливу одне на одного…
