Чи затопче Україну натівський чобіт?
Четвер, 20 липня 2000, 18:54
Україна не може довго знаходитись на шляху багатовекторності у своїй зовнішній політиці. Такого висновку дійшла більшість експертів, які аналізували відносини України з НАТО для Українського центру економічних і політичних досліджень (УЦЕПД). В той же час, однією з головних аксіом у формулі Україна-НАТО є те, що вступ до північноатлантичного альянсу є справою далеко не сьогоднішнього дня.
Ймовірно НАТО, десь глибоко в душі, зовсім не бажає свого розширення. Але в такому разі є загроза консервації деякої непевності в майбутніх стосунках з партнерами, вважає директор дослідницьких проектів Центру досліджень армії конверсії і роззброєння України Сергій Згурець. Сама ж Україна зі своїми фінансовими можливостями на даному етапі не має можливості інтегруватись у військові структури альянсу.
Навіть, якщо Україна подасть заявку на вступ до НАТО, дуже мало шансів, що вона буде задоволена, - зазначає доктор політичних наук Григорій Перепелиця. Він звертає увагу на те, що ставлення Заходу до України залишається неоднозначним, оскільки вона не є членом європейських структур (наприклад ЄС) і багатьма європейцями не сприймається як частина Європи. Однак на заході розуміють, що унікальне геополітичне положення України на межі двох центрів впливу (Росія - НАТО) робить її фактично ключовою країною для європейської безпеки.
На думку ж Шермана Гарнетта, декана коледжу Джеймса Медісона Університету штату Мічіган, попереду в України тривалий перехідний період, протягом якого буде визначене її місце - або в Центральній Європі, або в колишньому СРСР, або в Європі в цілому. Україна поки що залишатиметься державою, яка тільки-но бажає вибратись з нинішньої ями, і яка є не здатною і не бажає зробити вибір для себе раз і на завжди у напрямі держави євразійської або ж європейської. Велика небезпека полягає в тому, що ці факти і байдужість Заходу можуть призвести до того, що через декілька років відбудеться відхід України від пануючої зараз європейської тенденції.
Російський фактор
Росія здійснює найбільший зовнішній вплив на Україну, зазначає Шерман Гарнетт. Нормалізація відносин між Україною та Росією потрібна не тільки для України, а і для всієї Європи. Багато хто з експертів сходиться на тому, що НАТО побоюється надто стрімко розвивати стосунки з Україною і включати її до другої хвилі розширення альянсу, саме через те, що буде порушено баланс між Росією та НАТО, де посередині знаходиться Україна.
Але співробітництво України з НАТО до останнього часу не мало безпосереднього помітного впливу на російсько-українську політику. Такий висновок робить завідувач відділом європейської безпеки інституту Європи Російської Академії наук Дмитро Данилов. У якості головного аргументу на підтвердження своєї думки, експерт стверджує, що Україна не розглядалась Росією як можливий кандидат у члени НАТО (з урахуванням законодавчого закріплення її позаблокового статусу у Конституції). Крім того у відносинах двох країн було і без того надто багато проблемних питань (зокрема, розподіл Чорноморського флоту), у вирішенні яких Росія була зацікавлена. Ця зацікавленість, а також намагання не розширювати коло питань, які є проблемою для міждержавних відносин, стримували роздування проблеми Україна-НАТО. В той же час, сама Росія до певної межі сама розвивала співробітництво з північно атлантичним альянсом, а Україна декларувала свої відносини з НАТО у тих формах і організаційних структурах, у яких вибудовувались і російсько-натовські відносини.
Сьогоднішнє суттєве погіршення відносин Росії з НАТО може призвести до зміни російських поглядів на розвиток українсько-натовського співробітництва. На думку Дмитра Данилова, у нових умовах Росія і НАТО або відпрацьовуватимуть нові механізми розширеного співробітництва, або повернуться до варіанту відносин проголошених ще до косовського конфлікту у порівняно менших масштабах. Будь-який з цих варіантів вплине і на позицію України, при чому перший варіант для неї є, природно, більш бажаним. Росію на сьогодні турбує межа розширення НАТО, оскільки глобально протидіяти самому факту розширення вона не може. Таким чином, наближення України до північноатлантичного альянсу стає фактично двохсторонньою проблемою Росії і України, яка знаходиться саме на тій визначальній межі розширення.
З одного боку розвиток відносин з Росією означатиме, що Україна буде знаходитись поза Великою Європою і розділить з нею гіркі плоди відносної ізоляції. З іншого боку, "дрейф" України до Європи призвів би до погіршення російсько-українських відносин. У разі другого варіанту Україна перетворилася б на буферну зону, або у передній край конфронтації (не обов'язково військової) між Росією і Заходом. В той же час, якщо відносини між Москвою і НАТО не будуть активізовані, то альянс вимушений буде зменшити і свою взаємодію з Україною, для того, щоб вона не виглядала антиросійською.
Головним, на думку експерта, для обох країн є визначення чіткої позиції щодо НАТО. Як відомо, Україна не декларує своєю безпосередньою ціллю членство у НАТО, і відносини з альянсом виглядають як співробітництво заради співробітництва. Київ, вважає Дмитро Данилов, має відповісти на питання, чи бачить Україна себе членом НАТО, і зробити це якомога скоріше.
Сьогодні Україна "нейтральна"
На сьогодні ж Україна активно бере участь у програмі "Партнерство заради миру", плануючи кожного року таку кількість спільних заходів, які не має можливості виконати, головним чином, через брак коштів. Таким чином виходить, що Україна бере в повному обсязі участь тільки в тих заходах, які фінансуються за рахунок Альянсу. Директор дослідницьких проектів центру досліджень армії конверсії і роззброєння України Сергій Згурець зазначає, що індивідуальна програма партнерства України з НАТО-99 виконана на 60%. Київ вважає, що це показник високий. Головна ж риса програми 2000 - зменшення кількості заходів, оскільки наголос буде зроблено на якість.
На цьому етапі НАТО повністю задовольняє така форма відносин з Україною та іншими країнами, які не вступили і не мають наміру вступати до північноатлантичного Альянсу. Сергій Згурець звертає увагу на те, що після першого етапу розширення, НАТО має можливість оцінити досвід, як свого перебування в розширеному стані, так і інші реалії. І вони з багатьох причин є навряд чи на користь розширення. Оптимальний шлях для Брюсселя - поповнення своїх лав країнами з "легкотравними" арміями, на адаптацію яких буде потрібно не так багато коштів і зусиль. Цим критеріям найбільше відповідають країни Балтії з їх нечисленними збройними силами, створеними фактично з нуля.
У 2002 році НАТО, робить припущення Згурець, може ще раз виголосити свою оптимальну формулу про те, що двері альянсу залишаються відкритими для всіх бажаючих. Щоб пом'якшити розчарування партнерів цією паузою, НАТО повинен буде проводити більш гнучку політику, як в рамках програми "Партнерство заради миру", так і започатковувати нові ініціативи, підтримуючи інтерес співробітництва з НАТО або "через НАТО".
Як бути далі
Сергій Згурець - один з небагатьох представлених УЦЕПД аналітиків, які, виходячи з вище написаного, пропонує конкретну схему поведінки України в умовах, коли їй необхідно більш чітко визначати свою позицію. Він вважає, що Україна могла б спробувати, наприклад, змінити ставлення НАТО до неформального об'єднання ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова). Раніше Київ прагнув встановити стосунки з НАТО не лише за формулою "члени НАТО плюс Україна", але й за схемою "члени НАТО плюс ГУУАМ".
Раніше представники української місії в НАТО стверджували, що альянс надто обережно ставиться до такого утворення, як ГУУАМ. Але зараз вже і США виявляють зацікавленість справами цього неформального об'єднання. У квітні 2000р. Америка вирішила виділити $37 млн. на зміцнення прикордонної політики країн, що входять до ГУУАМ.
