"Тимошенкозамінник"

Народний депутат Роман Безсмертний нещодавно в інтерв’ю сказав, що Президент Янукович з’явився в Україні тому, що його замовило суспільство. Так само, як раніше замовило Президента Ющенка. Якби я не був жителем і громадянином України і почув цю думку, я б запишався українським суспільством абсолютно щиро і свідомо. А що тут поганого, справді?! Суспільство замовило – суспільство отримало! Раніше теж щось на зразок цього було, тільки не було воно пов’язане з президентами, а більше з делікатесними продуктами. Пам’ятаєте "стіл замовлень"? Прийшов, замовив, отримав. Якщо, звичайно, маєш право "на замовлення". Але повернемося до президентів.

У мене, після прочитання інтерв’ю Романа Безсмертного спочатку виникла радість прозріння, а потім, як уже частенько бувало і раніше, полізли в голову сумніви. Адже Віктор Янукович, який хоче стати президентом, вже існував задовго до того, як його нібито замовило суспільство! У 2004 році, коли суспільство "замовило" Віктора Ющенка, замість нього дуже навіть хотів зайняти президентську посаду Янукович. Звичайно, у Віктора Януковича не було Юлії Тимошенко. Можливо, саме тому суспільство його в 2004 році не замовило.
 
До речі, і у Віктора Ющенка в 2010-му не виявилося Юлії Тимошенко і він пролетів над Україною набагато нижче, ніж зазвичай летить фанера над Парижем. І ось із цієї причини виникло у мене абсолютно не стандартне запитання, на яке я не знайшов відповіді у вже згаданому інтерв’ю Романа Безсмертного: а чи замовляло суспільство Юлію Тимошенко? Або вона ще чекає часу свого замовлення?! Тут, звичайно, треба прораховувати ситуацію, користуючись іншою системою координат. Адже вона мало не стала президентом у 2010-му і якби не голосування "проти всіх", то напевно стала б! Значить, замовлення суспільством Януковича – не така вже очевидна річ. А перемога Ющенка (на чолі з Тимошенко) в 2004 році – річ цілком очевидна. І тут немає ніякого сумніву, що для повного розуміння ситуації треба "шерше ля фам".
 
Засіб проти "фе" знайшли, але чи надійний?
 
Те, що без жінки українські вибори проводити не реально, зрозуміли в тих самих політичних колах, які взяли і "вийняли" Тимошенко з політичної боротьби. Суспільство, яке голосувало за неї, виявилося дуже навіть незадоволеним. І нехай це суспільство не вступило в боротьбу за свою улюбленицю так, як того чекала вона, але ж існує безліч інших, теж цілком відчутних способів сказати "фе!". І цього "фе!" нинішня партія влади не те, що б дуже боїться, але все-таки побоюється. Адже "фе!" по-українськи вимірюється кількістю голосів виборців.

От і придумала якась світла голова винайти "тимошенкозамінник" (прохання не плутати з гумовою жінкою!). Тобто піднести любителям Юлії Тимошенко прийнятну для них фігуру, яку в темряві можна легко сплутати з оригіналом, тобто з самою Тимошенко. Підібрати її так, щоб і фізичними даними і гордою поставою мало відрізнялася. Підучити її говорити переконливо і театрально. Ну і під кінець втовкмачити її образ в сіру і не дуже вибагливу речовину шанувальників колишнього Прем’єр-міністра, за якою, за досудовими заявами заступника Генпрокурора тягнеться кривавий слід, вздовж якого то там, то сям лежать ВІП-трупи.

Юлія Тимошенко увійшла в образ "Батьківщини-матері" явно завдяки власним акторським даним, навіть якщо і не без допомоги різних там іміджмейкерів. Але на це пішли роки важкої політичної піар-праці. Нам же запропонували схему простішу: в найсвятіший для українських чоловіків час, під час демонстрації футбольних битв Чемпіонату Європи, в перервах між таймами, українським чоловікам стали нав’язливо показувати велику українську жінку, висотою з озброєну мечем і щитом статую Батьківщини-матері, що стоїть над Дніпром на схилах Києва. І з’явилася в українських чоловіків мрія! Мрія проста і цілком зрозуміла, бо не про жінок думають чоловіки, дивлячись футбольні матчі. Подумали дружно чоловіки: "Щоб ти пропала!". Але, не вони оплачували ролики, та й що таке їхні дрібні мрії в порівнянні з її мрією. Мабуть, доведеться їм мріяти і далі, аж до кінця Євро-2012.

Ну а жінки, які звикли любити Юлію Тимошенко і на яких була розрахована ця "мрія", поки виявилися не охоплені, бо футбол вони в більшості своїй не дивляться. Проте, прийде час і вони побачать її (якщо ще не бачили на білбордах по всій країні) у рекламних "розривах" улюблених телесеріалів, якраз між моментом, де героїня повідомляє про вагітність, і моментом, де вона зізнається, хто батько майбутньої дитини.
 
Хто є батьком вищезгаданої політичної дитини, що розмовляє не по роках басом, більшість українців вже здогадалася.

Андрій Курков – письменник, журналіст, кіносценарист
 
Думки, висловлені в рубриці "Точка зору", передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода