"Нас 52 мільйони!" – любили повторювати творці політичної реклами на початку дев’яностих. Нині нас – мешканців України – 46 мільйонів, ніби. Достеменно невідомо, бо востаннє державний перепис населення проводився 2001 року. Черговий, за рішенням уряду, мав відбутися року минулого, але його було перенесено на кінець нинішнього. Хоча постанову уряду про перепис досі не скасовано, але судячи з того, що жодних організаційних дій задля її реалізації помічено не було, перепис знову відкладено. Можливо, що на наступний рік. Принаймні точних термінів проведення офіційна сторінка Всеукраїнського перепису населення не містить.
Чому двічі відкладали? Цей захід виявився занадто складним в організаційному плані та витратним у плані фінансовому? Чи результати перепису можуть тлумачитися, як "обвинувальний вирок" для усіх українських "режимів" за останнє двадцятиріччя? Владі просто не потрібно мати точного уявлення про структуру та чисельність населення країни, бо так простіше "гроші списувати"? Чи має місце стратегічне планування розвитку країни державними інституціями, загалом?
В чергове скасовуючи перепис, слід було б чітко пояснити причини такого кроку та оголосити про нову – остаточну дату його проведення, бо на даних перепису базуються програми соціально-економічного розвитку, не лише цілої країни, але і всіх її регіонів та територіальних громад. Ці данні об’єктивно потрібні для планування розвитку ринку праці, освіти, медичних послуг, пенсійного забезпечення, соціокультурного розвитку. Навіть горезвісний мовний закон і той апелює до офіційних підсумків перепису. Задля надання статусу регіональної тій чи іншій мові необхідно, щоб за даними перепису її назвали рідною не менше, ніж 10 відсотків мешканців, які проживають на відповідній території. Демографічна динаміка в Україні є такою, що робить цілковито неприйнятним використання задля цього інформації 11-річної давнини.
Непроведення перепису вкрай негативно позначиться на ставленні до України за кордоном, бо є ознакою державної неспроможності країни. З усіма наслідками, які звідси випливають, включно з кредитними та інвестиційними рейтингами.
"Хто придбав квитки у касі, пішки хай іде по трасі!"
Ще одним свідченням безвідповідального ставлення влади до заходів нею ж проголошених, є відсутність будь-яких дій щодо забезпечення виконання закону про заборону паління у громадських місцях. Він набуде чинності 16 грудня. Закон, направду, є "драконівським". Його буквальне виконання означатиме, що на порушника перетворюється будь-яка людина, яка запалила цигарку будь-де, окрім спеціально відведених місць. Тому вкрай потрібно широко інформувати населення про набрання чинності цим законом, відводити та обладнувати спеціальні місця для паління, виготовляти дозвільні знаки та підготувати плани їхнього розміщення. Схоже, цей закон виконуватиметься з тією ж "скрупульозністю", що і закон про заборону розпивання спиртного у громадських місцях, або численні постанови про неприпустимість вуличної торгівлі, зокрема, цигарками.
Останнє явище є маніфестовано корупційним. Всі учасники і свідки цієї торгівлі знають, що воно можливе винятково, коли торгівці сплачують за це оброк представникам влади. Таким чином у формулу роздрібної ціни цигарок публічно включено корупційну складову.
Це приклад того, як "чиновник кришуючий" виступає ключовою ланкою у тіньовому виробництві ВВП. Окрім торгівлі, тіньові послуги дуже поширені на транспорті. Днями довелося побачити на автобусі "офіційного АТП", що стояв на автовокзалі одного з міст Прикарпаття напис: "Хто придбав квитки у касі, пішки хай іде по трасі!". На питання до водія, що це означає, він відповів: платня в нього маленька, а солярку для заправки він мусить купувати своїм коштом, так само, як і сплачувати за ремонт та запасні частини. Внутрішньоміські пасажироперевезення – "маршрутки" – також переважно надають свої послуги "у тіні", з тією ж самою корупційною складовою.
Україна посідає перше місце у Європі за енерговитратністю економіки на одиницю "офіційного" ВВП. Водночас, його абсолютні показники на душу населення ставлять Україну за підсумками минулого року на передостаннє місце – попереду Молдови та позаду Албанії. Зрозуміло, що справжній рівень ВВП є вищим. Різниця у "тіні".
Такий стан речей є вигідним виробникам тіньового ВВП, "чиновнику кришуючому" тіньові економічні процеси та споживачеві тіньової продукції і послуг. Комплекс цих явищ називається "українським національним корупційним консенсусом" – УНКК. Корупційний консенсус становить собою головний ресурс діючої влади. Саме він стримує розвиток протестних настроїв, забезпечуючи запас міцності "режиму".
Тіньовий сертифікат на владу
Найяскравішим проявом корупційного консенсусу є виборчий процес в Україні. Повернення до мажоритарної складової виборчої системи створює можливості для виникнення безпосередніх товарно-грошових відносин між конкретним виборцем – громадянином і громадянином – кандидатом у депутати. У поточній виборчій кампанії масовою є роздача продовольчих наборів та ліків, надання їм різноманітних послуг від імені кандидатів у депутати. Переважно ці товари і послуги вироблено "у тіні". Таке виробництво разом з оплатою агітаторів та інших співробітників виборчих штабів також додає до "скарбнички" тіньового ВВП.
Тим часом, в "офіційній економіці" спостерігається безпрецедентна втеча капіталів із країни. Включно з тими, що були заведені з офшорних зон. Системні підприємці, міжнародні інвестори розуміють, що корупційний консенсус небезпечний тим, що має обмежений ресурс і завжди закінчується колапсом економіки. Тіньова економіка бо не відтворює і не розвиває інфраструктури, а лише утилізує її, самознищуючись у такий спосіб.
Корупційний консенсус, реалізований через політичні механізми – вибори, знищує саму ідею виборчого представництва суспільних інтересів. Відтак втрачається сам сенс електорального формування влади – виборної демократії. Суспільство "продає" себе державі за свої ж гроші.
За таких обставин державі справді немає потреби вивчати суспільство за допомогою такого класичного інструменту, як перепис. Чималі гроші, "зекономлені" завдяки відмові від перепису, ліпше спрямувати у "тінь", на підкуп виборців. Себто на купівлю сертифікату, що дозволить далі владарювати.
Костянтин Матвієнко – експерт Корпорації стратегічного консалтингу "Гардарика"
Думки, висловлені в рубриці "Точка зору", передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Facebook
Twitter
Вконтакте