Може так статися, пише Згурець, що допомога НАТО для зміцнення позицій ГУУАМ буде чи не головною інвестицією, яка реанімує віру Києва у свою ж ідею, і якщо не зараз, то в майбутньому, допоможе знайти більш-менш безпечний шлях між НАТО і Росією. Адже для Росії, яка і "неформальну п'ятірку" сприймає без особливого ентузіазму, все таки меншим злом є сприяння самореалізації України в ГУУАМі, ніж у НАТО.
Ймовірно НАТО, десь глибоко в душі, зовсім не бажає свого розширення. Але в такому разі є загроза консервації деякої непевності в майбутніх стосунках з партнерами, вважає директор дослідницьких проектів Центру досліджень армії конверсії і роззброєння України Сергій Згурець. Сама ж Україна зі своїми фінансовими можливостями на даному етапі не має можливості інтегруватись у військові структури альянсу.
Навіть, якщо Україна подасть заявку на вступ до НАТО, дуже мало шансів, що вона буде задоволена, - зазначає доктор політичних наук Григорій Перепелиця. Він звертає увагу на те, що ставлення Заходу до України залишається неоднозначним, оскільки вона не є членом європейських структур (наприклад ЄС) і багатьма європейцями не сприймається як частина Європи. Однак на заході розуміють, що унікальне геополітичне положення України на межі двох центрів впливу (Росія - НАТО) робить її фактично ключовою країною для європейської безпеки.
На думку ж Шермана Гарнетта, декана коледжу Джеймса Медісона Університету штату Мічіган, попереду в України тривалий перехідний період, протягом якого буде визначене її місце - або в Центральній Європі, або в колишньому СРСР, або в Європі в цілому. Україна поки що залишатиметься державою, яка тільки-но бажає вибратись з нинішньої ями, і яка є не здатною і не бажає зробити вибір для себе раз і на завжди у напрямі держави євразійської або ж європейської. Велика небезпека полягає в тому, що ці факти і байдужість Заходу можуть призвести до того, що через декілька років відбудеться відхід України від пануючої зараз європейської тенденції.
Російський фактор
Росія здійснює найбільший зовнішній вплив на Україну, зазначає Шерман Гарнетт. Нормалізація відносин між Україною та Росією потрібна не тільки для України, а і для всієї Європи. Багато хто з експертів сходиться на тому, що НАТО побоюється надто стрімко розвивати стосунки з Україною і включати її до другої хвилі розширення альянсу, саме через те, що буде порушено баланс між Росією та НАТО, де посередині знаходиться Україна.
Але співробітництво України з НАТО до останнього часу не мало безпосереднього помітного впливу на російсько-українську політику. Такий висновок робить завідувач відділом європейської безпеки інституту Європи Російської Академії наук Дмитро Данилов. У якості головного аргументу на підтвердження своєї думки, експерт стверджує, що Україна не розглядалась Росією як можливий кандидат у члени НАТО (з урахуванням законодавчого закріплення її позаблокового статусу у Конституції). Крім того у відносинах двох країн було і без того надто багато проблемних питань (зокрема, розподіл Чорноморського флоту), у вирішенні яких Росія була зацікавлена. Ця зацікавленість, а також намагання не розширювати коло питань, які є проблемою для міждержавних відносин, стримували роздування проблеми Україна-НАТО. В той же час, сама Росія до певної межі сама розвивала співробітництво з північно атлантичним альянсом, а Україна декларувала свої відносини з НАТО у тих формах і організаційних структурах, у яких вибудовувались і російсько-натовські відносини.
Сьогоднішнє суттєве погіршення відносин Росії з НАТО може призвести до зміни російських поглядів на розвиток українсько-натовського співробітництва. На думку Дмитра Данилова, у нових умовах Росія і НАТО або відпрацьовуватимуть нові механізми розширеного співробітництва, або повернуться до варіанту відносин проголошених ще до косовського конфлікту у порівняно менших масштабах. Будь-який з цих варіантів вплине і на позицію України, при чому перший варіант для неї є, природно, більш бажаним. Росію на сьогодні турбує межа розширення НАТО, оскільки глобально протидіяти самому факту розширення вона не може. Таким чином, наближення України до північноатлантичного альянсу стає фактично двохсторонньою проблемою Росії і України, яка знаходиться саме на тій визначальній межі розширення.
З одного боку розвиток відносин з Росією означатиме, що Україна буде знаходитись поза Великою Європою і розділить з нею гіркі плоди відносної ізоляції. З іншого боку, "дрейф" України до Європи призвів би до погіршення російсько-українських відносин. У разі другого варіанту Україна перетворилася б на буферну зону, або у передній край конфронтації (не обов'язково військової) між Росією і Заходом. В той же час, якщо відносини між Москвою і НАТО не будуть активізовані, то альянс вимушений буде зменшити і свою взаємодію з Україною, для того, щоб вона не виглядала антиросійською.
Головним, на думку експерта, для обох країн є визначення чіткої позиції щодо НАТО. Як відомо, Україна не декларує своєю безпосередньою ціллю членство у НАТО, і відносини з альянсом виглядають як співробітництво заради співробітництва. Київ, вважає Дмитро Данилов, має відповісти на питання, чи бачить Україна себе членом НАТО, і зробити це якомога скоріше.
Сьогодні Україна "нейтральна"
На сьогодні ж Україна активно бере участь у програмі "Партнерство заради миру", плануючи кожного року таку кількість спільних заходів, які не має можливості виконати, головним чином, через брак коштів. Таким чином виходить, що Україна бере в повному обсязі участь тільки в тих заходах, які фінансуються за рахунок Альянсу. Директор дослідницьких проектів центру досліджень армії конверсії і роззброєння України Сергій Згурець зазначає, що індивідуальна програма партнерства України з НАТО-99 виконана на 60%. Київ вважає, що це показник високий. Головна ж риса програми 2000 - зменшення кількості заходів, оскільки наголос буде зроблено на якість.
На цьому етапі НАТО повністю задовольняє така форма відносин з Україною та іншими країнами, які не вступили і не мають наміру вступати до північноатлантичного Альянсу. Сергій Згурець звертає увагу на те, що після першого етапу розширення, НАТО має можливість оцінити досвід, як свого перебування в розширеному стані, так і інші реалії. І вони з багатьох причин є навряд чи на користь розширення. Оптимальний шлях для Брюсселя - поповнення своїх лав країнами з "легкотравними" арміями, на адаптацію яких буде потрібно не так багато коштів і зусиль. Цим критеріям найбільше відповідають країни Балтії з їх нечисленними збройними силами, створеними фактично з нуля.
У 2002 році НАТО, робить припущення Згурець, може ще раз виголосити свою оптимальну формулу про те, що двері альянсу залишаються відкритими для всіх бажаючих. Щоб пом'якшити розчарування партнерів цією паузою, НАТО повинен буде проводити більш гнучку політику, як в рамках програми "Партнерство заради миру", так і започатковувати нові ініціативи, підтримуючи інтерес співробітництва з НАТО або "через НАТО".
Як бути далі
Сергій Згурець - один з небагатьох представлених УЦЕПД аналітиків, які, виходячи з вище написаного, пропонує конкретну схему поведінки України в умовах, коли їй необхідно більш чітко визначати свою позицію. Він вважає, що Україна могла б спробувати, наприклад, змінити ставлення НАТО до неформального об'єднання ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова). Раніше Київ прагнув встановити стосунки з НАТО не лише за формулою "члени НАТО плюс Україна", але й за схемою "члени НАТО плюс ГУУАМ".
Раніше представники української місії в НАТО стверджували, що альянс надто обережно ставиться до такого утворення, як ГУУАМ. Але зараз вже і США виявляють зацікавленість справами цього неформального об'єднання. У квітні 2000р. Америка вирішила виділити $37 млн. на зміцнення прикордонної політики країн, що входять до ГУУАМ.
Може так статися, пише Згурець, що допомога НАТО для зміцнення позицій ГУУАМ буде чи не головною інвестицією, яка реанімує віру Києва у свою ж ідею, і якщо не зараз, то в майбутньому, допоможе знайти більш-менш безпечний шлях між НАТО і Росією. Адже для Росії, яка і "неформальну п'ятірку" сприймає без особливого ентузіазму, все таки меншим злом є сприяння самореалізації України в ГУУАМі, ніж у НАТО.
